С Така ситуація викликає труднощі з визначенням інтернаціональної вартості робочої сили.

1. заробітнаплата, яку отримує іммігрант за кордоном, часто дає йому можливість задовольнити погреби, які не є необхідними на батьківщині. Оскільки обсяг та структура життєвих потреб, а також засоби їхнього задоволення суттєво залежать від того, за яких умов і з якими життєвими запитами сформувався працівник, вартість іноземної робочої сили більшою мірою відображає умови її відтворення у менш розвинутих країнах, ніж ті умови, в яких вона функціонує.

2. практично не піддається точному визначенню вартість усіх товарів та послуг, які купують у високорозвинутих країнах імміграцій. Справа в тому, що ціни на товари значно відхиляються від їхньої вартості. До того ж частину заробітної плати багато хто з іммігрантів пересилає на батьківщину.

3. та частина заробітної плати, про яку йдеться, як відомо, враховується у вартості робочої сили іммігрантів. Але вартість, створена в одній країні й переправлена у грошовій формі в іншу країну, внаслідок різниці в рівнях економічного розвитку цих країн набуває іншого вираження.

Таким чином, визначення величини вартості робочої сили іноземних трудящих є дуже складною проблемою.

Підвищення вартості робочої сили стосується всіх основних категорій найманих працівників, у тому числі іноземних. Залучившись за кордоном у процес виробництва, іноземці опиняються в умовах праці, зовсім не зрівняних із тими, що склалися в них на батьківщині. Незвична інтенсифікація праці, що поглинає набагато більше фізичної, а особливо нервово-психічної, енергії, спричинює помітне зростання об'єктивно обґрунтованих потреб іммігрантів. А отже, збільшується вартість їхньої робочої сили.

Великомасштабний імпорт робочої сили формує на ринку праці значний її надлишок, який дає змогу підприємцям створювати для місцевої робочої сили, і насамперед некваліфікованої її частини, умови загостреної конкуренції, гальмувати зростання заробітної плати національних трудящих. Врешті-решт масова міграція справляє небажаний вплив на зростання ціни робочої сили всього найманого персоналу в цілому.

Науково-технічна революція, що розгорнулася від другої половини XX ст., зумовила зростання попиту сучасного виробництва на висококваліфіковані кадри.

Формування підвищеного попиту на високоосвічені кадри започаткувало новий вид трудової міграції — «відплив умів», що посідає особливе місце у міжнародній міграції робочої сили. Характерною рисою цього виду міграції є те, що нею охоплені люди, які мають на батьківщині роботу й певний рівень заможності. Основними мотивами їхнього переїзду в інші країни є, з одного боку, відмінності в умовах для наукових досліджень у різних країнах, відсутність на батьківщині перспектив творчого зростання, а з іншого — суттєва різниця у соціальному статусі й винагороді вчених, винахідників, конструкторів, працівників мистецтва, лікарів.

Об'єктивною основою переманювання інтелектуалів провідними центрами світового змагання за висококваліфіковані кадри є нерівномірність опанування окремими країнами досягнень НТР, відмінності в рівні капітальних вкладень у розвиток науки й техніки. США завдяки своїй економічній та науково-технічній перевазі над основними конкурентами стали головними «викрадачами умів» у світі. До недавнього часу основним каналом їх залучення до США було навчання іноземців, із яких 2/3, як правило, залишалися в цій країні після закінчення навчання.

Тому закономірним є той факт, що в 1990 р. у США 62 % присуджених учених ступенів з інженерних наук припало на іноземців (в основному азійців); висока питома вага прибульців була також у математиці, комп'ютерних науках та фізиці; іноземне походження мали 60 % авторів найбільш цитованих праць із фізики і 30 % - з інших природничих наук; а чверть засновників або президентів компаній, які працюють у сфері біотехнологій, були неамериканського походження, Більше того, ряд інноваційних галузей промисловості США завдячують своїм прогресом використанню праці іммігрантів: у сфері інформаційних технологій, наприклад, нині працюють 640 тис. іноземців (в основному індійські фахівці та вихідці і колишнього СРСР), що складає 18,3 % усіх зайнятих у цій галузі.

Загальна ж чисельність висококваліфікованих працівників, які іммігрували у розвинуті країни світу, становить сьогодні близько 1,5 млн. В Австралії, Канаді та Новій Зеландії навіть діє так звана рейтингова система наймання робочої сили, яка дає змогу селективно підбирати працівників лише високої кваліфікації згідно з погребами економіки з наданням їм права на постійне місце проживання в цих країнах за умов набору необхідної кількості балів. У Франції та Великій Британії для висококваліфікованих іммігрантів запроваджено прискорену процедуру видачі дозволів на працю.

Постачальниками інтелектуальної робочої сили у високорозвинуті країни є як індустріально розвинуті країни, так і країни, що розвиваються. Перші — через відставання від лідерів у нарощуванні науково-технічного потенціалу, другі — через відсутність матеріально-технічних та економічних умов для творчої діяльності. Слід зазначити, що в останні два десятиліття країни, що розвиваються, а також деякі колишні соціалістичні країни посіли перше місце за еміграцією фахівців та науковців.

Потужним каталізатором міждержавного переливу робочої сили є інтернаціоналізація виробництва та пов'язана з нею діяльність ТНК. Зосередження в руках ТНК колосального науково-технічного та виробничого потенціалу, поширення ними свого панування на ключові галу іі економіки сприяють концентрації на підприємствах міжнародних корпорацій армії найманої праці, яка дедалі зростає.

До передумов розгортання діяльності ТНК у певному регіоні належить наявність робочої сили, котра за якістю та кількістю відповідає вимогам сучасного виробництва.За дефіциту трудових ресурсів у країнах Західної Європи, де здебільшого базуються ТНК, важлива роль підводиться мігрантам із слаборозвинутих країн. Таким чином, ТНК використовують дешеву робочу силу економічно відсталих регіонів та країн як шляхом створення в цих країнах підприємств та філій, так і через імпорт робочих рук із них. У такий спосіб стимулюється міжнародна міграція не тільки капіталу, а й робочої сили. І якщо основна маса експортованого капіталу розміщується у високорозвинутих країнах, то переважна маса мігрантів залучається із країн, що розвиваються, або з менш розвинутих країн. На відміну від минулих часів, коли наймана праця рухалася слідом за капіталом, тепер їхній рух часто мас зустрічний характер.

Підвищений інтерес міжнародних монополій до використання праці мігрантів зумовлений насамперед тією специфічною роллю, яку вони відіграють у сучасному виробництві. Їхня праця, як зазначалося, застосовується головним чином на важких, брудних, непрестижних видах робіт в обробній промисловості та сфері послуг. Це стосується таких галузей, як хімічна промисловість, будівництво, чорна металургія, громадські роботи з найскладнішими умовами (в запилених приміщеннях, за підвищеної загазованості, низької чи, навпаки, високої температури, а також за великої імовірності нещасного випадку).

Відчуваючи нестачу кваліфікованих кадрів, ТНК вербують із слаборозвинутих країн і працівників, які вже мають необхідну підготовку й вирізняються міцним фізичним здоров'ям. Проте їхня питома вага в загальній чисельності іммігрантів невелика. Тому монополії організують курси для навчання іноземців деяких спеціальностей, що необхідні для виконання виробничих функцій. Створено центри з підготовки кваліфікованих робітників у країнах еміграції, що дає змогу відбирати найкращі місцеві кадри, здійснити їхню спеціалізацію заздалегідь, а потім у відповідності з профілем робітника залучити його на роботу в ту країну, де розміщене підприємство ТНК.

Посилення експлуатації та збільшення доданої вартості досягаються, як відомо, шляхом оплати робочої сили нижче за вартість її відтворення та шляхом підвищення тривалості й інтенсивності праці. Використання іноземної робочої сили відповідає обом вимогам одночасно. У філіях американських ТНК у ФРН, наприклад, іммігранти отримують на 25 % менше, ніж німці, й лише 54 % зарплати американців.

Звичайно, не можна не визнавати певного позитивного впливу ТНК на соціальний розвиток приймальних країн. Він виявляється передусім у створенні нових робочих місць, в експорті до країн, які розвиваються, нового обладнання, передових технологій, що сприяє підвищенню якості місцевої робочої сили. Водночас маємо констатувати, що серед управлінських та інженерних кадрів частка місцевого населення, як правило, незначна. Не отримують розвитку в країнах, що розвиваються, і науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, які практично цілком зосереджені у країнах, де розташовані штаб-квартири ТНК.

Міжнародні корпорації впливають на міграційні процеси також шляхом переведення частини свого адміністративно-управлінського персоналу, службовців, спеціалістів на виробництва й філії, що створюються в інших країнах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Дедалі частіше вживають категорії «міжнародний ринок робочої сили» та «інтернаціональна вартість робочої сили».	\|	С 4. Напрями й форми інтеграції України у міжнародний ринок праці

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.