• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

С 4. Напрями й форми інтеграції України у міжнародний ринок праці

Становлення незалежної Української держави на демократичних засадах, яке супроводжується трансформацією соціально-економічної системи та поступовою імплантацією країни в загальну архітектуру світового господарства, передбачає, серед інших завдань, формування розвинутого національного ринку праці, інтегрованою у глобальну економічну систему. Однією з визначальних рис його становлення є дедалі більше втягування України в орбіту міжнародних міграційних процесів, що проявляється у різкому зростанні масштабів обміну людським ресурсом як усередині країни, так і за її межі.

С Посилення територіальної міграції населення зумовлюється такими причинами:

1. закономірностями розвитку сучасного міжнародного ринку праці, якому притаманні такі риси, як соціалізація та демократизація трудових відносин, інтернаціоналізація вимог до відтворення робочої сили, стандартизація умов життя і праці людей у планетарному масштабі, розвиток та вдосконалення особистості на базі загальнолюдських цінностей;

2. структурною перебудовою української економіки і пов'язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються інтенсивною міжгалузевою і географічною мобільністю капіталу;

3. нерівномірністю регіонального розміщення продуктивних сил, суттєвими відмінностями соціально-економічних умов життя в селі та місті, у різних регіонах країни;

4. різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах;

5. диверсифікацією зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.

Зовнішня трудова еміграція українських громадян на сучасному етапі має свої особливості й суперечності, викликані сукупністю внутрішніх та зовнішніх чинників.

Нині міжнародна міграція людського ресурсу перетворилася на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку як країн походження, так і країн-реципієнтів. При цьому кожна з країн, яка бере участь у даному процесі, намагається реалізувати свій власний національний інтерес.

Що стосується України, то її в найближчий період чекає, найімовірніше, доля країни-постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок праці. Але і в цій якості вона може отримати низку економічних переваг:

1. знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві;

2. значну частину заробітної плати емігранти переказуватимуть на батьківщину, що формуватиме дохідну частину платіжного балансу країни;

3. розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн — можливих користувачів її людського ресурсу.

Крім того, міждержавні трудові міграції є важливим чинником надходження в країну нових технологій, досвіду роботи, перебудови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного пристосування до умов світового ринку.

Проте цілком очевидне й те, що масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, завдасть Україні значних економічних, інтелектуальних та моральних збитків. Виїзд кваліфікованих кадрів, молодих спеціалістів негативно вплине на професійну структуру працездатного населення, погіршить його статево-віковий склад.

С Тому дедалі ширше залучення України у процеси міжнародного обміну робочою силою потребує розроблення в державі ефективної міграційної політики, метою якої має стати вирішення таких основних проблем:

- розширення масштабів легального працевлаштування українських громадян на ринку праці іноземних держав;

- створення надійної системи соціального захисту прав та інтересів українських емігрантів;

- якнайповніше використання Україною економічного ефекту від трудової еміграції її робочої сили;

- формування передумов для залучення іноземної робочої сили В Україну, зокрема інженерно-технічних та наукових кадрів, при реалізації спільних проектів та ін.

На сьогодні існує нагальна потреба реформування системи міждержавного обміну робочою силою між Україною та країнами—реципієнтами. Хоча наша держава підписала та ратифікувала угоди про взаємне працевлаштування громадян із країнами—основними споживачами нашої робочої сили (Росією, Молдовою, Польщею, Латвією, Білоруссю, Вірменією, В'єтнамом, Чехією, Словаччиною та Португалією), проте всі вони мають суто декларативний характер. Окреслюючи лише право наших громадян працювати за кордоном, ці угоди не передбачають ефективних механізмів захисту їхніх прав у випадку зловживань працедавців, не забезпечують правової основи для припинення діяльності з нелегального експорту робочої сили, її прихованого вербування, контрабанди та ін.

Отож у таких угодах необхідно передбачати планомірний, ціле спрямований відбір наших земляків, їхню професійну підготовку й перепідготовку на місці, до виїзду за кордон, застережувати умови проживання і, як уже зазначалося, компенсацію за підготовку кадрів нашою державою (витрати на виховання, освіту, оздоровлення та ін.).

Необхідно також створити спеціалізовані біржі праці — для посередництва з наймання українських громадян на роботу за кордоном. Такі біржі брали б па себе функції добору робочих місць, укладання контрактів, гарантували б дотримування угод стороною, що приймає.

Міграція — це двосторонній процес. Експортуючи власну робочу силу, Україна неминуче імпортуватиме іноземну. Впровадження у виробництво закордонних технологій, освоєння ноу-гау, створення СІ І, їхня участь у приватизації спричинять приплив із-за кордону бізнесменів, менеджерів, комерсанті та інших фахівців. За даними Комісії з народо-населення і розвитку ООН, в Україні на сьогодні проживає 6,8 млн мігрантів з інших країн, що складає 3,6 % загальної чисельності мігрантів у світі. За цим показником наша держава посідає четверте місце — після США, Росії та ФРН.

C Можливі канали подальшого припливу іммігрантів такі:

1. повернення на батьківщину частини тих українців, котрі живуть і працюють у Росії та інших країнах, що утворилися на теренах колишнього Союзу. Ця проблема потребує вирішення на міждержавному рівні;

2. запрошення на роботу спеціалістів і робочих кадрів із різних країн Європи, Азії, Америки за ліцензіями. На сьогоднішній день Україна використовує іноземних робітників у тих галузях виробництва, де через важкі умови праці бракує робочих рук. Це металургійна, швейна, суконна, взуттєва, машинобудівна та деякі інші галузі;

3. в'їзд біженців та повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців). Що стосується повернення на батьківщину кримських татар, то цей процес відбувається активно: до Криму вже повернулися 170 тис. осіб, а загалом очікується понад 300 тис;

4. активізація переправлень нелегальних мігрантів із числа громадян Китаю, Індії, В'єтнаму, Бангладеш, а також етнічних курдів із території Російської Федерації та Республіки Білорусь;

Перебування значної кількості іммігрантів, у тому числі нелегальних, на території України часто призводить до загострення криміногенної та санітарно-епідеміологічної ситуації.

Таким чином, інтеграція України у світовий ринок праці передбачає всебічне врахування тенденцій розвитку сучасної міжнародної трудової міграції, її форм та особливостей, механізму її державного регулювання.

ВИСНОВКИ

На нинішній фазі розвитку світового господарства, яка характеризується зростанням взаємозалежності країн та їхніх регіональних угруповань, національні ринки праці, як і ринки товарів, послуг і капіталів, дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість, що приводить, до утворення так званого спільного ринку праці». Світовий ринок праці на сучасному етапі переживає суттєві трансформаційні процеси, зміст, природа та умови яких розкриваються у змінах масштабів і структури світової зайнятості, загальному та структурному дефіциті робочої сили в розвинутих країнах світу, значному відставанні темпів зростання заробітних плат від темпів зростання продуктивності праці, у змінах в рівні вимог до якості робочої сили з підвищенням попиту на висококваліфіковану робочу силу з боку ТНК, у зростанні мобільності робочої сили з інтенсифікацією процесів міжкраїнових переміщень людського ресурсу в межах світового господарства, у поглибленні поляризації в доходах працівників різних рівнів.

Асиметрія у розміщенні капіталу та людського ресурсу за країнами світу, а також відмінності у їхньому відтворенні на національному рівні обумовлюють зростання масштабів міжнародної трудової міграції, яка відіграє істотну роль у системі міжнародних економічних відносин, слугуючи засобом міждержавного перерозподілу робочої сили в межах світового господарства. Нині вона набуває дедалі глобальнішого характеру, втягуючи в орбіту міграційних процесів абсолютну більшість країн світу.

На основі критеріїв масштабності, інтенсивності, географічної спрямованості та структури трудящих-мігрантів виокремлюються такі основні центри концентрації іноземної робочої сили, як Північно- та Південноамериканський регіони, Західна Європа, нові індустріальні країни, Близький Схід, Африканська ділянка переселенських рухів.

Міжнародна трудова міграція має дуалістичну природу, яка проявляється в її соціально-економічних наслідках для країн, які беруть участь в обміні робочою силою. Позитивний ефект міграції проявляється: для країн—донорів робочої сили — у суттєвому іниженні навантаження на національні ринки праці та соціальної напруженості, у створенні умов для «безкоштовного» навчання робочої сили та її знайомства з передовою організацією праці, у надходженні значних обсягів грошових переказів мігрантів; для країн-реципієнтів — у їхньому демографічному розвитку, можливостях заповнення вакансій, які не користуються попитом у місцевого населення, в економії коштів працедавців на оплату праці іммігрантів за умов повної відсутності будь-якого соціального захисту та ін. Негативний сфері трудової міграції проявляється: для країн-донорів робочої сили - у "знекровленні" їхнього інтелектуального потенціалу з погіршенням якості національного людського ресурсу, у значних соціальних витратах, ослабленні або розриві сімейних стосунків тощо; для країн реципієнтів у зростанні соціальної напруженості в суспільстві, загостренні криміногенної ситуації, конфліктів на рисовому, національному, регіональному фунті тощо.

Подолати негативний пилив міжнародної трудової міграції покликана сучасна система регулювання міграційних процесів, яка має адміністративно-правові та економічні важелі. Вона також представлена діяльністю спеціальних міжнародних організацій.

Що стосується України, то її інтеграція у світовий ринок робочої сили на сьогодні має деформований і навіть дискримінаційний характер. Це визначається нелегальним становищем абсолютної більшості українських емігрантів на іноземних ринках праці; їх дискримінацією місцевими роботодавцями; соціальною незахищеністю; стихійністю та неврегульованістю міждержавних міграційних процесів, формуванням навколо українських емігрантів кримінального середовища і т. ін.

Необхідність активізації інтеграції України у світовий ринок праці — в контексті національної безпеки, економічної вигоди, гуманітарних міркувань та політичної прийнятності — висуває проблему радикальної реорганізації практики обміну робочою силою між нашою державою та країнами-реципієнтами. Це передбачає вироблення ефективної міграційної політики, спрямованої на розширення масштабів легального працевлаштування українських громадян за кордоном; створення надійної системи соціального захисту їхніх прав та інтересів; ефективне використання Україною зароблених її емігрантами за кордоном коштів; формування передумов для залучення іноземної робочої сили в Україну при реалізації спільних проектів на зразок діяльності міжнаціональ­них трудових колективів тощо.

Читайте також:

1. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
2. V. Постанови Пленуму Верховного Суду України
3. VI. Накази Генерального прокурора України
4. А) Відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві
5. А) Заробітна плата її форми та системи.
6. А) Заробітна плата, її форми та системи.
7. А/. Верховна Рада України.
8. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
9. Автоматизація помпових станцій підкачування і перекачування. Охорона праці під час експлуатації систем автоматизації.
10. Автоматизовані системи управлінні охороною праці, обліку, аналізу та дослідження травматизму
11. Автоматизовані форми та системи обліку.
12. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Переглядів: 1835