Динаміка розвитку фінансового сектору економіки

Фондовий ринок – один з найважливіших сегментів фінансової системи держави в умовах ринкової економіки. Саме через фондовий ринок здійснюються фінансові інвестиції, які є домінуючими у сучасній економіці.

В Україні, на відміну від ринку банківських послуг і ринку страхових послуг, які трансформувалися і розвивалися на базі існуючих банківських установ і страхових фондів та їх переведення на ринкові засади діяльності в умовах конкурентного середовища, ринок цінних паперів створювався, по суті, заново.

У розвитку фондового ринку України можна виділити три етапи:

Перший етап (1992-1998 рр.) – період так званої „хаотичної” капіталізації та „групоперсоніфікованого” привласнення суспільних ресурсів у результаті роздержавлення і приватизації.

У цей період закладено законодавчі та організаційні основи розвитку фондового ринку. Мова іде про Закон України „Про господарські товариства” та Закон України „Про цінні папери і фондову біржу”. На цьому етапі створено першу фондову біржу в 1992 році.

Особливо значним динамізмом і кількісним зростанням ринку характеризувався період 1995-1998 рр. Так, у 1995 році створено спеціалізований державний орган з регулювання ринку – Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку. Відбулися також якісні зрушення у процесі приватизації: створено дієвий механізм реєстрації власності на цінні папери; запроваджено систему інформаційного забезпечення ринку (мова іде про емітентів і професійних учасників).

З 1995 року особливо активізувався розвиток ринку державних запозичень. Недоліком вітчизняного ринку державних боргових зобов’язань є його орієнтація в основному на короткострокові інструменти запозичення з високим рівнем доходності. Активний продаж ОВДП в Україні розпочався в 1996 році. Тоді було проведено 285 аукціонів з продажу. Результатом стало залучення до бюджету 3062,9 млн. грн. На той час це була шоста частина бюджетних надходжень. У 1997 і 1998 роках у такий спосіб було наповнено майже половину бюджету. Той факт, що 50% видатків здійснювались на кредитній основі яскраво характеризує (не)ефективність діяльності органів адміністрування і усієї податкової політики держави.

Даний етап закінчився відомим обвалом 1998 року.

Другий етап (1998-2000 рр.) – післяейфорична стагнація із спробою відмовити докризову ділову активність. Зокрема, наприклад, починаючи з 1999 року динаміка залучень позикових коштів на ринку державних цінних паперів пішла на спад. В той час НБУ майже повністю перейшов до рефінансування комерційних банків під заставу облігацій державних позик, намагаючись тим самим стимулювати розвиток ринку державних цінних паперів і попит на ньому. Однак реальних успіхів у цьому напрямі досягнуто не було.

Третій етап (з 2001 р. і донині) – полягає у переході на якісно-нові засади функціонування. На цьому етапі ринок цінних паперів виступає досить дієздатною організованою інфраструктурою: створено Національну депозитарну систему; відпрацьовані механізми реєстраторської діяльності і торгівлі цінними паперами.

Проте, за рівнем розвитку вітчизняний організований ринок цінних паперів відстає від більшості постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи, Балтії, а також від Росії і Казахстану. Причини такого відставання кореняться, насамперед:

- в економічних умовах, у яких формувався український фондовий ринок;

- непродуманій стратегії приватизації і непослідовному її здійсненні;

- недосконалості законодавства, яке регулює фондовий ринок;

- у помилковому курсі на переважний розвиток позабіржового ринку цінних паперів, який здійснювався Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку упродовж багатьох років.

Формування українського фондового ринку сьогодні перебуває під впливом низки факторів, і зокрема:

- випереджаючі темпи інфляції (за перший квартал 2008 року – 9,7% - річний прогноз на 2008 рік);

- нестабільність внутріполітичної ситуації в Україні;

- величина платоспроможного попиту інвесторів;

- рівень прибутковості інструментів фондового ринку;

- надійність захисту інвесторів та емітентів;

- рівень інвестиційної привабливості економіки;

- ефективність державного регулювання;

- приєднання України до СОТ;

- прихід до України зарубіжних фондових бірж;

- вихід українських емітентів на зарубіжні фінансові ринки;

- можливі зміни ситуації на світових фінансових і кон’юнктури на світових товарних ринках;

- збільшення частки нерезидентів на вітчизняному вторинному ринку акцій (80-85%) і те саме на ринку корпоративних облігацій.

Вплив цих та інших факторів може мати неоднозначний характер і виявлятись у вигляді як позитивних, так і негативних наслідків для фондового (насамперед організованого) ринку цінних паперів.

В таких умовах модернізації ринків капіталу в Україні та розвитку вітчизняного фондового ринку вагомого значення набуває питання підтримання його фінансової безпеки. Адже, фінансова безпека фондового ринку тісно пов’язана з бюджетною, борговою та інвестиційною безпекою держави.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Динаміка розвитку фінансового сектору економіки.	\|	Безпека фондового ринку: суть, критерії та індикатори оцінки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.