Розповідь учителя

Серенади, що в минулому були дуже поширені в багатьох країнах, є нічим іншим, як нічним концертом. Співати серенади міг і юнак, і чоловік поважного віку — бажаючи засвідчити свої почуття дамі серця, він винаймав співака (або співаків) і музикантів, які грали на різних музичних інструментах. Кількість виконавців, вибір і кількість інструментів були не обмежені. Це залежало не стільки від смаку і полум'яності почуттів закоханого замовника, скільки від можливостей його гаманця.

І ось принишклими вулицями передвечірнього міста, іноді пішки, а іноді в кареті, прямувала процесія до будинку обраниці. Збігався натовп цікавих. Концерти були зазвичай досить тривалими: під балконом виконувалося безліч інструментальних і вокальних номерів.

Красуня ж або милостиво слухала, вийшовши на балкон, або, якщо вона не хотіла заохочувати закоханого, прислухалася, причаївшись, біля щілинки вікна, а то й просто міцно спала — неприступна і байдужа як до кавалера, що влаштував серенаду, так і до самої музики.

Нерідко та, заради якої виконували серенаду, і її родичі зустрічали музикантів вельми нелюб'язно: то на їхні голови виплескували глечиками воду, то слуги, за наказом господарів, проганяли музик палицями. Що ж, на помсту музиканти могли затягти «котячий концерт» — заграти не в лад і наробити шуму і скреготу на всю округу.

Лицар не був лицарем, якщо не вмів складати пісні про піднесене, неземне кохання до Прекрасної Дами. Побутували навіть змагання — турніри, в яких розв'язували лицарську суперечку: хто оспіває даму серця вишуканіше та шляхетніше. Про свою любов лицарі співали без утоми, вечорами поспіль, безперервно. Такі вечірні оспівування вони й називали серенадами.

Серенада — це пісня (виконується в супроводі лютні, мандоліни або гітари), що виражає почуття до коханої. Вона була поширена в Іспанії та Італії.

Отже, серенада — це лицарський винахід. Саме слово «серенада» коріниться у французькій (від слова «сірка» — вечір) та італійській («аль Серено» — на відкритому повітрі) мовах.

Ну а зародилася серенада на півдні Європи, під синім небом Італії та Іспанії. Там вона була неодмінною частиною життя міста. То з однієї, то з іншої вулиці завжди лунали звуки музики. Найчастіше це був спів під акомпанемент лютні або гітари.

Лютня — старовинний щипковий струнний музичний інструмент з ладами на грифі і овальним корпусом, на якому грали давні народи Єгипту, Китаю, Індії та Греції. Цей інструмент використовували для сольного виконання, а також для супроводу співу.

Мандоліна — струнний щипковий музичний інструмент. Мандоліна з'явилася в XVI столітті в Італії і вже незабаром стала найпоширенішим народним інструментом. Поступово вона стала популярна й в інших країнах. Мандоліну використовують як інструмент для акомпанування, сольного й ансамблевого виконання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мотивація навчальної діяльності	\|	Сприйняття творів мистецтва

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.11 сек.