Розповідь учителя

— Усіх членів родини Бахів, яких було дуже багато, об'єднувала любов до музики, яка стала їхньою професією. Крім того, усіх членів сім'ї Бахів об'єднувала прихильність один до одного. Оскільки вони не могли жити в одному місті, то вирішили бачитися хоча б раз на рік в якомусь певному передбаченому для цієї зустрічі місці. У зв'язку з тим, що всі члени сім'ї були канторами, органістами, міськими музикантами, діяльність яких була тісно пов'язана із церквою, то спочатку вони заспівували хорал (звернення до Бога). Цей серйозний спів змінювався пісенними жартами, які були за своїм характером повною протилежністю хоралам. То були народні пісні, що вони співали одночасно, без будь-якої підготовки так, що різні голоси, які створювали цю імпровізацію, утворювали подібність гармонії. Виконуючи все це «як на душу лягло», вони не тільки самі сміялись від чистого серця, а й залучали до веселощів всіх, хто їх чув.

Ось як про музику Й. С. Баха написав сучасний поет С. Синюк:

Шість тисяч струн, і кожна щось своє

Вливає в повінь звуків цих органних,

І танеш в них душею весь, як є,

Немов у хвилях — водах океанних.

Ця музика не тисне, не трясе —

Вона співає, дзвонить голосами.

Бере на крила ніжності й несе

Під банею, що висне небесами.

Тебе тримає — вниз не опуска.

Бо вся вона натхненна висотою. ...

Спасибі Баху. Музика така

В людину входить і стає святою.

Й. С. Бах справді був дуже серйозним музикантом, але ніколи не був музикантом нудним. Він любив писати веселу, легку музику, ставлячись до неї поважно, ніколи не зраджуючи своєму бездоган-ному смаку.

Свого часу Бах навіть написав оперету! Звісно, не таку, які створюють у наші дні... Адже тоді ще не існувало такої музичної форми, не кажучи вже про саму назву. У Баха це була кантата, яких у композитора понад 300, тобто твір для солістів-співаків, хору і ор-кестру. Крім свого номера (211-й), від інших бахівських кантат вона відрізнялася незвичайною назвою — «Кавова».

Що ж стало приводом для написання цього цікавого твору? А ось що. У часи, коли жив Бах, кава, завезена в Європу з Південної

Америки, усе ще вважалася дивовижею та частенько ставала пред-метом негараздів і суперечок між дорослими і молоддю. Бах завжди цікавився всім, що відбувалося навколо нього, навіть до «кавових суперечок» свого часу він не лишився байдужим.

Зміст кантати, за словами видатного російського музичного педагога Д. Каба-левського, досить простий і кумедний. Суворий, буркотливий, понурий, як ведмідь, Стародум (ось яке ім'я вигадав Бах!) обурений поведінкою своєї дочки — юної Лізетти. Вона рішуче відмовляється виконати наказ батька, який заборонив їй пити каву.

— Татусю,— кричить вона до Староду- ма,— згляньтеся! Я тричі на добу маленьку чашечку кави мушу пити, інакше буду я кістлявою, мов пересмажена печеня!

Але Стародум лишається невблаганним. Як він тільки не намагається вплинути на непокірливу Лізетту! Забороняє їй гуляти... Не пускає її в гості...

— Нехай! Натомість я питиму каву! — тільки й чує він у відпо-відь. Погрози стають дедалі жахливішими:

— Залишишся без модного криноліну! Ні з ким із знайомих не розмовлятимеш! Нової гарної стрічки до чепця не отримаєш!

Але все марно. Тоді Стародум виголошує останню, найжорсто- кішу погрозу:

— Ніколи заміж не віддам тебе!

Тут не витримала вже Лізетта:

— О, каво, печиво і цукре, прощавайте! Ані краплі більше не візьму до вуст!

Стародум готовий вже святкувати перемогу. Але його радість передчасна. Лізетта вдається до хитрощів: вона поширює чутки, що погодиться вийти заміж тільки за того, хто дозволить їй пити кави скільки вона забажає...

— Як кішка не відпустить мишку, дівиці не полишать каву! — співається в останній частині кантати.

І догану врешті-решт отримує не Лізетта, а батечко Стародум:

— Дочку свою ніколи не повинен він сварити!

Хіба це не оперета? Ось яким веселим жартівником був великий Йоганн Себастьян Бах! А якісь диваки, нічого не знаючи, уявляють його нудним, незрозумілим музикантом, далеким від будь-якої усмішки чи жарту!

Почуття гумору проявлялось і в його творах, що сповнені світла та радості, адже музикант любив народну творчість з притаманною їй веселою усмішкою.

Один із найпопулярніших творів Баха так й називається — «Жарт» («Скерцо»). Ця легка, граціозна п'єса — остання частина Сюїти № 2 для струнних інструментів і флейти; як і інші частини сюїти, вона має танцювальний характер, особливу чарівність твору надає мелодійне, але гостре звучання флейти, яка виконує соло.

Сюїта (у перекладі з французької — ряд, послідовність) — му-зичний твір, що складається з кількох самостійних частин, поєдна-них художнім задумом. Музика сюїти зазвичай танцювальна.

Наприклад, Сюїта № 2 Й. С. Баха складається з семи частин: «Увертюра», «Рондо», «Сарабанда», «Бурре», «Полонез з варіацією», «Менует» і «Скерцо».

Скерцо — жартівливі, грайливі пісеньки або частина сюїти.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мотивація навчальної діяльності	\|	Слухання музики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.