Розповідь учителя

— Сюїта (фр. suite) — циклічна музична форма, складена з кількох контрастних частин.

Термін сюїта був уведений у другій половині XVII століття французькими композиторами. Спочатку сюїта складалася з чотирьох частин — алеманди, куранти, сарабанди та джиґи. Пізніше до сюїти увійшли й інші танці, зокрема менует, ґавот, пасп'є та буре. Німецькі композитори нерідко вводили на початку сюїти увертюру.

Найвідомішим автором сюїт можна вважати Й. С. Баха, який написав цикли сюїт для клавіру, віолончелі, скрипки та флейти. Серед інших відомих авторів сюїт цієї епохи — Ґ. Ф. Гендель.

У другій половині XVIII століття жанр сюїти вважали старомодним: його витіснили симфонія та інструментальні концерти.

Але у XIX столітті жанр сюїти відродився, однак цей термін тепер мав інший зміст: сюїтами називали інструментальні збірки фрагментів із опер чи балетів або ж послідовності невеличких п'єс, об'єднаних тематично. Отже, сюїта— це циклічна форма, що складається із самостійних частин, які контрастують між собою, але об'єднані загальним художнім задумом.

Пригадайте назви сюїт та їх авторів, із якими ми вже знайомились на уроках музичного мистецтва

· Що спільного та відмінного у цих сюїтах?

Миколу Віталійовича Лисенка ми вважаємо засновником української класичної музики, цілою епохою в історії української культури. Його діяльність як славетного українського композитора, засновника української музичної класики, фольклориста, диригента, піаніста і музичного педагога дала поштовх розвитку професійної музики в Україні. Протягом усього життя він збирав український пісенний фольклор, творчо застосовував його у власній музиці.

Він став пропагандистом української музичної культури за ме-жами України, і вона отримала визнання як рівноправна поміж інших музичних культур.

Велика та розмаїта музична спадщина М. Лисенка. Він написав 11 опер, понад 80 творів різних форм на тексти Т. Шевченка, низку інструментальних творів, музику до театральних вистав, пісні на слова різних авторів. Величезне значення в історії української музичної культури мають опери М. Лисенка. Яскравість і щирість музичної мови, почуття співзвучності музики з розвитком сюжетної лінії, уміння розгорнути драматичну дію й намалювати рельєфні образи — усе це притаманне М. Лисенку як оперному композитору.

Спираючись на досягнення російських композиторів, на досвід С. Гулака-Артемовського, традиції українського театру, Лисенко збагатив жанр української опери. У його творчості вперше в умовах України оформилися героїко-історична народна музична драма («Тарас Бульба») та опери: лірико-побутова («Наталка-Полтавка»), казково-фантастична («Різдвяна ніч», «Утоплена»), дитяча («Коза- Дереза», «Зима і Весна», «Пан Коцький»). Майже всі музично- драматичні твори Лисенка написані у творчій співдружності з відомим драматургом і поетом М. Старицьким, який створив лібрето для них.

Одним із визначних фортепіанних творів Лисенка стала українська сюїта у формі старовинних танців на основі народних пісень. В «Українській сюїті» Лисенко, як і в багатьох інших своїх творах, використовує мелодії народних пісень як початкове інтонаційне зерно, яке він розробляє за вимогами професійної європейської музичної мови. Водночас сюїта виділяється з-поміж інших творів Лисенка.

«Українська сюїта» складається з шести частин, кожна з яких написана на мелодію народної пісні. Про характер використання Лисенком народних мелодій у сюїті можна сказати, що це вже не обробки — це оригінальна творчість, коли вже знайомі народні мелодії раптом заіскрилися новим змістом, набули свіжості, вираз-ності, сповнилися новим життям. Професійна музика наблизилась до слухача, ожила через наповнення її національним змістом.

Сама назва твору свідчить про звернення композитора до музики попередніх епох. Лисенко використовує старовинні танці (куранта, токата, сарабанда, ґавот). Композитор будує цикл за принципом чергування нетанцювальннх і танцювальних, мажорних та мінорних розділів, а також на темповому контрасті.

Відкриває сюїту прелюдія на основі мелодії української народної пісні «Хлопче-молодче, який ти ледащо», в якій лірична тема народ-ної пісні проходить в середньому регістрі фортепіано, а в той самий час її постійно оспівує хвилеподібний віртуозний акомпанемент. Прелюдія створює динамічний та драматичний образ.

Друга частина — Куранта («Помалу-малу, братику, грай»).

В основі третьої частини Токати («Пішла мати на село») жвава пісня-танець «Гречаники», що має ствердний, рішучий характер.

Сарабанда («Сонце низенько, вечір близенько») — спокійний, мірний, трохи поважний танець. Ця частина базується на пісні- романсі «Сонце низенько, вечір близенько». Сарабанда має скорбот-ний характер, мелодія зберігає розповідний, виважений темп.

Наступна частина — Гавот («Ой чия ти, дівчино, чия ти?»), де переважає журливий, драматичний настрій, якому, проте, протиставляється дещо радісніший, безтурботній середній епізод (що лунає в мажорі).

Закриває сюїту мажорне Скерцо («Та казала мені Солоха»), жвава п'єса з легкою мелодією у швидкому темпі, де М. Лисенко використовує народну пісню жартівливо-грайливого характеру. Скерцо утверджує радісний завершальний характер сюїти.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема гри — «Жанри камерно-інструментальної музики».	\|	Слухання музики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.