Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Розповідь учителя

Жанр фантазії (у перекладі з грецької — уява) — це інструментальний (рідше вокальний) жанр, який характеризується свободою побудови, відхиленням від прийнятих музичних правил. За походженням фантазія сходить до традицій виконавської імпровізації XVI—XVII століть. У XVIII столітті найбільш широке поширення фантазія отримала у фортепіанній музиці. Фантазії зазвичай виконували функції вступних частин в циклічних формах і мали характер прелюдії.

Фантазією часто називають музичний твір, написаний у вільній формі. Добре відомі фантазії Л. ван Бетховена, Ф. Шопена, Ф. Шу- берта, В. А. Моцарта.

Фантазія В. А. Моцарта — це п'єса у вільному розвитку мелодійних розділів, особливо у вигляді раптових і різких змін настрою.

Музика часом має чудодійну силу. Вона може розповісти про найглибші почуття, а іноді завдяки їй ми можемо відчути красу оточу-ючого нас світу, вона може радувати та втішати. Про чудодійну силу музики розповість нам оповідання К. Паустовського «Старий кухар».

Одного зимового вечора 1786 року на околиці Відня в маленькому дерев'яному будинку помирав сліпий дід — колишній кухар графині Тун. Разом із кухарем жила його дочка Марія, дівчина років вісімнадцяти.

Тільки й добра було в сторожці, що ліжко, лави на кривих ногах, грубий стіл, порцеляновий посуд, мережаний тріщинками, і, наре-шті, клавесин — єдине багатство Марії...

Коли Марія вмила батька й наділа на нього прохолодну чисту сорочку, старий сказав:

— Я ніколи не любив священиків і монахів. Я не можу покликати сповідника, а мені ж треба перед смертю очистити свою совість.

— Що ж робити? — злякано спитала Марія.

— Вийди на вулицю,— сказав старий.— І попроси першого зу-стрічного зайти в наш дім, хай висповідає перед смертю. Тобі ніхто не відмовить...

Марія довго чекала й прислухалась. Та ось їй здалося, що вздовж муру йде, наспівуючи, чоловік. Вона ступила йому назустріч, наскочила на нього й скрикнула. Чоловік зупинився й запитав:

— Хто тут?

Марія схопила його за руку і тремтячим голосом виповіла батькове прохання.

— Гаразд,— мовив чоловік тихо.— Хоч я й не священик, та вже нехай. Ходімо.

Вони ввійшли в дім. При світі свічки Марія побачила худорлявого невисокого чоловіка. Він кинув на лаву мокрий плащ. Одягнений він був гарно, але й просто — світло мерехтіло на його чорному камзолі та на кришталевих ґудзиках.

Він був іще дуже молодий, цей незнайомець. Зовсім по-хлопчачому він струснув головою, поправив парик, швидко присунув до ліжка табурет, сів і, нахилившись, уважно й весело подивився в очі приреченому:

— Кажіть! Можливо, владою, даною мені не від Бога, а від ми-стецтва, якому я служу, я розважу останні ваші хвилини і зніму тягар із вашої душі.

— Я працював усе життя, поки не втратив зір,— прошепотів старий і притяг незнайомого за руку ближче до себе.— А хто працює, тому нема як грішити. Коли захворіла на сухоти [туберкульоз] моя дружина — її звали Марта — і лікар прописав їй дорогі ліки, велів годувати вершками й винними ягодами та напувати гарячим червоним вином, я вкрав із сервізу графині Тун невеличке золоте блюдо, розколов його на шматки й продав. І мені тепер важко про це згадувати й критись від моєї дочки, адже я навчив її не чіпати й крихти з чужого столу.

— А кого із слуг графині покарали за це? — спитав незнайомець.

— Присягаю, добродію, не покарали нікого,— відповів старий і заплакав.— Якби я знав, що золото не допоможе моїй Марті, хіба я зміг би вкрасти!

— Як вас звуть? — спитав незнайомець.

— Йоганн Мейер, добродію.

— Так от, Йоганне,— сказав незнайомець і поклав долоню на сліпі очі старого,— ви не завинили перед людьми. Те, що ви вчини-ли,— це не гріх і не крадіжка, а навпаки, можна вважати подвигом заради кохання.

— Амінь! — прошепотів старий.

— Амінь! — повторив незнайомець.— А тепер скажіть мені вашу останню волю.

— Я хочу, щоб хтось подбав про Марію.

— Я зроблю це. А ще чого ви хочете?

Тоді старий несподівано всміхнувся й голосно сказав:

— Я хотів би ще раз побачити Марту такою, якою зустрів за-молоду. Побачити сонце і цей сад, коли він зацвіте весною. Але це неможливо, добродію. Не гнівайтеся на мене за нерозумні слова...

— Добре,— сказав незнайомець і підвівся.— Добре,— повторив він, підійшов до клавесина й сів перед ним на табуретку.

— Добре! — голосно сказав він утретє, і враз бистрий дзвін роз-сипався по сторожці, мовби хто брязнув на підлогу сотню кришта-левих кульок.

— Слухайте,— сказав незнайомець.— Слухайте й дивіться.

Клавесин співав на повний голос уперше за багато років. Він

сповнював своїми звуками не тільки сторожку, а й увесь сад...

— Я бачу, добродію! — сказав старий і підвівся на ліжку. — Я бачу день, коли я зустрівся з Мартою і вона, збентежена, розбила глечик з молоком. Це було взимку, в горах. Небо — прозоре, мов синє скло, і Марта сміялась. Сміялась...

Незнайомець грав далі.

— А тепер,— запитав він,— ви що-небудь бачите?

Старий мовчав, прислухаючись.

— Невже ви не бачите,— швидко сказав незнайомець, граючи далі,— як чорна ніч стала синьою, а потім блакитною, і тепле світло вже падає звідкілясь зверху; і на старому галуззі ваших дерев набрякають білі квіти? По-моєму, це цвіт яблуні, хоча звідси, з кімнати, він скидається на важкі тюльпани. Ви бачите: перший промінь упав на мур, нагрів його, і над ним струмує пара. Це, напевне, просихає мох, напоєний талим снігом. А небо зводиться все вище, стає ще синішим, ще прекраснішим, і зграї птахів уже летять на північ над нашим старим Віднем.

— Я бачу все це! — вигукнув старий.

— Відчини вікно, Маріє.

Марія відчинила вікно. Студене повітря дмухнуло в кімнату. Незнайомець грав дуже тихо і повільно.

Старий упав на подушки, жадібно дихав і обмацував пальцями ковдру. Марія кинулась до нього. Старий, задихаючись, мовив:

— Я бачив усе так виразно, як багато років тому. Але я не хотів би померти, не знаючи,... як вас звати. Як звати?.

— Мене звати Вольфґанґ Амадей Моцарт,— відповів незнайомець.

Марія відступила од ліжка і низько, майже торкаючись коліном підлоги, схилилась перед великим музикантом.

Коли вона підвелась, старий був уже мертвий. Зоря займалася за вікнами, і в її світлі стояв сад, сяючи квітками мокрого снігу.


Читайте також:

  1. Виконання пісень за вибором учителя та учнів
  2. Виявлення рівня сформованості уявлень про урок як творчу діяльність учителя
  3. Діяльність учителя й учня у різних видах навчання.
  4. Моделювання педагогічної ситуації: розповідь учителя
  5. ОСНОВНА ЧАСТИНА . Розповідь учителя
  6. ОСНОВНА ЧАСТИНА Розповідь учителя
  7. ОСНОВНА ЧАСТИНА Розповідь учителя
  8. ОСНОВНА ЧАСТИНА. Розповідь учителя
  9. ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ|учителя| ДО ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА У ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ
  10. Послух Богові, батькам, учителям – надійний спосіб уникнути помилок
  11. Права та обов’язки поручителя і боржника
  12. Проміжний висновок учителя.




Переглядів: 789

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ХІД УРОКУ | Слухання музики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.