МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Розповідь учителя— Жанр фантазії (у перекладі з грецької — уява) — це інструментальний (рідше вокальний) жанр, який характеризується свободою побудови, відхиленням від прийнятих музичних правил. За походженням фантазія сходить до традицій виконавської імпровізації XVI—XVII століть. У XVIII столітті найбільш широке поширення фантазія отримала у фортепіанній музиці. Фантазії зазвичай виконували функції вступних частин в циклічних формах і мали характер прелюдії. Фантазією часто називають музичний твір, написаний у вільній формі. Добре відомі фантазії Л. ван Бетховена, Ф. Шопена, Ф. Шу- берта, В. А. Моцарта. Фантазія В. А. Моцарта — це п'єса у вільному розвитку мелодійних розділів, особливо у вигляді раптових і різких змін настрою. Музика часом має чудодійну силу. Вона може розповісти про найглибші почуття, а іноді завдяки їй ми можемо відчути красу оточу-ючого нас світу, вона може радувати та втішати. Про чудодійну силу музики розповість нам оповідання К. Паустовського «Старий кухар». Одного зимового вечора 1786 року на околиці Відня в маленькому дерев'яному будинку помирав сліпий дід — колишній кухар графині Тун. Разом із кухарем жила його дочка Марія, дівчина років вісімнадцяти. Тільки й добра було в сторожці, що ліжко, лави на кривих ногах, грубий стіл, порцеляновий посуд, мережаний тріщинками, і, наре-шті, клавесин — єдине багатство Марії... Коли Марія вмила батька й наділа на нього прохолодну чисту сорочку, старий сказав: — Я ніколи не любив священиків і монахів. Я не можу покликати сповідника, а мені ж треба перед смертю очистити свою совість. — Що ж робити? — злякано спитала Марія. — Вийди на вулицю,— сказав старий.— І попроси першого зу-стрічного зайти в наш дім, хай висповідає перед смертю. Тобі ніхто не відмовить... Марія довго чекала й прислухалась. Та ось їй здалося, що вздовж муру йде, наспівуючи, чоловік. Вона ступила йому назустріч, наскочила на нього й скрикнула. Чоловік зупинився й запитав: — Хто тут? Марія схопила його за руку і тремтячим голосом виповіла батькове прохання. — Гаразд,— мовив чоловік тихо.— Хоч я й не священик, та вже нехай. Ходімо. Вони ввійшли в дім. При світі свічки Марія побачила худорлявого невисокого чоловіка. Він кинув на лаву мокрий плащ. Одягнений він був гарно, але й просто — світло мерехтіло на його чорному камзолі та на кришталевих ґудзиках. Він був іще дуже молодий, цей незнайомець. Зовсім по-хлопчачому він струснув головою, поправив парик, швидко присунув до ліжка табурет, сів і, нахилившись, уважно й весело подивився в очі приреченому: — Кажіть! Можливо, владою, даною мені не від Бога, а від ми-стецтва, якому я служу, я розважу останні ваші хвилини і зніму тягар із вашої душі. — Я працював усе життя, поки не втратив зір,— прошепотів старий і притяг незнайомого за руку ближче до себе.— А хто працює, тому нема як грішити. Коли захворіла на сухоти [туберкульоз] моя дружина — її звали Марта — і лікар прописав їй дорогі ліки, велів годувати вершками й винними ягодами та напувати гарячим червоним вином, я вкрав із сервізу графині Тун невеличке золоте блюдо, розколов його на шматки й продав. І мені тепер важко про це згадувати й критись від моєї дочки, адже я навчив її не чіпати й крихти з чужого столу. — А кого із слуг графині покарали за це? — спитав незнайомець. — Присягаю, добродію, не покарали нікого,— відповів старий і заплакав.— Якби я знав, що золото не допоможе моїй Марті, хіба я зміг би вкрасти! — Як вас звуть? — спитав незнайомець. — Йоганн Мейер, добродію. — Так от, Йоганне,— сказав незнайомець і поклав долоню на сліпі очі старого,— ви не завинили перед людьми. Те, що ви вчини-ли,— це не гріх і не крадіжка, а навпаки, можна вважати подвигом заради кохання. — Амінь! — прошепотів старий. — Амінь! — повторив незнайомець.— А тепер скажіть мені вашу останню волю. — Я хочу, щоб хтось подбав про Марію. — Я зроблю це. А ще чого ви хочете? Тоді старий несподівано всміхнувся й голосно сказав: — Я хотів би ще раз побачити Марту такою, якою зустрів за-молоду. Побачити сонце і цей сад, коли він зацвіте весною. Але це неможливо, добродію. Не гнівайтеся на мене за нерозумні слова... — Добре,— сказав незнайомець і підвівся.— Добре,— повторив він, підійшов до клавесина й сів перед ним на табуретку. — Добре! — голосно сказав він утретє, і враз бистрий дзвін роз-сипався по сторожці, мовби хто брязнув на підлогу сотню кришта-левих кульок. — Слухайте,— сказав незнайомець.— Слухайте й дивіться. Клавесин співав на повний голос уперше за багато років. Він сповнював своїми звуками не тільки сторожку, а й увесь сад... — Я бачу, добродію! — сказав старий і підвівся на ліжку. — Я бачу день, коли я зустрівся з Мартою і вона, збентежена, розбила глечик з молоком. Це було взимку, в горах. Небо — прозоре, мов синє скло, і Марта сміялась. Сміялась... Незнайомець грав далі. — А тепер,— запитав він,— ви що-небудь бачите? Старий мовчав, прислухаючись. — Невже ви не бачите,— швидко сказав незнайомець, граючи далі,— як чорна ніч стала синьою, а потім блакитною, і тепле світло вже падає звідкілясь зверху; і на старому галуззі ваших дерев набрякають білі квіти? По-моєму, це цвіт яблуні, хоча звідси, з кімнати, він скидається на важкі тюльпани. Ви бачите: перший промінь упав на мур, нагрів його, і над ним струмує пара. Це, напевне, просихає мох, напоєний талим снігом. А небо зводиться все вище, стає ще синішим, ще прекраснішим, і зграї птахів уже летять на північ над нашим старим Віднем. — Я бачу все це! — вигукнув старий. — Відчини вікно, Маріє. Марія відчинила вікно. Студене повітря дмухнуло в кімнату. Незнайомець грав дуже тихо і повільно. Старий упав на подушки, жадібно дихав і обмацував пальцями ковдру. Марія кинулась до нього. Старий, задихаючись, мовив: — Я бачив усе так виразно, як багато років тому. Але я не хотів би померти, не знаючи,... як вас звати. Як звати?. — Мене звати Вольфґанґ Амадей Моцарт,— відповів незнайомець. Марія відступила од ліжка і низько, майже торкаючись коліном підлоги, схилилась перед великим музикантом. Коли вона підвелась, старий був уже мертвий. Зоря займалася за вікнами, і в її світлі стояв сад, сяючи квітками мокрого снігу. Читайте також:
|
||||||||
|