Підходи до диференціації ринку праці

Нам ще раз доведеться стикнутися з вузьким пiдходом до розумiння ринку праці, тому що один з небагатьох підходів до диференціації цього типу ринку, який зустрiчається у вiтчизнянiй лiтературi, – подiл його на зовнiшнiй та внутрiшнiй – випливає саме з цього. Позитивним є, на наш погляд, те, що автори визнають наявнiсть ринку працi й у самому пiдприємствi, а не лише поза ним. Але водночас спостерігається спрощене уявлення про ринок праці та його диференціацію. На наш погляд, неможливо вичленити певну частину ринку праці окремої країни, назвавши його внутрішнім, і відокремити його від іншої частини – зовнішнього ринку праці. Пояснюється це тим, що попит на робочу силу формується в межах підприємств, організацій і установ. Без попиту на робочу силу ринку праці не існує. Отже, не існує і зовнішнього ринку праці окремо від внутрішнього, як уявляють це деякі автори.

Існує також підхід до класифікації, при якому виокремлюється ринок праці, що охоплює наукомiсткi виробництва i галузi сфери послуг з бiльш низьким середнiм рiвнем концентрацiї та бiльш змiшаною в квалiфiкацiйному вiдношеннi робочою силою, та ринок у традицiйних галузях економiки. На наш погляд, тут також простежується пiдмiна ринку працi механiзмом зайнятостi.

Деякі автори, бажаючи вiдокремити внутрiшньофірмовi трудовi процеси вiд процесiв за межами пiдприємств, органiзацiй та установ, видiляють внутрiшньофiрмовий, циркулюючий та потенцiйний ринки працi. Внутрiшньофiрмовий ринок працi охоплює процеси та вiдносини мiж найманим працiвником та роботодавцем з моменту найму його на роботу аж до звiльнення. На внутрiшньофiрмовому ринку працi з’являються вакансiї за рахунок звiльнених з рiзних причин, розширення виробництва, модернiзацiї та технiчного переоснащення, будiвництва, пiдвищення коефiцiєнта змiнностi, перемiщення найманих працiвникiв з одного робочого мiсця на iнше.

Варто зауважити, що в такому досить традиційному підході найбільше уваги приділяється циркулюючому (частіше він називається фіксованим) ринку працi. При цьому зазначається, що в кожний момент часу якась частина найманих працiвникiв перебуває в станi мiж виключенням з одних і включенням в iншi частини ринку працi. Цей стан саме i є станом, коли працiвники пропонують свою робочу силу, продають її в пошуках покупця, безперервно перемiщуючись, циркулюючи мiж пiдприємствами, де товар перебуває в сферi обiгу, аж до моменту найму роботодавцем. Отже, мiж ринками працi циркулюють безробiтнi, звiльненi вiйськовослужбовцi, пенсiонери, що шукають роботу, та ін.

Аналiз поняття потенцiйного ринку працi у вітчизняній економічній літературі, як правило, починається, по–перше, з розгляду питання про те, яка частина населення з його загальної зайнятостi потрапляє на ринок працi. При цьому виокремлюються двi групи населення: здатнi працювати за наймом (працюючi за наймом; зайнятi не за наймом – дiм, армiя; промiжна група осiб, якi вiльно пересуваються в пошуках роботи); нездатнi працювати за наймом (дiти вiком до 16 рокiв; основна частина пенсіонерів за вiком, iнвалiднiстю та ті, хто втратив годувальника). По-друге, зазначається, що шукати роботу можуть тi, хто вже працює за наймом, і тi, хто вперше пропонує свою робочу силу на ринку працi як товар. По–третє, стверджується, що якщо пiдприємство не насичується за рахунок тих, хто ранiше працював за наймом i в даний момент шукає роботу, то його попит адресується також тим, хто вперше пропонує свою робочу силу. Отже, та сфера, де формується наймана робоча сила, призначена для продажу, є фактично складовою ринку працi, до якого входять не всі зайнятi в домашньому та iншому господарствi, армiї, навчальних закладах тощо, а та частина зайнятого в цiй сферi населення, що формується як призначена потенцiйно для подальшого його вступу як продавця своєї праці.

Очевиднi, на наш погляд, складнощi з визначенням понять «потенцiйний, циркулюючий та внутрішньофірмовий ринок працi», якi виникають при такому підході до класифікації, пов’язані з тим, що тут ототожнюються види потокiв пропозицiї робочої сили з типами ринкiв працi.

Систематизуючи уявлення різних авторів про диференціацію ринків праці, зауважимо, що, крім класифікації, доцільно визначити типи моделей та сегментів ринку праці. Відмінність у цих поняттях полягає в тому, що моделі дають змогу диференціювати ринки праці відповідно до політики держави стосовно процесів відтворення робочої сили. Класифікація дає змогу диференціювати одну й ту саму сукупність за різними ознаками, базується на виявленні дії певного фактора чи групи факторів і є методом вивчення та аналізу ринку праці; сегментація базується на виявленні комплексного впливу багатьох різнорідних факторів на ринок праці, зосереджується на способах включення до процесу виробництва, координації та оцінки робочої сили, а також, крім теоретико–методологічного підходу, є складовою стратегії регулювання ринку праці.

На наш погляд, увага до моделювання, класифікації та сегментації у різних авторів зумовлена об’єктивною потребою поглибленої диференціації ринку праці взагалі та його елементів зокрема. Поглиблення диференціації можливе за рахунок появи нових ознак диференціації (по горизонталі) і внаслідок ускладнення відмінностей в межах кожної специфічної групи (по вертикалі); воно потрібно для визначення політики на ринку праці. Особливо це важливо для ринків праці країн, економіка яких перебуває на етапі трансформації. При цьому слід звернути увагу на комплексність дії факторів диференціації, які зумовлюють, по–перше, схожі видозміни в межах різних груп ринків праці, а по–друге, виникнення нових якостей учасників ринку праці під впливом не одного, а багатьох факторів одночасно.

Що стосується класифікації ринків праці, то узагальнення наведених в цьому параграфі пiдходiв дало змогу розробити, на наш погляд, бiльш повну та систематизовану класифікацію. Типи ринкiв працi можна розглядати з рiзних позицiй. Це пов’язано зі складнiстю ринкової системи господарювання та притаманних їй вiдносин, якi стосуються всього комплексу економiчних, полiтичних, соцiальних, правових, моральних, психологiчних та iнших аспектiв життєдiяльностi людини i суспiльства.

Структурними ознаками класифікації ринкiв працi можуть бути територiальний, соцiальний, професiйний пiдходи; ланки суспiльного виробництва; кiлькiсне спiввiдношення покупцiв і продавцiв товару «робоча сила»; умови конкуренцiї; спiввiдношення попиту та пропозицiї робочої сили.

З погляду територiального пiдходу існують такі ринки працi: мiсцевий, регiональний, нацiональний, міжнародний (транснацiональний та свiтовий).

Залежно вiд соцiального пiдходу виокремлюють ринки:

- робочих кадрiв (працiвникiв переважно фiзичної працi);

- спецiалiстiв і менеджерiв (працiвникiв переважно нефiзичної працi).

Залежно вiд професiй розрiзняють ринок, наприклад, верстатникiв, зокрема токарiв, шлiфувальникiв i т.п., економістів тощо.

З точки зору ланки суспiльного виробництва виокремлюють ринки працi:

— внутрiшньофiрмовий, тобто ринок працi пiдприємства, фiрми, установи, органiзацiї i т. п.;

— галузевий (включає внутрішньофірмові ринки праці);

— народногосподарський (включає галузеві ринки праці). Даний тип ринку працi збігається з національним за територіальною ознакою.

Залежно вiд кiлькiсного спiввiдношення покупцiв і продавцiв товару «робоча сила» ринок працi, подiбно до товарного, може бути таких типiв, як показано в табл. 1.

Таблиця 1

Основні типи ринків праці за кількісним співвідношенням суб’єктів

Кількість продавців	Типи ринків праці
Кількість покупців
Один	Кілька	Багато
Один	Обопільна монополія	Обмежена монополія	Монополія
Кілька	Обмежена монополія	Обопільна олігополія	Олігополія
Багато	Монопсонія	Олігополія	Обопільна поліполія

Залежно від умов конкуренцiї розрiзняють ринки працi:

— необмеженої конкуренцiї (повної конкуренцiї, вiльний ринок);

— обмеженої конкуренцiї (неповної конкуренцiї).

Залежно від спiввiдношення попиту та пропозицiї робочої сили можуть бути ринки:

— трудодефiцитнi;

— трудонадлишковi.

Як вiдомо, кожній з класифікацій ринкiв притаманний свiй механiзм цiноутворення залежно вiд спiввiдношення попиту та пропозицiї, а також у певний перiод часу вiдповiдають своя шкала та графiки попиту й пропозицiї робочої сили. Не є винятком також класифікацiя ринкiв працi з точки зору ланки суспiльного виробництва, бо нацiональний ринок працi також має механiзм цiноутворення, тому що внутрiшньофiрмовий ринок працi є частиною галузевого, а сукупнiсть останнiх є частиною нацiонального. Водночас усi типи ринкiв можна розглядати умовно iзольовано (наприклад, ринки працi токарiв або iнженерiв, якi мають власнi механiзми цiноутворення та узгодження спiввiдношення попиту та пропозицiї робочої сили). Таке твердження базується на мiркуваннях про умови виникнення ринку взагалi та ринку праці зокрема.

Отже, на наш погляд, будь-який тип ринку праці можна виокремити за наявностi попиту, пропозицiї та цiни на певний товар – «робочу силу».

Коментуючи наведену класифікацію ринкiв праці, звернемо увагу на деякi моменти. По–перше, як зазначалося, вiдносини купівлі-продажу робочої сили безперервнi вiд моменту найму працiвникiв аж до їхнього звiльнення. Тобто ринок працi iснує не лише за межами пiдприємства, фiрми, а й у самому господарствi пiдприємця. Отже, неправильним є твердження, що зайнятi на робочих мiсцях фiрми вже не перебувають на ринку працi, тобто не перебувають у вiдносинах купiвлi–продажу своєї робочої сили з пiдприємцем i не перебувають у станi пропозицiї свого товару. Адже пiдприємець, як зазначалося, пропонує попит не лише на робочу силу тих, хто не зайнятий на пiдприємствi та шукає роботу. Вiн приглядається також i до найманих працiвникiв, з якими вже укладено трудовий договiр (контракт), пропонуючи їм бiльш вигiднi умови найму, коли шукає потрiбних йому працiвникiв на новi або вакантнi робочi мiсця. Водночас з-поміж зайнятих багато таких, хто шукає роботу на своєму або iнших пiдприємствах з бiльш вигiдними умовами найму. Знайшовши таку роботу, вони звiльняються i переходять на iншi пiдприємства або на iншi робочi мiсця на тому самому пiдприємствi.

По-друге, розглядаючи класифікацію ринкiв праці залежно вiд кiлькiсного спiввiдношення суб’єктів, треба мати на увазi, що пiд продавцями робочої сили розумiють як iндивiдуальних найманих працiвникiв, так i їхні спiлки. Донедавна в умовах адмiнiстративно–командної економiки в Українi ринок працi виступав у формi монопсонiї, при якiй безлiчi продавцiв робочої сили протистояв по сутi один покупець – держава, що була єдиним власником засобiв виробництва. У рамках державних пiдприємств держава диктувала умови найму, зокрема: жорсткi рiвнi заробiтної плати, трудозатрат, режим працi, вiдпочинку, виробничi функцiї, трудовi вiдносини, структуру виробництва, обсяги закупок продукцiї, цiни тощо. Формально виразником господарсько-трудових iнтересiв працiвникiв мали виступати профспiлки, але вони цих функцiй здебiльшого не виконували. Тому тiльки формально можна сказати, що в зазначених умовах iснував ринок працi обопiльної монополiї.

Сучасна ситуацiя виглядає дещо iнакше. Здiйснюються приватизацiя, роздержавлення пiдприємств, в результатi чого вiдбуваються деякi економiчнi, полiтичнi, соцiальнi та моральнi змiни щодо зайнятостi, соцiальної захищеностi, соцiального статусу населення, розподiлу прибуткiв тощо. З’явились новi форми власностi та господарювання: малi пiдприємства, спiльнi пiдприємства, кооперативи, селянськi (фермерськi) господарства, рiзнi форми господарських товариств. Формуються новi категорiї роботодавцiв. Тому вже можна говорити про частковий перехiд до такої форми ринку працi, як олiгопсонiя, при якiй обмеженiй кiлькостi роботодавцiв (близько 5-7) протистоїть велика кiлькiсть претендентiв на робочi мiсця. Ця форма ще близька до абсолютної монополiї, без лiквiдацiї якої неможливо сформувати дiйовий, повноцiнний, високоефективний ринок працi. Його бажано в перспективi розвивати в напрямку поступового переходу вiд олiгополiї до обопiльної полiполiї.

По-третє, наведена класифікація обмежена дією певної кількості факторів, але на практиці існує значно більше ознак, за якими можна диференціювати ринки праці. До того ж кожна класифікаційна група має певні обмеження, тому що збудована з урахуванням однієї–двох ознак. Проте в сучасних умовах спостерігається сукупна, комплексна дія факторів, які поглиблюють диференціацію ринку праці на сегменти.

Аналізуючи сегментацію споживчого ринку, помічаємо, що це є процес суб’єктивного вибору, під час якого відбувається поділ споживачів на чіткі групи покупців, кожна з яких може потребувати окремих товарів або комплексів маркетингу. Фірма виявляє різні способи сегментування ринку, розробляє профілі одержаних сегментів, оцінює ступінь привабливості кожного з них, оцінює і відбирає один або кілька сегментів ринку для виходу на них зі своїм товаром, забезпечує товару конкурентне становище на ринку і розробляє детальний комплекс маркетингу. Суб’єктивність виявляється в тому, що ці дії здійснює виробник з метою визначення типу товару, який задовольнить певного споживача, рівня ціни, методів розповсюдження товару і методів стимулювання збуту. Споживач же в свою чергу також може здійснювати сегментацію ринку з метою придбання товару, який найкраще задовольнить його потреби за прийнятною ціною. Отже, виробник сегментує попит, а споживач – пропозицію на споживчому ринку.

Дещо складніша ситуація на ринку праці, яка зумовлена особливостями цього типу ринку. Але, як і в попередньому випадку, підходи до сегментації залежать від суб’єкта та його мети. Так, підприємець, маючи на меті започаткувати виробництво складної продукції, мусить проаналізувати сегментацію сукупної пропозиції робочої сили в даному регіоні з метою визначення можливості забезпечення виробництва наявними в регіоні кадрами або необхідності організації профнавчання чи залучення необхідної робочої сили з інших регіонів. У свою чергу виробники освітніх послуг, визначаючи свою нішу на ринку освітніх послуг, і молоді люди, які обирають профіль своєї майбутньої професії, мають проаналізувати стан ринку праці з погляду сегментації наявної та перспективної пропозиції робочої сили і робочих місць у даному регіоні. Певний інтерес до сегментації робочої сили і робочих місць мають також держава, профспілки та інші громадські організації, які ставлять собі за мету забезпечити зайнятість населення, достойний рівень життя кожному громадянинові, підвищуючи конкурентоздатність робочої сили на ринку праці за рахунок якості загальної та професійної підготовки та подаючи матеріальну допомогу безробітним і підтримку неконкурентоспроможним верствам населення.

Детальніше підходи до моделювання та сегментації ринку праці ми розглянемо в наступних розділах.

Отже, ринок праці як соціально-економiчна категорiя – це сфера відтворення специфiчного виду товару «робоча сила», особливий, властивий розвиненим товарно-грошовим вiдносинам спосiб її включення в економiчну систему. Це складне i динамiчне явище, пов’язане як з макроекономiчним, так i з мiкроекономiчним розвитком економiки. Це поняття виходить за межi традицiйних уявлень i не обмежується поняттями «зайнятiсть» або «безробiття», якi мають самостiйне значення i лише частково характеризують ринок праці на даний перiод. Вивчення механiзмiв, iнститутiв, моделей, типів і сегментiв ринку праці в українськiй економiцi дасть змогу виявити тi змiннi величини, якi можуть перебувати пiд свiдомим контролем або управлiнням з боку центральної влади в тiй реальнiй системi, в якiй ми живемо.

На наш погляд, саме розглянутий механiзм функцiонування ринку працi зможе забезпечити виконання функцій, притаманних моделі соціально орієнтованої економiки:

суспiльного подiлу працi. Ринок працi розмежовує найманого працiвника та роботодавця, розподiляє найманих працiвникiв за професiями та квалiфiкацiєю, галузями виробництва й регiонами;

iнформацiйну. В умовах ринку цiни на продукцiю, попит i пропозицiя, вiдсотковi ставки на кредит постiйно змiнюються, що позначається на станi ринку працi. Ринок дає учасникам процесу купiвлi–продажу товару «робоча сила» iнформацiю про умови найму, рiвнi заробiтної плати, пропозицiю робочих мiсць і робочої сили, якiсть робочої сили тощо. Сучасний ринок працi, хоч i з деяким запiзненням, реагує на будь-якi змiни в ходi конкурентної боротьби, виявляє середньостатистичні витрати на робочу силу, дисбаланс мiж попитом i пропозицiєю робочої сили i iнформує зацiкавлених суб’єктів ринку;

посередницьку. Ринок працi встановлює зв’язок мiж роботодавцями та найманими працiвниками, якi виходять на ринок для задоволення взаємних iнтересiв i потреб щодо вигiдних умов купiвлi–продажу товару «робоча сила». У нормально розвиненiй економiцi найманий працiвник має змогу вибрати оптимальне для нього робоче мiсце (залежно від умов працi, професiйної спрямованостi, форми та розмiрiв оплати, рiвня квалiфiкацiї). Вiн виконує важливу соцiальну функцiю – сприяє добору складнiшої, вищеоплачуваної, престижної роботи залежно вiд розвитку особистих здiбностей i дiлових якостей, професiйної майстерностi найманих працiвникiв. Водночас роботодавцеві надається можливість вибору найбiльш пiдходящої робочої сили;

вiдтворювальну. Це основна функцiя ринку працi, який встановлює рiвновагу мiж попитом i пропозицiєю робочої сили. При цьому задоволення попиту досягається за рахунок розширення пропозицiї, пiдвищення якостi та цiни робочої сили, якi перебувають в постiйному русi й урiвноважують одне одного. Лише на ринку дiє закон вартостi i вiдбувається загальне визнання затрат працi на вiдтворення товару «робоча сила» та його суспiльної корисностi. Тут виявляються суспiльно необхiднi умови вiдтворення цього товару i визначається його вартiсть. Основне, на чому базується механiзм цiноутворення на ринку працi, – це трудова теорiя вартостi та спiввiдношення i взаємозв’язок попиту та пропозицiї;

стимулюючу. Ця функцiя полягає в тому, що ринок розвертає економiку лицем до потреб людей, робить усiх учасникiв конкурентного процесу матерiально зацiкавленими в задоволеннi цих потреб. З одного боку, завдяки механiзму конкуренцiї ринок працi стимулює краще використання трудових ресурсiв з метою забезпечення розвитку i прибутковостi виробництва. З iншого боку, вiн висуває вимоги до робочої сили, стимулюючи найманих працiвникiв полiпшувати її якiснi характеристики з метою ефективної реалiзацiї цього товару на ринку, що значною мiрою залежить вiд конкурентоспроможностi робочої сили;

оздоровлюючу. Завдяки конкуренцiї суспiльне виробництво звiльняється вiд економiчно слабких, нежиттєздатних пiдприємств. Ринок – це найоб’єктивніший суддя, найдемократичніший механiзм економiчного добору ефективно дiючих господарств і банкрутства слабких. Процес добору жорсткий та безжалісний, проте скаржитись можна лише на свою некомпетентнiсть. Реалiзуючи цю функцiю, ринок товарiв пiдтримує рентабельнiсть всієї економiки. Аналогiчно дiє також ринок працi, який дає змогу діставати перевагу в конкурентнiй боротьбi працiвникам з вищими якiсними показниками робочої сили. Низькi якiснi характеристики робочої сили здатнi забезпечити найманому працiвниковi лише низькооплачувану некваліфіковану роботу або статус безробiтного. Досвiд зарубiжних країн свiдчить, що результативнiсть дiї ринкового механiзму як стимулятора значно вища, нiж функцiї вiдповiдних органiв управлiння. Адже саме ринок створює таку мотивацiю працi, яка, з одного боку, змушує працiвникiв утримувати робочi мiсця, а отже, i доход в умовах гострої конкуренцiї, а з iншого – матерiально зацiкавлює, стимулює їхню iнiцiативнiсть, компетентнiсть, квалiфiкованiсть;

регулюючу. Ринок узагалi впливає на всi сфери економiки i передусім на виробництво. Вiн дає вiдповiдi на питання ЩО, ДЛЯ КОГО, ЯК виробляти. Певною мiрою ринок впливає i на формування пропорцiй суспiльного виробництва, розвиток регiонiв, сприяючи переливанню робочої сили з одних регiонiв, господарств в iншi, якi пріоритетно розвиваються i є високорентабельними. Тобто вiн регулює надлишки трудових ресурсiв, їх оптимальне розмiщення, а також ефективне використання. Ринок працi, зокрема, регулює рух трудових ресурсiв у народному господарствi, спонукаючи пiдприємцiв утримувати саме ту кiлькiсть працiвникiв i такої квалiфiкацiї, якi забезпечують його прибутковiсть.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ринок праці в економічній системі країни	\|	Процеси відтворення робочої сили в різних типах економічних систем

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.