Дослідження процесів організаційного управління та самоорганізації на підприємстві

В умовах кризового стану економіки діяльність підприємств характеризується великою складністю та невизначеністю. У зв’язку з цим забезпечення сталості та стабільного розвитку стає однією з найбільш важливих і актуальних проблем життєдіяльності підприємств. Вирішення цих завдань може бути здійснено на основі принципів самоорганізації. Адже управління підприємством на основі самоорганізації дозволяє розкрити його потенціал та створює передумови ефективної діяльності соціально-економічної системи. Процеси самоорганізації в різних складних системах, зокрема в економіці, детально вивчені в працях зарубіжних учених: Г. Хакена, І. Пригожина, С. П. Курдюмова, Г. Г. Малинецького, О. П. Руденко. Методологія стратегічного управління підприємством на основі самоорганізації детально розроблена в дослідженнях російського вченого М. М. Треньова.

В українській науці значна увага до процесів самоорганізації з позицій міждисциплінарних та інтеграційних ідей надана в публікаціях Б. Панасюка, С. В. Мочерного, В. Н.Тарасевича, В. П. Письмака, А. В. Чалого, Л. Г. Мельника, Д. С.Чистилина, Г. І. Башнянина, Ю. І. Турянського.

Аналіз останніх публікацій з проблем самоорганізації показує, що основна увага в них приділяється дослідженню сутності і механізмів природних процесів саморегуляції. Разом із тим, дослідження особливостей процесів керованої організації та самоорганізації залишаються поза увагою науковців. Основними процесами, що впливають на життєздатність соціально-економічних систем, є процеси організації і самоорганізації. На кожному підприємстві разом з цілеспрямованою організацією, яка здійснюється за допомогою вказівок, статутних документів, планів, законодавчих і нормативних актів, інструкцій та інших регламентуючих документів відбуваються процеси самоорганізації, пов'язані з системними властивостями організації як цілого, з синергетичними ефектами.

Самоорганізація і організація мають у визначеннях загальний початок – впорядкування. Джерелом впорядкованості можуть бути спонтанні процеси, що відбуваються на підприємстві чи цілеспрямовані свідомі дії системи управління. У першому випадку ми маємо справу з самоорганізацією, в другому, за традиційним уявленням, – з організацією.

Згідно з [1] та в інтерпретації авторів в табл.4.1 розглянуто основні відмінності між цілеспрямованою організацією та самоорганізацією.

Таблиця 4.1

Відмінності цілеспрямованої організації та самоорганізації

Властивості	Організація	Самоорганізація
Причини виникнення процесів	виникають як результат попереднього плану, завжди є суб’єкт їх виникнення	процеси та відповідні їм структури виникають незаплановано
Напрямки розвитку	чітка послідовність етапів визначення цілей та їх реалізації	неможливість однозначного визначення цілей розвитку; приймається, що атрактор – аналог мети підприємства, як економічної системи
Структура	утворена послідовним з’єднанням компонентів, дія яких задана лінійно-часовою послідовністю; серед причинних зв’язків не існує циклів; завжди існує підсистема, що управляє; є врівноважена впорядкованість	конфігурація структур залежить від інтегральних властивостей соціально-економічного середовища, в якому вони виникають; фрактальність, неоднорідність; розвинута система горизон-тальних та обернених зв’язків; неврівноважна впорядкованість

Продовження табл.4.1

Властивості	Організація	Самоорганізація

Основні системні характеристики	сила, енергія	ентропія, інформація
Поведінка: стадія утворення об’єктів із хаосу; стадія існування об’єктів у часі	обмеженість різноманітності поведінки частин системи; відбуваються динамічні процеси зменшення ступеня нерівноваги та вивільнення енергії; динамізм втрачається, об’єкт існує як статичний без зміни енергії	здатність виходити на новий рівень розвитку, перетворюючи структуру та зберігаючи певну стійкість; відбуваються динамічні процеси збільшення ступеня нерівноваги та поглинання енергії; існує як динамічний з витратами енергії, що пропорційні часу

Таким чином, організація – це свідомий, керований процес, спрямований на обєднання та впорядковану взаємодію елементів або частин у ціле, у результаті чого утворюється стійка регламентована система [2].

Самоорганізація – це нерівноважні процеси довільного впорядкування внутрішньої структури шляхом посилення або послаблення взаємозв’язків і появи нових якостей системи.

З позицій класичного підходу до управління, оптимальною визначається ситуація, коли організація, що склалася, підтримується сформованою системою управління. При цьому будь-які відхилення від фіксованих в структурі параметрів порядку визначаються як патологія і загроза цілісності. Тобто після визначення траекторії розвитку підприємства (встановлення цілей та розробки шляхів їх досягнення) система управління слідкує за утриманням підприємства в межах данної траекторії. Основним завданням системи управління визначається збереження організації шляхом прийняття та реалізації рішень про вплив на неї. Така постановка завдання виводить організацію і управління в ранг домінуючих в системі процесів, протиставляючи їх самоорганізації.

Реальна соціальна практика спростовує таке співвідношення, оскільки процес самоорганізації ні стримати, ні тим більше зупинити неможливо. Якщо консервативність організації стійко підтримується системою управління, процеси самоорганізації проявляються в її дезорганізації. Соціальна система, що втрачає управління, переходить у фазу функціонування в режимі деградації, переживає передкризову ситуацію. Відновлення колишнього порядку неможливе у зв'язку із недієздатністю колишніх структур-гомеостатів і входженням системи в стан істотної нерівноваги. Сильна флуктуація завершується кризою [4].

У постнеклассичній моделі визначається, що самоорганізація та саморегулювання властиві будь-якій соціально-економічній системі. Самоорганізація на підприємстві виражається в самовільному упорядкуванні його внутрішньої структури, самостійній реалізації процесів, що забезпечують функціонування та розвиток. Ці процеси відбуваються завдяки узгодженій взаємодії та послідовній зміні усіх елементів системи, і призводять до переходу підприємства на новий рівень розвитку з більш складними та впорядкованими формами організації.

Основним завданням управління у межах цього підходу визначається підтримка та спонукання процесів самоорганізації. Управління виступає як інструмент підтримки динамічної організованості, а організаційні і управлінські стосунки самі є похідними самоорганізації.

Програма управління має бути адаптованою до випадкових відхилень від очікуваних результатів, дозволяти їй пристосовуватись до реальних умов діяльності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Висновки.	\|	Особливості організаційного та самоорганізаційного управління

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.