Проблеми використання концепції самоорганізації в умовах кризи

Негативні явища в українській економіці в період кризи актуалізують необхідність інноваційних перетворень на інституціональному рівні, які до цього часу були малоефективні і не закріплені механізмами реалізації. Це пояснюється тим, що економічна дійсність багатоваріантна і швидкість її змін випереджує темпи її вивчення. Разом з тим в умовах кризи проявилися недоліки в структурі самої економічної науки, тому що процеси глобальної економіки недостатньо описати лише за допомогою традиційних моделей та законів класичної політичної економії.

У такій ситуації питання про системність управління і критерії його оцінки стає суттєвою проблемою взаємодії, розвитку та збалансування соціально-економічних систем різних рівнів та масштабів. Тому необхідно дослідити основу теоретичної парадигми та з урахуванням нових положень оцінити адекватність концепції самоорганізації в управлінні економічними системами.

Професор Б. Панасюк, досліджуючи біологічний устрій бджолиної сім’ї як взірець спеціалізації та кооперації, обґрунтовує можливість проєцювання природних закономірностей на суспільну діяльність як приклад втручання держави в економіку і управління суспільством [4, с.45-46].

Для дослідження взаємообумовлених змін природних та соціально-економічних систем професор С.В. Мочерний використовує принцип коеволюції, який передбачає сумісний розвиток взаємодіючих систем, що знаходяться на одному рівні саморозвитку матерії, так і різнорівневих матеріальних утворень. Коеволюційний аналіз динаміки формування людської екосистеми дозволить також виявити причини сучасної соціально-економічної кризи [3, с.48-50].

Професор В.Н. Тарасевич визначає експансію в економічну науку методів та досягнень природничо-гуманітарних та суспільних наук, таких як біологія, термодинаміка, соціальна психологія, з позиції так званого неекономічного імперіалізму. Він пропонує розробити інтеграційні підходи, які синтезуватимуть методи та інструменти, що властиві різним формам осягнення економічних процесів [6, с.50-53; 7, с. 60-65].

Новим поглядом на сутність суспільних процесів та факторів їх розвитку є запропонована В.П. Письмак теорія енергоімпульсної взаємодії соціально-економічних моделей із зовнішнім середовищем, в якій взаємовідносини у природно-суспільному оточенні розглядаються не з позиції вартісних, а енерго-інформаційних характеристик [5].

Перспективним напрямком у методологічному плані, як вважають А.В. Чалий [11], Л.Г. Мельник [2], Д.С. Чистилин [12], А.З. Шевцова [14, с.30-31], – є економічна синергетика, яка формує нову самоорганізаційну парадигму.

Однак, синергетичний підхід не є чимсь принципово новим, він продовжує міждисциплінарні положення кібернетики і системного підходу. А теорія самоорганізації має самостійну предметну область дослідження, яка вивчає механізми функціонування і виникнення структур, впорядкованих у просторі та часі, у відкритих та нерівноважних системах.

Таким чином, необхідно узагальнити базові положення концепції самоорганізації, яка повинна бути спрямованою на вирішення проблеми адекватного дослідження та опису особливостей управління економічними системами на мікро – та макрорівні і збалансування соціально-економічних інтересів держави, регіону і всіх суб'єктів підприємницької та інших видів діяльності в умовах кризи.

Сучасні досягнення української економіки у забезпеченні стійкості до внутрішнього та зовнішнього дестабілізаційного впливу неможливо оцінити позитивно. Тому унікальність проблем управління економічними системами в період кризи пов’язана з необхідністю дослідження та застосування концепції самоорганізації, теоретично-пізнавальний і прикладний статус якої ще знаходиться на стадії становлення.

Наукові передумови феномену самоорганізації покладено А.А. Богдановим у «Тектології», де висвітлено проблеми організаційної доцільності систем: нерівноважних відношень між елементами у системі та нерівноважних відношень системи і оточення. Він дослідив функціонування різних структур та їх еволюцію у цілому з позиції інформаційно-управлінських процесів як узгодженість цілеспрямованої організації і деякої «активності», яка перевагає активність зовнішнього середовища. Так, за допомогою зміни організаційних форм реалізується тенденція збереження більш стійких форм над менш стійкими. Дослідження А.А. Богданова знайшли подальший розвиток в кібернетиці та економічній синергетиці.

З розвитком кібернетики у другій половині минулого століття питання самоорганізації стали особливо актуальними. Термін «концепція самоорганізації» у сучасному розумінні вперше застосовано Г. Хакеном у 1980 році в межах синергетики [9, с.88]. Він визначив самоорганізацію через спонтанний процес просторового, часового, просторово-часового або функціонального впорядкування у відкритій нелінійній системі за рахунок узгодженої взаємодії множини її складових елементів. В подальшому самоорганізацію визначають як незворотній процес, що призводить в результаті кооперативної взаємодії до створення більш ефективних структур з позиції системи. І усі дослідники доходять згоди, що самоорганізація – це основний процес еволюції складних систем, що складається із незворотних послідовних циклів.

Г. Хакеном і подальшими дослідниками визначено наступні характеристики системи і процесу самоорганізації.

Характеристики системи:

По-перше, - це відкритість системи, в якій закладено алгоритми множинно-дискретної взаємодії із оточуючим середовищем і прогнозу внутрішніх подій, як реакції на зовнішні позитивні і негативні зміни.

По-друге, система повинна мати необмежену кількість складових елементів або підсистем.

По-третє, наявність режиму функціонування системи, в якому елементи взаємодіють і упорядковано, і хаотично.

В четвертих, система повинна бути нелінійною, якій властиві багатоваріантність і альтернативність розвитку (володіння набором потенційних альтернативних рішень і актуалізація (реалізація) одного з них в критичний період розвитку системи).

І по-п’ятє, система повинна бути нерівноважною, посилюватися механізмами позитивного зворотного зв’язку і якісно змінювати свій стан при переході до адаптаційних механізмів. Тривалий час у стані рівноваги можуть знаходитися лише закриті системи, однак, вони не спроможні до розвитку та самоорганізації.

Однією з центральних проблем є проблема опису процесу самоорганізації, дослідження взаємовідносин між процесами цілеспрямованої організації і самоорганізації. Науковцями виділені наступні характеристики, властиві процессу самоорганізації:

1. Спрямованість процесу самоорганізації обумовлена внутрішніми властивостями підсистем в їхньому індивідуальному та колективному прояві, а також впливу середовища, що оточує систему.

2. Інтенсивний обмін енергією, інформацією (іншими складовими або ресурсами системи) із зовнішнім середовищем хаотично, не викликаючи впорядкування в системі.

3. Поведінка підсистем і системи в цілому характеризується спонтанністю і описується декількома величинами: параметром порядку та керуючими параметрами (зникає інформаційне перевантаження системи).

4. Наявність критичного значення керуючого параметру, при якому система спонтанно переходить в новий впорядкований стан (перехід до рівноваги), який обумовлений узгодженою, впорядкованою (когерентною) поведінкою елементів системи.

5. Новий стан існує при умові безперервного постачання енергії, інформації (інших ресурсів або зовнішніх збурювань). Підвищення інтенсивності обміну призводить до наступних критичних переходів з одного стану системи в інший, в результаті яких система ускладнюється до виникнення хаосу.

6. Процеси самоорганізації відбуваються у середовищі поряд із іншими процесами, можливо протилежної спрямованості і можуть в окремі фази існування системи як переважати над ними (прогрес), так і поступатися ним (регрес). При цьому система в цілому може мати стійку тенденцію або зазнавати коливання до еволюції і розвитку або деградації та розпаду.

Сучасні підприємства є складними, відкритими, нелінійними, нерівноважними економічними системами, які примушені знаходитися у постійному русі і розвитку. Їх структурно-організаційні, комерційно-виробничі та соціально-психологічні підсистеми надають безліч прикладів успішного застосування концепції самоорганізації у практиці управління. Досвідчені керівники та фахові менеджери свідомо створюють умови для реалізації ефектів самоорганізації, шляхом децентралізації організаційних структур управління, використання горизонтально-мережних зв’язків, створення так званих внутрішньофірмових ринків, формування сильної корпоративної культури і командної співпраці, впровадження інноваційних перетворень та активного заохочення персоналу до дієвих змін.

Однак, розрізнені приклади проявів ефектів самоорганізації та спонтанні дослідження кризового стану підприємств та української економіки у цілому не призвели до виявлення фундаментальних законів або хоча б закономірностей універсального характеру, що можуть слугувати базою для побудови механізмів управління економічними процесами на кожному з рівнів ієрархії: державному, регіональному, муніципальному, на рівні окремих підприємств. Тому необхідно розробити загальні концептуальні основи самоорганізації економічних систем з використанням міждисциплінарної методології.

Слід зауважити, що описати математично процеси самоорганізації досить складно, а керувати ними з позиції «адміністративних» та «командних» методів практично неможливо, тому що необхідно враховувати усі структурні зміни, що здійснюються за внутрішніми законами економічних систем, задіяних у цих процесах і спроможних до самоорганізації. Велика кількість таких систем на різних рівнях ієрархії пояснює появу багатьох методів управління ними. І якщо розглядаються нелінійні та динамічні економічні системи з урахуванням впливу агресивних факторів зовнішнього середовища, то елементи самоорганізації, що народжуються у таких системах властиві не усім їхнім складовим і не при рівних умовах. Тому потрібно виділяти властивості і параметри економічних систем, спроможних до самоорганізації.

У зв’язку з цим не треба визначати кризові збурення як категорично негативний фактор [10, с. 47]. Нестабільність може стати детонатором для переходу системи в іншу якість, параметри якої диктують нові обставини та відповідний формат подій. І ці прогресивні зміни потрібно розповсюджувати на усі структури систем. Тому і в української економіки є шанс вийти оновленою, перетвореною і більш досконалою із глобальної кризової ситуації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
В УМОВАХ КРИЗИ	\|	Оцінювання ефективності самоорганізації підприємства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.