Оцінювання ефективності самоорганізації підприємства

Наразі самоорганізація все більш проникає у різні сфери людського життя і стає вже не вузькоспеціалізованим та екзотичним терміном, а достатньо зрозумілим широким верстам населення (від обізнаних науковців до пересічних практиків) поняттям. Швидко, але при чому майже несвідомо сутність самоорганізації проникає в розум сучасної людини та посідає там провідне місце. Можливо, це наслідки вивільнення з адміністративно-командної системи побутового та господарського устрою, можливо – вікові здобутки окремої людини, а можливо – сьогоденна ситуація у країні штовхає на усвідомленння власного місця в загальній системі виживання. Будь там як, а самооргнізація стає безперечною нормою життя сучасного українського суспільства.

Світ безмежний у його проявах, але все у ньому, починаючи від одноклітиних тварин та закінчуючи високотехнологічними космічними конструкціями, існує завдяки самонастроюванню та самопідлаштуванню під об’єктивни обставини. Природа наочно представлює нам найбільш досконалі форми самоорганізації. Колосальна множина клітинних елементів і наявність виняткових зв’язків дає можливість відбутися великій кількості їхніх випадкових комбінацій, з яких відбираються і закріплюються ті, що відповідають вимогам життя. Необхідно відзначити стихійність самоорганізації в природі, тобто відсутність суб’єкта коректуючого цей процес. Відтак, напрям нової організації обирається обмеженням можливості мінливості, що визначає більш високу імовірність мимовільного сполучення компонентів.

Подібна ситуація відбувається і на підприємстві, де існують певні кадрові, моральні, етичні, виробничі та законодавчі обмеження, які спрямовують самостійне об’єднання працівників у певні неформальні групи. Таке групування стає подальшим локомотивом розвитку чи занепаду усього підприємства, через те, що неминуче буде відбуватися процес лобіювання інтересів певної лідируючої групи. Отже, від характеру цих інтересів та ступеня порядності їх носіїв, залежить й майбутня доля усього підприємства.

Тобто, беручи за „apriori” існування негативних для підприємства напрямів самоорганізації, вкрай необхідним стає розробка системи показників та алгоритму оцінювання ефективності самоорганізації підприємства.

Сучасна наукова думка [1, с.29; 2, с.49-50] займає позицію поширення міждисциплінарних підходів, якими зокрема є й процеси самоорганізації, у наукову площину природних та гуманітарних дисциплин, однак при цьому ще й досі тлумачення ефективності процесів самоорганізації залишаються на рівні теоретичних припущень. Серед багатьох варто відзначити дослідження Чістіліна Д.К. [3, с. 10], який – намагається кількісно охарактеризувати самоорганізацію через коефіцієнт, що характеризує здатність системи ефективно використовувати обмежені ресурси у тривалому інтервалі часу. Але, при цьому наочного розрахунку даного коефіцієнту автор не наводить. „Коефіціент самоорганізації” – показник рівня ефективності суспільної системи та її складових на тривалому інтервалі розвитку [4, с. 89]. При цьому Д. Чістілін під суспільною системою розуміє економічну та політичну системи у їх єдності, а сам коефіціент самоорганізації пов’язує з показниками економічної ефективності [3, с. 10-11], який, у свою чергу, виражається у показниках темпів економічного зростання. Оцінюючи позитивно саму спробу знайти підхід кількісного оцінювання самоорганізації, все ж таки слід відмітити, що при запропонованому підході губиться уявлення та сутність самоорганізації, а зазначені високі темпи економічного зростання можуть бути наслідками не лише проявів процесів самоорганізації. Відтак, сучасній теорії самоорганізації стосовно підприємств та соціально-економічних систем загалом, ще не вистачає грунтовних концептуальних розробок щодо оцінювання ефективності, які б дозволили розроблювати моделі з кількісними показниками оцінювання.

На додачу окремі автори намагаються доказати, що такого процесу як самоорганізація не може бути за визначенням, називають абсурдом саме припущення того, що такий процес може існувати [5, с. 113]. Не нехтуючи авторською думкою, прикладемо зусилля щоб її низпровергнути та наукового обгрунтувати не тільки теоретичну наявність самоорганізаційних процесів в оточенні людини, а й їх суттєвий вплив на практичну діяльність людства. Не зважаючи на досить тривалу історію дослідження самоорганізації, існування великої кількості наукових поглядів на її сутність, наразі практично не існує наукових пояснень щодо ефективності самоорганізації у будь-яких її проявах. Крім того, майже не розробленою лишається сфера кількісного оцінювання самоорганізаційних дій підприємства.

Перш ніж вести мову про ефективність самоорганізації та її оцінювання, для коректного уживання лінгвістичних сполучень варто визначити доцільність розмежування понять „самоорганізаційні дії” та „самоорганізаційні процеси” підприємства й відповідно виявити різницю у підходах щодо їх оцінювання.

Великий тлумачний словник сучасної української мови дає такі визначення: дія – робота, функціонування певного механізму, агрегату, ..., підприємства [6, с.306], процес – послідовна зміна явищ чи станів, яка відбувається закономірним порядком, тобто являє собою сукупність певних дій [6, с. 1179]. Виходячи з того, що самоорганізація – є процесом самостійної організації своєї роботи [6, с.1290], то самоорганізаційні дії підприємства є процесом самостійного його функціонування (тобто простого виконання своїх функцій), а самоорганізаційні процеси – самостійною послідовною зміною окремих станів підприємства (що можна трактувати як різновид розвитку). Отже, зазначені словосполучення мають різні лінгвістичні та змістовні навантаження. Виходячи з цього, необхідно шукати різні показники чи критерії оцінювання їхньої ефективності або формувати єдиний інтергальний показник ефективності.

У теорії ефективності важко знайти яку-небудь іншу проблему, про яку висловлювалось стільки різних позицій і пропозицій, як по проблемі побудови інтегрального показника ефективності. Із цього різноманіття підходів деякі економісти роблять висновок про - 93 безплідність дискусій або неправомірність самої постановки питання про інтегральний показник. Але з цим важко погодитись. Сутність ефективності – єдина, тобто порівняння результатів з витратами, тому досить логічні намагання адекватно виразити її в одному показники [7, с.165]. Але треба зазначити, що в залежності від цілей і завдань дослідження ці розрахунки інтегрального показника можуть мати різні модифікації.

Щодо визначення ефективності, то наразі існує дуже багато її різноманітних визначень, при чому думки авторів щодо її сутності часто суттєво різняться. Закордонні фахівці вживають термін „ефективний” лише у якості характеристики способів діяльності, не враховуючи кінцевий результат від цієї діяльності. Вітчизняні автори [7, с 165] наголошують, що ефективність виражає ступінь та повноту реалізації основного економічного інтересу суспільства, також за допомогою ефективності діє загальний закон економії часу.

Звернімо увагу на суттєву різницю між ефективністю й ефектом від самоорганізації підприємства. Ефективність самоорганізаційних процесів – це властивість інструментів самостійної поведінки підприємства (матеріальні та нематеріальні здобутки, імідж, статус, репутація, теріторіальне розташування, наявність впливових партнерів, обсяг займаної ринкової ниші, відсутність товарів-субститутів та інші) нейтралізувати негативні явища для підприємства на кшталт появи нових конкурентів, уходу з керівничих посад основних лідерів підприємства, застарівання виробничого обладнання тощо. Тобто, такі інструменти повинні стимулювати ділову активність підприємства, збільшувати обсяги реального доходу, як підприємства, так і окремих працівників, тобто мати здатність приносити певний корисний результат. А ефект – це і є саме той корисний результат – кількісно конкретизований критерій ефективності. Відтак ефективність найчастіше відображається відносними показниками, що характеризують співвідношення результату і витрат (коефіцієнтами), а ефект – абсолютними показниками (грошовими одиницями). У даному дослідженні понняття „ефект” будемо застосовувати паралельно з терміном „результат”, який відображає наслідки самоорганізаційних процесів.

Одним із критерієїв досягнення ефекту є вплив. Здебільшого термін „вплив” використовується для визначення довготривалих результатів. Наприклад, мимовільним рішенням працівників підприємства є бажанння підвищення власної професійної кваліфікації. Результати цього самоорганізаційного прояву на підприємстві можуть оцінюватися за кількістю учасників програми, які покращіли кількісні чи якісні показники своєї діяльності. А вплив програми може виявитися у вигляді зміни показників структури зайнятості регіону, де розташоване підприємство. Бо програма виявить слабких працівників, які стануть клієнтами „біржи праці”, а їхні місця займуть більш досконалі виконавці.

У якості додаткового критерію досягнення самоорганізаційного ефекту можна запропонувати „чистий наслідок” впроваджених дій, з урахуванням того, що сталося б за їх відсутності. Для його розрахунку на практичних показниках слід взяти результати самоорганізаційних заходів (рівень виробничо-технічного забезпечення підприємства) скажімо, 20% технічної чи техналогічної бази підприємства було оновлено внаслідок застосування інструментів самостійної поведінки підприємства (через наявність власних матеріальних накопичень та прояву лідерских якостей керівника, підприємство отримало можливість проведення оновлення), і результати еквівалентного підприємства, заходи самоорганізації де не впроваджувалися, скажімо, 5% оновлення технологічної бази. Таким чином, якщо припустити, що та сама частина технологічної бази (5%) була оновлена, навіть якби самоорганізаційні заходи не мали місця на цих підприємствах, можна обчислити величину впливу шляхом віднімання результату підприємства–самоорганізатора від - 94 результату підприємства- несамоорганізатора. У такій спосіб одержуємо величину у 15% (20% – 5%). Отже, впровадження заходів самоорганізації підвищує шанси оновлення технологічної бази підприємства на 15 %. Залишається проблемою тільки те, щоб переконатися що обидва досліджувані підприємства є дійсно еквівалентними та мають аналогічні показники виробничої діяльності.

Про відсутність єдиного показника ефективності зазначають Акофф Р. і Емері Ф. [8, с. 45]. Вони підкреслюють, що результати (підсумки) – це концептуальні конструкції спостерігача поведінки іншого суб’єкта, які можуть змінюватися в залежності від інтересів спостерігача, тому для результату, як і для ефективності, не існує єдиної загальноприйнятої міри. Але корисніше застосовувати якусь стандартну міру, в якості якої може бути питома цінність. Якщо всі цінності (vj ), які приписуються різним результатам, позитивні, то міра питомої цінності (Vj ) для кожного результату може бути отримана так: (1), тоді, оскільки. (2) Мінімальна питома цінність утворюється тільки тоді, коли відповідна абсолютна цінність vj = 0, а максимальна питома цінність дорівнює 1, і коли всі результати, крім одного, мають нульову абсолютну цінність. Якщо усі або деякі значення Vj – негативні, то можна додати до кожного із них таке число, щоб найменше значення піднялось до нуля, а потім перетворити змінені таким чином значення цінності в питомі цінності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проблеми використання концепції самоорганізації в умовах кризи	\|	Тема 9. НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ САМООРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.