Ізоляція відходів у підземних ємностях та відпрацьованих шахтних виробках

Цілком імовірно, що штучні ємності у солянокупольних структурах для ізоляції відходів вперше було використано для розміщення відходів солевидобування. Використання штучних виробок вилуговування у соляних відкладах для ізоляції відходів розпочалося як зручний метод розміщення побічних продуктів, що утворювались на підприємствах, які використовували розсоли. На початку 1959 р. лужні відходи місцевого виробництва кальцинованої соди було розміщено у відпрацьованих камерах вилуговування на Холфордському розсолопромислів, розташованому у 32 км від Манчестера (Велика Британія). Інші відходи цього виробництва, такі як засолені шлами від очищення ропи, також було розміщено у відпрацьованих камерах цього промислу. Крім того, на вказаному родовищі споруджено шляхом розмиву спеціальну ємність для розміщення органічних відходів не місцевого походження. На сьогодні значна кількість відходів зберігається у соляних виробках, але розміщення відходів, що відносяться до небезпечних, зазвичай зустрічає активне неприйняття з боку місцевого населення.

Часто соляні формації, родовища вуглеводнів та нафтопереробні підприємства сконцентровані в одних і тих самих районах, як, наприклад, у Мексиканській затоці та прилеглих територіях, Прикарпатському прогині, Дніпровсько-Донецькій западині тощо. Камери підземного вилуговування використовуються для ізоляції відходів нафтовидобування та радіоактивних матеріалів природного походження у США (штати Техас, Луїзіана, Нью-Мексико), Канаді, Великій Британії, Німеччині, Нідерландах, Мексиці [20-21]. З середини 90-х років ХХ ст. чотири з існуючих сховищ,каверн у США, штат Техас, декілька у Канаді (провінції Альберта та Саскачеван) та в Європі отримали дозвіл на ізоляцію відходів нафтовидобування (такихяк важкі вуглеводні, парафіни), неорганічних твердих речовин, важких емульсій та ін., що містять такі небезпечні хімічні речовини, як бензол, свинець, миш’як, кадмій, хром та бор [1, 2, 12, 14,16, 18,21]. Фізично відходи складаються на 50% з води, 15% – глини, 10% – парафіну, 10% – продукти корозії, 10% – нафти та 5% – піску. До того ж уже понад десятиліття вивчається можливість використання штучних каверн у соляних відкладах для ізоляції відходів нафтовидобувної промисловості, що мають підвищений вміст природних радіоізотопів. Джерелом радіоактивності є переважно ізотопи урану-238 та торію-232, які присутні у нафто- та газовмісних породах. Ці первинні радіонукліди обумовлюють утворення таких дочірніх радіоізотопів, як радій-226 (внаслідок розпаду урану-238) та радій-228 (у результаті розпаду торію,232). Інші радіонукліди, як радон-222, є вже продуктами розпаду радію-226 та радію-228. Цими радіонуклідами забруднені виробничі та стічні води, відклади на трубах та іншому обладнанні, шлам. Вилив відходів на земній поверхні призводить до забруднення ґрунтів, які також потребують ізоляції від біологічних ланцюгів [20].

Волгоградський нафтопереробний завод для ізоляції кислих гудронів нафтопереробки використовує відпрацьовані камери Світлоярського розсолопромислу. У 1992 р. інститут «Укргазпроект» (Україна, Київ) спроектував для Речицького НГДУ (Бєларусь) соляну камеру об’ємом понад 240 тис. м³ для ізоляції відпрацьованих вапняково-бітумних бурових розчинів та нафтозабруднених грунтів. Інший приклад нетрадиційного використання підземних штучних порожнин у соляних формаціях – це спроектовані інститутом «Укргазпроект» (раніше – «Союзгазпроект») та побудовані «технологічні» ємності для ізоляції від біосфери газів продувки експлуатаційних свердловин на Астраханському газоконденсатному родовищі, що містять рештки бурового розчину, до 25% сірководню та до 20% двоокису вуглецю [10]. гранітних порід і втричі – туфу та глин).

Соляні відклади «технологічні» за своїми фізико,механічними властивостями (розроблені та застосовуються, зокрема в Україні, економічно привабливі технології створення та підтримання корисного об’єму без додаткових кріплень). Технологічність створення ємностей у відкладах кам’яної солі та їх експлуатація визначаються такими особливостями породи, як міцність (миттєва та тривала), що, з одного боку, забезпечує легку проходку виробок, а з другого – стійкість відпрацьованого простору (рис. 1), та реологічними властивостями породи (межа тривалої міцності), що забезпечують винятково низьку проникність породи, які обумовлюються структурно-текстурними особливостями породи та мікроструктурними і кристалохімічними характеристиками галіту [7, 9-17].

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Підземні ємності вилуговування в соленосних формаціях та їх використання як сховищ вуглеводнів	\|	Перспективи освоєння соленосних формацій в Україні. Висновки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.