• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Зміна земельних відносин і системи землекористування — передумова вдосконалення землевпорядного проектування

РОЗДІЛ 1

ВВЕДЕННЯ У ДИСЦИПЛІНУ

Зміна земельних відносин і системи землекористування — передумова вдосконалення землевпорядного проектування

Перетворення, які відбулися в економіці країни та, зокрема, в сільськогосподарському землекористуванні, істотно змінили правові й організаційно-територіальні форми землекористування, особливо в сільському господарстві, форми власності на землю та інші засоби виробництва, земельні відносини в усіх галузях економіки, ефектив­ність використання земельних та інших ресурсів.

У результаті реформування земельних відносин, наприклад, збі­льшилася кількість землевласників і землекористувачів з 0,8 млн. до більш як 23 млн., порушилися межі та площі землеволодінь і землекористувань, організація території.

На території колишніх колективних сільськогосподарських підпри­ємств з'явилося багато сторонніх землеволодінь і землекористувань. Крім того, в межах сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств з'явилися великі площі земель, які потребують особливого режиму і умов використання, що мають обтяження (сервітути). Залеж­но від району розміщення сільськогосподарських підприємств частка таких земель становить від 15 до 50 % їх площі і більше.

Земельна реформа призвела до виникнення недоліків землево­лодіння і землекористування: далекоземелля, черезсмужжя, вкли­нювання, вкраплення, неправильне розміщення меж тощо.

Керівники і спеціалісти реформованих сільськогосподарських підприємств і голови фермерських господарств вважають, що прове­дення заходів з підвищення родючості ґрунтів і охорони земель за роки реформи погіршилося, сільська інфраструктура перебуває у незадовільному стані, на землях їхніх господарств відбулися значні організаційно-господарські й організаційно-територіальні зміни, не узгоджені з організацією територій.

У результаті аналізу стану використання земель в Україні вста­новлено, що перерозподіл земель у ході земельної реформи дуже вплинув на економіку виробництва. зокрема, в Україні склався надзвичайно високий рівень освоєння життєвого простору: до госпо­дарського використання залучено понад 92 % її території. Тількиблизько 5 млн.. га (майже 8 %) перебуває у природному стані (болота, озера, ріки, гори). За густотою населення Україна наблизилася до середньоєвропейського рівня.

Розподіл земель за цільовим призначенням має довільний харак­тер і економічно та екологічно не обґрунтований. Структура і еколо­гічна незбалансованість земельного фонду істотно погіршує ефектив­ність використання та охорони земель, природну здатність ґрунто­вого покриву до самовідновлення, призводить до збіднення видового розмаїття флори і фауни в ландшафтах. Коефіцієнт екологічної ста­більності К_ек.ст. агроландшафтів і землекористування, який стано­вить менше ніж 0,33, показує, що землекористування є екологічно нестабільним, 0,34 — 0,50 — стабільно нестійким, 0,51 — 0,66 — серед-ньостабільним і понад 0,67 — стабільним. Територія України нале­жить до стабільно нестійкої з К_ек.ст. = 0,41.

В Україні 82 % земельних ресурсів використовують як головний засіб виробництва в сільському і лісовому господарствах. Сільсько­господарська освоєність земель перевищує екологічно обґрунтовані межі (для порівняння: розораність території США — 15,8 %, а сіль­ськогосподарських угідь - - 35,9 %; розораність території Великої Британії, Франції та ФРН — від 28,1 до 31,8 %, де частка ріллі ста­новить від 40 до 57,8 %). Водночас внутрішньогалузеве використан­ня земельної території в агропромисловому комплексі (АПК) має екстенсивний характер. На внутрішньогосподарське будівництво, інші невиробничі потреби (під дороги, прогони, вулиці, двори) при­падає 5 — 7 % загальної площі продуктивних земель.

Лісові та лісовкриті площі займають 10,4 млн. га, тобто 17,2 % те­риторії України. Землі лісогосподарських підприємств складаються з понад 120 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 32 тис. га ріллі.

У більшості галузей народного господарства через недоскона­лість нормативів, низький рівень техніко-економічних обґрунтувань доцільного землекористування земля використовується нераціона­льно. Окремі галузі промисловості, транспорту характеризуються дуже високою питомою землемісткістю. Так, у хімічній промисло­вості на кожну умовну одиницю капіталовкладень в 2001 р. припа­дало 6,63 га землі; в місцевій промисловості — 5,12, кольоровій ме­талургії — 2,92; коксохімічному виробництві — 1,95; нафтоперероб­ній галузі - - 2,32; теплоенергетиці - - 2,50; машинобудуванні -2,04 - 4,00 га. У харчовій промисловості високу землемісткість має цукровиробництво — 4,53 га на умовну одиницю капіталовкладень. Надвисока землемісткість склалася в гірничодобувній промисловос­ті — 42,90 га; кольорових металів — 30,00; чорних металів — 23,90; добуванні вугілля — 12,90 га на 1 млн. умовних одиниць капітало­вкладень.

Відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транс­порту, енергетики в 2,5 - 2,7 раза перевищують нормативи, прийня­ті в країнах Західної Європи. Значні території зайняті відходами виробництва, відвальними породами тощо.

Недостатньо ефективно використовують 2,41 млн. га земель під водою. Значні території займають гідроенергетичні та гідроакумулюючі об'єкти. Під штучними водосховищами, водотоками, канала­ми та іншими гідротехнічними спорудами перебуває 1,4 млн. га зе­мель. У зонах впливу водосховищ, за різними оцінками, підтоплено від 200 до 500 тис. га сільськогосподарських земель.

Землі в межах населених пунктів займають 6,9 млн. га (11,4 % до загальної території), з них міст і селищ міського типу — 1,9 млн. га, сільських населених пунктів — 5,0 млн. га. На цих землях сконцен­трована переважна частина населення, промислового і науково-технічного потенціалу.

Проте використовують землі в межах населених пунктів ще вкрай нераціонально. Значно нижчою від зарубіжних показників є щільність забудови виробничих територій, більшість будівельних і промислових підприємств — одноповерхові. Великі території в міс­тах ще займають непридатні для забудови землі (яри, заболочені ділянки, піски, порушені землі та ін.), унаслідок чого рівень вико­ристання міських земель здебільшого невисокий, що вказує на значні можливості розширення внутрішньоміського будівництва, розвитку інфраструктури, створення парків, скверів тощо.

Інтенсивність цільового використання земельних ресурсів наба­гато відрізняється в розрізі ґрунтове-кліматичних зон та адміністра­тивних одиниць. Загальний рівень освоєності земель у межах адмі­ністративно-територіальних одиниць України визначається сукуп­ністю споживних властивостей землі, економічними потребами на­селення, історичним розвитком продуктивних сил і системи розсе­лення. Найвищу сільськогосподарську освоєність території мають землі Запорізької (89 %), Миколаївської (87 %), Кіровоградської (86 %), Дніпропетровської та Одеської (по 83 %) і Херсонської (82 %) областей. Дещо нижчою вона є в лісостепових областях, у 1,5 - 2,0 рази меншою в зоні Полісся. За часткою урбанізованих та індустрі­алізованих територій співвідношення максимального рівня (Доне­цька область) до мінімального (Вінницька, Кіровоградська, Сумська ласті) відрізняється більш ніж утричі. Найбільше у господарський обіг залучаються землі у Львівській (індекс 0,95), Тернопільській (0,94) і Донецькій (0,93) областях.

Обмеженість і вичерпність територіальних ресурсів землі, посту-є скорочення площі продуктивних земель загострює в окремих ' "Іонах проблему землезабезпечення. За останні 30 років площа Ілі, що припадає на одного мешканця України, скоротилася на 30 %. У Закарпатській, Київській та Львівській областях на одного мешканця припадає 0,16, 0,36 і 0,33 га ріллі відповідно, що за нор­мативами Міжнародної комісії з продовольства ФАО ООН оцінюєть­ся як недостатній, а в областях Донецьке-Придніпровського регіо­ну — на рівні нижньої межі.

До складу земель, які потребують створення особливого режиму охорони і забезпечення цільового функціонального використання на території України належать:

§ землі оздоровчого призначення (лікувально-оздоровчі) (тери­торії поширення понад 400 джерел лікувальних мінеральних вод і 104 родовищ лікувальних грязей; території морських пляжів завдо­вжки 1160 км; земельні ділянки 1059 санаторіїв і санаторіїв-профілакторіїв на 203 тис. місць);

§ землі рекреаційного (земельні ділянки 2380 закладів організо­ваного відпочинку та туризму на 398 тис. місць; території масового короткочасного відпочинку населення у приміських зелених зонах; земельні ділянки дачних поселень і садівничих товариств);

§ землі природоохоронного призначення, які використовують для екологічного туризму та рекреації (території 5 національних природних парків, 10 регіональних ландшафтних парків, 3 біосфер-них заповідників, 1800 заказників, 500 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва тощо);

§ землі об'єктів історико-культурної спадщини (території розмі­щення понад 125 тис. пам'яток історії, археології, архітектури, етно­графії та ін.).

Загальна площа всіх цих земель, які використовують за призна­ченням, за даними «Зведеної схеми районного планування Украї­ни», становила 7,2 % території України (4346,6 тис. га), у тому числі природоохоронні землі займали близько 2,2 %.

Відповідно до чинного законодавства землі природно-заповід­ного, природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного призначення підлягають особливій охороні.

За даними оцінювання ресурсного потенціалу земель курортів і рекреації та туризму, земель історико-культурного призначення, територія їх поширення може становити близько 9,1 млн. га, або майже 15 % території країни. Це більше ніж удвічі перевищує пло­щі тих земель, які використовують для цих цілей, на сучасному етапі. Згідно з прогнозними розрахунками на основі використання цього потенціалу є можливість одночасно оздоровити близько 50 млн. чол., тобто майже все населення України. З іншого погля­ду, це могутній потенціал розвитку міжнародного туризму, який у багатьох країнах світу є прибутковою галуззю національної еконо­міки. Так, частка від туризму у валовому національному продукті в Іспанії становить майже 4 %, на Кіпрі — близько 20 %, у країнах

Центральної та Східної Європи — близько 7,6 %. В Україні частка доходів від туризму у валовому національному продукті не пере­вищує 1 %.

У сучасних умовах кризи, що охопила всі галузі народного госпо­дарства, в тому числі сільськогосподарське виробництво, надзви­чайного значення набула проблема продовольчої безпеки як скла­дової національної безпеки країни. Продовольчий достаток у країні, забезпечення населення високоякісними та за доступними цінами продуктами харчування власного виробництва, формування страте­гічних та страхових запасів їх визначають стан захищеності держа­ви від загрози втрати нею незалежності.

Оскільки переважна частина земельних ресурсів перебуває в ін­тенсивному сільськогосподарському обігу, то саме цей напрям зем­лекористування, науково-технічний рівень землеробства визначає їх якісний стан і соціальну значущість. З ощадливим та ефектив­ним використанням земель сільськогосподарського призначення пов'язані плани економічного і соціального відродження села, мож­ливість швидкої стабілізації економіки, поліпшення стану навко­лишнього природного середовища.

Розташування території України в трьох ґрунтово-кліматичних поясах (зонах) — бореальному (Полісся), суббореальному (Лісостеп, Північний і Центральний Степ) і частково субтропічному (Півден­ний Степ, Автономна Республіка Крим), структура ґрунтового по­криву дають змогу вирощувати широкий спектр сільськогосподар­ських культур відповідно до розподілу тепла, вологи, ґрунтового по­тенціалу.

У складі сільськогосподарських угідь зосереджено основну частку особливо цінних земель (37,6 % загальної площі), в тому числі ор­них — 44,6 % площі сільськогосподарських угідь. Основна база зем­леробства України розміщується на чорноземах і ґрунтах чорнозем­ного типу — 60,2 % площі орних земель.

Площа чорноземних ґрунтів, зокрема лучно-чорноземних, в Україні становить 22,83 млн. га, тобто 8,8 % світових, і 14 % колиш­ніх загальносоюзних запасів чорноземних грунтів. Якщо взяти до уваги площу тільки українських чорноземів (близько 17,4 млн. га), то ці цифри становитимуть 6,7 % і 10,7 % відповідно. В Україні зо­середжено понад 8 % світових (14 % колишнього СРСР) запасів чорноземних ґрунтів. Проте надмірна розораність і екстенсивний характер використання ґрунтів спричинили їх деградацію, порушення природних процесів ґрунтоутворення, звели до мінімуму регулювальну біогеохімічну роль у ландшафтах.

Одним із основних критеріїв ефективності використання земельно-ресурсного потенціалу є продуктивність угідь, яка визначається урожайністю культур у сівозмінах на сільськогосподарських землях та інших угіддях і залежить від ґрунтово-кліматичних умов, рівня розвитку продуктивних сил України при забезпеченні оптимальної відповідності фактичної структури землекористування природно-економічним умовам регіонів.

Яка ж реальна потенційна продуктивність українських земель і, отже, які максимальні врожаї сільськогосподарських культур можна отримати при існуючому рівні селекції та землеробства?

Відомо, що найвищий потенційно можливий урожай сільськогос­подарських культур, який можна отримати за умови регулювання всіх чинників росту та розвитку рослин (створення умов максима­льної реалізації їх генетичне можливої продуктивності), максима­льного рівня використання фізіологічне активної радіації (ФАР). При коефіцієнті використання ФАР 1 % у ґрунтово-кліматичних умовах України можна отримувати урожаї пшениці 60 — 75 ц/га; цукрових буряків 370 - 450 ц/га, а при значенні цього коефіцієнта З % — відповідно 120 - 145 і 750 - 900 ц/га.

На держсортоділянках колишньої УРСР у 1981 - 1985 pp. урожай озимої пшениці становив (при коефіцієнті використання ФАР 1,5 %): на Поліссі 31 - 38 ц/га, в Лісостепу 42-44 і в Степу 41 - 56 ц/га. Тільки в сприятливі за умовами клімату (зволоження, температура) роки урожаї озимої пшениці на держсортоділянках у Лісостепу і Степу наближалися до потенційно можливих (56 — 72 ц/га).

В умовах виробництва урожаї основних сільськогосподарських культур були нижчі, ніж на держсортоділянках. Отже, резерви під­вищення врожаїв у виробничих умовах становлять по групі зерно­вих культур в цілому 20 - 54 %, у тому числі по озимій пшениці 13 -52; озимому житу — 39-121; кукурудзі на зерно — 46 - 100 %.

Продуктивний потенціал земель України за обов'язкової умови його навіть простого відтворення є дуже високим, що відкриває ши­рокі можливості нарощування врожаїв сільськогосподарських куль­тур.

Серед причин, що зумовлюють таку невідповідність між природ­ним продуктивним потенціалом земель і рівнем його використання в регіонах, є екологічна неузгодженість структури територіального розміщення підгалузей сільського господарства із зональними ґрун­тово-кліматичними умовами, невідповідність ґрунтових умов біоло­гічним вимогам культур у сівозмінах, висока сільськогосподарська освоєність і розораність агроландшафтів, деградація екосистем ґрунтового покриву.

Продуктивність землекористування визначається не стільки рів­нем забезпеченості кожного мешканця землею, зокрема орними зе­млями, скільки ефективністю її використання у землеробстві. Так, у США під культурами, які вирощують для виробництва продуктів харчування з розрахунку на одного мешканця, зайнято 0,6 га, під технічними культурами — 0,4 га, для проживання і відпочинку -0,8 га. Проте індекс урбанізації та індустріалізації території по кра­щі в середньому не перевищує 0,2. Площа ріллі, що припадає на одного мешканця, в Німеччині та Великій Британії становить усьо­го 0,12; в Нідерландах і Бельгії — 0,14 га. Однак ці країни не лише сповна забезпечують себе продуктами харчування, а й експортують їх у значних обсягах.

Постає питання, які розміри ділянки сільськогосподарських зе­мель в Україні є достатніми для забезпечення її населення продук­тами харчування? Наші землі здатні прогодувати не менше ніж 150 млн. чол. В основу розрахунків покладено норми харчування щодо наших умов і традицій.

Фактичне споживання на душу населення продуктів харчування за їх основними видами в Україні нижче від нормативних показни­ків. Це не означає, що земельно-ресурсний потенціал України є недо­статнім для отримання потрібної для задоволення потреб населення кількості сільськогосподарської продукції. Як засвідчує наведений вище аналіз, і площа ріллі, що припадає на одного мешканця біль­ша, і ґрунтовий потенціал в Україні в 3 - 4 рази вищий, ніж в країнах Західної Європи, які досягли високого рівня соціального добробуту, зокрема завдяки високоефективному землекористуванню.

Аналіз багаторічного досвіду форм власності і господарювання на землі в Україні показує, що протягом багатьох років співіснуван­ня двох типів господарств — приватного та із суспільними формами організації виробництва, які з часів колективізації зазнали значної трансформації, економічні переваги були на боці перших. Викорис­тання земельних угідь ефективніше у великотоварних господарст­вах порівняно з малими.

Аналіз динаміки виробництва сільськогосподарської продукції в різних категоріях господарств показав, що в 1986 - 1990 pp. у суспі­льному секторі вироблялося 73,9 % його обсягу, а в особистих під­собних господарствах громадян — 26,1 %; до 2004 р. — відповідно зі,2 % і 38,4 %, тоді як на селянські (фермерські) господарства при­падало тільки 0,4 %.

Необхідність урахування сукупності суспільних, групових та ін­дивідуальних інтересів потребує розгляду ефективності використання земель з народногосподарської та внутрішньогосподарської (комерційної) сторін.

У народногосподарському аспекті такими показниками крім розподілу земельного фонду країни в інтересах усього суспільства за категоріями, землекористувачами, землевласниками та угіддями є приріст урожайності культур, збільшення виробництва продукції на одиницю площі, приріст чистого або валового доходу на одиницю площі, приріст відношення чистого доходу до валового на одиницю площі, приріст валової доданої вартості тощо.

Аналіз динаміки врожайності основних сільськогосподарських культур за 1986 - 2005 pp. свідчить про негативну тенденцію у ви­користанні орних земель, оскільки по всіх культурах урожайність знизилася за період 1996 - 2005 pp. до періоду 1986 - 1990 pp. май­же на 30 % та до періоду 1991 - 1995 pp. — на 6 - 46%.

Рівень використання земель у розрізі адміністративно-терито­ріальних утворень е досить різноманітним.

Водночас ефективність використання землі у великотоварних го­сподарствах порівняно з малими є вищою в 3 - 5 разів. Особливо це стосується господарств, у яких організація території землекористу­вання за роки земельної реформи не зазнавала різких змін, були стабільними сівозміни і виконувалися землеохоронні заходи.

В умовах ринкової економіки при зниженні ролі держави, виник­ненні конкуренції, масовому перерозподілі земельної власності пріоритети землеустрою різко змінилися. Постало завдання макси­мального задоволення економічних інтересів власників землі і зем­лекористувачів, нового і найефективнішого використання виробни­чого потенціалу господарств і закріплених за ними земель при до­триманні жорстких природоохоронних вимог, особливих режимів і умов використання земель. Виникла потреба врахування не тільки екологічних, а й насамперед економічних умов і чинників, що знач­но змінює методологію і методику землевпорядного проектування — центральної ланки всього землевпорядного процесу.

Отже, проект землеустрою стає єдиним і головним документом, який дає змогу правильно організовувати виробництво і територію, особливо сільськогосподарських підприємств, проводити перерозподіл земель у разі зміни прав на землю, раціонально і ефективно викори­стовувати і зберігати земельні ресурси, визначати напрями інвести­цій. При реформуванні сільськогосподарських підприємств, переході до різних форм власності, розвитку багатоукладного господарства, реорганізації і перебудові сільськогосподарського виробництва, кар­динальних змінах земельних відносин землеустрій на території реор­ганізованих господарств набуває нового характеру і змісту.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
3. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
4. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
5. IV. Розподіл нервової системи
6. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
7. IV. Філогенез кровоносної системи
8. POS-системи
9. T. Сутність, етіологія та патогенез порушень опорно-рухової системи
10. V. Робоче проектування та авторський нагляд.
11. VI. Філогенез нервової системи
12. VII. Етап проектування

Переглядів: 971