Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Зміна земельних відносин і системи землекористування — передумова вдосконалення землевпорядного проектування

РОЗДІЛ 1

ВВЕДЕННЯ У ДИСЦИПЛІНУ

Перетворення, які відбулися в економіці країни та, зокрема, в сільськогосподарському землекористуванні, істотно змінили правові й організаційно-територіальні форми землекористування, особливо в сільському господарстві, форми власності на землю та інші засоби виробництва, земельні відносини в усіх галузях економіки, ефективність використання земельних та інших ресурсів.

У результаті реформування земельних відносин, наприклад, збільшилася кількість землевласників і землекористувачів з 0,8 млн. до більш як 23 млн., порушилися межі та площі землеволодінь і землекористувань, організація території.

На території колишніх колективних сільськогосподарських підприємств з'явилося багато сторонніх землеволодінь і землекористувань. Крім того, в межах сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств з'явилися великі площі земель, які потребують особливого режиму і умов використання, що мають обтяження (сервітути). Залежно від району розміщення сільськогосподарських підприємств частка таких земель становить від 15 до 50 % їх площі і більше.

Земельна реформа призвела до виникнення недоліків землеволодіння і землекористування: далекоземелля, черезсмужжя, вклинювання, вкраплення, неправильне розміщення меж тощо.

Керівники і спеціалісти реформованих сільськогосподарських підприємств і голови фермерських господарств вважають, що проведення заходів з підвищення родючості ґрунтів і охорони земель за роки реформи погіршилося, сільська інфраструктура перебуває у незадовільному стані, на землях їхніх господарств відбулися значні організаційно-господарські й організаційно-територіальні зміни, не узгоджені з організацією територій.

У результаті аналізу стану використання земель в Україні встановлено, що перерозподіл земель у ході земельної реформи дуже вплинув на економіку виробництва. зокрема, в Україні склався надзвичайно високий рівень освоєння життєвого простору: до господарського використання залучено понад 92 % її території. Тількиблизько 5 млн.. га (майже 8 %) перебуває у природному стані (болота, озера, ріки, гори). За густотою населення Україна наблизилася до середньоєвропейського рівня.

Розподіл земель за цільовим призначенням має довільний характер і економічно та екологічно не обґрунтований. Структура і екологічна незбалансованість земельного фонду істотно погіршує ефективність використання та охорони земель, природну здатність ґрунтового покриву до самовідновлення, призводить до збіднення видового розмаїття флори і фауни в ландшафтах. Коефіцієнт екологічної стабільності К_ек.ст. агроландшафтів і землекористування, який становить менше ніж 0,33, показує, що землекористування є екологічно нестабільним, 0,34 — 0,50 — стабільно нестійким, 0,51 — 0,66 — серед-ньостабільним і понад 0,67 — стабільним. Територія України належить до стабільно нестійкої з К_ек.ст.= 0,41.

В Україні 82 % земельних ресурсів використовують як головний засіб виробництва в сільському і лісовому господарствах. Сільськогосподарська освоєність земель перевищує екологічно обґрунтовані межі (для порівняння: розораність території США — 15,8 %, а сільськогосподарських угідь - - 35,9 %; розораність території Великої Британії, Франції та ФРН — від 28,1 до 31,8 %, де частка ріллі становить від 40 до 57,8 %). Водночас внутрішньогалузеве використання земельної території в агропромисловому комплексі (АПК) має екстенсивний характер. На внутрішньогосподарське будівництво, інші невиробничі потреби (під дороги, прогони, вулиці, двори) припадає 5 — 7 % загальної площі продуктивних земель.

Лісові та лісовкриті площі займають 10,4 млн. га, тобто 17,2 % території України. Землі лісогосподарських підприємств складаються з понад 120 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 32 тис. га ріллі.

У більшості галузей народного господарства через недосконалість нормативів, низький рівень техніко-економічних обґрунтувань доцільного землекористування земля використовується нераціонально. Окремі галузі промисловості, транспорту характеризуються дуже високою питомою землемісткістю. Так, у хімічній промисловості на кожну умовну одиницю капіталовкладень в 2001 р. припадало 6,63 га землі; в місцевій промисловості — 5,12, кольоровій металургії — 2,92; коксохімічному виробництві — 1,95; нафтопереробній галузі - - 2,32; теплоенергетиці - - 2,50; машинобудуванні -2,04 - 4,00 га. У харчовій промисловості високу землемісткість має цукровиробництво — 4,53 га на умовну одиницю капіталовкладень. Надвисока землемісткість склалася в гірничодобувній промисловості — 42,90 га; кольорових металів — 30,00; чорних металів — 23,90; добуванні вугілля — 12,90 га на 1 млн. умовних одиниць капіталовкладень.

Відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики в 2,5 - 2,7 раза перевищують нормативи, прийняті в країнах Західної Європи. Значні території зайняті відходами виробництва, відвальними породами тощо.

Недостатньо ефективно використовують 2,41 млн. га земель під водою. Значні території займають гідроенергетичні та гідроакумулюючі об'єкти. Під штучними водосховищами, водотоками, каналами та іншими гідротехнічними спорудами перебуває 1,4 млн. га земель. У зонах впливу водосховищ, за різними оцінками, підтоплено від 200 до 500 тис. га сільськогосподарських земель.

Землі в межах населених пунктів займають 6,9 млн. га (11,4 % до загальної території), з них міст і селищ міського типу — 1,9 млн. га, сільських населених пунктів — 5,0 млн. га. На цих землях сконцентрована переважна частина населення, промислового і науково-технічного потенціалу.

Проте використовують землі в межах населених пунктів ще вкрай нераціонально. Значно нижчою від зарубіжних показників є щільність забудови виробничих територій, більшість будівельних і промислових підприємств — одноповерхові. Великі території в містах ще займають непридатні для забудови землі (яри, заболочені ділянки, піски, порушені землі та ін.), унаслідок чого рівень використання міських земель здебільшого невисокий, що вказує на значні можливості розширення внутрішньоміського будівництва, розвитку інфраструктури, створення парків, скверів тощо.

Інтенсивність цільового використання земельних ресурсів набагато відрізняється в розрізі ґрунтове-кліматичних зон та адміністративних одиниць. Загальний рівень освоєності земель у межах адміністративно-територіальних одиниць України визначається сукупністю споживних властивостей землі, економічними потребами населення, історичним розвитком продуктивних сил і системи розселення. Найвищу сільськогосподарську освоєність території мають землі Запорізької (89 %), Миколаївської (87 %), Кіровоградської (86 %), Дніпропетровської та Одеської (по 83 %) і Херсонської (82 %) областей. Дещо нижчою вона є в лісостепових областях, у 1,5 - 2,0 рази меншою в зоні Полісся. За часткою урбанізованих та індустріалізованих територій співвідношення максимального рівня (Донецька область) до мінімального (Вінницька, Кіровоградська, Сумська ласті) відрізняється більш ніж утричі. Найбільше у господарський обіг залучаються землі у Львівській (індекс 0,95), Тернопільській (0,94) і Донецькій (0,93) областях.

Обмеженість і вичерпність територіальних ресурсів землі, посту-є скорочення площі продуктивних земель загострює в окремих ' "Іонах проблему землезабезпечення. За останні 30 років площа Ілі, що припадає на одного мешканця України, скоротилася на 30 %. У Закарпатській, Київській та Львівській областях на одного мешканця припадає 0,16, 0,36 і 0,33 га ріллі відповідно, що за нормативами Міжнародної комісії з продовольства ФАО ООН оцінюється як недостатній, а в областях Донецьке-Придніпровського регіону — на рівні нижньої межі.

До складу земель, які потребують створення особливого режиму охорони і забезпечення цільового функціонального використання на території України належать:

§ землі оздоровчого призначення (лікувально-оздоровчі) (території поширення понад 400 джерел лікувальних мінеральних вод і 104 родовищ лікувальних грязей; території морських пляжів завдовжки 1160 км; земельні ділянки 1059 санаторіїв і санаторіїв-профілакторіїв на 203 тис. місць);

§ землі рекреаційного (земельні ділянки 2380 закладів організованого відпочинку та туризму на 398 тис. місць; території масового короткочасного відпочинку населення у приміських зелених зонах; земельні ділянки дачних поселень і садівничих товариств);

§ землі природоохоронного призначення, які використовують для екологічного туризму та рекреації (території 5 національних природних парків, 10 регіональних ландшафтних парків, 3 біосфер-них заповідників, 1800 заказників, 500 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва тощо);

§ землі об'єктів історико-культурної спадщини (території розміщення понад 125 тис. пам'яток історії, археології, архітектури, етнографії та ін.).

Загальна площа всіх цих земель, які використовують за призначенням, за даними «Зведеної схеми районного планування України», становила 7,2 % території України (4346,6 тис. га), у тому числі природоохоронні землі займали близько 2,2 %.

Відповідно до чинного законодавства землі природно-заповідного, природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного призначення підлягають особливій охороні.

За даними оцінювання ресурсного потенціалу земель курортів і рекреації та туризму, земель історико-культурного призначення, територія їх поширення може становити близько 9,1 млн. га, або майже 15 % території країни. Це більше ніж удвічі перевищує площі тих земель, які використовують для цих цілей, на сучасному етапі. Згідно з прогнозними розрахунками на основі використання цього потенціалу є можливість одночасно оздоровити близько 50 млн. чол., тобто майже все населення України. З іншого погляду, це могутній потенціал розвитку міжнародного туризму, який у багатьох країнах світу є прибутковою галуззю національної економіки. Так, частка від туризму у валовому національному продукті в Іспанії становить майже 4 %, на Кіпрі — близько 20 %, у країнах

Центральної та Східної Європи — близько 7,6 %. В Україні частка доходів від туризму у валовому національному продукті не перевищує 1 %.

У сучасних умовах кризи, що охопила всі галузі народного господарства, в тому числі сільськогосподарське виробництво, надзвичайного значення набула проблема продовольчої безпеки як складової національної безпеки країни. Продовольчий достаток у країні, забезпечення населення високоякісними та за доступними цінами продуктами харчування власного виробництва, формування стратегічних та страхових запасів їх визначають стан захищеності держави від загрози втрати нею незалежності.

Оскільки переважна частина земельних ресурсів перебуває в інтенсивному сільськогосподарському обігу, то саме цей напрям землекористування, науково-технічний рівень землеробства визначає їх якісний стан і соціальну значущість. З ощадливим та ефективним використанням земель сільськогосподарського призначення пов'язані плани економічного і соціального відродження села, можливість швидкої стабілізації економіки, поліпшення стану навколишнього природного середовища.

Розташування території України в трьох ґрунтово-кліматичних поясах (зонах) — бореальному (Полісся), суббореальному (Лісостеп, Північний і Центральний Степ) і частково субтропічному (Південний Степ, Автономна Республіка Крим), структура ґрунтового покриву дають змогу вирощувати широкий спектр сільськогосподарських культур відповідно до розподілу тепла, вологи, ґрунтового потенціалу.

У складі сільськогосподарських угідь зосереджено основну частку особливо цінних земель (37,6 % загальної площі), в тому числі орних — 44,6 % площі сільськогосподарських угідь. Основна база землеробства України розміщується на чорноземах і ґрунтах чорноземного типу — 60,2 % площі орних земель.

Площа чорноземних ґрунтів, зокрема лучно-чорноземних, в Україні становить 22,83 млн. га, тобто 8,8 % світових, і 14 % колишніх загальносоюзних запасів чорноземних грунтів. Якщо взяти до уваги площу тільки українських чорноземів (близько 17,4 млн. га), то ці цифри становитимуть 6,7 % і 10,7 % відповідно. В Україні зосереджено понад 8 % світових (14 % колишнього СРСР) запасів чорноземних ґрунтів. Проте надмірна розораність і екстенсивний характер використання ґрунтів спричинили їх деградацію, порушення природних процесів ґрунтоутворення, звели до мінімуму регулювальну біогеохімічну роль у ландшафтах.

Одним із основних критеріїв ефективності використання земельно-ресурсного потенціалу є продуктивність угідь, яка визначається урожайністю культур у сівозмінах на сільськогосподарських землях та інших угіддях і залежить від ґрунтово-кліматичних умов, рівня розвитку продуктивних сил України при забезпеченні оптимальної відповідності фактичної структури землекористування природно-економічним умовам регіонів.

Яка ж реальна потенційна продуктивність українських земель і, отже, які максимальні врожаї сільськогосподарських культур можна отримати при існуючому рівні селекції та землеробства?

Відомо, що найвищий потенційно можливий урожай сільськогосподарських культур, який можна отримати за умови регулювання всіх чинників росту та розвитку рослин (створення умов максимальної реалізації їх генетичне можливої продуктивності), максимального рівня використання фізіологічне активної радіації (ФАР). При коефіцієнті використання ФАР 1 % у ґрунтово-кліматичних умовах України можна отримувати урожаї пшениці 60 — 75 ц/га; цукрових буряків 370 - 450 ц/га, а при значенні цього коефіцієнта З % — відповідно 120 - 145 і 750 - 900 ц/га.

На держсортоділянках колишньої УРСР у 1981 - 1985 pp. урожай озимої пшениці становив (при коефіцієнті використання ФАР 1,5 %): на Поліссі 31 - 38 ц/га, в Лісостепу 42-44 і в Степу 41 - 56 ц/га. Тільки в сприятливі за умовами клімату (зволоження, температура) роки урожаї озимої пшениці на держсортоділянках у Лісостепу і Степу наближалися до потенційно можливих (56 — 72 ц/га).

В умовах виробництва урожаї основних сільськогосподарських культур були нижчі, ніж на держсортоділянках. Отже, резерви підвищення врожаїв у виробничих умовах становлять по групі зернових культур в цілому 20 - 54 %, у тому числі по озимій пшениці 13 -52; озимому житу — 39-121; кукурудзі на зерно — 46 - 100 %.

Продуктивний потенціал земель України за обов'язкової умови його навіть простого відтворення є дуже високим, що відкриває широкі можливості нарощування врожаїв сільськогосподарських культур.

Серед причин, що зумовлюють таку невідповідність між природним продуктивним потенціалом земель і рівнем його використання в регіонах, є екологічна неузгодженість структури територіального розміщення підгалузей сільського господарства із зональними ґрунтово-кліматичними умовами, невідповідність ґрунтових умов біологічним вимогам культур у сівозмінах, висока сільськогосподарська освоєність і розораність агроландшафтів, деградація екосистем ґрунтового покриву.

Продуктивність землекористування визначається не стільки рівнем забезпеченості кожного мешканця землею, зокрема орними землями, скільки ефективністю її використання у землеробстві. Так, у США під культурами, які вирощують для виробництва продуктів харчування з розрахунку на одного мешканця, зайнято 0,6 га, під технічними культурами — 0,4 га, для проживання і відпочинку -0,8 га. Проте індекс урбанізації та індустріалізації території по кращі в середньому не перевищує 0,2. Площа ріллі, що припадає на одного мешканця, в Німеччині та Великій Британії становить усього 0,12; в Нідерландах і Бельгії — 0,14 га. Однак ці країни не лише сповна забезпечують себе продуктами харчування, а й експортують їх у значних обсягах.

Постає питання, які розміри ділянки сільськогосподарських земель в Україні є достатніми для забезпечення її населення продуктами харчування? Наші землі здатні прогодувати не менше ніж 150 млн. чол. В основу розрахунків покладено норми харчування щодо наших умов і традицій.

Фактичне споживання на душу населення продуктів харчування за їх основними видами в Україні нижче від нормативних показників. Це не означає, що земельно-ресурсний потенціал України є недостатнім для отримання потрібної для задоволення потреб населення кількості сільськогосподарської продукції. Як засвідчує наведений вище аналіз, і площа ріллі, що припадає на одного мешканця більша, і ґрунтовий потенціал в Україні в 3 - 4 рази вищий, ніж в країнах Західної Європи, які досягли високого рівня соціального добробуту, зокрема завдяки високоефективному землекористуванню.

Аналіз багаторічного досвіду форм власності і господарювання на землі в Україні показує, що протягом багатьох років співіснування двох типів господарств — приватного та із суспільними формами організації виробництва, які з часів колективізації зазнали значної трансформації, економічні переваги були на боці перших. Використання земельних угідь ефективніше у великотоварних господарствах порівняно з малими.

Аналіз динаміки виробництва сільськогосподарської продукції в різних категоріях господарств показав, що в 1986 - 1990 pp. у суспільному секторі вироблялося 73,9 % його обсягу, а в особистих підсобних господарствах громадян — 26,1 %; до 2004 р. — відповідно зі,2 % і 38,4 %, тоді як на селянські (фермерські) господарства припадало тільки 0,4 %.

Необхідність урахування сукупності суспільних, групових та індивідуальних інтересів потребує розгляду ефективності використання земель з народногосподарської та внутрішньогосподарської (комерційної) сторін.

У народногосподарському аспекті такими показниками крім розподілу земельного фонду країни в інтересах усього суспільства за категоріями, землекористувачами, землевласниками та угіддями є приріст урожайності культур, збільшення виробництва продукції на одиницю площі, приріст чистого або валового доходу на одиницю площі, приріст відношення чистого доходу до валового на одиницю площі, приріст валової доданої вартості тощо.

Аналіз динаміки врожайності основних сільськогосподарських культур за 1986 - 2005 pp. свідчить про негативну тенденцію у використанні орних земель, оскільки по всіх культурах урожайність знизилася за період 1996 - 2005 pp. до періоду 1986 - 1990 pp. майже на 30 % та до періоду 1991 - 1995 pp. — на 6 - 46%.

Рівень використання земель у розрізі адміністративно-територіальних утворень е досить різноманітним.

Водночас ефективність використання землі у великотоварних господарствах порівняно з малими є вищою в 3 - 5 разів. Особливо це стосується господарств, у яких організація території землекористування за роки земельної реформи не зазнавала різких змін, були стабільними сівозміни і виконувалися землеохоронні заходи.

В умовах ринкової економіки при зниженні ролі держави, виникненні конкуренції, масовому перерозподілі земельної власності пріоритети землеустрою різко змінилися. Постало завдання максимального задоволення економічних інтересів власників землі і землекористувачів, нового і найефективнішого використання виробничого потенціалу господарств і закріплених за ними земель при дотриманні жорстких природоохоронних вимог, особливих режимів і умов використання земель. Виникла потреба врахування не тільки екологічних, а й насамперед економічних умов і чинників, що значно змінює методологію і методику землевпорядного проектування — центральної ланки всього землевпорядного процесу.

Отже, проект землеустрою стає єдиним і головним документом, який дає змогу правильно організовувати виробництво і територію, особливо сільськогосподарських підприємств, проводити перерозподіл земель у разі зміни прав на землю, раціонально і ефективно використовувати і зберігати земельні ресурси, визначати напрями інвестицій. При реформуванні сільськогосподарських підприємств, переході до різних форм власності, розвитку багатоукладного господарства, реорганізації і перебудові сільськогосподарського виробництва, кардинальних змінах земельних відносин землеустрій на території реорганізованих господарств набуває нового характеру і змісту.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Варіанти завдань до аркушів № 4 і № 5 КР-2	\|	Сутність землевпорядного проектування як наукової дисципліни

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.