Сутність землевпорядного проектування як наукової дисципліни

Землевпорядне проектування — це наукова дисципліна, яка вивчає методи проектування і закономірності функціонування землі як головного засобу виробництва в сільському та лісовому господарствах, просторового базису і природного ресурсу для найповнішого, науково обґрунтованого, раціонального і ефективного використання земель.

Проектування територій адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань — це формування їхніх меж і організація території новостворюваних утворень або землеволодінь і землекористувань чи вдосконалення (ліквідація недоліків) існуючих. Мета проектування — розробити документи і пропозиції до них, які необхідні для організації і виконання всіх робіт, пов'язаних зі створенням нових або вдосконаленням існуючих адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань.

Як відомо, суспільне виробництво перебуває в стані постійного розвитку. Від змін історичних умов залежить зміст землеустрою, який є складовою виробництва. Залежно від того, як розвиваються продуктивні сили, змінюються знаряддя праці та способи суспільного впливу на родючість ґрунтів, змінюється і устрій землі, яку використовують у процесі виробництва. В історичному розвитку кожен суспільний спосіб виробництва, створюючи властиву йому форму земельної власності, сам визначав відповідні цій формі власності на землю зміст землеустрою, а отже, методи землевпорядного проектування. Тому закони розвитку продуктивних сил і виробничих відносин визначають історичний розвиток землевпорядного проектування. В зв'язку з цим його зміст і методи на кожному конкретному етапі історії суспільства можна зрозуміти тільки на основі пізнання закономірностей економічного розвитку суспільства та функціонування землі в ньому. Тому, розглядаючи історію розвитку землевпорядної науки і місце в ній землевпорядного проектування, потрібно не просто спостерігати її тенденції, а направляти його розвиток визначеним шляхом, який відповідає потребам суспільства.

З появою поняття «землеустрій», яке охоплювало не тільки межування землевимірювання, а й взагалі всі роботи, пов'язані з наведенням порядку на землі та організацією території, вчені, які вивчали цю сферу знань, зіткнулися з необхідністю точнішого визначення меж землеволодінь і земельних угідь та умов їх використання. Так з’явилися перші проекти землеустрою і методи їх складання.

У процесі дослідження історії землевпорядної науки крім різних зорій землеустрою виникло багато методів і методик, серед яких перше місце належало математичним методам. Еколого-математичні методи (EMM) і моделювання в сучасному розумінні цих по-Іять почали застосовувати в землевпорядному проектуванні з почат-0-х років XX ст. Вони розвивалися паралельно з вдосконаленим території і методів інженерне-економічних розрахунків і економікo- математичних досліджень в аграрній економіці.

Другий етап впровадження EMM і моделювання в землевпорядному проектуванні належить до 80-х років XX ст. Він пов'язаний з обґрунтуванням і створенням автоматизованих систем планових розрахунків (АСПР), систем автоматизованого проектування (САПР), автоматизованих робочих місць (АРМ) у землеустрої. Одночасно з автоматизацією землевпорядного проектування розширюються види проектів, їх зміст і, отже, методи проектування.

На третьому етапі (90-ті роки XX ст.) відбулося майже повне технічне переозброєння землевпорядних організацій країни, їх оснащення сучасною вітчизняною технікою, що дало змогу поставити економіко-математичні дослідження в землевпорядному проектуванні на якісно новий рівень. Так, у 1970 р. автоматизувалися тільки розрахунки з агроекологічного обґрунтування, кошторисно-фінансової і технічної частин проектів землеустрою. На другому етапі (80-ті роки XX ст.) автоматизувалася вже змістовна частина проектів землеустрою, яка ґрунтувалася на економіко-математич-них оптимізаційних або імітаційних моделях.

Наприкінці 90-х років XX ст. з появою в землевпорядному виробництві геоінформаційних і земельно-інформаційних систем, основою яких є нове програмне забезпечення з великими можливостями, під час розроблення проектів землеустрою почали застосовувати методи автоматизованого проектування. Ці методи ґрунтуються на цифрових моделях місцевості й оперуванні не тільки цифровими розрахунками, а й цифровими графічними даними. Отже, розроблення і впровадження автоматизованих технологій землевпорядного проектування дало змогу змінити та розширити його методи.

У зв'язку з необхідністю вдосконалення державного управління земельними ресурсами постало питання теоретичного і практичного відпрацювання і обґрунтування змісту і методів розроблення загальнодержавних і регіональних програм, схем землеустрою адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою територій і землеволодінь та землекористувань.

Організація території в процесі землевпорядного проектування (процес і результат) — це раціональне просторове поєднання функціональних земельно-територіальних елементів (виробництва, розселення, природокористування), які об'єднуються структурами управління з метою створення і підтримання повноцінного середовища проживання людини та виробництва.

Об'єктами землевпорядного проектування організації території є просторові соціально-економічні та екологічна системи різних ієрархічних рівнів:

1.Країна в цілому (загальнодержавний рівень).

2.Автономна Республіка Крим, область або група районів (регіональний рівень).

3. Міські та сільські поселення, сільські та селищні ради, землеволодіння та землекористування (місцевий рівень).

Оцінювання території з погляду програмних цілей розвитку суспільства та відповідних їм нормативів (соціальних, виробничих, містобудівних, екологічних тощо) дало змогу виявити об'єктивні закономірності просторової взаємодії різних сфер життєдіяльності суспільства і здійснити у процесі землевпорядного проектування моделювання організації та впорядкування території. Таке моделювання допомагає розкрити передумови і обмеження розвитку в часі й просторі різних типів землекористування і видів діяльності, встановити просторові відмінності цих умов, оптимальний режим розвитку окремих територій, обґрунтувати шляхи найефективнішого використання земельних, інших природних і економічних ресурсів, охорони і відновлення навколишнього природного середовища. Підвищення ефективності використання земель потребує досягнення повної відповідності між характером використання земельного простору та його потенційними можливостями. При цьому зі збільшенням впливу інтенсивних чинників розвитку значущість такої відповідності зростає, оскільки необґрунтоване розміщення господарських об'єктів у протипоказаному для цього середовищі призводить до економічних, соціальних і екологічних втрат.

Отже, моделювання організації території в процесі землевпорядного проектування дає змогу обґрунтувати всю сукупність конструктивних рішень землевпорядних проектів, визначити найраціональніший розподіл земель між різними функціями, види та інтенсивність використання земель, взаєморозміщення виробничих і невиробничих об'єктів, інженерно-транспортних комунікацій тощо. У результаті цього можна прогнозувати не тільки просторову організацію, а й масштаби розвитку відповідної територіально-землегоспо-дарської системи.

Це моделювання забезпечує гармонійний зв'язок на конкретній території часто суперечливих інтересів людини, виробництва і природи. Соціальні, екологічні та економічні критерії є головними при моделюванні організації території будь-якого адміністративно-територіального утворення чи землеволодіння або землекористування.

Результатом моделювання організації території на різних ієрархічних рівнях є функціональне зонування земель, проектування структури типів землекористування, головними елементами якої є точково-вузлові (землеволодіння і землекористування), лінійні (інженерне облаштування) та площинні (зони обмежень і обтяжень у використанні земель). Ці елементи поділяють на головні і другорядні, природно-ландшафтні (ріки, узбережжя морів, родовища корисних копалин, гори, ліси) та штучні (міста, міські агломерації, великі енергетичні й промислові об'єкти, магістральні лінії і вузли інженерно-транспортної інфраструктури). Найважливіше проектне значення мають інженерне облаштування та землеволодіння і землекористування, які формують опорний каркас території і е головними «полями» тяжіння майбутніх інвестицій. Це пов'язано зі зростанням привабливості та капіталомісткості виробничих, соціальних і науково-інформаційних центрів, магістральної інфраструктури, найзручніших для життя людей територій, для розміщення нових і вдосконалення існуючих видів діяльності, що підвищує інерційність структури типів землекористування, яка склалася. Кожен із елементів опорного каркаса (залежно від свого типу та ієрархічного рівня) має свій радіус просторової дії на прилеглу територію.

Перспективну організацію території доцільно моделювати за кілька етапів: перший — виявлення існуючого стану організації використання земель, її недоліків і проблем; другий — ретроспективний аналіз формування організації використання і охорони земель, виявлення головних тенденцій такого формування, ступеня їх прогресивності; третій — накопичення прогнозної інформації, потрібної для вдосконалення організації території (демографічний прогноз, тенденції виробничого розвитку, оцінювання соціальних, економічних і екологічних наслідків, принципи локалізації можливих об'єктів будівництва тощо); четвертий - - оцінювання обмежень (природних і антропогенних); п'ятий — існуючий і прогнозний стани організації території більшої територіальної системи, до якої входить та, що проектується; шостий — прогноз розвитку окремих елементів організації території; сьомий — узгодження результатів попередніх етапів і розроблення загальної концепції організації території адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань.

Отже, вирішення завдань землевпорядної організації території адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і земле-користувань дає змогу сконструювати цільову модель розвитку відповідної просторової системи, яка не прив'язана до конкретних часових рубежів і є відносно стабільною основою землевпорядних вирішень.

Проектування територіальної організації зумовлює визначення послідовних етапів реалізації цієї моделі у часі і просторі. Кількість і тривалість цих етапів не стільки встановлюють директивно, скільки обґрунтовують через виявлення критичних точок розвитку системи, яку проектують, коли цей розвиток наштовхується на необхідність складного перетворення територіальної структури типів землекористування з великими капітальними витратами.

Значущість моделювання організації території полягає в тому, що воно за умов непевності конкретних параметрів майбутнього розвитку дає змогу забезпечити можливість кількох варіантів розвитку, але в контрольних межах, заданих виявленими обмеженнями.

На регіональному рівні головним завданням землевпорядної документації в галузі організації використання і охорони земель є конструювання генералізованої моделі взаєморозміщення і просторових взаємозв'язків головних елементів територіальної системи землекористування (зон урбанізації, агровиробничої; об'єктів землеустрою і ландшафтів загальнодержавного та регіонального значення, які охороняються) і розроблення на цій основі комплексу рішень щодо розвитку регіону, району, території ради, які проектуються.

Важливим завданням загальної організації території на рівні району є розроблення деталізованої моделі його проектної структури, яка складається з територій рад, зон і ділянок для раціонального взаєморозміщення (розвитку) відповідних для певної території типів землекористування: систем розселення та їх центрів; комплексів спеціалізованого сільськогосподарського виробництва; різногалузевих промислових комплексів і окремих великих підприємств; курортів і зон відпочинку; природних національних парків та інших об'єктів природно-заповідного фонду (державного, регіонального і місцевого значення); систем інженерно-транспортної інфраструктури. Ці системи землекористування мають різні умови своєї локалізації, відповідні вимоги до їх просторової сумісності і відмінний вплив на навколишнє природне середовище.

Водночас слід ураховувати, що в сучасних умовах фінансування, розроблення і реалізація землевпорядних проектів змінилися. Тому проекти землеустрою стають інвестиційними, визначають найкращі шляхи нового підходу до економічного обґрунтування, розробляють критерії і показники цінності землі. Назріла потреба у підвищенні економічної та інвестиційної значущості землеустрою, його агроекологічної, ландшафтно-екологічної і природоохоронної ролі, а все це потребує відповідної фахової освіти спеціалістів-землевпорядників.

Одне з головних місць у системі спеціальних наукових дисциплін, які вивчають землеустрій, належить землевпорядному проектуванню. У процесі вивчення її, на основі аналізу закономірностей Функціонування землі в різних галузях економіки країни, принципів і методів територіальної організації території і виробництва, його розміщення пізнають способи і методи складання, обґрунтування ¹ здійснення проектів землеустрою та іншої землевпорядної документації.

Зважаючи на предмет, який розглядають у курсі «Землевпорядне проектування», викладено методологічні основи землевпорядного проектування, розкрито його методи, методику та технологію, розглянуто різновиди територіального землеустрою при плануванні, використанні й охороні земель, утворенні й реорганізації землеволодінь і землекористувань, розглянуто методику розроблення проектів територіального і внутрішньогосподарського землеустрою.

В умовах перехідної економіки, коли знизилася роль держави в регулюванні земельних відносин, виникли концентрації, масовий переділ земельної власності, пріоритети змінилися. Постало завдання максимально враховувати економічні інтереси землевласників і землекористувачів, найповніше і найефективніше використовувати виробничий потенціал господарств і закріплених за ними земель при дотриманні жорстких природоохоронних вимог, особливих режимів використання земель. Потрібно було враховувати не тільки економічні, а й насамперед екологічні умови, що здебільшого змінює методику і послідовність землевпорядного проектування. Тому вивчення курсу «Землевпорядне проектування» у вищих навчальних закладах е очевидним.

Водночас сучасний рівень знань і освоєння системних методів проектування, які дають змогу об'єктивізувати багато проектних процесів, засвідчують таке.

1. Землевпорядне проектування — це оптимізація уявлень про
об'єкт проектування і його місце у навколишньому природному середовищі. Засоби вирішення проблем у творчому землевпорядному
проектуванні ґрунтуються на таких самих принципах, що й при науковому дослідженні будь-якої іншої проблеми: узагальнення попереднього досвіду, аналіз, синтез, оптимізація, нове вирішення.

2. Будь-який творчий процес оцінюється через його «розкладання» на прості субпроцеси, які можна вирішити раціональними, формалізованими методами.

3. Оптимізація процесів землевпорядного проектування потребує
постійного (протягом всього періоду розроблення проекту) авторського коригування, основою якого є обмежувальна нормативна документація, дослідження альтернативних рішень, використання світових
досліджень у цій сфері, узгодження з громадськими інтересами.

4. Чітка природа землевпорядно-проектного процесу робить його
вивчення і виконання порівняно легкодоступним для навчання в
початковий період творчої діяльності землевпорядника.

Дисципліна «Землевпорядне проектування», спираючись на об'єктивні економічні закони, систему соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на реалізацію положень земельного законодавства, розробляє методологію і методику ефективного і раціонального використання та охорони земель на різних категоріях, видах і типах землекористування, адміністративно-територіальних утворень, по регіонах і країні в цілому. Вона розглядає закономірності і конкретні методичні рекомендації щодо розроблення і обґрунтування проектних рішень зі створення і вдосконалення організації території адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань, територіальної організації сільськогосподарського та інших виробництв відповідно до умов різних регіонів країни і форм власності на землю.

Мета курсу полягає у вивченні закономірностей організації використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва, прискорення темпів зростання продуктивності праці на основі досягнень науково-технічного прогресу і раціонального використання землі, трудових і фінансових ресурсів; методів і технологій моделювання сталого землекористування; професійній і екологічній підготовці інженерів-землевпорядників.

У результаті вивчення дисципліни студент має: освоїти методику техніко-економічного обґрунтування, формування та організації території адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань, складання схем і проектів землеустрою; оволодіти методами наукових досліджень, різними способами організації території та формування правового режиму землекористування, створення сприятливого середовища і поліпшення природних ландшафтів, розроблення системи заходів щодо збереження, відновлення і підвищення родючості ґрунтів, попередження деградації земель від негативних явищ.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зміна земельних відносин і системи землекористування — передумова вдосконалення землевпорядного проектування	\|	РОЗДІЛ 2

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.