Самовиховання і перевиховання

У структурі виховання в широкому розумінні цього процесу чільне місце посідає самовиховання і перевиховання. З часу народження дитина поступово включається у складний процес власної соціологізації, перебуваючи під впливом соціального успадкування. Але коли дитина оволодіває певною сумою соціального досвіду, починає усвідомлювати себе як особистість, у неї під впливом значної кількості потреб виникає прагнення до самовдосконалення.

Ось тоді і починає діяти соціально-психологічний механізм самовиховання.

Самовиховання — це систематична і цілеспрямована діяльність особистості, спрямована на формування і вдосконалення її позитивних якостей та подолання негативних. В.О. Су-хомлинський розмірковував, що у "вихованні особистості одна з провідних мелодій належить самовихованню"¹. І далі: "Самовиховання потребує дуже важливого, могутнього стимулу — почуття власної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу — доброго слова, поради, ласкавого чи докірливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до грубості й реагує тільки на "сильне" слово, окрик, примус. За самою суттю своєю самовиховання передбачає віру людини в людину, звертання до честі й гідності особистості. Педагогічне керівництво самовихованням — це

' Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // Вибрані твори: В 5 т. — Т. 2. — К.: Рад. шк., 1976. — С 601.

насамперед відносини між педагогом і вихованцем, пройняті глибокою взаємною вірою в добрі наміри"¹.

Провідна роль у процесі самовиховання належить учителю-вихователю. Та тут потрібна висока педагогічна культура і професіоналізм, копітка робота з урахуванням індивідуальних особливостей вихованців.

Виховання — процес надзвичайно складний, багатогранний і не завжди результативний, тобто, у вихованні іноді трапляється педагогічний брак, що виявляється у невихованості.

Причин появи такого браку багато. Та головна — низький рівень психолого-педагогічної культури батьків, учителів-вихо-вателів. Тому педагогам на різних рівнях доводиться займатися перевихованням, тобто своєрідною психолого-педагогічною корекцією (від лат. correctio — виправлення, поліпшення).

Перевиховання— система виховних впливів педагога на вихованця з метою гальмування негативних проявів у поведінці й утвердження позитивних якостей у поведінці. Це досить складний процес, який вимагає від вихователя глибоких знань в галузі психології, соціології, педагогіки, високої професійної культури. Перевихованням можна займатися лише з проекцією на конкретну особистість, враховуючи особливості її фізичного, психічного і соціального оточення та ін. У цій сфері діяльності педагога щонайменше можна говорити про опору на норми. Та все ж варто вказати на шляхи і напрямки діяльності у процесі перевиховання: глибоке і всебічне вивчення індивідуальних особливостей прояву елементів невихованості; на основі педагогічного консиліуму опрацювання перспективного плану перевиховання із залученням до його виконання усіх, хто може впливати на вихованця (учителів-вихователів, батьків, родичів та ін.); зміни обставин, в яких виховується дитина і які негативно впливають на її формування; створення позитивних умов життя і діяльності вихованця; залучення вихованця до активної діяльності, яка задовольняла б його інтереси; виокремлення і піднесення позитивних якостей особистості, їх розбудову з метою усунення негативізму в поведінці.

¹ Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // Вибрані твори: В 5 т. — Т. 2. — К.: Рад. шк., 1976. — С 602.

3.1.9. Зміст виховання

Мета і зміст виховання зумовлюються потребами суспільно-економічного розвитку. Займаючись такою складною сферою діяльності як виховання, потрібно мати чітку програму.

А.С. Макаренко писав: "Я під цілями виховання розумію програму людської особи, проблему людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути"¹.

Процес виховання має характер наступності і безперервності. Тому наступні покоління мають використовувати духовні надбання попередніх поколінь, багатство загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Але зміст виховання передусім має будуватися на національних засадах. "Головна мета національного виховання, — зазначено в Державній національній програмі "Освіта", — набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральності, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури"².

Визначаючи програму виховання, варто виділити її змістові компоненти:

— формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

— забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

— формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

— прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;

¹ Макаренко А.С. Твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. — С 105.

² Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття"). — К.: Райдуга, 1994. — С 15.

— виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного вибору нею світоглядної позиції;

— утвердження принципу загальнолюдської моралі; правди, справедливості, патріотизму, доброти, працьовитості, інших до-брочинностей;

— формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;

— забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорона та зміцнення їх здоров'я;

— виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

— формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадською відповідальністю;

— забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості;

— формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;

— розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх реалізації;

— формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовки їх до життя в умовах ринкових відносин¹.

Для реалізації програми необхідно мати виховний ідеал, той духовний маяк, який освітлює шлях соціалізації кожної особистості впродовж життя. Виховним ідеалом нашої молоді має бути служіння Батьківщині, своєму народові на засадах загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Структура виховного процесу	\|	Принципи виховання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.