Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Самовиховання і перевиховання

У структурі виховання в широкому розумінні цього процесу чільне місце посідає самовиховання і перевиховання. З часу народження дитина поступово включається у складний процес власної соціологізації, перебуваючи під впливом соціального успадкування. Але коли дитина оволодіває певною сумою со­ціального досвіду, починає усвідомлювати себе як особистість, у неї під впливом значної кількості потреб виникає прагнення до самовдосконалення.

Ось тоді і починає діяти соціально-психологічний механізм самовиховання.

Самовиховання — це систематична і цілеспрямована діяль­ність особистості, спрямована на формування і вдосконалення її позитивних якостей та подолання негативних. В.О. Су-хомлинський розмірковував, що у "вихованні особистості одна з провідних мелодій належить самовихованню"1. І далі: "Само­виховання потребує дуже важливого, могутнього стимулу — почуття власної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу — доброго слова, поради, ласкавого чи докірливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до грубості й реагує тільки на "сильне" слово, окрик, примус. За самою суттю своєю самовиховання пе­редбачає віру людини в людину, звертання до честі й гідності особистості. Педагогічне керівництво самовихованням — це

' Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // Вибрані твори: В 5 т. — Т. 2. — К.: Рад. шк., 1976. — С 601.

насамперед відносини між педагогом і вихованцем, пройняті глибокою взаємною вірою в добрі наміри"1.

Провідна роль у процесі самовиховання належить учителю-вихователю. Та тут потрібна висока педагогічна культура і професіоналізм, копітка робота з урахуванням індивідуальних особливостей вихованців.

Виховання — процес надзвичайно складний, багатогранний і не завжди результативний, тобто, у вихованні іноді трапляється педагогічний брак, що виявляється у невихованості.

Причин появи такого браку багато. Та головна — низький рівень психолого-педагогічної культури батьків, учителів-вихо-вателів. Тому педагогам на різних рівнях доводиться займати­ся перевихованням, тобто своєрідною психолого-педагогічною корекцією (від лат. correctio — виправлення, поліпшення).

Перевиховання— система виховних впливів педагога на вихованця з метою гальмування негативних проявів у поведінці й утвердження позитивних якостей у поведінці. Це досить склад­ний процес, який вимагає від вихователя глибоких знань в га­лузі психології, соціології, педагогіки, високої професійної куль­тури. Перевихованням можна займатися лише з проекцією на конкретну особистість, враховуючи особливості її фізичного, психічного і соціального оточення та ін. У цій сфері діяльності педагога щонайменше можна говорити про опору на норми. Та все ж варто вказати на шляхи і напрямки діяльності у процесі перевиховання: глибоке і всебічне вивчення індивідуальних особливостей прояву елементів невихованості; на основі педа­гогічного консиліуму опрацювання перспективного плану пе­ревиховання із залученням до його виконання усіх, хто може впливати на вихованця (учителів-вихователів, батьків, родичів та ін.); зміни обставин, в яких виховується дитина і які нега­тивно впливають на її формування; створення позитивних умов життя і діяльності вихованця; залучення вихованця до актив­ної діяльності, яка задовольняла б його інтереси; виокремлення і піднесення позитивних якостей особистості, їх розбудову з ме­тою усунення негативізму в поведінці.

1 Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // Вибрані твори: В 5 т. — Т. 2. — К.: Рад. шк., 1976. — С 602.

3.1.9. Зміст виховання

Мета і зміст виховання зумовлюються потребами суспільно-економічного розвитку. Займаючись такою складною сферою діяльності як виховання, потрібно мати чітку програму.

А.С. Макаренко писав: "Я під цілями виховання розумію програму людської особи, проблему людського характеру, при­чому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тоб­то і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, геть усю картину людської осо­би; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути"1.

Процес виховання має характер наступності і безперервності. Тому наступні покоління мають використовувати духовні на­дбання попередніх поколінь, багатство загальнолюдських і на­ціональних морально-духовних цінностей. Але зміст вихован­ня передусім має будуватися на національних засадах. "Голов­на мета національного виховання, — зазначено в Державній національній програмі "Освіта", — набуття молодим поколін­ням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціо­нальних взаємин, формування у молоді незалежно від націо­нальної належності особистісних рис громадян Української дер­жави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральності, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури"2.

Визначаючи програму виховання, варто виділити її змістові компоненти:

— формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, го­товності її захищати;

— забезпечення духовної єдності поколінь, виховання пова­ги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

— формування високої мовної культури, оволодіння укра­їнською мовою;

— прищеплення шанобливого ставлення до культури, зви­чаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;

1 Макаренко А.С. Твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. — С 105.

2 Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття"). — К.: Райдуга, 1994. — С 15.

— виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного вибору нею світоглядної позиції;

— утвердження принципу загальнолюдської моралі; правди, справедливості, патріотизму, доброти, працьовитості, інших до-брочинностей;

— формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;

— забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорона та зміцнення їх здоров'я;

— виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

— формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадською відповідаль­ністю;

— забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості;

— формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;

— розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, за­безпечення умов їх реалізації;

— формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілку­вання та підготовки їх до життя в умовах ринкових відносин1.

Для реалізації програми необхідно мати виховний ідеал, той духовний маяк, який освітлює шлях соціалізації кожної особи­стості впродовж життя. Виховним ідеалом нашої молоді має бути служіння Батьківщині, своєму народові на засадах загально­людських і національних морально-духовних цінностей.


Читайте також:

  1. IV. Самовиховання.
  2. Виховання та самовиховання.
  3. З.Методи вивчення особистості засудженого і психологічного впливу на нього в процесі перевиховання.
  4. Методи самовиховання
  5. Методи самовиховання
  6. Основи самовиховання
  7. Основні форми й методи виховання. Самовиховання і перевиховання
  8. Перевиховання здійснюють поетапно.
  9. Перевиховання: суть, функції, етапи, принципи
  10. Прийоми самовиховання
  11. Принципи виховання. Самовиховання
  12. Принципи, шляхи й засоби перевиховання




Переглядів: 2221

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Структура виховного процесу | Принципи виховання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.