• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Прийоми самовиховання

Етапи самовиховання.

1. Усвідомлення необхідності роботи над собою.

2. Вироблення програми роботи над собою.

3. Пробне (первинне) СВ.

4. Активна реалізація програми СВ.

5. Оцінка результатів СВ, їх корекція.

Прийом самоспостереження.Необхідно дотримуватися певних правил. Вибрати 1 обєкт самоспостереження, у звичайних умовах, не більше 3-4 годин. Доцільне здійснювати його повторно, адже можливі помилки, субєктивність. Вести відповідні записи. Проводити самоопитування. Уявно повторити певні події.

Прийом самооцінки. Вона повинна бути адекватною. Необхідно дотримуватися певних правил. Шукати в собі спочатку позитивне. Спочатку оцінити 1 вид діяльності, а потім переходити до інших. Порівняти самооцінку з оцінкою інших людей, встановити причини розбіжностей. Порівнювати себе з еталоном.

Прийом самопереконання. Його суть полягає в тому, що учневі пропонують у певній конкретній ситуації знай­ти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, правильно чи неправильно він вчинив, або в конфліктній ситуації переключити думки на інші теми і справи, які б відвернули його від конфлікту, заспокоїли.

Прийом самонавіювання. Його пропонують використо­вувати у випадках, коли необхідно подолати в собі страх пе­ред труднощами, невпевненість у власних силах, нерішу­чість. Самонавіювання передбачає повторення учнем подум- ки або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальність, можна запропонувати таке судження: «Нена­виджу в собі запальність. Я повинен і можу її позбутися». Цей прийом часто використовують лікарі.

Прийом самопідбадьорювання. Він ефективний, коли учень губиться в складних ситуаціях, зневірюється у влас­них силах та можливостях.

Прийом самозаохочення. Застосовують у випадках, ко­ли учень, долаючи певні труднощі, виконав складне зав­дання. До них вдаються, коли необхідно подолати негатив­ні риси особистості.

Прийом самопримусу, самонаказу. Допомагає у боротьбі з внутріш­ньою неорганізованістю, небажанням вчитися чи працю­вати, з лінощами. Стає більш дієвим, коли людина здійснює самопереконання.

Прийом самоаналізу. Йому належить вирішальна роль у самовихованні. Він передбачає уміння аналізувати свої вчинки, давати їм певну оцінку.

Практичні прийоми. До них, зокрема, належить прийом «крок уперед» — щоденне планування діяльності на на­ступний день. Доповнює його прийом «оцінювання прожи­того дня» — аналіз учнем своїх дій, вчинків та недоліків.

Прийом «правила моєї поведінки». Полягає у дотри­манні складених для учня правил поведінки. Привчає до виконання своїх обов'язків.

Прийом самозобов'язання. Передбачає планування уч­нем роботи над собою на місяць, семестр або рік, залеж­но від того, які риси особистості він прагне сформувати чи подолати і в який термін.

Прийом «упізнай себе». Має характер гри: учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його пріз­вища, той впізнає себе, а товариші доповнюють цю харак­теристику.

Прийоми «самохарактеристики» та «взаємохарактеристики». Полягають у тому, що підготовлені таким чином характеристики обговорюються в колективі, це привчає учнів до самоаналізу і дає педагогові багатий матеріал для роботи з ними.

Прийом наслідування позитивного прикладу.

Вікові особливості самовиховання та їх характеристика.

Для кожного вікового етапу розвитку учнів властиві свої фізичні, психолого-педагогічні особливості розвитку, поведінки та спілкування, які необхідно враховувати в ході організації самовиховання учнів. Ми розглянемо ці особливості та основні моменти в організації роботи з СВ у певному віці.

Молодший шкільний вік.

Особливості особистості школяра.Цей вік характеризується готовністю до школьного навчання. Це передусім готовність до нових обов'язків і відповідальнсть перед учителем і класом. У цьому віці йде інтенсивний процес формування навчальної діяльності як провідної, тому її організація несе в собі великі можливості для розвитку школяра. Особливо велике значення мають широкі соціальні мотиви в процесі навчання - боргу, відповідальності перед старшими (батьками, членами сім'ї, учителем). Така соціальна установка дуже важлива для успішного початку навчння. Міжособові стосунки в цьому віці будуються в основному на емоційній основі. Навички міжособового спілкування, як правило, розвинені слабо. Дівчатка в цьому віці проявляють вищий рівень рефлексії і соціальної відповідальності, більшу, ніж хлопчики, гнучкість, здатність словесно демонструвати соціально схвалювані форми поведінки, хоча "егоїстичних" дівчаток більше ніж хлопчиків, які менш адекватно оцінюють свою реальну поведінку.

Основні новоутворення цього віку - довільність пам'яті і уваги, внутрішній план дій, рефлексія свого навчання, усвідомлення себе як суб'єкта вчення, поява нової життєвої позиції - позиції школяра.

Вікові особливості самовиховання.Педагог – авторитет для дитини. Він пояснює дитині особливості позитивних вчинків, рис характеру, створює умови для їх прояву, формує відповідні знання.Діти наслідують поведінку однолітків. Тому важливо формувати учнівький колектив із відповідною системою цінностей. Доцільно організовувати й колективну оцінку дій дитини (обєктивно, тактовно). Важливо формувати адекватну самооцінку.Необхідно проводити індивідуальні бесіди, рольові ігри, змагання, обговорення літературних творів, навчати дітей рефлексії власних дій. В цьому віці СВ носить елементарний характер.

Підлітковий вік.

Особливості особистості школяра.Підлітковий вік - перехід від дитинства до дорослості, що супроводжується появою нового психічного новоутворення - почуття дорослості, рефлексії власної поведінки, спрямованості в майбутнє і недооцінки сьогодення. Цей процес супроводжується рядом негативних проявів, наприклад протестуючий характер поведінки по відношенню до дорослих. Але одночасно в наявності і зростання самостійності, різноманітніші і змістовніші стосунки з дітьми і дорослими, значно розширюється сфера діяльності підлітка, він прагне до різноманіття спілкування з однолітками. У нього формуються комунікативні уміння, свідоме ставлення до себе як до члена суспільства.

Для цього віку важливий відхід від прямого копіювання оцінок і думок дорослих до самооцінки - у підлітка з'являється бажання до самопізнання через порівняння себе з іншими людьми (дорослими і однолітками). Особливе знання придбаває спілкування, через яке він активно засвоює норми і стилі поведінки, критерії оцінки себе і інших людей. Головною цінністю стає система стосунків з однолітками, наслідування усвідомлюваного або несвідомо належного "ідеалу". Для підлітка характерна громадська активність і прагнення знайти себе в собі і інших, знайти вірного друга, уникнути ізоляції в класі, визначити своє місце в класному колективі, переоцінка своїх можливостей, зневага заборонами дорослих, тенденція вдаватися до мріянь, вимогливість до відповідності слова і справи, відсутність адаптації до невдач. Проблема авторитету дорослого у підлітка знижується. Спостерігається бажання зайняти в класі вище становище або через підвищення своєї успішності, або за рахунок прояву інших якостей - фізичної сили і швидшого зростання в порівнянні з іншими ін. Підлітки-акселерати, на відміну від пізно дозріваючих підлітків, упевненіше почувають себе з однолітками і мають сприятливіший образ "Я".

"Підлітковий комплекс" - різко виражені психологічні особливості підліткового віку. Він характерний перепадами настрою від нестримних веселощів до смутку і назад без достатніх причин та ін. Для підлітка характерна категоричність висловлювань і суджень, сентиментальність іноді - вражаюча черствість і навіть жорстокість, бажання бути визнаним і оціненим іншими - та по-казна незалежність і бравада цим, боротьба з авторитетами – з наслідуванням кумирам, чуттєве фантазування - з сухим мудруванням і ін. Як правило, підлітки егоїстичні і, в той же час, як ні в якій інший наступний період свого життя здатні на відданість і самопожертвування. Іноді їх поведінка по відношенню до інших людей груба і жорстока, хоча самі вони можуть бути неймовірновразливі. Їх настрій коливається між сяючим оптимизмом і найпохмурішим песимізмом.

Вікові особливості самовиховання. СВ повинно стати системою для підлітка. Підлітку важко примусити себе робити, навіть, правильні вчинки. Бажання часто нестримані, а самозаборона нестійка. Негативні вчинки можуть перетворитися у нестійку поведінку. Підліток часто бажає самовдосконалитися (як вольова людина, так із слабкою волею). Однак, результат у них буде різним.

Психологічна мета СВ підлітка – врівноваження процесів збудження та гальмування, розвиток психічних процесів. Дуже важливо, щоб СВ підлітка сприяли зовнішні умови (батьки, вчитель, оточення). Вчитель повинен показати значення СВ, його особливості, вчити певним прийомам підлітка. Галузь СВ – спорт, трудова діяльність (там, де є перевага руху).

Для підлітка характерна зацікавленість ідеєю СВ та потім – певний спад, адже, це важко. Педагог не повинен перевантажувати підлітка, бути для нього авторитетною людиною, створювати умови для певного вибору вчинків та прояву найкращих рис, правильно формувати в класі громадську думку. В колективі підлітків часто почнуть СВ лише кілька учнів. Педагогу иреба діяти цілеспрямовано й поступово. Це – колективні заходи (ігри, конференції, бесіди, обговорення фільмів та книжок, мозковий штурм) та допомога у складанні індивідуальних програм СВ підлітків.

Юнацький вік.

Особливості особистості школяра.

У цей період відбуваються істотні зміни самосвідомості. Головний психологічний приріст юності - відкриття свого внутрішнього світу. У юнака формується повна структура самосвідомості. Це виявляється в прагненні бути самим собою, в усвідомленні життєвих планів і перспектив, рівня домагань, в розвитку особистісної рефлексії, в професійній орієнтації. Мрії про майбутнє займають центральне місце в його думках. Юнацька самооцінка відрізняється підвищено оптимістичним поглядом на себе і на свої можливості. Виникає прагнення до довіри в спілкуванні з дорослими і однолітками референтної групи.

Розширення соціального середовища взаємодії, характерне для цього віку, виявляється в прагненні хлопців і дівчат визначити своє місце у світі: вибір способу життя, вибір професійної діяльності, референтних груп людей в соціумі. Проте провідною діяльністю в цьому віці стає навчально-професійна. Формується готовність до професійного самовизначення. У зв'язку з цим зростає авторитет батьків і авторитетних дорослих.

Вікові особливості самовиховання.Покращується самоконтроль та саморегуляція, юнак може володіти своїм емоційним станом. Збільшився термін навчання у школі, тому юнакам бракує досвіду самостійності, прийняття певних рішень, відповідальності.В цьому віці зменьшується регулятивна функція родини. Людина намагається знайти сенс життя, зацікавлені у самопізнанні, зокрема, щоб обрати професію. Юнак часто шукає ідеал. Дуже важливий стимул до СВ (суспільний – вимоги колективу та особистий – поступити до ВНЗ, завоювати повагу певної особи). Юнак не завжди обєктивний у ході самопізнання, може не довести справу до кінця. Однак, в 15-17 років воля розвивається дуже інтенсивно. Педагог допомагає скласти програму СВ, привчає вести щоденник.

Особливості роботи педагога з учнями з організації СВ.

· Володіння науковими засадами СВ.

· Здійснення особистісного та професійного СВ самим педагогом.

· Врахувааня вікових та індивідуальних особливостей учнів.

· Системність та систематичність роботи.

· Залучення батьків та інших дорослих.

· Пошук та використання сучасних методів та форм роботи.

Етапи процесу самовиховання учня (робота педагога).

Перший етап. Педагоги передусім виявляють ставлення учнів до процесу самовиховання, проводячи анкетування за такими запитаннями: Чи займаєшся самовихованням? Що спонукає тебе працювати над собою? Яких головних цілей ти прагнеш досягти самовихованням? Які прийоми викори­стовуєш у роботі над собою? У чому відчуваєш труднощі в цій роботі і як їх долаєш? Якої допомоги потребуєш від до­рослих у процесі самовиховання?

На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання. Насамперед домага­ються, щоб вихованець усвідомив, що його доля залежить не лише від виховної роботи школи, а й від самостійної роботи над собою. Він також повинен збагнути, що само­виховання — і його особиста справа, і справа суспільства.

Другий етап починається з появою в учня бажання са­мовдосконалення. Педагог на цьому етапі повинен допо­могти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, вироби­ти в учня стійке бажання наслідувати його. З'ясувавши відмінність між собою і своїм ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити для його досягнення, яких не­доліків слід позбутися. У процесі самовиховання учень по­рівнює себе з ідеалом. Оскільки він сам постійно змінюєть­ся на краще, ідеал також потребує вдосконалення, збага­чення. Ідеал допомагає йому скласти програму самовихо­вання. На цьому етапі варто обговорити з учнями окремі фрагменти індивідуальних програм самоосвіти та самови­ховання видатних осіб.

Третій етап. Учень починає систематично працювати над собою, реалізовуючи програму самовиховання. Цей процес здійснюється в різноманітних видах діяльності: навчанні, праці, самообслуговуванні, виконанні громадсь­ких доручень, участі в роботі гуртків тощо. Педагог допо­магає учневі контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль педагога чи колективу послаб­люється, зростають самостійність та ініціатива самого ви­хованця.

Для здійснення виховної роботи відповідно до розгля­нутих етапів самовиховання класний керівник повинен чітко її планувати. У процесі організації самовиховання учнів навчають спеціальним прийомам роботи над собою.

Форми роботи педагога з учнями з метою здійснення ними самовиховання.

Анкетування, бесіди, диспути, обговорення творів та кінофільмів, знайомство з програмами СВ видатних людей, знайоиство з прийомами СВ, допомога у веденні щоденника, допомога у складанні програми СВ та її реалізації, організація зустрічей з певними людьми, проведення тренингів, інтерактивні методи, компютерні технології.

Робота педагога з родиною в ході організації самовиховання учня

Мета цієї роботи –залучення батьків до організації СВ учнів, допомога дітям у здійсненні СВ.

Результат –успіхи учня у СВ , позитивні зміни в дитині, покращення стосунків батькікв та дітей, запуск процесу СВ батьків.

Етапи (та їх стисла характеристика) –підготовчий, основний, підсумковий (рефлексивний).

Форми та методи –бесіди, лекторії, батьківські збори, батьківський форум, інтерактивні форми, анкетування, тренінги,організація зустрічей з фахівцями у певних галузях, аналіз педагогічних ситуацій.

Можливі труднощі (та шляхи їх подолання) –відсутність у батьків мотивації, наявність порушень взаємин батьків з дитиною, відсутність у батьків єдиного підходу до виховання дитини, безсистемність допомоги з боку батьків.

2. Сутність перевиховання.

Процес виховання передбачає і подолання негативних рис, тобто перевиховання і виправлення.

Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом не­сприятливих умов виховання.

Виправлення — складний психічний процес перебудови особисто­сті, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості та по­ведінці.

Ці процеси можуть збігатися або не збігатися в часі. Пе­ревиховання учня починають із часу реалізації програми пе­ревиховання. Водночас може початися і процес виправлен­ня. Якщо ж вихованець протидіє процесу перевиховання, не піддається виховному впливу, не змінюється на краще, то не відбувається і процес виправлення.

Деформування особистості складається з таких етапів: виникнення прогалин і спотворень у її морально-вольовій сфері, перетворення їх на відносно стійкі погляди та звич­ки; формування мотивації поведінки; правопорушення, систематичне правопорушення, злочин.

Девіантність поведінки — неадаптована поведінка, яка простежується в дитячому та підлітковому віці, ха­рактеризується стійким порушенням відповідних для віку норм, соціальних правил, а також прав інших людей.

Дезадаптація дитини соціальна — процес втрати чи несформованості в дитини соціально значущих якостей, що заважають успішному пристосуванню до умов соці­ального середовища.

Діяльність корекційно-виховна — система комплекс­них заходів педагогічної взаємодії з дитиною, що має недоліки в розвитку і відхилення в поведінці, з метою їх усунення.

Занедбаність педагогічна — відхилення від норми в поведінці й навчальній діяльності дитини, зумовлена недоліками виховання й негативним впливом соціально­го оточення. Педагогічно занедбана дитина — це нор­мальна, здорова дитина, яка не отримала знань і не ви­робила навичок, необхідних для успішного оволодіння всім обсягом шкільної програми й виконання вимог, що до неї висуваються (батьками, педагогами, дитячим ко­лективом).

Процес перевиховання спрямований на подолання нега­тивних рис особистості і на виправлення таких категорій неповнолітніх: важковиховуваних, педагогічно занедбаних, неповнолітніх правопорушників і злочинців.

Важковиховувані діти байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки, дисципліну. їм притаманні грубість, нечесність.

Педагогічно занедбані під­літки негативно ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності. Вони систематично порушують дисци­пліну й норми моралі.

Підлітки-правопорушники перебува­ють на обліку в Службі у справах неповнолітніх або направляються до спеціальних навчальних закладів для їх виправ­лення у спеціальних умовах.

Неповнолітні злочинці — педагогічно занедбані підлітки та юнаки, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми й за рішенням суду на­правлені до виховно-трудових колоній на виправлення.

Індивідуальні особливості важковиховуваного або пе­дагогічно занедбаного учня виявляються у специфіці спря­мованості його потреб, інтересів, ідеалів, світогляду та ін­ших якостей. Від того, наскільки точно виявлено цю спря­мованість, залежать зміст і методика виховного впливу та наслідки перевиховання. Вйправити людину — означає сформувати в неї установку на виправлення і суспільно ко­рисні мотиви поведінки, виробити життєву перспективу, розвинути позитивні інтереси, виховати здорові потреби.

Причини появи таких категорій неповнолітніх пов'я­зані з недоліками та помилками сімейного, шкільного ви­ховання, аморальними явищами середовища, згубним впливом низькопробної кінопродукції, літератури, тощо.

Перевиховання здійснюють поетапно.

Характеристика етапів процесу перевиховання

На першому (підготовчому) етапі детально вивчають і аналізують позитивні й негативні якості педагогічно зане­дбаного учня, умови, що призвели до їх виникнення, ви­значають шляхи нейтралізації негативних і посилення по­зитивних якостей особистості, конкретні завдання та зміст процесу перевиховання. На основі цих відомостей склада­ють програму перевиховання. На цьому етапі учень пере­живає сам факт свого незвичного становища в колективі. Ці переживання можуть посилюватися новими умовами життя: переведенням до іншого класу, розмовою з вихо­вателем, що змушує його замислитися над своєю поведін­кою, відчути провину.

У результаті самоаналізу і самооцінки поведінки в та­кого учня з'являється бажання змінитися на краще, але він ще чітко не уявляє собі шляхів виправлення. Мотиви такого бажання поки що примітивні — якнайшвидше змі­нити своє становище в колективі, але ще не усвідомлю­ються недоліки і не відчувається потреба в самовихован­ні. Відбувається боротьба мотивів поведінки: щойно сфор­мовані мотиви натрапляють на опір старої системи моти­вації. Згодом позитивні мотиви змінюються і перемагають, проте так буває не завжди. Своєчасне заохочення навіть незначної перемоги вихованця над собою допоможе йому подолати внутрішні конфлікти, зміцнить позитивну моти­вацію поведінки.

На другому (початковому) етапі перевиховання почи­нається реалізація наміченої програми роботи з учнем: підліток долає помилкові погляди і переконання, негативні звички поведінки. В нього зміцнюються позитивні й фор­муються нові риси характеру. На цьому етапі учень не ви­являє особливої активності, й процес перевиховання спо­чатку відбуваєтться повільно. Це пов'язано з тим, що учень насторожено і з недовірою ставиться до педагога та його виховних впливів. Нерідко такі учні не бачать у своїх діях нічого поганого і не вважають, що їх треба перегля­нути. Тому виховна робота насамперед має бути спрямо­вана на подолання психологічного бар'єра, перебудову са­мосвідомості й самооцінки таких учнів, формування у них готовності до виправлення.

Унаслідок виховного впливу учень починає усвідомлю­вати потребу змінитися на краще. Звісно, дається взнаки сформований динамічний стереотип попередньої поведінки, який конфліктує з вимогами шкільної поведінки і колективу. Під впливом порушників дисципліни у такого учня часом закрадаються сумніви в правильності обраного шля­ху. Тому важливо розібратися в суперечливій поведінці уч­ня, не карати його суворо, щоб не зірвати перших спроб на шляху до виправлення.

На третьому (переламному) етапі триває реалізація про­грами роботи з підлітком, але вже в умовах, коли він прий­няв її, добровільно виконує свої обов'язки, виявляє самостій­ність і активність. На цьому етапі важливо не лише форму­вати правильні уявлення, поняття, погляди і переконання, а й нагромаджувати позитивний досвід поведінки учня, за­лучаючи його до виконання різних доручень, до участі в житті колективу, стосунки в якому базуються на взаємній вимогливості й допомозі. У цей період вихованець уже усві­домлює, що він на правильному шляху, і діє відповідно до нових переконань. Мотиви правильної поведінки набувають високого морального змісту. Учень отримує моральне задо­волення від перемоги над собою, у нього з'являється впевненість у власних силах, бажання діяти так само й надалі.

На завершальному етапі створюють умови для залучен­ня учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розши­рюється сфера самовиховання.

Зрозуміло, що час переходу до конкретного етапу перевиховання для різних категорій вихованців неоднако­вий, залежить від рівня педагогічної занедбаності учня, його ставлення до процесу перевиховання, ефективності навчально-виховної роботи в школі та ін.

Особливої уваги потребує період, коли педагогові вда­лося зруйнувати систему помилкових поглядів і переко­нань такого учня, оскільки у його свідомості виникає «по­рожнеча», яку слід заповнити позитивними уявленнями та поняттями.

Етапи перевиховання органічно пов'язані між собою. Майстерність педагога полягає в тому, щоб своєчасно помітити зрушення в розвитку вихованця, скоригувати про­граму роботи з ним, намітити нові завдання й вимоги, уникнути «тупцювання на місці». На всіх етапах слід дотримуватися певних вихідних положень (принципів), які визначають основні вимоги до змісту, форм і методів виховної роботи з цією категорією неповнолітніх і допомагають педагогам правильно спрямовувати свою діяльність, творчо підходити до організації виховного процесу та під­вищувати його ефективність.

Специфічними принципами перевиховання є:

· Поєднання переконання з примусом. Передбачає вико­ристання методів виховного впливу на вихованця залеж­но від рівня розвитку його свідомості — що вищий рівень свідомості, то більша частка методів переконання, і навпа­ки.

· Гуманне ставлення до важковиховуваних учнів. Вони не зможуть пізнати моралі гуманізму, якщо не відчують гуманного ставлення до себе дорослих і однолітків.

· Об'єктивне ставлення до важковиховуваного учня у процесі його перевиховання. Передбачає виявлення в та­кого учня не лише негативних, а й позитивних якостей, на які спираються у процесі перевиховання.

· Ставлення до важковиховуваного учня як до всіх шко­лярів. Йому не слід дорікати перед колективом, що він не такий, як усі, гірший за інших, бо це озлоблює і викли­кає бажання стати ще гіршими, справдити «прогнози» ви­хователів.

· Педагогічний вплив на важковиховуваного учня в неафектному стані. Виключає вплив на нього відразу після скоєння негідного вчинку, «по гарячих слідах», адже в та­кому стані ні педагог не може виявити об'єктивність, ні учень зрозуміти справедливість педагогічного впливу. У та­ких випадках А. Макаренко пропонував «відстрочену бесіду», яка дає вихованцеві можливість «охолонути», обдума­ти свій вчинок, а педагогові — підготуватися до розмови. Випереджувальне формування позитивних якостей, а не боротьба з недоліками. Полягає у не «вип'ячуванні» негативних рис особистості, зосередженні уваги на форму­ванні позитивних якостей.

· Провідна роль наставника у перевихованні. Вплив на цю категорію неповнолітніх морально вихованих настав­ників, оскільки вони мали значний досвід спілкування з аморальними, людьми. Перевиховання педагогічно занедбаного учня здійсню­ють у загальному процесі навчально-виховної роботи школи із залученням до неї учнівського колективу, батьків, громадськості, з використанням усіх загальнопедагогічних методів виховання, враховуючи при цьому специфічні особливості його особистості, ставлення до виховних впли­вів і до власного виправлення.

Здійснюючи виховний вплив на таких учнів, педагог по­винен пам'ятати, що: а) переорієнтація поглядів і переко­нань вихованця передусім залежить від рівня його розвит­ку; якщо він не може зрозуміти сутності суджень педагога, його важко переконувати; б) швидкість та ефективність зміни помилкових поглядів та переконань залежить від їх стійкості, тому необхідно організувати життя і діяльність вихованця в школі і вдома так, щоб помилкова орієнтація не зміцнювалась, а зникала; в) знання педагогом помилко­вих поглядів виховання дає змогу добре аргументувати свої докази, переконувати учня та його однодумців; г) переко­нуючи вихованця, треба домагатися, щоб він не лише по­годився з педагогом, а й прийняв і зрозумів справедливість його аргументів; ґ) пропонуючи вихованцеві нову програ­му життя та діяльності, слід вказати йому шляхи її досяг­нення, викликати і зміцнювати інтерес до неї; д) у проце­сі переконування важливо впливати не тільки на його ро­зум, а й на емоційну сферу, викликати переживання за своє становище, спонукати до роздумів над поведінкою; е) переконуючи вихованця, треба враховувати його настрій, на­стрій колективу, не пропускати таких психологічних мо­ментів, коли учень відвертий, схильний сприймати наста­нови педагога; є) успіх переконування багато в чому залежить від упевненості самого педагога в можливості перевиховати учня, коли він вірить у корисність своєї пра­ці, виявляє витримку, терплячість, такт, уміння слухати аргументи, аналізувати їх, знаходити правильні рішення.

Процеси виховання, самовиховання і перевиховання тісно пов'язані між собою і часто переплітаються.

3. Шляхи підвищення ефективності виховання.

Підвищення результативності виховного процесу зав­жди було актуальним питанням. Нині школа прагне дола­ти формалізм, удосконалювати виховну діяльність педагогічних колективів.

Подолання формалізму у виховній роботі школи мож­ливе завдяки уникненню безсистемності, усуненню заорга­нізованості учнів безліччю непотрібних заходів.

Типовими проявами формалізму у виховному проце­сі є:

— дроблення виховного процесу, тобто однобічно-аналітичний підхід до планування, здійснення й оцінювання виховної роботи, що суперечить цілісності реального про­цесу розвитку людини й колективу. Виховна робота часто планується, здійснюється й оцінюється як сума окремих за­ходів;

— гонитва за кількістю виховних впливів, що супере­чить характеру реального процесу розвитку людини і колек­тиву, який визначається передусім якістю виховання;

— однобічність трактування впливу, яка суперечить ба­гатостороннім виявам реальної людини і колективу. Так, бе­сіду, доручення тощо нерідко розглядають як засіб лише мо­рального або естетичного виховання, хоча насправді вони є комплексними методами виховання взагалі;

— відсталість форм виховного впливу, традиційний, консервативний підхід до виховної роботи, якій суперечить динамізму розвитку особистості та колективу, що потребує протиставлення оновлених і збагачених педагогічних та ін­ших традицій;

— невиразність виховного впливу, відсутність індиві­дуально-диференційованих форм, тобто однобічний підхід до виховної роботи, її планування, здійснення, оцінюван­ня, що суперечить реальному процесові розвитку людини і колективу, в якому органічно поєднуються загальне, окре­ме (групове) та індивідуальне;

— зовні показний характер виховної роботи, що супере­чить характеру внутрішнього розвитку людини і колекти­ву, тобто виховання має охоплювати відкриті та прихова­ні впливи на особистість, що формується. їх мета — розви­ток внутрішніх установок;

— незавершеність, неповнота виховних впливів, тобто їх однобічно навчаючий характер, зведення виховної роботи до заходів для вихованців. За такого підходу учень розглядається тільки як об'єкт впливу, і стосунки між ним і наставником є суб'єкт-об'єктні, але практично вони мають бути суб'єкт-суб'єктними, коли особистість старшого, або більш досвідченого, не піднімається над особистістю молод­шого, або менш досвідченого, не «давить» її своєю перева­гою чи авторитетом, коли спілкування і діяльність відбу­ваються на паритетній основі.

Шляхи удосконалення виховного процесу в школі

— організація виховних центрів — створення музеїв, те­матичне оформлення рекреацій. Як стверджував В. Сухомлинський, у школі і стіни повинні говорити. Така інформа­ційно-образна насиченість шкільних приміщень не тільки зба­гачує учнів знаннями, які виходять за межі навчальних про­грам, а й має відчутний виховний вплив на них;

— органічне поєднання завдань, вирішуваних школою, з потребами довкілля. Це передусім організація допомоги школярів населенню в охороні та примноженні багатств природи, у вирішенні проблем виробництва, орієнтації уч­нів на вибір професії, потрібної для їх міста чи села;

— створення в школі морально-психологічного кліма­ту поваги до знань. Школа має пропагувати серед учнів думку, що в цивілізованому суспільстві людині вигідно бу­ти вихованою і освіченою. Це потрібно й суспільству. Тре­ба долати тимчасове явище неповаги до вихованості й ос­віченості, яке, на жаль, ще існує;

— підбір раціонального змісту виховання відповідно до його мети і рівня вихованості колективу й окремих учнів. Школа повинна відчувати, який напрям змісту виховання треба посилити на певному етапі виховної роботи. На почат­ку XX ст. в Україні такого посилення потребують питання морального і правового виховання, підготовка учнівської мо­лоді до життя та діяльності в ринкових умовах, виховання несприйнятливості до негативних явищ життя тощо;

— розумне співвідношення між інформаційними мето­дами впливу на учнів і залученням їх до різних видів діяль­ності. Це зумовлено тим, що в школі превалюють словес­ні методи виховання, які дають змогу формувати погляди і переконання учнів, але не забезпечують вироблення від­повідних навичок і звичок поведінки. Цим пояснюється розрив між свідомістю і поведінкою деяких школярів. За­лучення учнів до різноманітних видів діяльності сприяє по­доланню такого розриву;

— своєчасне проведення виховних заходів, акцентуван­ня уваги на профілактиці негативних явищ в учнівському середовищі. Нерідко деякі виховні заходи проводять лише після того, як у школі стався неприємний випадок. Але річ у тім, що виховання повинно бути профілактичним, запо­бігати негативним явищам, а не очікувати їх, щоб відтак усувати їх причини;

— використання різноманітних форм і методів вихов­ного впливу, що відповідають віку учнів. Доцільно обира­ти такі з них, які спонукають учнів до вияву активності, ініціативи й самостійності, в підготовці та проведенні яких вони брали б активну участь;

— підвищення емоційності виховних заходів. Ця вимо­га ґрунтується на таких положеннях: а) твердженні психо­логів, що знання засвоюються швидше і стають поглядами й переконаннями за умови, що учень до них не байдужий, що він емоційно переживає, засвоюючи їх; б) однією з рис української ментальності є емоційність;

— створення умов для розвитку самостійності та іні­ціативи учнів, їх самоврядування, самоосвіти та самови­ховання;

— подолання авторитарного стилю у ставленні педаго­гів до учнів. Підготовка учнів до життя в демократичному суспільстві потребує відмови від командного стилю в став­ленні до них. Школа має бути взірцем демократизації українського суспільства, а учні за період перебування в ній повинні набути достатнього досвіду стосунків на демокра­тичних засадах.

Лекція № 8.

Тема. Закономірності виховання.

Читайте також:

1. Аналітичні показники динаміки та прийоми їх обчислення
2. Види та прийоми пам’яті. Розвиток професійної пам’яті
3. Види, форми, прийоми розумової діяльності
4. Види, форми, прийоми розумової діяльності
5. Вимоги до інтонаційного оформлення прочитуваного і декламованого. Прийоми його навчання
6. Вихідні прийоми наукового аналізу мовного матеріалу
7. Виховання та самовиховання.
8. Дайте визначення поняттям «елевація» і «балон». Які методи і прийоми використовуються для розвитку елевації і балона в процесі освоєння великих стрибків?
9. Додаткові методичні прийоми вивчення вищої нервової діяльності.
10. ЕЛЕМЕНТИ ХУДОЖНОСТІ ТА ЛІТЕРАТУРНІ ПРИЙОМИ В МОВІ ОРАТОРА
11. Елокуція ти прийоми непрямого мовленнєвого впливу.
12. Завдання, джерела інформації і методичні прийоми контролю

Переглядів: 9853