МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Прийоми самовихованняЕтапи самовиховання. 1. Усвідомлення необхідності роботи над собою. 2. Вироблення програми роботи над собою. 3. Пробне (первинне) СВ. 4. Активна реалізація програми СВ. 5. Оцінка результатів СВ, їх корекція. Прийом самоспостереження.Необхідно дотримуватися певних правил. Вибрати 1 обєкт самоспостереження, у звичайних умовах, не більше 3-4 годин. Доцільне здійснювати його повторно, адже можливі помилки, субєктивність. Вести відповідні записи. Проводити самоопитування. Уявно повторити певні події. Прийом самооцінки. Вона повинна бути адекватною. Необхідно дотримуватися певних правил. Шукати в собі спочатку позитивне. Спочатку оцінити 1 вид діяльності, а потім переходити до інших. Порівняти самооцінку з оцінкою інших людей, встановити причини розбіжностей. Порівнювати себе з еталоном. Прийом самопереконання. Його суть полягає в тому, що учневі пропонують у певній конкретній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, правильно чи неправильно він вчинив, або в конфліктній ситуації переключити думки на інші теми і справи, які б відвернули його від конфлікту, заспокоїли. Прийом самонавіювання. Його пропонують використовувати у випадках, коли необхідно подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавіювання передбачає повторення учнем подум- ки або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальність, можна запропонувати таке судження: «Ненавиджу в собі запальність. Я повинен і можу її позбутися». Цей прийом часто використовують лікарі. Прийом самопідбадьорювання. Він ефективний, коли учень губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах та можливостях. Прийом самозаохочення. Застосовують у випадках, коли учень, долаючи певні труднощі, виконав складне завдання. До них вдаються, коли необхідно подолати негативні риси особистості. Прийом самопримусу, самонаказу. Допомагає у боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися чи працювати, з лінощами. Стає більш дієвим, коли людина здійснює самопереконання. Прийом самоаналізу. Йому належить вирішальна роль у самовихованні. Він передбачає уміння аналізувати свої вчинки, давати їм певну оцінку. Практичні прийоми. До них, зокрема, належить прийом «крок уперед» — щоденне планування діяльності на наступний день. Доповнює його прийом «оцінювання прожитого дня» — аналіз учнем своїх дій, вчинків та недоліків. Прийом «правила моєї поведінки». Полягає у дотриманні складених для учня правил поведінки. Привчає до виконання своїх обов'язків. Прийом самозобов'язання. Передбачає планування учнем роботи над собою на місяць, семестр або рік, залежно від того, які риси особистості він прагне сформувати чи подолати і в який термін. Прийом «упізнай себе». Має характер гри: учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його прізвища, той впізнає себе, а товариші доповнюють цю характеристику. Прийоми «самохарактеристики» та «взаємохарактеристики». Полягають у тому, що підготовлені таким чином характеристики обговорюються в колективі, це привчає учнів до самоаналізу і дає педагогові багатий матеріал для роботи з ними. Прийом наслідування позитивного прикладу. Вікові особливості самовиховання та їх характеристика. Для кожного вікового етапу розвитку учнів властиві свої фізичні, психолого-педагогічні особливості розвитку, поведінки та спілкування, які необхідно враховувати в ході організації самовиховання учнів. Ми розглянемо ці особливості та основні моменти в організації роботи з СВ у певному віці. Молодший шкільний вік. Особливості особистості школяра.Цей вік характеризується готовністю до школьного навчання. Це передусім готовність до нових обов'язків і відповідальнсть перед учителем і класом. У цьому віці йде інтенсивний процес формування навчальної діяльності як провідної, тому її організація несе в собі великі можливості для розвитку школяра. Особливо велике значення мають широкі соціальні мотиви в процесі навчання - боргу, відповідальності перед старшими (батьками, членами сім'ї, учителем). Така соціальна установка дуже важлива для успішного початку навчння. Міжособові стосунки в цьому віці будуються в основному на емоційній основі. Навички міжособового спілкування, як правило, розвинені слабо. Дівчатка в цьому віці проявляють вищий рівень рефлексії і соціальної відповідальності, більшу, ніж хлопчики, гнучкість, здатність словесно демонструвати соціально схвалювані форми поведінки, хоча "егоїстичних" дівчаток більше ніж хлопчиків, які менш адекватно оцінюють свою реальну поведінку. Основні новоутворення цього віку - довільність пам'яті і уваги, внутрішній план дій, рефлексія свого навчання, усвідомлення себе як суб'єкта вчення, поява нової життєвої позиції - позиції школяра. Вікові особливості самовиховання.Педагог – авторитет для дитини. Він пояснює дитині особливості позитивних вчинків, рис характеру, створює умови для їх прояву, формує відповідні знання.Діти наслідують поведінку однолітків. Тому важливо формувати учнівький колектив із відповідною системою цінностей. Доцільно організовувати й колективну оцінку дій дитини (обєктивно, тактовно). Важливо формувати адекватну самооцінку.Необхідно проводити індивідуальні бесіди, рольові ігри, змагання, обговорення літературних творів, навчати дітей рефлексії власних дій. В цьому віці СВ носить елементарний характер. Підлітковий вік. Особливості особистості школяра.Підлітковий вік - перехід від дитинства до дорослості, що супроводжується появою нового психічного новоутворення - почуття дорослості, рефлексії власної поведінки, спрямованості в майбутнє і недооцінки сьогодення. Цей процес супроводжується рядом негативних проявів, наприклад протестуючий характер поведінки по відношенню до дорослих. Але одночасно в наявності і зростання самостійності, різноманітніші і змістовніші стосунки з дітьми і дорослими, значно розширюється сфера діяльності підлітка, він прагне до різноманіття спілкування з однолітками. У нього формуються комунікативні уміння, свідоме ставлення до себе як до члена суспільства. Для цього віку важливий відхід від прямого копіювання оцінок і думок дорослих до самооцінки - у підлітка з'являється бажання до самопізнання через порівняння себе з іншими людьми (дорослими і однолітками). Особливе знання придбаває спілкування, через яке він активно засвоює норми і стилі поведінки, критерії оцінки себе і інших людей. Головною цінністю стає система стосунків з однолітками, наслідування усвідомлюваного або несвідомо належного "ідеалу". Для підлітка характерна громадська активність і прагнення знайти себе в собі і інших, знайти вірного друга, уникнути ізоляції в класі, визначити своє місце в класному колективі, переоцінка своїх можливостей, зневага заборонами дорослих, тенденція вдаватися до мріянь, вимогливість до відповідності слова і справи, відсутність адаптації до невдач. Проблема авторитету дорослого у підлітка знижується. Спостерігається бажання зайняти в класі вище становище або через підвищення своєї успішності, або за рахунок прояву інших якостей - фізичної сили і швидшого зростання в порівнянні з іншими ін. Підлітки-акселерати, на відміну від пізно дозріваючих підлітків, упевненіше почувають себе з однолітками і мають сприятливіший образ "Я". "Підлітковий комплекс" - різко виражені психологічні особливості підліткового віку. Він характерний перепадами настрою від нестримних веселощів до смутку і назад без достатніх причин та ін. Для підлітка характерна категоричність висловлювань і суджень, сентиментальність іноді - вражаюча черствість і навіть жорстокість, бажання бути визнаним і оціненим іншими - та по-казна незалежність і бравада цим, боротьба з авторитетами – з наслідуванням кумирам, чуттєве фантазування - з сухим мудруванням і ін. Як правило, підлітки егоїстичні і, в той же час, як ні в якій інший наступний період свого життя здатні на відданість і самопожертвування. Іноді їх поведінка по відношенню до інших людей груба і жорстока, хоча самі вони можуть бути неймовірновразливі. Їх настрій коливається між сяючим оптимизмом і найпохмурішим песимізмом. Вікові особливості самовиховання. СВ повинно стати системою для підлітка. Підлітку важко примусити себе робити, навіть, правильні вчинки. Бажання часто нестримані, а самозаборона нестійка. Негативні вчинки можуть перетворитися у нестійку поведінку. Підліток часто бажає самовдосконалитися (як вольова людина, так із слабкою волею). Однак, результат у них буде різним. Психологічна мета СВ підлітка – врівноваження процесів збудження та гальмування, розвиток психічних процесів. Дуже важливо, щоб СВ підлітка сприяли зовнішні умови (батьки, вчитель, оточення). Вчитель повинен показати значення СВ, його особливості, вчити певним прийомам підлітка. Галузь СВ – спорт, трудова діяльність (там, де є перевага руху). Для підлітка характерна зацікавленість ідеєю СВ та потім – певний спад, адже, це важко. Педагог не повинен перевантажувати підлітка, бути для нього авторитетною людиною, створювати умови для певного вибору вчинків та прояву найкращих рис, правильно формувати в класі громадську думку. В колективі підлітків часто почнуть СВ лише кілька учнів. Педагогу иреба діяти цілеспрямовано й поступово. Це – колективні заходи (ігри, конференції, бесіди, обговорення фільмів та книжок, мозковий штурм) та допомога у складанні індивідуальних програм СВ підлітків. Юнацький вік. Особливості особистості школяра. У цей період відбуваються істотні зміни самосвідомості. Головний психологічний приріст юності - відкриття свого внутрішнього світу. У юнака формується повна структура самосвідомості. Це виявляється в прагненні бути самим собою, в усвідомленні життєвих планів і перспектив, рівня домагань, в розвитку особистісної рефлексії, в професійній орієнтації. Мрії про майбутнє займають центральне місце в його думках. Юнацька самооцінка відрізняється підвищено оптимістичним поглядом на себе і на свої можливості. Виникає прагнення до довіри в спілкуванні з дорослими і однолітками референтної групи. Розширення соціального середовища взаємодії, характерне для цього віку, виявляється в прагненні хлопців і дівчат визначити своє місце у світі: вибір способу життя, вибір професійної діяльності, референтних груп людей в соціумі. Проте провідною діяльністю в цьому віці стає навчально-професійна. Формується готовність до професійного самовизначення. У зв'язку з цим зростає авторитет батьків і авторитетних дорослих. Вікові особливості самовиховання.Покращується самоконтроль та саморегуляція, юнак може володіти своїм емоційним станом. Збільшився термін навчання у школі, тому юнакам бракує досвіду самостійності, прийняття певних рішень, відповідальності.В цьому віці зменьшується регулятивна функція родини. Людина намагається знайти сенс життя, зацікавлені у самопізнанні, зокрема, щоб обрати професію. Юнак часто шукає ідеал. Дуже важливий стимул до СВ (суспільний – вимоги колективу та особистий – поступити до ВНЗ, завоювати повагу певної особи). Юнак не завжди обєктивний у ході самопізнання, може не довести справу до кінця. Однак, в 15-17 років воля розвивається дуже інтенсивно. Педагог допомагає скласти програму СВ, привчає вести щоденник. Особливості роботи педагога з учнями з організації СВ. · Володіння науковими засадами СВ. · Здійснення особистісного та професійного СВ самим педагогом. · Врахувааня вікових та індивідуальних особливостей учнів. · Системність та систематичність роботи. · Залучення батьків та інших дорослих. · Пошук та використання сучасних методів та форм роботи. Етапи процесу самовиховання учня (робота педагога). Перший етап. Педагоги передусім виявляють ставлення учнів до процесу самовиховання, проводячи анкетування за такими запитаннями: Чи займаєшся самовихованням? Що спонукає тебе працювати над собою? Яких головних цілей ти прагнеш досягти самовихованням? Які прийоми використовуєш у роботі над собою? У чому відчуваєш труднощі в цій роботі і як їх долаєш? Якої допомоги потребуєш від дорослих у процесі самовиховання? На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання. Насамперед домагаються, щоб вихованець усвідомив, що його доля залежить не лише від виховної роботи школи, а й від самостійної роботи над собою. Він також повинен збагнути, що самовиховання — і його особиста справа, і справа суспільства. Другий етап починається з появою в учня бажання самовдосконалення. Педагог на цьому етапі повинен допомогти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, виробити в учня стійке бажання наслідувати його. З'ясувавши відмінність між собою і своїм ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити для його досягнення, яких недоліків слід позбутися. У процесі самовиховання учень порівнює себе з ідеалом. Оскільки він сам постійно змінюється на краще, ідеал також потребує вдосконалення, збагачення. Ідеал допомагає йому скласти програму самовиховання. На цьому етапі варто обговорити з учнями окремі фрагменти індивідуальних програм самоосвіти та самовиховання видатних осіб. Третій етап. Учень починає систематично працювати над собою, реалізовуючи програму самовиховання. Цей процес здійснюється в різноманітних видах діяльності: навчанні, праці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо. Педагог допомагає учневі контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають самостійність та ініціатива самого вихованця. Для здійснення виховної роботи відповідно до розглянутих етапів самовиховання класний керівник повинен чітко її планувати. У процесі організації самовиховання учнів навчають спеціальним прийомам роботи над собою. Форми роботи педагога з учнями з метою здійснення ними самовиховання. Анкетування, бесіди, диспути, обговорення творів та кінофільмів, знайомство з програмами СВ видатних людей, знайоиство з прийомами СВ, допомога у веденні щоденника, допомога у складанні програми СВ та її реалізації, організація зустрічей з певними людьми, проведення тренингів, інтерактивні методи, компютерні технології. Робота педагога з родиною в ході організації самовиховання учня Мета цієї роботи –залучення батьків до організації СВ учнів, допомога дітям у здійсненні СВ. Результат –успіхи учня у СВ , позитивні зміни в дитині, покращення стосунків батькікв та дітей, запуск процесу СВ батьків. Етапи (та їх стисла характеристика) –підготовчий, основний, підсумковий (рефлексивний). Форми та методи –бесіди, лекторії, батьківські збори, батьківський форум, інтерактивні форми, анкетування, тренінги,організація зустрічей з фахівцями у певних галузях, аналіз педагогічних ситуацій. Можливі труднощі (та шляхи їх подолання) –відсутність у батьків мотивації, наявність порушень взаємин батьків з дитиною, відсутність у батьків єдиного підходу до виховання дитини, безсистемність допомоги з боку батьків. 2. Сутність перевиховання. Процес виховання передбачає і подолання негативних рис, тобто перевиховання і виправлення. Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання. Виправлення — складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості та поведінці. Ці процеси можуть збігатися або не збігатися в часі. Перевиховання учня починають із часу реалізації програми перевиховання. Водночас може початися і процес виправлення. Якщо ж вихованець протидіє процесу перевиховання, не піддається виховному впливу, не змінюється на краще, то не відбувається і процес виправлення. Деформування особистості складається з таких етапів: виникнення прогалин і спотворень у її морально-вольовій сфері, перетворення їх на відносно стійкі погляди та звички; формування мотивації поведінки; правопорушення, систематичне правопорушення, злочин. Девіантність поведінки — неадаптована поведінка, яка простежується в дитячому та підлітковому віці, характеризується стійким порушенням відповідних для віку норм, соціальних правил, а також прав інших людей. Дезадаптація дитини соціальна — процес втрати чи несформованості в дитини соціально значущих якостей, що заважають успішному пристосуванню до умов соціального середовища. Діяльність корекційно-виховна — система комплексних заходів педагогічної взаємодії з дитиною, що має недоліки в розвитку і відхилення в поведінці, з метою їх усунення. Занедбаність педагогічна — відхилення від норми в поведінці й навчальній діяльності дитини, зумовлена недоліками виховання й негативним впливом соціального оточення. Педагогічно занедбана дитина — це нормальна, здорова дитина, яка не отримала знань і не виробила навичок, необхідних для успішного оволодіння всім обсягом шкільної програми й виконання вимог, що до неї висуваються (батьками, педагогами, дитячим колективом). Процес перевиховання спрямований на подолання негативних рис особистості і на виправлення таких категорій неповнолітніх: важковиховуваних, педагогічно занедбаних, неповнолітніх правопорушників і злочинців. Важковиховувані діти байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки, дисципліну. їм притаманні грубість, нечесність. Педагогічно занедбані підлітки негативно ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну й норми моралі. Підлітки-правопорушники перебувають на обліку в Службі у справах неповнолітніх або направляються до спеціальних навчальних закладів для їх виправлення у спеціальних умовах. Неповнолітні злочинці — педагогічно занедбані підлітки та юнаки, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми й за рішенням суду направлені до виховно-трудових колоній на виправлення. Індивідуальні особливості важковиховуваного або педагогічно занедбаного учня виявляються у специфіці спрямованості його потреб, інтересів, ідеалів, світогляду та інших якостей. Від того, наскільки точно виявлено цю спрямованість, залежать зміст і методика виховного впливу та наслідки перевиховання. Вйправити людину — означає сформувати в неї установку на виправлення і суспільно корисні мотиви поведінки, виробити життєву перспективу, розвинути позитивні інтереси, виховати здорові потреби. Причини появи таких категорій неповнолітніх пов'язані з недоліками та помилками сімейного, шкільного виховання, аморальними явищами середовища, згубним впливом низькопробної кінопродукції, літератури, тощо. Перевиховання здійснюють поетапно. Характеристика етапів процесу перевиховання На першому (підготовчому) етапі детально вивчають і аналізують позитивні й негативні якості педагогічно занедбаного учня, умови, що призвели до їх виникнення, визначають шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних якостей особистості, конкретні завдання та зміст процесу перевиховання. На основі цих відомостей складають програму перевиховання. На цьому етапі учень переживає сам факт свого незвичного становища в колективі. Ці переживання можуть посилюватися новими умовами життя: переведенням до іншого класу, розмовою з вихователем, що змушує його замислитися над своєю поведінкою, відчути провину. У результаті самоаналізу і самооцінки поведінки в такого учня з'являється бажання змінитися на краще, але він ще чітко не уявляє собі шляхів виправлення. Мотиви такого бажання поки що примітивні — якнайшвидше змінити своє становище в колективі, але ще не усвідомлюються недоліки і не відчувається потреба в самовихованні. Відбувається боротьба мотивів поведінки: щойно сформовані мотиви натрапляють на опір старої системи мотивації. Згодом позитивні мотиви змінюються і перемагають, проте так буває не завжди. Своєчасне заохочення навіть незначної перемоги вихованця над собою допоможе йому подолати внутрішні конфлікти, зміцнить позитивну мотивацію поведінки. На другому (початковому) етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем: підліток долає помилкові погляди і переконання, негативні звички поведінки. В нього зміцнюються позитивні й формуються нові риси характеру. На цьому етапі учень не виявляє особливої активності, й процес перевиховання спочатку відбуваєтться повільно. Це пов'язано з тим, що учень насторожено і з недовірою ставиться до педагога та його виховних впливів. Нерідко такі учні не бачать у своїх діях нічого поганого і не вважають, що їх треба переглянути. Тому виховна робота насамперед має бути спрямована на подолання психологічного бар'єра, перебудову самосвідомості й самооцінки таких учнів, формування у них готовності до виправлення. Унаслідок виховного впливу учень починає усвідомлювати потребу змінитися на краще. Звісно, дається взнаки сформований динамічний стереотип попередньої поведінки, який конфліктує з вимогами шкільної поведінки і колективу. Під впливом порушників дисципліни у такого учня часом закрадаються сумніви в правильності обраного шляху. Тому важливо розібратися в суперечливій поведінці учня, не карати його суворо, щоб не зірвати перших спроб на шляху до виправлення. На третьому (переламному) етапі триває реалізація програми роботи з підлітком, але вже в умовах, коли він прийняв її, добровільно виконує свої обов'язки, виявляє самостійність і активність. На цьому етапі важливо не лише формувати правильні уявлення, поняття, погляди і переконання, а й нагромаджувати позитивний досвід поведінки учня, залучаючи його до виконання різних доручень, до участі в житті колективу, стосунки в якому базуються на взаємній вимогливості й допомозі. У цей період вихованець уже усвідомлює, що він на правильному шляху, і діє відповідно до нових переконань. Мотиви правильної поведінки набувають високого морального змісту. Учень отримує моральне задоволення від перемоги над собою, у нього з'являється впевненість у власних силах, бажання діяти так само й надалі. На завершальному етапі створюють умови для залучення учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання. Зрозуміло, що час переходу до конкретного етапу перевиховання для різних категорій вихованців неоднаковий, залежить від рівня педагогічної занедбаності учня, його ставлення до процесу перевиховання, ефективності навчально-виховної роботи в школі та ін. Особливої уваги потребує період, коли педагогові вдалося зруйнувати систему помилкових поглядів і переконань такого учня, оскільки у його свідомості виникає «порожнеча», яку слід заповнити позитивними уявленнями та поняттями. Етапи перевиховання органічно пов'язані між собою. Майстерність педагога полягає в тому, щоб своєчасно помітити зрушення в розвитку вихованця, скоригувати програму роботи з ним, намітити нові завдання й вимоги, уникнути «тупцювання на місці». На всіх етапах слід дотримуватися певних вихідних положень (принципів), які визначають основні вимоги до змісту, форм і методів виховної роботи з цією категорією неповнолітніх і допомагають педагогам правильно спрямовувати свою діяльність, творчо підходити до організації виховного процесу та підвищувати його ефективність. Специфічними принципами перевиховання є: · Поєднання переконання з примусом. Передбачає використання методів виховного впливу на вихованця залежно від рівня розвитку його свідомості — що вищий рівень свідомості, то більша частка методів переконання, і навпаки. · Гуманне ставлення до важковиховуваних учнів. Вони не зможуть пізнати моралі гуманізму, якщо не відчують гуманного ставлення до себе дорослих і однолітків. · Об'єктивне ставлення до важковиховуваного учня у процесі його перевиховання. Передбачає виявлення в такого учня не лише негативних, а й позитивних якостей, на які спираються у процесі перевиховання. · Ставлення до важковиховуваного учня як до всіх школярів. Йому не слід дорікати перед колективом, що він не такий, як усі, гірший за інших, бо це озлоблює і викликає бажання стати ще гіршими, справдити «прогнози» вихователів. · Педагогічний вплив на важковиховуваного учня в неафектному стані. Виключає вплив на нього відразу після скоєння негідного вчинку, «по гарячих слідах», адже в такому стані ні педагог не може виявити об'єктивність, ні учень зрозуміти справедливість педагогічного впливу. У таких випадках А. Макаренко пропонував «відстрочену бесіду», яка дає вихованцеві можливість «охолонути», обдумати свій вчинок, а педагогові — підготуватися до розмови. Випереджувальне формування позитивних якостей, а не боротьба з недоліками. Полягає у не «вип'ячуванні» негативних рис особистості, зосередженні уваги на формуванні позитивних якостей. · Провідна роль наставника у перевихованні. Вплив на цю категорію неповнолітніх морально вихованих наставників, оскільки вони мали значний досвід спілкування з аморальними, людьми. Перевиховання педагогічно занедбаного учня здійснюють у загальному процесі навчально-виховної роботи школи із залученням до неї учнівського колективу, батьків, громадськості, з використанням усіх загальнопедагогічних методів виховання, враховуючи при цьому специфічні особливості його особистості, ставлення до виховних впливів і до власного виправлення. Здійснюючи виховний вплив на таких учнів, педагог повинен пам'ятати, що: а) переорієнтація поглядів і переконань вихованця передусім залежить від рівня його розвитку; якщо він не може зрозуміти сутності суджень педагога, його важко переконувати; б) швидкість та ефективність зміни помилкових поглядів та переконань залежить від їх стійкості, тому необхідно організувати життя і діяльність вихованця в школі і вдома так, щоб помилкова орієнтація не зміцнювалась, а зникала; в) знання педагогом помилкових поглядів виховання дає змогу добре аргументувати свої докази, переконувати учня та його однодумців; г) переконуючи вихованця, треба домагатися, щоб він не лише погодився з педагогом, а й прийняв і зрозумів справедливість його аргументів; ґ) пропонуючи вихованцеві нову програму життя та діяльності, слід вказати йому шляхи її досягнення, викликати і зміцнювати інтерес до неї; д) у процесі переконування важливо впливати не тільки на його розум, а й на емоційну сферу, викликати переживання за своє становище, спонукати до роздумів над поведінкою; е) переконуючи вихованця, треба враховувати його настрій, настрій колективу, не пропускати таких психологічних моментів, коли учень відвертий, схильний сприймати настанови педагога; є) успіх переконування багато в чому залежить від упевненості самого педагога в можливості перевиховати учня, коли він вірить у корисність своєї праці, виявляє витримку, терплячість, такт, уміння слухати аргументи, аналізувати їх, знаходити правильні рішення. Процеси виховання, самовиховання і перевиховання тісно пов'язані між собою і часто переплітаються. 3. Шляхи підвищення ефективності виховання. Підвищення результативності виховного процесу завжди було актуальним питанням. Нині школа прагне долати формалізм, удосконалювати виховну діяльність педагогічних колективів. Подолання формалізму у виховній роботі школи можливе завдяки уникненню безсистемності, усуненню заорганізованості учнів безліччю непотрібних заходів. Типовими проявами формалізму у виховному процесі є: — дроблення виховного процесу, тобто однобічно-аналітичний підхід до планування, здійснення й оцінювання виховної роботи, що суперечить цілісності реального процесу розвитку людини й колективу. Виховна робота часто планується, здійснюється й оцінюється як сума окремих заходів; — гонитва за кількістю виховних впливів, що суперечить характеру реального процесу розвитку людини і колективу, який визначається передусім якістю виховання; — однобічність трактування впливу, яка суперечить багатостороннім виявам реальної людини і колективу. Так, бесіду, доручення тощо нерідко розглядають як засіб лише морального або естетичного виховання, хоча насправді вони є комплексними методами виховання взагалі; — відсталість форм виховного впливу, традиційний, консервативний підхід до виховної роботи, якій суперечить динамізму розвитку особистості та колективу, що потребує протиставлення оновлених і збагачених педагогічних та інших традицій; — невиразність виховного впливу, відсутність індивідуально-диференційованих форм, тобто однобічний підхід до виховної роботи, її планування, здійснення, оцінювання, що суперечить реальному процесові розвитку людини і колективу, в якому органічно поєднуються загальне, окреме (групове) та індивідуальне; — зовні показний характер виховної роботи, що суперечить характеру внутрішнього розвитку людини і колективу, тобто виховання має охоплювати відкриті та приховані впливи на особистість, що формується. їх мета — розвиток внутрішніх установок; — незавершеність, неповнота виховних впливів, тобто їх однобічно навчаючий характер, зведення виховної роботи до заходів для вихованців. За такого підходу учень розглядається тільки як об'єкт впливу, і стосунки між ним і наставником є суб'єкт-об'єктні, але практично вони мають бути суб'єкт-суб'єктними, коли особистість старшого, або більш досвідченого, не піднімається над особистістю молодшого, або менш досвідченого, не «давить» її своєю перевагою чи авторитетом, коли спілкування і діяльність відбуваються на паритетній основі. Шляхи удосконалення виховного процесу в школі — організація виховних центрів — створення музеїв, тематичне оформлення рекреацій. Як стверджував В. Сухомлинський, у школі і стіни повинні говорити. Така інформаційно-образна насиченість шкільних приміщень не тільки збагачує учнів знаннями, які виходять за межі навчальних програм, а й має відчутний виховний вплив на них; — органічне поєднання завдань, вирішуваних школою, з потребами довкілля. Це передусім організація допомоги школярів населенню в охороні та примноженні багатств природи, у вирішенні проблем виробництва, орієнтації учнів на вибір професії, потрібної для їх міста чи села; — створення в школі морально-психологічного клімату поваги до знань. Школа має пропагувати серед учнів думку, що в цивілізованому суспільстві людині вигідно бути вихованою і освіченою. Це потрібно й суспільству. Треба долати тимчасове явище неповаги до вихованості й освіченості, яке, на жаль, ще існує; — підбір раціонального змісту виховання відповідно до його мети і рівня вихованості колективу й окремих учнів. Школа повинна відчувати, який напрям змісту виховання треба посилити на певному етапі виховної роботи. На початку XX ст. в Україні такого посилення потребують питання морального і правового виховання, підготовка учнівської молоді до життя та діяльності в ринкових умовах, виховання несприйнятливості до негативних явищ життя тощо; — розумне співвідношення між інформаційними методами впливу на учнів і залученням їх до різних видів діяльності. Це зумовлено тим, що в школі превалюють словесні методи виховання, які дають змогу формувати погляди і переконання учнів, але не забезпечують вироблення відповідних навичок і звичок поведінки. Цим пояснюється розрив між свідомістю і поведінкою деяких школярів. Залучення учнів до різноманітних видів діяльності сприяє подоланню такого розриву; — своєчасне проведення виховних заходів, акцентування уваги на профілактиці негативних явищ в учнівському середовищі. Нерідко деякі виховні заходи проводять лише після того, як у школі стався неприємний випадок. Але річ у тім, що виховання повинно бути профілактичним, запобігати негативним явищам, а не очікувати їх, щоб відтак усувати їх причини; — використання різноманітних форм і методів виховного впливу, що відповідають віку учнів. Доцільно обирати такі з них, які спонукають учнів до вияву активності, ініціативи й самостійності, в підготовці та проведенні яких вони брали б активну участь; — підвищення емоційності виховних заходів. Ця вимога ґрунтується на таких положеннях: а) твердженні психологів, що знання засвоюються швидше і стають поглядами й переконаннями за умови, що учень до них не байдужий, що він емоційно переживає, засвоюючи їх; б) однією з рис української ментальності є емоційність; — створення умов для розвитку самостійності та ініціативи учнів, їх самоврядування, самоосвіти та самовиховання; — подолання авторитарного стилю у ставленні педагогів до учнів. Підготовка учнів до життя в демократичному суспільстві потребує відмови від командного стилю в ставленні до них. Школа має бути взірцем демократизації українського суспільства, а учні за період перебування в ній повинні набути достатнього досвіду стосунків на демократичних засадах. Лекція № 8. Тема. Закономірності виховання. Читайте також:
|
||||||||
|