• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Опорно-руховий апарат

Механічною основою тіла є скелет. Він дає опору при русі і захищає особливо важливі органи (мозок, серце та ін.).

Кількість кісток дорослої людини – понад 200 (різної форми і розмірів), що зв’язані між собою суглобами та кістковими сполученнями. Кістки достатньо міцні, щоб підтримувати масу тіла, і досить легкі для виконання рухів. Музейні експонати кісток сухі і тверді; натомість у живому організмі кістки вологі: у них відбувається активний обмін речовин.

До складу кісток входять органічні і неорганічні речовини. Неорганічні (65–75% сухої маси кістки) – це переважно фосфор і кальцій. Органічні (30–35%) – це клітини кістки, колагенові волокна. Еластичність, кісток залежить від наявності у них органічних речовин, а твердість забезпечують мінеральні солі. Сполучення органічних речовин і мінеральних солей у живій кістці надає їй неабияку міцність та пружність, які можна порівняти з твердістю та пружністю чавуна, бронзи або міді. Кістки дітей більш еластичні і пружні: у них переважають органічні речовини, кістки ж похилих людей крихкіші: вони містять велику кількість неорганічних сполук.

Кістки також беруть участь у кровотворенні. В них знаходиться червоний кістковий мозок, в якому містяться стовбурові клітини. З них утворюються основні елементи крові: еритроцити, лейкоцити і тромбоцити. Звідси вони «розбігаються» по різних системах організму, зокрема у лімфатичну та імунну, захищаючи організм від вірусів, інфекцій, патогенних мутацій тощо. У червоному кістковому мозку також знаходяться дозрілі клітини, які заміщають загиблі клітини різних органів і систем. З віком червоний кістковий мозок заміщається жовтим кістковим мозком і залишається лише в плоских кістках і головках трубчастих кісток. А отже, зменшується і кількість стовбурових клітин, які він продукує. Внаслідок цього організм прискорено старіє, його системи виходять з ладу.

Запобігти цьому можна за допомогою заходів, що стимулюватимуть роботу червоного кісткового мозку. Це насамперед м’язова активність, що поліпшує кровопостачання кісткового мозку, нормалізує його роботу, особливо якщо систематично займатися плаванням, катанням на лижах, ходьбою.

Іл. 1.3. Скелет людини:

А – вигляд спереду, Б – вигляд ззаду. 1 – череп; 2 – хребтовий стовп (хребет); 3 – ключиця; 4 – ребро; 5 – грудина; 6 – плечова кістка; 7 – променева кістка; 8 – ліктьова кістка; 9 – зап’ясткові кістки; 10 – п’ясткові кістки; 11 – кістки пальців кисті – фаланги; 12 – клубова кістка; 13 – крижова кістка; 14 – лобкова кістка; 15 – сіднича кістка; 16 – стегнова кістка; 17 – наколінок; 18 – великогомілкова кістка; 19 – малогомілкова кістка; 20 – заплеснові кістки; 21 – плеснові кістки; 22 – кістки пальців стопи – фаланги; 23 – лопатка.

На ріст і формування кісток суттєвий вплив здійснюють соціально-економічні фактори: харчування, довкілля та ін. Дефіцит поживних речовин, солей або порушення процесів обміну, що пов’язані з синтезом білка, відображаються на рості кісток. Брак вітамінів С, Д, кальцію або фосфору порушує природний процес вапнування і синтезу білка в кістках, робить їх крихкішими. На зміцнення кісток впливають і фізичні навантаження. При систематичному виконанні значних за об’ємом і інтенсивністю статичних і динамічних вправ кістки стають масивнішими, у місцях прикріплення м’язів формуються добре виявлені потовщення: кісткові виступи, бугри і гребні. Відбувається внутрішня перебудова компактної кісткової речовини, збільшуються кількість і розміри кісткових клітин, вони стають міцнішими. Правильно організоване фізичне навантаження під час виконанні силових та швидко-силових вправ сприяє сповільненню процесу старіння кісток.

Хвороба кісток та їх сполучень є однією з основних причин втрати здоров’я і працездатності, особливо у людей похилого віку. Проте багатьох з них можна запобігти: основний об’єм та міцність кісток у подальшому житті прямо залежить від стану здоров’я людини у молодому віці. Наприклад, при зайвій масі тіла зростає ризик розвитку остеоартриту, але якщо збагачений кальцієм раціон харчування поєднати з фізичними вправами, то ризик ураження кісток значно зменшується.

Скелет складається з кісток, зв’язаних між собою суглобами і кістковими сполученнями, і має об’єднані основною функцією відділи: череп, хребетний стовп, пояс верхніх кінцівок, пояс нижніх кінцівок, вільні верхні і нижні кінцівки (іл. 1.3). Кожний з цих відділів, а також окремі ланки кінцівок взаємопов’язані анатомічно і функціонально.

Хребетний стовп людини складається з 33–34 хребців і великої кількості зв’язок. Між тілами хребців є прошарок фіброзного хряща товщиною від 2 мм (грудний відділ) до 10 мм (поперековий відділ). Чим більший об’єм міжхребетного диска, тим більша і рухливість хребетного стовпа.

Міжхребетні диски виконують функцію амортизаторів і слугують для з’єднання тіл хребців один з одним (іл. 1.4). З’єднуються вони ще й за допомогою зв’язок. Якщо у новонародженої дитини величина міжхребетних дисків у поперековому відділі дорівнює кістковій його частині, в грудному відділі хряща – в 3, а в шийному – в 2 рази менше ніж кістки, то у дорослої людини співвідношення хряща і кістки в поперековому відділі – 1:3, в середній частині грудного відділу – 1:5, а в шийному – 1:4.

Іл. 1.4. Сполучення хребців

Окремі сполучення хребців обмежені в рухах, але, працюючи разом, вони надають хребтові значної гнучкості, уможливлюючи розгинання, обертання, згинання із дотиканням пальців ніг.

Шийний відділ хребетного стовпа складається з семи хребців і несе на собі череп. Грудний відділ хребтового стовпа служить місцем кріплення 12 пар ребер, які створюють разом з ним та грудиною грудну клітку з грудною порожниною, в якій знаходяться легені, серце з великими кровоносними судинами (аорта, верхня і нижня порожнисті вени тощо) і стравохід. Грудна клітка з кожної сторони несе лопатку з ключицею; з лопаткою сполучена верхня кінцівка. Поперекова частина хребтового стовпа, нижні ребра та верхній край тазових кісток служать місцем кріплення широких м’язів живота, що обмежують черевну порожнину.

Нижній відділ хребетного стовпа разом з тазовими кістками, їх зв’язками і м’язами утворюють порожнину тазу. Із зовнішньою поверхнею тазових кісток сполучені нижні кінцівки.

Кістки і їх з’єднання разом з м’язами складають опорно-руховий апарат, причому кістки є пасивною його частиною, а м’язи – активною. З погляду анатомії, рух здійснюється за рахунок переміщення кісток. Кістки міцні: вони можуть витримати велику вагу, не згинаючись, не ламаючись і не руйнуючись при цьому. Вони мають різну форму і призначення, однак якби тіло людини складалося тільки з кісток, вона навряд чи змогла б рухатися. Єдиним руховим механізмом скелет роблять суглоби і зв’язки.

З одного боку, кістки повинні бути надійно і міцно з’єднані між собою, а з другого – мати достатню свободу руху по відношенню одна одної. Таку повноту рухів забезпечують суглоби. Вони знаходяться у тих місцях тіла, де стискаються кістки. Для запобігання тертю між кістками, сухожиллями і м’язами, для змащування суглобів існує спеціальна синовіальна рідина, яка омиває їх поверхню (іл. 1.5).

Головна функція суглобів – здійснення рухів. Вони виконують також роль демпферів, які гасять інерцію руху і дозволяють миттєво зупинятися в процесі руху. При систематичних заняттях фізичними вправами і спортом суглоби розвиваються і зміцнюються, підвищується еластичність зв’язок і м’язових сухожилків, збільшується гнучкість. І навпаки, за відсутності рухів розпушується суглобний хрящ, змінюються суглобні поверхні, що з’єднують кістки, з’являються больові відчуття, виникають запальні процеси. Морфологічні зміни у суглобах приводять до функціональних обмежень рухливості у суглобах і зменшення амплітуди руху.

Кістки утримуються у суглобах зв’язками, а рухаються за допомогою м’язів. М’язи прикріплюються до кісток сухожилками. Сухожилки становлять щільну тканину і є продовженням м’язів. Вони пересікають суглоби і приростають до кісток.

Рух здійснюється за рахунок м’язової роботи: м’язи скорочуються і розслаблюються у відповідь на нервові імпульси, що поступають від головного мозку, і переміщують кістки.

У людини понад 600 м’язів, що складає приблизно 36% маси тіла у чоловіків і 32% – у жінок. У тренованих осіб цей показник збільшується до 50%.

М’язи поділяють на три типи: поперечно-смугасті скелетні м’язи, гладкі мимовільні м’язи і серцевий м’яз. Усім м’язам властиві збудливість, провідність та здатність скорочуватись та розслаблятись, повертаючись до попереднього стану. Для гладкої м’язової тканини характерна, крім цього, спонтанна активність – здатність до скорочення за відсутності прямих подразників або під впливом імпульсів автоматичної нервової системи. Гладкі м’язи розміщені у стінках усіх внутрішніх органів і кровоносних судин. Наприклад, вони забезпечують проходження їжі через травний тракт, фокусування зору, зміну тонусу артерій. Серцевий м’яз унікальний за структурою завдяки розгалуженим взаємозв’язкам між його клітинами. З нього складається основна частина серця. Скелетні м’язи покривають скелет, розташовуючись під шкірою, і разом з підшкірною жировою клітковиною обумовлюють зовнішню форму тіла.

Скелетні м’язи можна свідомо скорочувати і розслабляти. Всі м’язи тулуба і кінцівок утримуються в стані часткового скорочення, відомому як м’язовий тонус, за допомогою потоку імпульсів від спинного мозку.

Загалом м’яз як орган становить складне структурне утворення, яке виконує певні функції, складається на 72–80% з води і на 16–20% з твердої речовини.

Розглянемо будову скелетного м’яза (іл. 1.6). Основною функціональною одиницею поперечно-смугастої тканини є м’язове волокно, що складається з найтонших м’язових волокон білкового походження, які утримуються разом за допомогою фіброзної сполучної тканини. Численні капіляри пронизують сполучну тканину, забезпечуючи надходження великої кількості кисню і глюкози, необхідних для скорочення м’язів. Ці волокна володіють здатністю скорочуватися під впливом нервових імпульсів. Декілька м’язових волокон з’єднуються в пучки, а останні – в м’язи. Разом з кістками ці м’язи забезпечують людину життєвою силою, що дає їй змогу рухатися. Стан м’язової системи впливає на швидкісні і силові показники, на спритність, гнучкість та інші фізичні якості людини.

Падіння, різкі удари, поштовхи можуть спричинити забій (ушкодження м’яких тканин), який часто супроводжується підшкірними розривами кровоносних судин. Ознаками забою є припухлість, біль, крововиливи під шкіру. Через один-два дні припухлість розсмоктується, місце удару стає жовто-зеленим.

Скелетні м’язи, переважно прикріплені до однієї кістки, перекинуті через суглоб і прикріплені до іншої кістки. Скорочуючись, м’яз може рухати одну кістку, тоді як інша кістка залишається фіксованою. Шари скелетних м’язів накладаються один на одного у складному порядку. М’язи, що розташовані під шкірою та підшкірною жировою клітиною, називаються поверхневими. Під ними залягають глибокі м’язи. Наприклад, м’язи стінки живота утворюють три шари, пучки яких розходяться у різних напрямах. Це забезпечує створення міцного каркаса, що доволі легко пристосовується до змін об’єму порожнини живота.

М’язи різняться своїм зовнішнім виглядом: від масивних трикутників верхньої частини спини до тонких канатиків кисті. Форма м’яза визначає силу, з якою він скорочується, а отже, його специфічні функції. Найсильніші м’язи розміщені вздовж хребта: вони підтримують поставу і забезпечують піднімання та штовхання вантажів. Найменшим є стремінцевий м’яз усередині вуха.

Розглянемо основні групи скелетних м’язів людини (іл. 1.7, іл. 1.7а).

Основні групи м’язів – це м'язи: голови, шиї, тулуба (грудної клітки, живота, спини), верхніх і нижніх кінцівок.

Серед м’язів головирозрізняють:

· жувальні, які кріпляться одним кінцем до скроневої кістки, другим – до щелеп і рухають щелепи. До них належать власне жувальний м’яз, скроневий, зовнішній та внутрішній крилоподібні;

· мімічнім’язи, що кріпляться одним кінцем до кісток черепа, другим – до шкіри. Їх функція – мімічні рухи обличчя (відбивають емоційний стан людини). До них належать щічний та надчерепний м’язи;

· колові м’язи, які прикріплені тільки до шкіри (круглий м’яз рота та ока).

М’язи шиї утворюють дві групи: поверхневі та глибокі.

Доповерхневихналежать підшкірний м’яз та грудинно-ключично-соскоподібний.

Глибокі м’язи – драбинчасті м’язи шиї. Потиличний м’яз, розташований у задній частині шиї, підтримує голову в нормальному положенні.

М’язи тулуба.

М’язи тулуба поділяються на м’язи грудей, спини, живота. Великий і малий грудні м’язи здійснюють рухи верхніх кінцівок; великий грудний м’яз бере участь у глибокому диханні; зовнішні і внутрішні міжреберні м’язи, а також діафрагмальний м’яз (він відділяє грудну порожнину від черевної) задіяні в дихальних рухах.Розрізняють поверхневі та глибокі м’язи спини. Вони рухають лопатку, голову, шию і плече, піднімають і опускають ребра під час дихання, підтримують тіло у вертикальному положенні тощо. Передня і бічні стінки живота утворені косими, поперечним і прямим м’язами живота. Ці м’язи називають черевним пресом. Зі скороченням різних груп цих м’язів пов’язані нахили тіла вперед (прямі м’язи живота), його повертання праворуч і ліворуч (косі м’язи живота). Основною функцією черевного пресу є утримання в певному положенні внутрішніх органів, участь в акті дихання, сприяння сечовипусканню, випорожненню кишечника, пологам.

Якщо м’язи живота слабкі, не треновані, то при піднятті великих вантажів можуть розходитися. В утворені між м’язовими проміжками під шкіру живота можуть виходити внутрішні органи. Так виникають грижі.

М’язи верхніх кінцівок поділяють на м’язи плечового поясу та м’язи вільної верхньої кінцівки

М’язи плечового поясу: дельтоподібний, великий і малий круглий, підлопатковий.

М’язи вільної верхньої кінцівки: двоголовий (біцепс) та триголовий м’яз (трицепс). Ці м’язи антагоністи, вони згинають і розгинають руку в плечовому і ліктьовому суглобах. М’язи передпліччя мають коротке тіло і довгий сухожилок.

Особливо розвинені дрібні м’язи кисті. Завдяки цьому вона може виконувати найскладніші операції.

М’язи нижніх кінцівок поділяються на м’язи тазового пояса і м’язи вільної нижньої кінцівки.

М’язи тазового пояса: поверхневий (великий сідничний м’яз) та глибокі (середній та малий сідничні м’язи, клубово-поперековий). Вони зумовлюють згинання і розгинання в кульшовому суглобі, нахилення тулуба вперед, підтримують тіло у вертикальному положенні.

М’язи вільної нижньої кінцівки: двоголовий, чотириголовий м’язи стегна, кравецький (найдовший м’яз), литковий.

Литковий м’яз гомілки у людини досягає найбільшого розвитку, бо вся маса тіла припадає на ноги (згинає стопу). Передній великогомілковий розгинає стопу. Пальці ніг приводяться в рух м’язами, що розташовані на стопі.

Скорочення м’язів характеризується силою, швидкістю і витривалістю. Сила, яку розвиває м’яз залежить від кількості скоротливих білків і м’язових волокон, а також частоти нервових імпульсів, що надходять до м’яза. Чим більше м’яз містить скоротливих білків, то більша його маса, він товстіший і сильніший. Якщо людина займається фізичною працею, то посилена функція м’яза спричиняє збільшення його маси та поперечного перерізу. І навпаки, якщо людина веде малорухомий спосіб життя і не тренує м’язи, то вони зменшуються в об’ємі та масі. Сила м’язів у різних людей неоднакова і залежить від особливостей конституції, статі, професії, віку, тренованості тощо.

Що довший м’яз, то на більшу відстань він може скоротитись. Чим менший час, який потрібен для скорочування м’яза, тим більша його швидкість скорочення. М’язи постійно перебувають у тонусі, який забезпечує їхню пружність, утримання внутрішніх органів у нормальному положенні. Тонус м’язів регулює нервова система. Кількість нервових закінчень у м’язах зумовлює його активність. Так, наприклад, нервових закінчень багато у колових м’язах рота і значно менше у м’язах спини. За відсутності нервових імпульсів у разі ушкодження нервової системи м’язи втрачають здатність до скорочення. Згодом вони відмирають.

Скорочуючись, м’язи виконують роботу. Розрізняють два види м’язової роботи: внутрішню (статичну) і зовнішню (динамічну). Статична робота пов’язана з процесами, які розвиваються в самому м’язі, й проявляється в утриманні частин тіла у певному положенні (стоячому, сидячому тощо). Під час статичної роботи (утримання вантажу пози тіла) м’язи протягом тривалого часу перебувають у напруженні, не змінюючи своїх розмирів.

Динамічна робота пов’язана з переміщенням будь-якого вантажу, тіла або частин тіла у просторі. Величина статичної роботи, яку виконує м’яз, залежить від навантаження і часу, а динамічної – від сили і переміщення. При підйомі вантажу масою m динамічна робота A м’яза визначається добутком сили тяжіння, яка діє на тіло, на висоту підйому h (або ж величину скорочення м’яза):

A=P∙h=m∙g∙h.

Статична робота визначається як добуток сили на час виконання цієї роботи:

A=P∙t.

Робота м’яза зростає при збільшенні маси вантажу, який піднімається, але до певної межі: при великій масі вантажу висота підйому виявляється настільки малою, що робота або залишається незмінною або ж зменшується. Максимальна робота виконується м’язом при середньому його навантаженні («закон середніх навантажень»).

Фізична робота характеризується кількістю м’язів, які беруть у ній участь, динамікою їхнього скорочення і розслаблення, силою і тривалістю м’язової роботи.

Динамічна робота посилює діяльність серця, легень, нирок, потових залоз, залоз внутрішньої секреції, нервової системи тощо.

Усі м’язи внаслідок напруження втомлюються. Основними причинами втоми є недостатнє постачання м’язів киснем; зменшення запасів поживних речовин, які є джерелом енергії скорочення; накопичення продуктів обміну (молочної кислоти тощо). Втома м’язів залежить від величини і тривалості їх напруження, стану нервової системи, частоти ритму, в якому скорочуються окремі волокна.

Дослідження Івана Сєченова засвідчили, що найбільшу роботу м’язи можуть виконувати за середнього навантаження і середнього ритму. Фізична втома – нормальне фізіологічне явище. Після відпочинку (розслаблення) працездатність м’язів не тільки відновлюється, а й часто перевищує початковий рівень. Це явище називають відновленням.

Витривалість м’язів залежіть від їх пристосованості до певного виду навантаження (наприклад, м’язи спини і живота – до статичного навантаження, а рук і ніг – до динамічного). Так, м’язи ніг під час ходіння втомлюються менше, ніж під час стояння, а м’язи тулуба швидше втомлюються під час роботи, пов’язаної з нахиляннями (наприклад, сільськогосподарські роботи).

За динамічного навантаження м’язи то скорочуються, то розслабляються, що дає їм змогу відпочити, тому вони можуть працювати довго. Нервова система, керуючи м’язами, пристосовує їхню діяльність до поточних потреб організму. Це дозволяє їм працювати економно та з високим коефіцієнтом корисної дії. Хоч під час статичного навантаження м’язи не виконують механічної роботи над зовнішніми тілами, проте перебувають у постійному напруженні: більшість волокон одночасно скорочується, тому вони втомлюється. Так, людина не може довго простояти з високо піднятими руками. Слід знати, що внаслідок тривалої роботи статичного характеру (утримування) відбувається деяке скорочення м’язів, а при роботі динамічного характеру (виконання руху) м’яз дещо подовжується.

Природа забезпечила м’язи механізмом, що постійно підтримує в них найбільш придатну для роботи температуру – біля 36,5°С. Тому м’язи ніколи не бувають перегрітими і рідко – переохолодженими. М’язова робота – зовсім не простий процес згорання, подібний, наприклад, до згорання бензину в двигуні автомобіля, де з палива виділяється теплова енергія, що надалі перетворюється на механічну. Тут справа набагато складніше.

Будь-який рух – це насамперед робота. Будь-яка робота потребує витрат енергії. Енергія в організмі людини утворюється при згоранні їжі і кисню на клітковому рівні, у мітохондріях, внутріклітинних органоїдах, які виділяють енергію шляхом розщеплення молекул фосфату. Інакше кажучи, мітохондрії – це маленькі фабрики енергії в клітинах людського організму.

Енергія запасається у вигляді аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ). АТФ в присутності іонів кальцію розщеплюється до аденозиндифосфорної кислоти (АДФ), і при цьому звільняється енергія, яка використовується для скорочення м’язових волокон. Таким чином, м’язи скорочуючись, перетворюють досить значну частину (1/4–1/3) хімічної енергії у механічну, виділяє при цьому теплоту. Гідроліз одного моля АТФ дає приблизно 48 кДж енергії.

У будь-який момент декілька клітин у м’язі будуть скорочуватися, даючи певний ступінь напруженості або тонус. Коли скоротяться достатня кількість м’язових волокон, увесь м’яз укоротиться, зменшуючи відстань між точками його прикріплення, і тоді дві або більше кісток починають рухатися відносно до інших. Чим більше здійснено роботи, тим більше утворюється тепла та витрачається енергоресурсів (вуглеводів, жирів) та кисню. Така закономірність пояснює втому, посилене потовиділення та задишку при підйомі вгору, але не при спуску.

М’язи здатні здійснювати механічну енергію, забезпечуючи переміщення людини, руху повітря в дихальних шляхах, руху крові і багато інших життєво важливих процесів.

Зазвичай енергетичні витрати організму забезпечуються розщепленням вуглеводів. Усі вуглеводи, врешті решт, перетворюються в організмі людини на глюкозу. Глюкоза – джерело енергії. Вона розщеплюється до речовини, що має назву піровиноградної кислоти. Енергія, яка звільнюється під час цього процесу, тимчасово накопичується і носить назву високоенергетичного з’єднання – аденозинтрифористовосфорної кислоти (АТФ). Піровиноградна кислота (C₃H₄O₃) в багатьох клітинах, наприклад у м’язах, перетворюється на молочну кислоту (C₃H₆O₃). Надлишок глюкози зберігається в організмі в переважно в м’язах, у меншій мірі – в печінці у формі глікогену.

Виведення молочної кислоти з м’язів, крові і тканинної рідини відбувається тим швидше, чим менше утворилося її під час роботи. Так, після максимального навантаження для повного виведення молочної кислоти необхідно 60–90 хв. в умовах повного спокою. Активне відновлення з використанням відновного навантаження прискорює цей процес.

Молочна кислота виводиться таким чином: 1) окиснення до СО₂ і Н₂О (70%); 2) перетворення на глікоген м’язів і печінки, а також на глюкозу (близько 20%); 3) перетворення на білки (до 10%); 4) виведення із сечею і потом (1–2%) [61].

Жири і білки також можуть використовуватись як джерело енергії, але тільки у тому випадку, коли потреби вуглеводів не задовольняють організм. При розщепленні жирів енергії виділяється більше ніж при розщепленні глікогену, тому вони необхідні при важких м’язових навантаженнях. Молекули жиру спочатку розщеплюються до гліцерину і жирних кислот, а потім гліцерин у печінці перетворюється на глюкозу.

Білки розщеплюються на амінокислоти, необхідні для росту і відновлення організму. З них синтезуються екземи, які потрібні для прискорення процесів обміну на клітинному рівні (іл. 1.8). Хоч білки і постачають енергію, організмом використовуються в цій якості тільки у крайніх випадках: при недоліку жирів і вуглеводів. Основна функція білків – відновлення м’язових клітин.

Всі м’язи людського тіла розташовані у вигляді пар зі взаємно протилежною дією або у вигляді антагоністичних груп. Природа зуміла примусити їх працювати гармонійно. Як же це відбувається? Коли який-небудь м’яз приводиться в дію, то при будь-якому його діапазоні імпульси досягають центру, що керує діяльністю антагоніста даного м’яза, внаслідок цього дія всіх м’язів тіла врівноважується.

Іл.1.8. Схема обміну речовин

Процес розщеплення поживних речовин для утворення енергії називається катаболізмом, а речовини, які впливають на їх перетворення, - ензимами. Енергія, що звільнилася внаслідок катаболізму, йде на роботу м’язів, і деяка її частина втрачається у вигляді тепла. Всі процеси, що пов’язані із засвоєнням їжі, зі збереженням її в організмі у вигляді енергії, з витратами її на зріст, відтворення і захист організму від інфекцій, називається анаболізмом. Керують цими діями гормони (інсулін, кортизон, адреналін та ін.).

У процесі травлення ензими розщеплюють вуглеводи на глюкозу, фруктозу і галактозу, які всмоктуються в кров у тонкій кишці. У печінці всі ці речовини перетворюються у глюкозу. Глюкоза розщеплюється до піровиноградної кислоти і в цьому вигляді потрапляє до клітин організму. Енергія, яка звільнюється під час цього процесу, тимчасово накопичується у вигляді АТФ. Надлишок глюкози зберігається в м’язах і в печінці як глікоген. Вода і вуглекислий газ – побічні продукти обміну. Вміст глюкози в крові контролюють гормони. Якщо споживання вуглеводів не задовольняє запитів організму, як джерела енергії можуть використовуватися білки і жири.

Роблячи тільки один крок, людина рухає близько 300 м’язами (108 – на нижніх кінцівках, 144 – на хребетному стовпі, 20 – що утримують у рівновазі голову, а також м’язи рук, які беруть участь у ходьбі). Кожен з них вступає в дію в певний момент, направляючи повідомлення про це в мозок. Таке саме число повідомлень виходить з мозку, прямуючи до різних органів і систем. Отже, через систему нервових центрів м’язи впливають на стан внутрішніх органів, примушуючи їх у відповідній мірі активізувати свою діяльність.

М’язи працюють так легко і злагоджено, особливо коли організм молодий, що у людини може створитися враження, ніби вони не потребують ні відпочинку, ні догляду. Але це враження хибне. Природа створила закон, який не можна безкарно порушувати. Це закон тренування м’язів. Бездіяльність або надмірне навантаження можуть настільки пошкодити м’язову масу, що її вже не можна буде виправити. Якщо м’яз не тренується регулярно, він спочатку слабшає, потім виснажується, стаючи врешті-решт цілком непотрібним.

При активних заняттях фізичною культурою процес старіння кісткової тканини уповільнюється на 10–15 років. Фізичні вправи підвищують силу, покращують координацію рухів, їх швидкість, уповільнюють процеси інволюції в організмі: під їх впливом надолужується дефіцит складних рухів, зміцнюється зв’язково-суглобний апарат, збільшується амплітуда рухів у суглобах. Як наслідок, зростає рухливість хребетного стовпа і грудної клітки, поліпшується постава.

Під час фізичної активності в м’язах підвищується обмін речовин, внаслідок чого покращуються скорочувальні та еластичні якості м’язів, збільшуються число і розмір капілярів, які постачають кров до працюючих м’язів, ефективніше використовується кисень. Збільшується запас енергії, необхідний для м’язової роботи, тобто кількість глікогену в м’язах і печінці (глікоген – форма накопичування вуглеводів, яка йде на виділення енергії).

У процесі заняття фізичними вправами збільшується сила, витривалість м’язів, розвивається їх здібність до довільної напруги і розслаблення. Під час виконанні вправ часто змінюється положення тіла у просторі і виникають різні прискорення (тренуючий чинник), підвищується стійкість вестибулярного апарату до дії прискорень і зміни положень тіла, що дуже важливо для успішного виконання різних фахових і побутових операцій.

У тих, хто регулярно займається фізичними вправами, рухи стають економними, гарними, спритними, поліпшується орієнтування в просторі і чуття рівноваги, прискорюється рухова реакція. У тренованої людини незалежно від віку більше розвинуте м’язове відчуття, тривалий час зберігаються правильні форми тіла.

Читайте також:

1. Cтруктура апаратних засобів ІВС
2. Адаптаційні зміни суглобово-зв'язкового апарату спортсменів різних спеціалізацій.
3. АДАПТАЦІЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ ОРГАНІЗМУ ДО ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ
4. Алгоритм розрахунку апаратів псевдозрідженого шару.
5. Апарат держави. Орган держави. Інститут держави
6. Апарат держави. Орган держави. Інститут держави Апарат держави - частина механізму держави.
7. Апарат державного управління як система органів виконавчої влади.
8. Апарат Кабінету Міністрів України
9. Апарат Конституційного Суду України
10. Апарат управління безпекою життєдіяльності
11. Апарат управління залізниці
12. Апарат управління Укрзалізниці

Переглядів: 4533