• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сутність і класифікація функцій державного управління.

Розділ 1. Загальні положення…………………………………………..

Питання до семінарських занять………………………………………

ТЕМА 3. ПЛАНУВАННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ

1. Сутність і класифікація функцій державного управління.

2. Принципи і рівні адміністративного планування

Стратегічне та перспективне бачення

Процедури, процеси, відповідальність у прогнозуванні

Цільові комплексні програми

3. Стратегія підприємства та її елементи. Система стратегічних і перспективних планів підприємства

4. Перспективні, річні, місячні та поточні (оперативні) плани

Сутність і класифікація функцій державного управління.

Предмет функції державного управління вказує на сторони, аспекти, прояви суспільної системи, що підлягають управлінському впливу держави (її органів). Для функції регулювання, наприклад, це конкретні відносини між людьми, що стали актуальними для суспільства.

Зміст функції управління виражає смисл і характер управлінського впливу. У названій вище функції – це створення і застосування необхідних соціальних норм (праці, поведінки і т.д.).

Спосіб реалізації розкриває засоби (можливості) збереження чи перетворення управлінських взаємозв’язків, закладених у даній функції: у функції регулювання – це здатність до упорядкування шуканих відносин між людьми через посередництво впливу на їх свідомість, поведінку і діяльність.

Через функції держави розкривається її суспільна природа і призначення. Функції державного управління показують, як, якими способами і в процесі яких взаємозв’язків з різними сегментами суспільства держава реалізує свої функції.

2. Принципи, рівні, методи адміністративного планування

Принципи планування

Планування спирається на певні закономірності, що одержали назву принципів планування (від лат. principium — початок, основа. 1. Першооснова — те, що лежить в основі певної теорії, учення, науки, світогляду. 2. Внутрішні переконання людини, практичні, моральні і теоретичні засади, якими вона керується в житті й діяльності). Вони визначають характер і зміст планової діяльності на підприємстві. Правильне дотримання їх створює передумови для ефективної роботи підприємства і зменшує можливість негативних результатів планування.

А. Файоль визначив чотири основні принципи планування, назвавши їх загальними рисами ефективної програми дій. Це — єдність, безперервність, гнучкість і точність [135]. Значно пізніше Р. Акофф обґрунтував ще один ключовий принцип планування — принцип участі [28].

Принцип єдності (системності) передбачає, що планування в економічній організації повинно мати системний характер. Поняття «система» означає: існування сукупності елементів, взаємозв’язку між ними, наявності єдиного напряму розвитку елементів системи, поведінки, що зорієнтовані на загальні цілі. Реалізація цього принципу здійснюється на основі:

1. координації планової діяльності на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (виробничий відділ, фінансовий, відділ маркетингу і т. д.). Це означає, що будь-які зміни в планах одного з підрозділів мають бути відображені в планах інших підрозділів. Таким чином, головні риси координації планування на підприємстві — взаємозв’язок і одночасність;

2. інтеграції планової діяльності в межах вертикальної єдності підрозділів (підприємство в цілому — цех — бригада). Це передбачає, що на підприємстві є багато досить відокремлених процесів планування і планів окремих підрозділів, але кожна з підсистем діє виходячи із загальної стратегії фірми, а кожен окремий план є частиною плану вищого підрозділу та організації в цілому.

Принцип безперервності означає:

підтримування безперебійності планової перспективи, взаємоузгодження довго-, середньо- та короткострокових планів, тобто процес планування на підприємствах має здійснюватись постійно в межах установленого циклу;

розроблені плани мають постійно змінювати один одного.

Якщо друга з умов безперервності планування роботи підприємства, як правило, витримується, то перша — ні. Тобто підприємство розробляє план, затверджує його і припиняє планування до початку наступного планового періоду. Процес планування має бути безперервним, адже зовнішнє середовище дуже нестабільне і постійно змінюється; зазнає змін і уява підприємства про свої внутрішні цінності й можливості.

Принцип гнучкості взаємозв’язаний з принципом безперервності і полягає в наданні планам і процесові планування здатності змінювати свій напрям у зв’язку з виникненням непередбачених обставин. Тому плани, як правило, мають так звані резерви. Однак існують певні межі резервів планування:

1. резерви, що їх закладено в показниках, не повинні бути дуже великими, бо плани будуть недостатньо точними;

2. дуже низькі межі резервів призводять до занадто частих змін у планах, а це розмиває орієнтири діяльності фірми.

Принцип точності означає, що кожен план слід складати з таким ступенем точності, який тільки може бути сумісним з рівнем нестабільності функціонування підприємства. Тобто плани мають бути конкретизовані й деталізовані до такої міри, яку дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності підприємства.

Принцип участі реалізує одну з головних аксіом планування: «План має складати той, хто його виконуватиме». Головним недоліком планової системи в СРСР була саме надзвичайна централізація планування, коли всі головні рішення приймались у центрі, а роль підприємств та їхніх колективів зводилась до їх деталізації і виконання. Принцип участі означає, що кожен член економічної організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і виконуваних ним функцій. Реалізація принципу участі забезпечує значний ефект. По-перше, кожен з учасників організації починає глибше розуміти і знати різні сторони її життя. Він одержує ширшу й об’єктивнішу інформацію про організацію, ніж раніше. По-друге, особиста участь членів організації, у тому числі рядових працівників, у процесі планування сприяє тому, що плани організації стають особистими планами працівників, а участь у досягненні цілей організації дає можливість задовольняти їхні власні потреби. У кожного з працівників з’являються нові, більш виразні мотиви до ефективної праці.

Принцип участі тісно пов’язаний з переходом від централізованої до децентралізованої системи управління. Постійні реорганізації, що їх здійснюють японські, американські та західноєвропейські корпорації, завжди мають на меті підвищення самостій­ності, відповідальності, а отже й ефективності філіалів, відділків, підприємств, «розвантаження» керівників корпорацій від прийняття рішень, що випливають з поточних, оперативних завдань, і переходу від ієрархічного типу відносин до партнерських.

Вирізняють ще такі принципи планування:

збалансованість, тобто необхідна і достатня кількісна відповідність між взаємозв’язаними розділами та показниками плану. Головним її виявом є відповідність між потребами в ресурсах та їх наявністю;

оптимальність використання застосовуваних ресурсів (див. підрозділ 5.3).

Будь-який план, в тому числі і стратегічний, повинен відповідати наступним принципам:

• він повинен бути економічно обґрунтованим і раціональним (досягнути кінцевої мети з найменшими витратами часу, фінансів і ресурсів);

• повинен спиратися на реальні можливості і фактичні данні відносно стану діяльності організації;

• повинен бути достатньо гнучким (вносити зміни у план в процесі його реалізації) без збитку, для досягнення запланованої мети;

• він повинен представляти інтереси всієї організації, а не окремих груп.
Планування можна представити у вигляді окремих, відносно самостійних елементів,

Л. Д. Столяренко (Див.: Л. Д. Столяренко. Основы психологии. Ростов-на-Дону: Феникс, 1997), розглядаючи специфіку стратегічного планування, виділяє наступні його рівні:

• рівень планування цілей і завдань;

• рівень ранжируваного планування, коли виділяються більш важливі цілі;

• рівень планування етапів тривалості (розглядається кожне окреме завдання);

• рівень планування засобів досягнення мети, засобів досягнення завдання;

• рівень планування умов (аналіз проблем - аналіз відповідності передбачених засобів встановленим цілям і реальним умовам);

• рівень альтернативного планування (оцінити ймовірність досягнення мети за допомогою обраного засобу);

• рівень сценарного планування (оцінити ймовірність виникнення проблеми, труднощів, несприятливих ситуацій, що заважають реалізації плану, що змінюють соціально-економічний стан, визначити причину виникнення труднощів (чому?), відокремити здогадки, припущення від реальних фактів і подій, визначити, яка необхідна додаткова інформація вимагається, яку інформацію потрібно зібрати, з'ясувати, вивчити, які дії можуть допомогти подоланню можливих труднощів, які сценарії дій слід передбачити на всі можливі несприятливі випадки)

Планування діяльності є на кожному підприємстві найважливішою функцією виробничого менеджменту. В планах відображаються всі ухвалені управлінські рішення, містяться обґрунтовані розрахунки обсягів виробництва і продажу продукції, приводиться економічна оцінка витрат і ресурсів і кінцевих результатів виробництва.

Рівень планування залежить від багатьох чинників і, перш за все, від дотримання певних принципів, відповідно з якими розробляються плани. До специфічних принципів планування, які відображають вимоги до нього як до процесу ухвалення планових рішень, відносяться: обґрунтованість цілей; системність; безперервність плану; збалансованість; оптимальність використання ресурсів; адекватність системи планування.

Найважливішим принципом планування є необхідна обґрунтованість цілей, кінцевих результатів діяльності планованої системи (підприємства і його підрозділів).

В загальному вигляді виділяють п'ять основних цілей підприємства:

· господарсько-економічне, обумовлене вимогами забезпечення високої господарності виробничої системи, випуску суспільно необхідної конкретної продукції;

· виробничо-технічну, яка відображає основне функціональне призначення підприємства – випуск певної продукції належної якості;

· науково-технічну, тобто постійне прискорення НТП, яке матеріалізується в постійному поліпшенні продукції і оновленні технічної бази виробництва;

· соціальну – повне забезпечення потреб працівників підприємства в матеріальній і духовній сферах;

· екологічну – виготовлення екологічно чистої продукції.

Пріоритетність тієї або іншої мети може мінятися залежно від економічної політики держави, історичного періоду, екологічного стану в регіоні.

Ефективність і реальність планів в значній мірі залежить від ступеня реалізації принципу системності. Цей принцип вимагає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, всі тенденції зміни в його системі.

Системний аналіз допомагає відповісти на такі важливі запитання, як: визначення цілей і їхньої субординації; визначення альтернативних шляхів і способів досягнення певної мети, яка відрізняється одна від одної змістом, часом реалізації й ін.

Однією з важливих проблем планування є забезпечення його безперервності. Принцип безперервностіозначає своєчасну розробку планів і доведення їх до виконавців у термін, що дозволяє підготуватися до роботи в плановому періоді, а також підтримка безперервної планової перспективи.

Принцип оптимальності використання ресурсів припускає орієнтацію підприємств на інтенсифікацію виробництва на основі досягнень НТП і реалізації внутрішніх резервів поліпшення використання предметів, засобів праці і колективу працівників підприємства.

Науковий рівень планування в значній мірі визначається дотриманням принципів комплексності і збалансованості планів. Комплексність планування припускає обхват всіх взаємопов'язаних процесів і системний підхід до постановки і вирішення планових завдань на будь-якому рівні управління. Відповідно до принципу комплексностіплан підприємства має відображати такі взаємозв'язані сфери діяльності, як виробничо-економічна, науково-технічна, соціальна і природоохоронна.

З комплексністю планів тісно була пов'язана їхня збалансованість, тобто кількісна відповідність між всіма взаємозв'язаними плановими показниками. Збалансованість виступає як найважливіша умова обґрунтованості планів, їхньої реальності. Головним виразом збалансованості є відповідність між потребами в ресурсах і їхньої наявністю.

Ускладнення виробництва, підвищення його динамічності розширюють діапазон дії випадкових чинників, які викликають збої в роботі в умовах складної кооперації виробництва, викликають значні втрати.

Важливим засобом підтримки динамічної збалансованості і гнучкості виробництва є створення і відповідне планування системи виробничих резервів на всіх рівнях управління.

Принцип адекватності системи планування полягає в такому: оскільки ринкове середовище обумовлює постійна зміна продукції підприємства, його виробничої і організаційної структури, технології і чинників виробництва, оскільки методи планування, показники і розділи планів, організація самого процесу їхньої розробки мають постійно переглядатися, а при необхідності розроблятися принципово нові методи і процедури планування.

Такими є найважливіші вимоги або принципи ринкового планування у нинішньому виробництві. На їхній основі формуються в процесі практичної діяльності і всі діючі методи планування.

Результати класифікації методів планування за певними ознаками були приведені в таблиці.

Класифікація методів планування

Серед методів планування важливе місце займають методи розрахунку планових показників. Виділяють такі методи розрахунку планових показників: екстраполяції, пофакторний і нормативний.

Метод екстраполяції, відомий на практиці як планування від досягнутого рівня, полягає в тому, що величина планових показників визначається на основі їхньої динаміки, що склалася, в попередні періоди. Цей метод відрізняється простотою розрахунку (фактично досягнута величина визначуваного показника в базисному періоді коректується на середній відсоток її зміни, що склався), проте він неточний, оскільки не враховує умов, що реально складаються, в плановому періоді.

Більш обґрунтованим є пофакторний метод розрахунку планових показників. В цьому випадку фактичні величини показників за базисний період коректуються шляхом розрахунку їхньої зміни в плановому періоді під впливом технічних і організаційних чинників.

Найточнішим є нормативний метод планування. Відповідно до цього методу планові показники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів з урахуванням їхньої зміни в результаті упровадження технічних і організаційних заходів в плановому періоді.

Нормативний метод дозволяє врахувати в плані резерви підвищення ефективності виробництва, пов'язати належним чином всі показники. Застосування нормативного методу вимагає відповідної нормативної бази на всіх рівнях управління.

Планова ув'язка ресурсів і потреб досягається завдяки балансовому методу. Його суть полягає в розробці спеціальних таблиць, які ще називаються балансами, в них відображається наявність ресурсів і потреба в них. Баланси на підприємстві розробляються за різними видами ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових). Розвитком балансового методу планування є матричне моделювання взаємозв'язку між виробничими ланками і показниками.

При розробці плану важливе значення мають опрацьовування його декількох варіантів і вибір якнайкращого з них, такого, що найбільшою мірою відповідає поставленим завданням за економічних умов, що складаються, в плановому періоді. Вищим рівнем розвитку багатоваріантних розрахунків є економіко-математична оптимізація плану.

Багатоваріантні і оптимізаційні розрахунки плану, а також своєчасна його розробка на основі звичайних методів вимагають застосування своєчасної обчислювальної техніки.

Застосування обчислювальної техніки в плануванні не тільки знижує терміни складання планів, але і дозволяє підняти загальний рівень планування.

Джерело – глава з навчального посібника: Внутрішній економічний механізм підприємства: навчальний посібник / В.М. Гончаров, Н.В. Касьянова, Н.В. Вецепура, Д.В. Солоха та ін.. – Донецьк: СПД Купріянов В.С., 2007. – 284 с.

Читайте також:

1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
2. T. Сутність, етіологія та патогенез порушень опорно-рухової системи
3. V. Класифікація і внесення поправок
4. V. Класифікація рахунків
5. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
6. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
7. Адаптивні організаційні структури управління.
8. Аденогіпофіз, його гормони, механізм впливу, прояви гіпер- та гіпофункцій.
9. Адміністративне право і державне управління.
10. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
11. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
12. Алгоритм побудови організаційних структур управління.

Переглядів: 2314