СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ 12 страница

Серед інститутів, що розробляють міжнародну систему оцінки відповідності, слід виділити: Міжнародну організацію зі Стандартизації (ISO); Міжнародну електротехнічну комісію (IEC); Міжнародний телекомунікаційний союз (ITU); Комісію «Кодекс аліментаріус», Продовольчу і сільськогосподарську організацію ООН (FAO) та Всесвітню організацію охорони здоров’я (WHO).

Там, де міжнародні технічні регламенти і стандарти вважаються неефективними для досягнення національних цілей (наприклад, з причини кліматичних або географічних факторів, технологічних проблем) або, де міжнародні стандарти зовсім не існують, країни є вільними в розробці своїх власних національних стандартів. Таким чином, країна може прийняти систему оцінки відповідності, яка не заснована на загальноприйнятих рекомендаціях, у тому випадку, якщо вона впевнена, що технічний зміст загальноприйнятих рекомендацій не підходить для досягнення специфічних цілей існуючої національної системи. Однак у всіх випадках, де такі заходи можуть справити значний вплив на торгівлю іншого члена СОТ, Угода про технічні бар’єри у торгівлі накладає такі обов’язки на країни:

1) публікувати в пресі запропоновані технічні норми, стандарти і системи оцінки відповідності;

2) надавати можливість іншим зацікавленим сторонам коментувати їх;

3) брати до уваги коментарі при кінцевому прийнятті норм, стандартів, систем оцінки відповідності.

Прикладом застосування міжнародних стандартів як національних може слугувати Австралійська національна організація зі стандартизації (The Standarts Australia – TSA), що проводить таку політику вже більше 20 років. TSA розрізняє дві категорії міжнародних стандартів: власне міжнародні стандарти (ISO, IEC, ITU) та міжнародні стандарти de-facto, тобто будь-які національні або регіональні стандарти, що широко використовуються у міжнародній торгівлі. TSA, зокрема, вважає, що стандарти міжнародних організацій нерідко є результатом компромісів, неприйнятих з точки зору передових країн, які орієнтуються на кращі світові досягнення.

Політика TSA полягає у безпосередньому застосуванні міжнародних стандартів, у їх прийнятті в якості національних документів зі стандартизації. Такий підхід називається «прямим прийняттям тексту стандарту» (Direct Text Adoption – DTA). DTA гарантує користувачам стандартів, що TSA проаналізувала відповідний міжнародний стандарт і дійшла висновку, що він буде сприяти економічній ефективності та безпеці, а також застосовуватиметься торговельними партнерами Австралії та не закріплюватиме застарілі технології, технічні рішення і процеси та, крім того, міститиме необхідні, з точки зору національних інтересів, доповнення. Також DTA дає можливість потенційним користувачам одержувати національні стандарти за цінами нижчими, ніж ціни на міжнародні стандарти, а це сприяє більш широкому використанню стандартів в інтересах розвитку австралійської економіки, а також залученню більшої кількості користувачів стандартами до співробітництва з TSA.

У тих випадках, коли у світовій торгівлі для одного і того ж об’єкта (виробу, технології або процесу) широко використовується декілька відомих регіональних або національних стандартів, TSA розробляє національний стандарт з посиланнями на міжнародні стандарти de-facto. У 2002 р. загальна кількість австралійських стандартів становила 6362, з яких 33 % повністю або частково були прийняті на основі міжнародних стандартів.

Як зазначалось раніше, багато стандартів, що застосовуються, є добровільними. Вони частіше за все формуються національними органами зі стандартизації. Добровільні стандарти можуть створювати проблеми в міжнародній торгівлі, якщо вони відрізняються між країнами. З цієї причини Угодою передбачено «Кодекс доброчинної практики з розробки, прийняття та застосування стандартів», який є відкритим для прийняття його «будь-яким органом стандартизації на території члена СОТ незалежно від того, чи це центральний урядовий орган, місцевий урядовий орган чи неурядовий орган; будь-яким урядовим регіональним органом стандартизації, один або більше членів якого є членами СОТ; а також будь-яким неурядовим регіональним органом стандартизації, один або більше членів якого розташовані на території члена СОТ».

Кодекс вимагає від зазначених вище органів стандартизації:

1) надавати товарам, що походять із території будь-якого іншого члена СОТ, режим не менш сприятливий, ніж той, що надається аналогічним товарам вітчизняного походження та аналогічним товарам, що походять із будь-якої іншої країни;

2) забезпечити, щоб стандарти не розроблялися, не приймалися і не застосовувалися у спосіб, метою або наслідком якого є створення невиправданих перепон для міжнародної торгівлі;

3) використовувати стандарти або відповідні їх частини як основу стандартів, які він розробляє, окрім випадків, коли використання таких міжнародних стандартів або відповідних їх частин було б неефективним або неналежним;

4) належним чином брати найповнішу участь у розробці відповідними міжнародними органами стандартизації міжнародних стандартів у тій галузі, у якій вже прийняв або має намір прийняти стандарти;

5) докладати максимум зусиль, щоб уникнути дублювання чи перетинання своєї роботи з роботою інших органів стандартизації на території своєї країни або з роботою відповідних міжнародних чи регіональних органів стандартизації;

6) визначати стандарти, ґрунтуючись, насамперед, на експлуатаційних якостях товару, а не на його конструктивних чи описових характеристиках;

7) публікувати робочу програму, у якій містяться його назва і адреса, стандарти, які він у даний момент розробляє, а також стандарти, які він прийняв за попередній період.

До того ж, для ознайомлення іноземних виробників з роботою, яка була проведена національними органами в різних країнах, цим органам необхідно опубліковувати їх робочу програму щонайменше один раз на півроку, надаючи повну інформацію за стандартами, які вони готують, і стандартами, які були прийняті в минулий період. Під час публікації національні органи також зобов’язані повідомити інформаційний центр ISO/IEC про назву публікації, а також де і як її можна придбати. Правила також вимагають від органів стандартизації надати період протягом щонайменше 60 днів для подачі коментарів щодо проектів стандартів зацікавленими сторонами та прийняти до уваги всі зауваження, що були висловлені в кінцевому варіанті стандарту.

Міжнародні правила, обумовлені Угодою про технічні бар’єри в торгівлі, застосовуються однаково для промислової і сільськогосподарської продукції. Імпортована сільськогосподарська продукція повинна, в окремих випадках, погоджуватись не тільки з технічними положеннями, а і з санітарними та фітосанітарними заходами імпортуючої країни.

Для забезпечення належного рівня захисту від ризиків для життя чи здоров’я людини, тварин і рослин, а разом з тим запобігання створенню невиправданих, дискримінаційних обмежень міжнародної торгівлі у ході Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів була прийнята Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів.

Впровадження санітарних і фітосанітарних заходів державами дозволяється для захисту:

1) життя людин або тварин від ризику неякісної продовольчої продукції рослинного походження, що зростає на основі добавок, токсинів або шкідливих речовин;

2) здоров’я людей від тваринних або рослинних захворювань;

3) тварин і рослин від паразитів і захворювань.

Угодою визначено, що санітарним або фітосанітарним заходом є «будь-який захід, що проводиться:

1) для захисту життя або здоров’я тварин чи рослин на території члена СОТ від ризиків, що виникають у результаті проникнення, укорінення чи поширення шкідників, хвороб, організмів, які є носіями хвороб, а також хвороботворних організмів;

2) для захисту життя або здоров’я тварин чи рослин на території члена СОТ від ризиків, що виникають від добавок, забруднюючих речовин, токсинів або хвороботворних організмів, які містяться у продуктах харчування, напоях чи кормах;

3) для захисту життя та здоров’я людини на території члена СОТ від ризиків, що виникають у результаті хвороб, які переносяться тваринами, рослинами або продукцією, що виробляється з них, або в результаті проникнення, укорінення чи поширення шкідників;

4) для уникнення чи обмеження іншої шкоди на території члена СОТ, що завдається у результаті проникнення, укорінення і поширення шкідників».

Основна розбіжність між технічними положеннями і санітарними/ фітосанітарними нормами полягає в меті, заради якої вони застосовуються. Щодо санітарних /фітосанітарних норм, то мета тут обмежена і специфічна – захист життя і здоров’я людей, тварин, рослин, запобігання проникненню в країну захворювань тваринного або рослинного походження. Технічні ж положення, з іншої сторони, застосовуються в широкому колі політичних цілей, через забезпечення відповідності вимог безпеки здоров’я і норм безпеки щодо продукції, пакування та маркування. Турбуючись про якість і безпеку імпортованої продукції, уряди непомітно створюють технічні бар’єри для обмеження доступу іноземних виробників на внутрішній ринок країни.

Як і Угода про технічні бар’єри в торгівлі, Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів вимагає від країн:

1) основувати свої санітарні/фітосанітарні заходи на міжнародних стандартах, рекомендаціях, що розроблені уповноваженими міжнародними організаціями;

2) брати активну участь в діяльності вищезгаданих міжнародних організацій з метою проведення гармонізації санітарних і фітосанітарних заходів на міжнародній основі;

3) надавати можливість зацікавленим сторонам в інших країнах надавати пропозиції щодо довершеності проекту стандартів, коли вони не основані на міжнародних стандартах, або коли вони відхиляються від таких стандартів, або ж коли вони не є міжнародними;

4) приймати санітарні /фітосанітарні заходи країн-експортерів як еквівалентні, у випадку досяжності ними того ж рівня, що і санітарний і фітосанітарний захист у своїй країні.

Правила Угоди про застосування санітарних і фітосанітарних заходів (СФЗ) відрізняється від Угоди про технічні бар’єри торгівлі в чотирьох аспектах.

Перший пов’язаний з важливістю наукового підтвердження у формуванні положень. У випадку санітарних і фітосанітарних заходів необхідність основувати їх на науковому підгрунті є очевидною. Згідно з Угодою заходи повинні бути «основані на наукових принципах» і не повинні запроваджуватись без вагомого наукового підтвердження. Угода про технічні бар’єри в торгівлі, з іншого боку, визначає, що використання наукового підтвердження буде залежати від цілей, заради яких технічні положення прийняті. Загалом заходи з метою захисту здоров’я і безпеки людини повинні мати наукове обгрунтування, однак коли метою певного регламенту є захист проти недоброчинної діяльності, або він прийнятий з причини загрози національній безпеці, то наукове обґрунтування відходить на другий план.

По-друге, Угода про технічні бар’єри в торгівлі вимагає, щоб технічні регламенти використовувались згідно з принципами найбільшого сприяння імпорту та національного режиму. Санітарні та фітосанітарні норми, націлені на запобігання проникненню захворювань тваринного, рослинного походження на територію країни, можуть бути більш або менш вибагливими залежно від рівня (поширеності) окремої хвороби на території країни або регіону. Таким чином, Угода СПЗ вимагає від країни переконатись, що їх санітарні і фітосанітарні заходи пристосовані до санітарних і фітосанітарних характеристик регіону – будь-то країна, частина країни, всі або декілька країн – з яких продукція походить і в які продукція постачається. Однак необхідно підкреслити, що гнучкість у відхиленні від принципу найбільшого сприяння дозволяється тільки для санітарних/фітосанітарних заходів, які націлені на запобігання проникнення хвороб рослинного або тваринного характеру в країну.

По-третє, Угоди відрізняються у відношенні умов, за якими для країни стає можливим відхилення від міжнародних стандартів. Багато з цих розбіжностей виникає з причин цілей, для яких технічні регламенти та санітарні/фітосанітарні заходи приймаються. Угода (ТВТ), наприклад, визначає умови, за якими країни можуть відхилятись від міжнародних стандартів: там, де міжнародні стандарти існують, країна може прийняти національний стандарт, який відрізняється або є вищим, ніж міжнародний стандарт, якщо це вважається за необхідне, для кліматичних, географічних факторів або технологічних проблем. Угода СПЗ, з іншого боку, надає країні необмежене право запровадження санітарних/фітосанітарних заходів, що призводить до вищого рівня захисту, ніж це було б досягнуто за рахунок заходів, основаних на відповідних міжнародних стандартах, рекомендаціях, якщо на це є відповідне обґрунтування і країна на основі оцінки ризику визначає, що вищий рівень санітарного/фітосанітарного захисту буде необхідним.

По-четверте, Угода про СФЗ дозволяє країнам приймати санітарні/фітосанітарні заходи, коли існує неминучий ризик розповсюдження хвороби, хоча наукове обгрунтування є недостатнім.

Спільними рисами цих угод є, по-перше, те, що технічні регламенти, санітарні та фітосанітарні заходи, стандарти і системи оцінки відповідності розробляються не тільки центральними органами, а й на місцевому рівні. У країнах з федеральним устроєм велика кількість заходів проголошується місцевими урядами. У багатьох країнах добровільні стандарти розробляються і приймаються професійними організаціями або автономними національними органами зі стандартизації.

По-друге, угоди ТБТ і СПЗ накладають зобов’язання на країни-члени вимагати від підконтрольних органів повного виконання умов цих угод. Однак якщо центральний уряд не наділений Конституцією повноваженнями накладати зобов’язання на місцеву владу або автономні органи зі стандартизації, угоди звертаються до центральної влади з вимогою вжити відповідні заходи щодо створення умов для повного виконання місцевою владою положень цих угод СОТ.

По-третє, угоди містять положення про існування спеціального і диференційованого режиму до країн, що розвиваються. Згідно з цими положеннями, країни, що розвиваються, мали можливість відкладати виконання угоди СПЗ, за винятком положень про прозорість, строком до 2-х років з моменту приєднання до угоди. Перехідний період для прийняття умов угоди найменш розвиненими країнами становив 5 років і сплинув 1 січня 2001 року. Обидві угоди проголошують, що з метою досягнення погодження з положеннями, відповідні комітети можуть, за вимогою країн, що розвиваються, або найменш розвинутих країн, подовжити цей термін. Жодна з країн, однак, не вимагала такого виключення.

Крім того, угоди також містять положення, які закликають Секретаріат членів СОТ надавати технічну допомогу країнам, що розвиваються і найменш розвинутим країнам у розвитку правової та інституціональної структури, яка необхідна для застосування положень Угоди про технічні бар’єри у торгівлі та Угоди про застосування санітарних і фітосанітарних заходів.

[Вгору] [Вниз]

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ 11 страница	\|	Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.