• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ 11 страница

2. Забезпечити ефективне застосування правил захисту прав споживачів, особливо через розвиток співробітництва між орга­нами влади та організаціями, відповідальними за практичне ви­конання споживчого законодавства, інформування, освіту та ви­рішення спорів, пов’язаних зі скаргами споживачів.

До першого напряму належить також розробка та впрова­дження технічних регламентів на основі європейських директив нового та глобального підходів, а також директив так званого «старого» підходу. Станом на 1 січня 2008 р. в Україні розроб­лено 27 технічних регламентів, що ґрунтуються на нормах ди­ректив нового і глобального підходів, та декілька технічних регламентів, в основу яких лягли інші директиви Співтова­риства.

Згідно з Концепцією розвитку технічного регулювання та споживчої політики у 2006–2010 рр. [14] безпосереднє впрова­дження в дію технічних регламентів, прийнятих на основі євро­пейських директив нового та глобального підходів, розпочалось у 2007 р. Зокрема тоді впроваджено три технічні регламенти, у 2008 р. планується впровадити вісім, у 2009 – чотири, а у 2010 р. – ще п’ять технічних регламентів. Рівень відповідності україн­ської законодавчої бази до європейської на кінець 2010 р. має становити не менше ніж 90 % від загальної кількості діючих актів у сфері технічного регулювання на основі директив нового та глобального підходів.

Упровадження норм директив «старого» підходу повинно здійснюватися відповідно до так званої «Рожевої книги», роз­робленої Директоратом з питань підприємництва і промисло­во­сті Європейської комісії. Ця книга є настановою щодо адаптації технічного законодавства в галузі норм і стандартів до вимог ЄС для країн, що хочуть набути членства в ЄС.

[Вгору] [Вниз]

4.4. Технічні бар’єри в торгівлі.
Загальні принципи вільного руху товарів
у країнах ЄС. Основні засади політики країн
щодо подолання технічних бар’єрів у торгівлі.
Угода про технічні бар’єри у торгівлі СОТ

Угода СОТ «Про технічні бар’єри в торгівлі» (ТБТ).Угода про ТБТ враховує існування законних розбіжностей між країна­ми. Преамбула до Угоди заявляє, що «жодна країна не повинна бути обмежена у застосуванні заходів, які гарантують якість її імпорту, захист життя і здоров’я людини, тварин і рослин, стан навколишнього середовища або усувають обман споживача на рівні, який країна вважає прийнятним». Проте технічні інструк­ції «не повинні бути підготовлені, прийняті або застосовані з метою, що призводить до перешкод у торгівлі, які не є необ­хід­ними». Якщо обставини, що змусили країну ввести технічне регулювання, більше не існують або політичні цілі можуть бути досягнуті альтернативними шляхами, таке регулювання не по­винно зберігатися. Зобов’язання уникати непотрібних перешкод у торгівлі застосовується також до процедур оцінки відповід­ності.

Країни застосовують технічне регулювання з метою досяг­нення таких цілей:

1. Захист безпеки чи здоров’я людини. Національні інструк­ції, які вимагають, щоб автомобілі були обладнані ременями безпеки, а розетки мали захищену конструкцію, відносяться до галузі захисту безпеки людини. Звичайний приклад інструкцій такого типу – це маркування сигарет із зазначенням про шкоду здоров’ю.

2. Захист життя або здоров’я тварин чи рослин. Мета цих інструкцій гарантувати, що види тварин чи рослин через небез­пеки, пов’язані з водою, повітрям або забрудненням ґрунту не потраплять під загрозу зникнення. Приклад: різновид риб, які знаходяться під загрозою зникнення, можна відловлювати тіль­ки при досягненні ними певного розміру.

3. Захист навколишнього середовища. Регулювання охоплює повторну переробку паперових і пластмасових виробів, рівні емісії автомобілів.

4. Запобігання, що вводять в оману методів. Більшість цих інструкцій, представлених у вигляді вимог до маркування, прагне захистити споживачів, доводячи до них інформацію про товар. Інші інструкції встановлюють класифікацію і визначення, вимоги до упаковки та вимірювань (розмір, вага і т. д.).

5. Інші цілі. Інші цілі інструкцій – якість, технічна гармо­нізація або просто допомога в торгівлі. У деяких розвинених країнах широко поширені інструкції якості, що вимагають, на­приклад, щоб овочі та фрукти досягли певного ступеня зрілості, перш ніж будуть поставлені на ринок. Під «угоду про ТБТ» підпадають такі об’єкти: маркування харчових продуктів, напоїв і ліків; вимоги до якості та упаковки свіжих харчових продуктів; єдність вимірювань.

До числа основних принципів Угоди відносяться:

1. Недискримінація та національний режим. Ставлення до продукції, імпортованої з території будь-якої країни-члена, має бути не менш сприятливим, ніж до подібної продукції націо­нального походження (національний режим) і до подібної про­дукції, що походить з будь-якої іншої країни (режим найбіль­шого сприяння). Оплата за будь-які процедури, пов’язані з оцін­кою відповідності, повинна бути однаковою для всіх країн.

2. Гармонізація. Гармонізація необхідна для досягнення тех­нічної, інформаційної та інших видів сумісності. Угода ТБТ заохочує членів використовувати існуючі міжнародні стандарти, перш за все стандарти ІСО, у розробці національних інструкцій. Країни не зобов’язані дотримуватися міжнародних стандартів, якщо це виправдано фундаментальними кліматичними або ін­шими географічними факторами, технологічними або інфра­структурними проблемами.

3. Еквівалентність. Процес, що веде до підготовки міжна­родного стандарту, може бути довгим і дорогим. З цих причин учасники переговорів запропонували додатковий підхід до тех­нічної гармонізації, відомий як еквівалентність. Еквівалентними вважаються інструкції, відмінні одна від одної, але досягають тих же цілей різними методами.

4. Взаємне визнання результатів випробувань. Виробники можуть стикатися з труднощами, прагнучи отримати схвалення для своєї продукції на закордонних ринках. Різноманітність про­цедур і методів оцінки відповідності значно збільшує витрати виробників на різних ринках. Витрати скоротяться, якщо товар буде перевірений один раз, і результати випробування будуть прийняті на всіх ринках.

5. Прозорість. Країни-члени повинні повідомляти інших учасників Угоди про зміни в технічному регулюванні. Крім цього, кожен член СОТ повинен заснувати національний інфор­маційний пункт [16, 17].

Застосування технічних бар’єрів у торгівлі

Усі державні заходи контролю і обмежень, пов’язаних з вимогами до технічних параметрів товару, які можуть бути використані як засіб обмеження доступу тих чи інших товарів на внутрішній ринок країни, належать до технічних бар’єрів у тор­гівлі. Вони дуже різноманітні як за своєю природою, так і за конкретним проявом. Так, вони можуть існувати у вигляді стан­дартів, технічних норм і правил, вимог щодо техніки безпеки товарів, вимог до пакування, маркування та інших технічних характеристик продукції. До технічних бар’єрів належать і де­кілька специфічних сфер – санітарні, ветеринарні і фітосанітарні правила та норми. Ці сфери регулювання тісно пов’язані не тіль­ки зі стандартами на певні товари, але й із забезпеченням безпе­ки населення, сільськогосподарських тварин і рослин, оскільки прак­тично вся необроблена сільськогосподарська сировина по­тен­ційно є джерелом розповсюдження різноманітних захво­рювань.

Основною рисою усіх типів технічних бар’єрів є те, що офі­ційною метою їх застосування є забезпечення цінності націо­нальної системи стандартизації та безпеки споживання чи вико­ристання товарів, а на практиці вони застосовуються як засіб обмеження небажаного імпорту. Але слід зазначити, що зазви­чай досить важко провести чітку межу між дійсно необхідними заходами у сфері стандартизації та використанням національних технічних норм і вимог у якості протекціоністського інстру­менту. Проблема загострюється ще і тим, що рішення щодо прийняття обмежувальних заходів майже завжди знаходиться у виключній компетенції відповідних владних структур країни-імпортера, а тому за своїм характером може бути значною мірою суб’єктивним. Тому у світовій торговельній системі акту­альними стали питання упорядкування системи застосування технічних бар’єрів та уніфікація національних стандартів та ін­ших технічних норм і правил.

З цією метою у 1994 р. у рамках Уругвайського раунду були ухвалені такі угоди:

1. Угода про технічні бар’єри у торгівлі – ТБТ (ТВТ – Agreement on Technical Barriers to Trade).

2. Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів – СФЗ (SPS – Agreement on the Applicant on Sanitary and Phytosanitary Measures).

Ці угоди вступили в силу з початку 1995 р. і є обов’язковими для всіх учасників СОТ.

Угода про технічні бар’єри у торгівлі та Угода про засто­сування санітарних і фітосанітарних заходів є подібними як за змістом, так і за форматом, передбачаючи використання міжна­родних стандартів (гармонізацію) та застосування принципу еквівалентності в розвитку нетарифних заходів. Угодами перед­бачається застосування нетарифних заходів з урахуванням на­ступних принципів: недискримінації, усунення торговельних бар’єрів, прозорості при розробці та застосуванні нормативних документів щодо реалізації положень ТБТ та СФЗ.

Вимоги Угоди про технічні бар’єри у торгівлі поширюються на:

1) технічні регламенти, розроблені та прийняті централь­ними, місцевими і неурядовими органами;

2) стандарти;

3) процедури оцінки відповідності технічним регламентам і стандартам.

Вимоги Угоди про застосування санітарних і фітосанітарних заходів розповсюджуються на:

1) закони, укази, постанови, вимоги та процедури стосовно санітарних і фітосанітарних заходів;

2) закони, укази, постанови, вимоги та процедури щодо карантину тварин і рослин.

Уся сукупність заходів, що належать до технічних бар’єрів у міжнародній торгівлі, також розподіляється між угодами. Так, до заходів, що визначаються і регулюються Угодою ТБТ, на­лежать:

1) маркування харчових продуктів, напоїв і ліків;

2) вимоги до якості та пакування свіжих продуктів харчу­вання;

3) пакування та маркування небезпечних хімікатів і ток­сич­них речовин;

4) вимоги щодо параметрів і техніки безпеки побутових електроприладів;

5) маркування текстилю;

6) процедури затвердження типового зразку, положення і стандарти радіотелефонів і радіообладнання;

7) положення і тестування дорожних і недорожних транс­портних засобів та обладнання;

8) положення щодо кораблів і корабельного обладнання;

9) положення і тестування медичних інструментів;

10) вимоги щодо безпеки, у тому числі випромінювань, вибу­хонебезпечності, механічної, пожежної, промислової, термічної, хімічної, електричної, ядерної і радіаційної, а також біологічної безпеки;

11) електромагнітна суміжність;

12) єдність вимірювань.

До заходів, що визначаються і регулюються Угодою СФЗ, відповідно, належать:

1) сертифікація харчової продукції, здоров’я тварин і рослин;

2) вплив методів переробки на безпеку продуктів харчу­вання;

3) вимоги до маркування, що мають безпосереднє відно­шення до безпечності харчової продукції;

4) карантин тварин і рослин;

5) вимоги до створення зон, вільних від паразитів і хвороб;

6) процедури щодо запобігання розповсюдження, контролю та/або знищення паразитів/ хвороб у країні;

7) харчові добавки у продуктах харчування;

8) забруднюючі речовини в харчових продуктах і напоях;

9) токсини в харчових продуктах і напоях;

10) залишки ветеринарних препаратів і пестицидів у харчо­вих продуктах.

Кожна країна-член СОТ може вимагати відповідності імпор­тованих товарів необхідним якісним стандартам, що фактично являє собою «вжиття заходів, що є необхідними для захисту її суттєвих інтересів безпеки». А імпортовані сільськогосподарські товари повинні відповідати стандартам і фітосанітарним нор­мам, що покликані недопустити проникнення в імпортуючу країну шкідників і захворювань.

У табл. 3 наведено групи промислових товарів, до яких краї­ни застосовують обов’язкові технічні норми, а також види сіль­ськогосподарської продукції, до яких у більшості країн засто­со­вуються санітарні та фітосанітарні норми.

Таблиця 3 – Список імпортованих товарів, що підлягають оцінці відповідності технічним, санітарним і фітосанітарним нормам країни-імпортера

Слід зазначити, що положення ГАТТ 1947 р. щодо неди­скри­мінації можуть застосовуватися у загальному контексті по від­ношенню до всіх видів технічних бар’єрів. Це впливає з положень Статті ІІІ «Національний режим щодо внутрішнього оподаткування регулювання», в якій зазначено, що «закони, правила та вимоги, які стосуються внутрішнього продажу, про­позиції до продажу, купівлі, транспортування, розподілу чи використання товарів, а також правила внутрішнього кількіс­ного регулювання, які встановлюють вимоги щодо змішування, переробки чи використання товарів у певних кількостях чи про­порціях, не повинні застосовуватися до імпортованих чи вітчиз­няних товарів таким чином, щоб створювати захист вітчиз­няного виробництва». Однак тільки в Угодах ТБТ та СФЗ весь спектр існуючих і можливих технічних бар’єрів розглядається з точки зору їх негативного впливу на міжнародну торгівлю, її обмеження.

Доречно нагадати, що в рамках ГАТТ у ході проведення Токійського раунду багатосторонніх торговельних переговорів (1973–1979 рр.) була укладена Угода про технічні бар’єри у торгівлі, яку фахівці, зазвичай, називають «Кодексом про стан­дарти». Під час проведення Уругвайського раунду багатосто­ронніх переговорів ця Угода була доопрацьована, а внесені до неї поправки та зміни розширили сферу її дії. Так, Угода ТБТ передбачає, що технічні норми, стандарти, системи сертифікації та випробування товарів, вимоги до їх пакування і маркування не повинні створюватися і застосовуватися таким чином, щоб створювати складнощі в торгівлі, а до імпормуємих товарів повинні застосовуватися ті ж стандарти, адміністративні норми і вимоги, що і до товарів національного виробництва. Країни СОТ взяли на себе зобов’язання слідкувати за тим, щоб нові стандарти і технічні норми розроблялись на основі міжнародних норм і стандартів і не застосовувались з метою обмеження імпорту.

Це положення є виключно актуальним у контексті особли­востей розвитку сучасного виробництва, однією з ключових характеристик якого є міжнародна диверсифікація, яка прояв­ля­ється в тому, що підприємства шляхом виробничої кооперації обмінюються необхідними в технологічному процесі компонен­тами, частинами, вузлами, деталями, стандартизація яких надає підприємствам можливість здешевлювати предмети обміну, а отже, і кінцеву продукцію. Одночасно стандартизація дозволяє підприємствам підтримувати оптимальний рівень матеріальних запасів і надає гнучкості у використанні компонентів-замін­ників. Таким чином, стандартизація сприяє зменшенню витрат і підвищенню ефективності виробництва.

Стандарти також відіграють важливу роль у міжнародній маркетинговій діяльності, оскільки надають споживачу чітку та зрозумілу інформацію про товар. Іноземний покупець, який знає той чи інший стандарт, за яким вироблена продукція, отримує повну інформацію щодо характеристик, параметрів, умов вироб­ництва і якості. Можна сказати, що стандарти допомагають зменшити вагання покупців стосовно специфіки і якості товарів, що експортуються або імпортуються.

Крім того, стандарти використовуються урядами країн для виконання своїх соціальних функцій. Урядові структури на національному та регіональному рівнях встановлюють тисячі регулюючих стандартів для захисту життя або здоров’я людини, тварин чи рослин, захисту навколишнього середовища. Такі стандарти охоплюють одночасно характеристики продукції, матеріалів і технологій, що використовуються для її вироб­ництва.

В угоді використовуються терміни «технічний регламент і «стандарт». Хоча ці терміни і є подібними, однак між ними існує дуже важлива розбіжність. Так, технічний регламент визначається як «документ, у якому визначено характеристики товару або пов’язані з ними виробничі процеси чи способи виробництва, включаючи чинні адміністративні положення, дотримання яких є обов’язковим. Він може також включати або містити тільки вимоги щодо термінології, позначок, пакування, маркування чи етикування, які застосовуються до певного това­ру, виробничого процесу чи способу виробництва». Стандарт же визначається як «документ, який затверджено визнаним органом і який визначає призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики товарів чи пов’язаних з ними виробничих процесів або способів вироб­ництва, дотримання яких є необов’язковим. Він може також включати або містити тільки вимоги щодо термінології, позна­чок, пакування, маркування чи етикування, які застосовуються до певного товару, виробничого процесу чи способу вироб­ництва».

Отже, у той час, як стандарти є добровільними (необов’яз­ковими), то технічні регламенти, за природою, є примусовими (обов’язковими). Широке і добровільне використання стандартів підприємствами пояснюється їх прагненням до досягнення певного рівня технологічної однорідності продукції, що, безу­мовно, сприяє розвитку спеціалізації і кооперації, а також між­народної торгівлі. Напротивагу, технічні регламенти, зазвичай, є інструментами запобігання доступу зарубіжних товарів на внутрішній ринок країни.

Стандарти і технічні регламенти мають різний вплив на роз­виток міжнародної торгівлі. Наприклад, європейські й амери­канські електроприлади мають різні види штепселів. Загально­відомо, що існує дві різні системи доступу до живлення елек­тричним струмом, а це є розходженням стандартів. Сушарку для волосся з європейським штепселем можна було б продавати у Сполучених Штатах за умови її адаптації до розеток, що за­стосовуються в цій країні. Тому європейські виробники сушарок для волосся, шукаючи доступ до ринку США (і навпаки), повинні адаптувати свою продукцію до існуючих на зарубіжних ринках стандартів. Але крім цього, продукція що експортується, повинна відповідати національному технічному регламенту, на­приклад, з безпеки використання споживачами в межах окремих температурних показників. З торговельної точки зору, розхо­дження в електричних системах, що є de-factо бар’єром для торгівлі, є викликом системі стандартизації, у той час як роз­ходження в технічних регламентах можуть призвести до de-jure бар’єра для доступу на зарубіжний ринок.

На практиці розбіжність між добровільними й обов’язковими стандартами часто зникає: загалом стандарти сприяють роз­витку міжнародної торгівлі, дозволяючи іноземним покупцям оцінити специфікацію і якість товару, однак вони одночасно можуть являти собою бар’єри для торгівлі у випадку їх між­народних розбіжностей. Покупці, як правило, відмовляються купувати імпортні товари, що відповідають стандартам країни-виробника, але відрізняються від прийнятих у їх країні. Вироб­ники, таким чином, повинні пристосувати свій виробничий процес до особливостей і вимог стандартів інших країн. Це, у свою чергу, викликає зростання витрат на пристосування і про­тистоїть отриманню підприємством вигоди від економії на масштабах виробництва.

За таких умов часто трапляються випадки, коли влада імпор­туючої країни застосовує дискримінаційні дії шляхом більш жорсткої інспекції імпортованої продукції щодо її відповідності національним стандартам, ніж продукції, що виробляється віт­чизняними товаровиробниками. Єдиною можливістю вирішення цієї проблеми є гармонізація стандартів на міжнародному рівні та розробка рекомендацій з визначення відповідності стандар­там. Робота за цими двома напрямами щодо промисловості та технології виробництва ведеться проводиться Міжнародною організацією зі стандартизації.

Кількість технічних регламентів, які встановлюють обов’яз­кові вимоги в більшості країн, щорічно зростає. Існуюча тен­денція є реакцією влади на зростання вимог населення до відповідності імпортної продукції мінімальним стандартам якості та безпеки. Аналогічні міркування, зазвичай, спонукають компетентні органи влади встановлювати і застосовувати більш жорсткі санітарні та фітосанітарні норми.

Позитивний вплив стандартів на умови міжнародної торгівлі значною мірою залежить від того, наскільки виробник освідом­лений щодо відповідності характеристик свого товару зарубіж­ним стандартам. Для перевірки наявності такої відповідності встановлені спеціальні процедури.

Угода про технічні бар’єри в торгівлі визначає процедуру оцінки відповідності як будь-яку процедуру, яка «прямо чи непрямо використовується для визначення того, чи виконуються відповідні вимоги щодо технічних регламентів чи стандартів».

У міжнародній практиці існує два методи, за допомогою яких визначається відповідність імпортного товару національним тех­нічним регламентам і стандартам: надання продукції уповнова­женим компетентним установам або лабораторіям для прове­дення аналізу відповідності безпеці здоров’ю людини або тва­рини та навколишньому середовищу; надання зразків продукції, матеріалів або компонентів, що використовуються при її вироб­ництві, третій незалежній стороні для проведення сертифікації відповідності стандартам.

Оцінка відповідності стандартамза допомогою третьої сторони набуває трьох форм: тестування продукції; сертифікація продукції; оцінка систем управління якістю виробництва.

Перша форма оцінки відповідності – це тестування продук­ції, яке, зазвичай, проводиться незалежними лабораторіями. Міжнародна Організація зі Стандартизації (ISO) визначає поняття «тест» у контексті оцінки відповідності як технічну опе­рацію, яка складається з визначення відповідності національним стандартам однієї або більше характеристик продукції, процесу або послуг відповідно до встановленої процедури. Матеріали, частини і готова продукція можуть бути перевірені за своїми фізичними параметрами, такими як потужність, довговічність, фізичні розміри, акустичні властивості, хімічний склад, присут­ність токсичних домішок і багато інших.

Другою формою оцінки відповідності продукції стандартам третьою стороною є сертифікація. Міжнародна організація зі стандартизаціївизначає сертифікацію як процедуру, за якою третя сторона письмово надає підтвердження, що продукція, процес виробництва або послуга відповідає специфічним ви­могам.

Сертифікація відрізняється від тестування двома особливо­стями: по-перше, сертифікація завжди порівнює продукцію (процес виробництва або послуги) з одним (або більше) специ­фічним стандартом, добровільно чи обов’язково, а тестування не обов’язково посилається на конкретний стандарт; по-друге, після проходження етапу сертифікації відповідність продукції стандарту/стандартам документально підтверджується сертифі­катом, який діє певний термін часу, а тестування визначає відповідність тільки окремої партії конкретним характери­стикам.

Більшість сертифікаційних організацій є приватними, комер­ційними лабораторіями. В додаток до надання послуг з тесту­вання багато з цих лабораторій надають послугу з сертифікації продукції щодо відповідності її окремому стандарту і надають виробнику можливість використання марки сертифікуючого органу на продукції або упаковці. Однак марка залишається власністю сертифікуючого органу, що визначено в національ­ному та міжнародному законодавстві з питань інтелектуальної власності.

Формою підтвердження відповідності є також оцінка третьою стороною систем управління якістю виробництва. Якщо метою тестування і сертифікації є оцінка якості продукції, то оцінка системи контролю якості третьою стороною має на меті завірити покупця, що оцінювана виробнича система здатна створювати товари, що відповідають стандартам якості з найменшими відхиленнями, або без них.

Найбільш відомою системою підтвердження якості є ISO9000, розроблена Міжнародною організацією зі стандар­тизації. Ця система робить наголос на тому, що підтримка якості продукції є дієвою лише тоді, коли керівництвом створена відповідна система управління якістю виробництва.

Реєстрація або сертифікація підприємств згідно з ISO9000 відбувається після проведення оцінки відповідності незалежною організацією. Подальша періодична перевірка підприємства проводиться для того, щоб гарантувати, що компанія продовжує працювати згідно з системою.

Постачальники (експортери) та їх клієнти (імпортери) повин­ні бути вневнені, що процеси, методи і системи, які вико­ри­стовуються лабораторіями і сертифікаційними органами, в свою чергу, відповідають сучасним вимогам. Визначення компетент­ності вищезазначених органів з оцінки відповідності назива­ється акредитацією. Акредитаційними структурами найчастіше є недержавні професійні асоціації підприємств галузі. У ряді країн, однак, право на проведення акредитації законодавчо надано національним органам стандартизації або окремим органам, що співпрацюють з ними.

Угода про технічні бар’єри у торгівлі (стаття 5), що члени СОТ повинні забезпечити, щоб у випадках, коли вимагається позитивне підтвердження відповідності технічним регламентам і стандартам, їхні центральні урядові органи застосовували до товарів, що походять з територій інших країн, містить наступні положення:

1) процедури оцінки відповідності повинні розроблятися, прийматися і застосовуватися на основі національного режиму і режиму найбільшого сприяння;

2) процедури оцінки відповідності не повинні розроблятися, прийматися або застосовуватися з метою створення невиправда­них перепон для міжнародної торгівлі.

Застосовуючи ці положення на практиці, члени СОТ повинні забезпечити, щоб:

1) процедури оцінки відповідності проводилися і завершу­валися якомога швидше та на основі національного режиму;

2) стандартний термін проведення кожної процедури оцінки відповідності публікувався або повідомлявся заявнику на його вимогу з щонайшвидшим поданням повної інформації щодо проходження процедури;

3) виконувалися вимоги щодо надання мінімального обсягу необхідної для оцінки відповідності інформації та встановлення оплати;

4) конфіденційність інформації про імпортовані товари, що виникає або надається у зв’язку з такими процедурами оцінки, дотримувалася таким же чином, як і у випадку вітчизняних товарів;

5) будь-яка платня, що стягується за оцінку відповідності імпортованих товарів, повинна бути еквівалентною платні, що стягується відносно товарів вітчизняного походження і товарів, вироблених на території інших членів СОТ;

6) вибір виробничих потужностей для проведення процедур оцінки відповідності та відбір зразків товару не створювали невиправданих незручностей для сторін;

7) при зміні технічних характеристик товару, визнаних вна­слідок провадження процедури оцінки відповідності, наступна процедура оцінки відповідності повинна забезпечити впевне­ність, що товар і надалі відповідає належним технічним регла­ментам і стандартам;

8) існувала процедура перегляду скарг щодо виконання процедури оцінки відповідності та для внесення коректив у випадках, коли скарга є обґрунтованою.

У випадку, коли процедура оцінки відповідності не розроб­лена міжнародними органами стандартизації або її зміст не збігається зі змістом процедури оцінки відповідності, яка роз­роблена міжнародним органом стандартизації, члени СОТ по­винні:

1) опублікувати в пресі повідомлення про намір застосу­вання певної процедури оцінки відповідності для ознайомлення інших членів СОТ;

2) повідомити інших членів про товари, які мають бути охоплені запропонованою оцінкою, та завдання, яке має бути виконане при використанні цієї оцінки;

3) надати за вимогою іншим членам СОТ докладний опис запропонованої процедури із зазначенням відмінностей від інструкцій і рекомендацій, що видаються міжнародними органа­ми стандартизації;

4) надати іншим членам СОТ розумний термін часу для висловлення зауважень у письмовій формі, обговорити та взяти до уваги такі письмові зауваження.

Процедура оцінки відповідності, згідно з Угодою про тех­нічні бар’єри у торгівлі, може провадитись центральними, місцевими урядовими та неурядовими органами, міжнародними та регіональними системами. Члени СОТ повинні забезпечити, щоб процедури оцінки відповідності, розроблені уповноваже­ними органами країн, визнавалися іншими країнами «навіть якщо такі процедури відрізняються від їхніх власних, за умови, що вони переконані в тому, що такі процедури надають таку ж впевненість у відповідності товарів чинним технічним регламен­там чи стандартам, що й їхні власні процедури».

При цьому повідомлення місцевих урядових і неурядових органів є необов’язковим у тому разі, «якщо їхній технічний зміст в основному є таким же, що й у процедурах оцінки відпо­відності центральних урядових органів».

У випадках, коли необхідним є підтвердження відповідності технічним регламентам чи стандартам, члени СОТ повинні, за можливості, виробляти і приймати міжнародні системи оцінки відповідності та ставати їх членами чи брати в них участь.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. IV. Список використаних джерел
3. IV. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ЗАКОНОДАВСТВА.
4. MOV приймач, джерело
5. VІ. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ
6. XIII. Формування та оприлюднення рейтингового списку вступників, рекомендованих до зарахування
7. XVI. Коригування списку рекомендованих до зарахування
8. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
9. А. В. Дудник 1 страница
10. А. В. Дудник 10 страница
11. А. В. Дудник 11 страница
12. А. В. Дудник 12 страница

Переглядів: 1241