Технології третинної профілактики

Технології третинної профілактики (реабілітації) умовно можна підрозділити на медико - психологічні й психотерапевтичні, соціально - педагогічні й медико - біологічні.

Головними завданнями реабілітації хворих наркоманією є профілактика рецидивів і психосоціальна адаптація. Соціальна реабілітація являє собою комплекс соціально-економічних, медичних, юридичних, професійних і інших заходів, спрямованих на забезпечення необхідних умов і повернення цих груп населення до повнокровного життя в суспільстві. Інше визначення соціальної реабілітації – це динамічна система діяльності, спрямована на досягнення повного або часткового відновлення особистісного й соціального статусу хворого методом, головний зміст якого складається в опосередкуванні через його особистість лікувально - відновлювальих впливів і заходів». Можна констатувати, що соціальна реабілітація своєю головною метою вважає відновлення або формування нормативного, особистісного й соціального статусу хворого на основі розкриття й розвитку його інтелектуального, морального, емоційного й творчого потенціалу

Третинна профілактика.Реабілітація — це процес, наступний за початковою фазою лікування (детоксикацією у медикаментозниму психіатричниму лікуванні), що може містити в собігрупову й індивідуальнупсихотерапіїрізних напрямків (когнитивно -поведінкову,экзистанціональну, терапії подоланнярецидивів та ін.), залучення в групи взаємодопомоги, проживання в терапевтичній громаді, навчанняпрофесії, включення в трудову діяльність іт.д.(визначенняпоняття«реабілітація» запропоноване Всесвітньою ОрганізацієюОхорони здоров'я).

Основна ціль процесу реабілітації - побудова пацієнтом своєї успішної поведінки, зміна його убік видужання на підставі особистого досвіду у подоланні хвороби й досвіду подолання проблемних і стресових ситуацій.

Завдання реабілітації:

1. профілактика рецидивів і психосоціальна адаптація

2. Постійне формування мотивації на повне припинення вживання наркотиків.

З. Розвиток проблем поведінки, ведучої до формування здорового способу життя. У рішенні завдань, видужуючому залежному потрібна допомога психотерапевта, в процесі роботи з яким пацієнт зможе усвідомити свої емоційні особистісні проблеми, сформувати бажання позбутися від наркотичної залежності, розвити вміння управляти своєю поведінкою.

4.усвідомлення духовних цінностей. Після виходуіз клініки пацієнтові знову доводиться зіштовхуватися знавколишнім світом, зі стресами,зновими вимогами соціального середовища. Це кризовий стан, один з основних проблемних моментів, що приводять до зриву. На даному етапі пацієнтові необхідне усвідомлення особистісних духовних цінностей,у цьому йому може допомогти экзистенціональна та особистісно – орієнтована психотерапія.

5. Усвідомлення й формування життєвих цілей і шляхів їхнього досягнення.

Після подолання пацієнтом абстиненції, фізичної йпсихічної залежності,:у нього неминуче виникають думки про зміст його існування. У цей період пацієнтові необхідна психотерапія, спрямована на усвідомлення й формування життєвих цілей і шляхів їхнього досягнення. Це один з дуже складних етапів реабілітації.

6. Зміна дезадаптивнихформ поведінки на адаптивні.Психотерапія пацієнтів з наркоманійною залежністю - це марафон, довжиною в життя. Процес реабілітації розтягується на багато років, оскільки вимоги середовища змінюються й неможливо навчити пацієнта паттернам поведінки, ефективним при будь-яких обставинах. Тому зміна одних способів поведінки, на інші повинне відбуватися постійно. Також у процесі реабілітації необхідне регулярне відпрацьовування навичок і соціально - підтримуючої поведінки, тому що ніколи ці навички не 6увають абсолютні.

Перераховані вище завдання умовно можна віднести до медико -психологічних і психотерапевтичних технологій третинної профілактики.

7. Розвитоксоціально - підтримуючої поведінки ведучої доформування здорового життєвого стилю. Це завдання умовно можна віднести до соціальних технологій третинної профілактики.

Ціль соціальних технологій - формування соціально - підтримуючого й розвиваючого середовища.

Дані технології дозволяють забезпечувати соціальну підтримку пацієнтів. Без надання такої підтримки пацієнтам важко справлятися з життєвими проблемами, вони знову можуть почати вживання наркотиків.

Існує кілька основних напрямків спільної діяльності медичних працівників і фахівців із соціальної роботи для досягнення поставлених цілей:

 формування у хворого усвідомленої стабільної мотивації або установки на остаточну відмову на споживання героїну, на активне включення в реабілітаційний процес;

 здійснення комплексу лікувально-психолого-терапевтичних заходів, спрямованих на дезактуалізацію потяга до героїну, запобігання рецидивів хвороби;

 редагування поведінкових, афективних, інтелектуальних розладів розвинених або, що збільшилися в процесі хвороби;

 зміцнення здоров'я хворого на основі навчання навичкам здорового способу життя;

 корекція структури особистості хворого для забезпечення позитивного особистісного розвитку;

 підвищення рівня соціального функціонування хворого, формування або відновлення позитивних сімейних і середових зв'язків;

 досягнення реального матеріального самозабезпечення пацієнта на основі закріплення навичок системної зайнятості, освітньо-професійної підготовки.

Для більше ефективного впливу на хворого, на мій погляд, лікування й соціальну реабілітацію наркозалежних повинна проводиться в установах закритого типу й протягом тривалого періоду часу (до двох років). При цьому вони повинні будуватися на неухильному дотриманні наступних принципів:

Максимальна індивідуалізація реабілітаційних технологій: перший щабель – визначення індивідуальних умов проходження курсу лікування й реабілітації кожного наркомана (стаціонарні, напівстаціонарні або амбулаторні програми), клінічних особливостей захворювання, соціальних ускладнень, викликаних уживанням героїну, визначення особливостей структури особистості, мікросоціального оточення залежного. Другий щабель - аналіз зібраної інформації, складання індивідуального профілю кожного наркомана й включення його в підходящу по цих параметрах програму реабілітації.

Комплексний підхід до лікування й реабілітації. Наркологічні захворювання в кожного конкретного залежного складаються з тих самих складових (біологічна й соціально-психологічні), але питома вага цих складових різний. Одні хворі - з біологічною схильністю до наркотичної залежності, а інші втягуються в процес зловживання під впливом середовища, тобто на першому місці в них коштують соціально-психологічні фактори. Але, проте, незалежно від переваги тих або інших факторів, на всьому протязі реабілітаційного впливу воно повинне бути комплексним, містячи в собі медикаментозний, психотерапевтичний і соціальний вплив, причому тривалість частин реабілітаційного процесу в різних наркоманів різна.

Про принцип добровільності варто сказати окремо: стосовно хворих із залежністю даний принцип може застосовуватися умовно, залежно від ступенню захворювання й соціально-психологічних особливостей індивіда. У тому випадку, якщо пацієнт злісно ухиляється від самостійного звернення за медичною допомогою, веде асоціальний або антисоціальний спосіб життя, грубо соціально дезадаптований, то про добровільність лікування й соціальної реабілітації мовлення, на мій погляд, іти не може. На жаль, на сьогоднішній день законодавча база, що забезпечує примусові міри медичного характеру, дуже недосконала.
Принцип добровільності повинен беззастережно дотримуватися у випадку активного прагнення пацієнта до співробітництва з медичними й соціальними установами. У більшості країн світу, включаючи промислово розвинені країни західної демократії, традиційно здійснюється той або інший ступінь примусу хворого до звернення за допомогою у відповідні установи.

Проблему технологій реабілітаційної роботи з наркозалежними, пропонується розглядати за наступною схемою:

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Способи уникнення впливу на результати спотворень	\|	Досвід європейських країн у соціальній роботі з наркоманами.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.