• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальні відомості

Завдяки останнім досягненням теоретичної і клінічної імунології розкриті найтонші механізми етіології і патогенезу різноманітних захворювань, які супроводжуються тими чи іншими порушеннями з боку імунної системи. Це дає можливість впливати на перебіг імунних реакцій за допомогою імунотропної терапії, впровадження якої у клінічну практику вважають одним з найважливіших досягнень сучасної медицини.

Досягнення експериментальної та клінічної імунології, молекулярної біології та фармакології обумовили розвиток принципово нової галузі науки – імунофармакології, яка опікується створенням та вивченням фармакологічних засобів управління імунологічними процесами, розробкою ефективних методів імунотерапії.

Імунотропними називають засоби, яким притаманний прямий або опосередкований вплив на діяльність імунної системи організму. В широкому розумінні до імунотропних препаратів можна віднести практично усі відомі на сьогодні засоби, оскільки імунна система є високочутливою і завжди певним чином реагує на введення тих чи інших речовин. Однак на практиці під власне імунотропними препаратами розуміють лише ті засоби, основний фармакологічний ефект яких безпосередньо пов’язаний із впливом на імунні процеси.

Зараз запропоновані різні класифікації імунотропних фармакологічних засобів, які розподіляють:

- за характером їх впливу на імунну систему;

- за механізмом їх дії;

- за їх походженням та хімічним складом.

Існує класифікація, де за характером впливу розрізняють імунотропні препарати 4 великих груп: імуномодулятори, імунокоректори, імуностимулятори та імунодепресанти. Згідно інших класифікацій усі імунотропні лікарські засоби прямої дії об’єднують в одну велику групу імуномодуляторів, серед яких вже виділяють імуностимулятори, імунодепресанти та імунокоректори.

До імуномодуляторів (ІМ) належать ліки з прямою імунотропною активністю, які у терапевтичних дозах змінюють функції імунної системи. Сутність явища імуномодуляції полягає в тому, що при застосуванні фармакологічного агенту у певних дозах та часових режимах відбуваються бажані зрушення в імунній системі або внаслідок безпосереднього впливу препарату на функціональну активність клітин імунного захисту, або в результаті зміни взаємодії імунокомпетентних клітин чи їх продуктів.

Групу імунокоректорів складають ті імунотропні препарати, які нормалізують конкретне порушення в імунній системі: ті чи ті компоненти Т-клітинної ланки імунітету, В-системи, фагоцитозу або комплементу, тобто зменшують надмірно підвищені показники та збільшують низькі. Це передбачає наявність імуномодуляторів з виключно ізольованим впливом на конкретну функцію конкретних імунокомпетентних клітин, які сьогодні практично не існують. Тому до імунокоректорів можна на 100% віднести лише ті препарати, які використовуються в замісній імунотерапії для компенсації нестачі певних речовин (антитіл, комплементу), клітинних факторів (ІФН, ІЛ, ростових факторів) або клітин (трансплантація кісткового мозку або введення лімфоконцентрату).

Імуностимулятори утворюють групу лікарських засобів, дія яких спрямована на посилення імунної відповіді. До них можуть належати не лише фармакологічні форми, але й харчові добавки, ад’юванти та інші агенти, які прискорюють або збільшують інтенсивність імунних процесів.

Зазвичай потреба стимулювання імунної системи виникає при розвитку імунної недостатності, тобто при тих станах, які супроводжуються пригніченням функціональної активності ефекторних клітин імунного захисту.

Виділяють 2 головних способи стимуляції імунної відповіді: активний та пасивний. Кожен з них може бути специфічним та неспецифічним. Специфічні методи спрямовані на підвищення імунітету до антигенів конкретних збудників, а неспецифічні забезпечують той самий ефект через стимуляцію загальної реактивності імунної системи за допомогою неспецифічних лікарських засобів. Активні методи реалізуються через вплив призначених препаратів на ту чи іншу ланку імунної системи, а пасивні засновані на введені в організм готових клітинних чи гуморальних факторів імунного захисту, наприклад, специфічних імуноглобулінів (Ig), ІФН чи ІЛ. Саме тому пасивні методи посилення імунологічної реактивності ще мають другу назву – замісної імунотерапії.

Активний специфічний спосіб посилення імунної відповіді передбачає застосування тих чи інших способів введення вакцин та анатоксинів. Активний неспецифічний спосіб посилення імунної відповіді заснований в першу чергу на використанні різних ад’ювантів (ад’ювант Фрейнда, протитуберкульозна вакцина тощо), а також певних природних речовин (наприклад, бактеріальних та дріжджових ліпополісахаридів – пірогеналу, продігіозану, зимозану) та синтетичних сполук. Пасивний специфічний спосіб стимуляції імунітету полягає у застосуванні специфічних антитіл, в тому числі моноклональних, а також застосування свіжої чи консервованої плазми, а пасивний неспецифічний спосіб включає введення γ-глобуліну з плазми донорів, лімфоконцентрату, трансплантацію кісткового мозку, використання аллогенних препаратів (тимічних факторів, лімфокінів, тощо).

Імунодепресанти – імуномодулятори, що гальмують імунну відповідь. Головною метою призначення імунодепресантів є стримування процесів проліферації, диференціювання й активації лімфоцитів при небажаній або надмірній імунній відповіді. Класичними імунодепресантами вважаються цитостатики (азатіоприн, циклофосфамід, мофетіл, лефлуномід, малононитриламід, метотрексат, вінкристин и цитарабін), які застосовуються при лікуванні різноманітних імунозалежних захворювань. Імуносупресивна дія цих препаратів виявляється у пригніченні проліферації Т- та В-Лф, гальмуванні синтезу антитіл, цитокінів. Тому їх застосовують у першу чергу в хіміотерапії онкологічних захворювань, як антипроліферативні та антимітоточні засоби. Препарати цієї підгрупи також використовують при трансплантаціях та при лікуванні аутоімунних захворювань. Головним недоліком цих лікарських засобів є відсутність ізольованої дії, через що у першу чергу пошкоджуються найбільш чутливі клітини кісткового мозку та тонкого кишківника.

За останні десятиріччя арсенал імунодепресантів збагатився антибіотиками. До антибіотиків з виразним імуносупресивною активністю належать такі препарати, як циклоспорин А, сиролімус (рапаміцин) та дактиноміцин. Імуносупресивні ефекти притаманні і широковідомим протизапальним препаратам: глюкокортикоїдам (дексаметазону, преднізолону) та нестероїдним протизапальним фармакологічним агентам. Ці лікарські засоби здатні суттєво обмежувати такі прояви запалення, як вазодилятацію, набряк, міграцію нейтрофільних гранулоцитів (НГ) та моноцитів (МЦ) до вогнища запалення, що одночасно призводить до зниження протиінфекційного захисту. Глюкокортикоїди пригнічують і функціональну активність клітин запалення, зокрема знижують антибактеріальну активність макрофагів через зменшення секреції ними нейтральних протеаз. Відомо, що ці препарати виступають фізіологічними регуляторами імунної відповіді на різних її стадіях: рециркуляції Лф, адгезії клітин до ендотелію, активації Лф та антигенпрезентувальних клітин, секреції цитокінів та експресії цитокінових рецепторів. Глюкокортикоїди пригнічують продукції медіаторів запалення (лейкотрієнів, простагландинів, гістамину, брадикініну). Їх призначають при аутоімунних захворюваннях (наприклад, ревматологічних) та алергічних станах, зокрема, при бронхіальній астмі, а також при трансплантаціях для попередження відторгнення алотрансплантатів.

Імуносупресивні властивості притаманні антитілам проти Лф, дія яких розповсюджується переважно на циркулюючі малі Лф. Ця дія проявляється ізольованим пригніченням клітинної імунної відповіді при збереженні антитілоутворення. Ефективність застосування такого лікування доведена при аутоімунних захворюваннях. Спроби збільшити вибірковість імуносупресії призвели до створення моноклональних антитіл, які пригнічують лише певні функції Лф або навіть їх окремих субпопуляцій.

За джерелами походження імуномодулятори зазвичай розподіляють на 3 групи: полімерні (або синтетичні), екзогенні та ендогенні. За цим принципом виділяються 6 окремих груп цих препаратів: мікробні, тимічні, кістково-мозкові, цитокіни, нуклеїнові кислоти та хімічно чисті речовини. Згідно іншої системи, що теж базується на походженні препаратів імуномодуляторів, їх розділяють на 7 груп:

I. Препарати центральної регуляції імунітету:

- препарати тимусу (екстракт тимусу, тимоптин, вілозен, тактивін, тималін, тимоген);

- імуномодулятори кістково-мізкового походження (мієлопід);

- препарати селезінки (спленін, спленопептін).

II. Кортикостероїди.

III. Вакцини, препарати бактеріального походження, імуноглобуліни.

IV. Цитокіни: ІФН, ІЛ, ФНП.

V. Імуносупресори (азатіоприн, D-пеніциламін, метотрексат, хлорохін, циклоспорин А).

VI. Неспецифічні стимулятори імунної відповіді (деринат, гепарин, декстран, дібазол, діуцифон, модимунал, левамізол, метілурацил, нуклеїнат натрію, циметидін, вітаміни, мікроелементи тощо).

VII. Рослинні імуномодулятори.

Але більш коректним, як нам здається, буде виділення за походженням спочатку двох головних груп препаратів з прямою імунотропною активністю – синтетичних та природних, а також групу напівсинтетичних/комбінованих імуномодуляторів. Природні імуномодулятори розподілити на екзогенні та ендогенні, і кожну з цих двох груп – на відповідні підгрупи в залежності від їх походження та хімічного складу (Рис. 7.1).

Рис. 7.1. Класифікація імуномодуляторів за джерелами їх одержання

Широко відомі й інші класифікації імуномодуляторів за змішаними ознаками, часто досить складні та багатокомпонентні. При цьому слід зазначити, що досі єдиної класифікації препаратів прямої імунотропної дії досі не прийнято, і тому кожний автор, обирає найбільш зручний для себе її варіант.

Тому для власної зручності приймемо наступну класифікацію: всі відомі імунотропні засоби можна поділити за походженням на природні, синтетичні і рекомбінантні. Природні імунотропні засоби в свою чергу поділяються на рослинні (препарати ехінацеї пурпурної, солодки голої, Uncaria fomentosa та інші), тваринні (наприклад, тимічні препарати, ербісол, препарати імуноглобулінів), бактеріальні (імудон, ІРС-19 тощо), грибкові (зокрема суспензія зимозану, імуномакс). До синтетичних імунотропних препаратів належать поліоксидоній, левамізол та багато інших. Рекомбінантними є ті імунотропні препарати, які отримані за допомогою генно-інженерних технологій. Зокрема класичними рекомбінантними імунотропними засобами є препарати інтерферонів й інтерлейкінів.

Всі імунотроні препарати можна поділити на такі, що застосовують з терапевтичною метою (переважна більшість) і такі, які використовуються для специфічної профілактики інфекційнім захворювань (вакцини, сироватки). За принципом дії всі імунотропні препарати терапевтичного призначення поділяють на імуностимулятори, імуномодулятори, імунокоректори та імуносупресори. За механізмом дії розрізняють засоби, які діють переважно на систему природженого імунітету (метилурацил, поліоксидоній, дибазол, лікопід тощо), на клітинну (імунофан, левамізол, препарати інтерферонів) і на гуморальну ланку імунітету (мієлопід, спленін, препарати імуноглобулінів).

Основні принципи призначення імунотропних препаратів:

1. призначення їх тільки при імунодефіцитних захворюваннях;

2. попереднє застосування дезінтоксикаційної терапії для покращення функції елімінаційних органів (ферменти, сорбенти, інфузійна терапія);

3. коректний вибір препарату залежно від ступеня порушення функції тієї чи іншої ланки імунітету і стадії патологічного процесу;

4. розрахунок оптимальної дози препарату;

5. визначення індивідуальної схеми введення;

6. контроль показників імунного статусу упродовж лікування;

7. у дітей і людей похилого віку необхідне дотримання принципу повільного поступового збільшення дози імунотропного препарату.

Препарати природного походження

Ербісол є комплексом небілкових природних низькомолекулярних органічних сполук негормональної природи, отриманих із ембріональної тканини великої рогатої худоби. В своєму складі препарат містить глікопептиди, пептиди, нуклеотиди, амінокислоти. Фармакологічна активність засобу визначається вмістом в ньому низкомолекулярних біологічно активних пептидів, які активізують природні еволюційно сформовані контролюючі системи організму, відповідальні за пошук і усунення тих чи інших патологічних змін. В організмі однією із таких систем є імунна система. Ербісол активує імунну систему щодо прискорення відновлення уражених і знищення аномальних клітин і тканин. Основний імуномодулюючий ефект препарату проявляється перш за все через дію на макрофагальну ланку, яка відповідає за репарацію ушкоджених клітин і відновлення функціональної активності органів і тканин, а також через природні кілери і цитотоксичні Т-лімфоцити, що відповідають за знищення уражених клітин, не здатних до регенерації, або аномальних клітин (мутантних, злоякісних, вірусоносіїв тощо). Ербісол також має імунокорегувальну дію. При порушеннях імунологічного статусу препарат сприяє його нормалізації здебільшого шляхом активації Т-хелперів 1 типу і Т-кілерів.

Механізм дії ербісолу пояснюють наявністю "маркерів фізіологічного стану клітин", які є мембранними глікопротеїнами, розташованими на поверхні більшості тваринних клітин. "Маркери фізіологічного стану клітин" визначають імуногенність тканини, надаючи імунній системі інформацію про фізіологічний стан тих чи інших клітин. При нормальному фізіологічному стані, ці "маркерні" молекули синтезуються в нормальну стандартну молекулу і, отже, для імунної системи організму є непомітними. При зміні фізіологічного стану такі молекули синтезуються нестандартно, а саме, зі зміненою конформацією їх вуглеводного компоненту, що призводить до зміни імуногенності молекули, виразність якої пропорційна ступеню тяжкості захворювання, що є певним сигналом тривоги для імунної системи.

Форма випуску: ампули по 1 або 2 мл.

Мієлопід (Myelopidum) є препаратом пептидної природи, який одержують із культури клітин кісткового мозку ссавців (свиней або телят). Засіб відновлює показники Т- і В-систем імунітету, стимулює продукцію антитіл і функціональну активність імунокомпетентних клітин, сприяє відновленню низки інших показників функціонування гуморальної ланки імунітету. У дорослих застосовують при вторинній імунній недостатності із переважним ураженням гуморальної ланки, зокрема для попередження інфекційних ускладнень після хірургічних втручань, травм, остеоми, для лікування ускладнень при неспецифічних легеневих захворюваннях, хронічних піодерміях.

Форма випуску: ліофілізований порошок в герметично закритих флаконах місткістю 10 мл із вмістом 0,003 г (3 мг) препарату.

Тимічні препарати

Тималін (Thymalinum) є комплексом поліпептидних фракцій, виділених із загруднинної залози (тимусу) великої рогатої худоби. Препарат здійснює регулюючий вплив на кількість Т- і В-лімфоцитів, переважно стимулюючи реакції клітинного імунітету, а також посилюючи фагоцитоз. Тималін стимулює процеси регенерації і кровотворення у випадку їх пригнічення. Використовується при гострих і хронічних гнійних процесах і запальних захворюваннях, при опіковій хворобі, трофічних виразках, а також після променевої або хіміотерапії у онкологічних хворих. Є дані про ефективність тималіну в терапії бешихової інфекції, хронічного пієлонефриту, в хіміотерапії туберкульозу легень та інших захворювань.

Форма випуску: у скляних флаконах по 10 мг сухої речовини, закритих гумовими корками і загерметизованих алюмінієвим ковпачком

Тактивін(Tactivinum) є препаратом поліпептидної природи, отриманим із підгрудинної залози великої рогатої худоби. Засіб нормалізує кількісні і функціональні показники переважно Т-ланки імунітету, стимулює продукцію лімфокінів, в тому числі – інтерферонів. Використовують у дорослих в комплексній терапії інфекційних, гнійних, і септичних процесів, а також при лімфопроліферативних захворюваннях, розсіяному склерозі, псоріазі, рецидивному офтальмогерпесі.

Тактивін вводять підшкірно у дозі 1 – 2 мкг/кг маси тіла на ніч щоденно упродовж 5 – 14 діб. Повторні курси проводять за такою схемою: спершу вираховується оптимальна доза, яку потім вводять упродовж 1 –3 днів 1 раз на добу. Ефект виявляється вже першої доби, але досягає максимуму на 6-ту – 7-му добу. При стійких порушеннях імунітету тактивін призначається щоденно упродовж 5 – 6 діб з наступним введенням препарату 1 раз на 7 – 10 діб. При розсіяному склерозі препарат приймають щоденно упродовж 5-ти діб, а потім 1 раз на 5 – 14 діб. Курс лікування в останньому випадку досягає 1-го – 3-х років. Хірургічним хворим тактивін вводять упродовж 2-х діб до операції і 3-х діб після неї. При злоякісних новоутвореннях і аутоімунних захворюваннях тактивін призначають п’яти – шестидобовими курсами під час перерв у специфічній терапії. При рецидивному офтальмогерпесі препарат вводять 0,01 – 0,025 мг на добу через день упродовж 8 – 14 діб. Курс повторюють через 3 – 6 місяців, при цьому тактивін використовують по 0,025 – 0,05 мг (25 – 50 мкг) через день, на курс – 5 ін’єкцій.

Форма випуску: 0,01% розчин у флаконах по 1 мл (100 мкг) або ампульований ліофілізований порошок.

Тимоптин (Thymoptinum) є комплексом поліпептидів із підгруднинної залози ссавців. За фармакологічною дією і показаннями до застосування подібний до тактивіну.

Засіб вводять під шкіру. Перед введенням розчиняють вміст 1 флакону в 0,5 – 1,0 мл ізотонічного розчину NaCl. Призначають дорослим із розрахунку 70 мкг на 1 м² поверхні тіла (близько 100 мкг), на курс – 4 – 5 ін’єкцій з 4-денними інтервалами. За потреби проводять повторні курси.

Форма випуску: ліофілізований порошок по 100 мкг в герметично закритих скляних флаконах.

Тимактид (Thymactidum) є комплексом поліпептидів із тимусу телят і ягнят. Індукує проліферацію і диференціацію Т-лімфоцитів, нормалізує співвідношення Т- і В-лімфоцитів, активує фагоцитарну активність нейтрофілів. За дією і показаннями до використання подібний до тактивіну. Застосовується у вигляді таблеток сублінгвально (або за щоку) за 1 – 1,5 год до прийняття їжі по 1 таблетці 1 раз на 4 дні.

Форма випуску: таблетки по 0,25 мг.

Вілозен (Vilozenum) є ліофілізованим діазілатом екстрату підгруднинної залози великої рогатої худоби. Містить сполуки нуклеотидної і нуклеозидної природи, амінокислоти, олігопептиди, аміни, неорганічні солі. Препарат має імуномодулювальну активність, стимулюючи проліферацію і диференціацію Т-лімфоцитів, а також пригнічує розвиток реакцій гіперчутливості негайного типу. Використовується місцево у вигляді закрапувань у ніс або шляхом інтраназальних інгаляцій при алергійних захворюваннях верхніх дихальних шляхів (полінозах та інших алергійних риносинусопатіях). Призначають дорослим і дітям старшого віку. Перед використанням в ампулу з вілозеном додають 2 мл кип’яченої води або ізотонічного розчину NaCl. В кожну ніздрю вводять 5 – 7 крапель 5 раз на добу або роблять інтраназальну інгаляцію. Курс лікування 14 – 20 днів. За потреби курси терапії повторюють. Починати лікування слід при перших ознаках захворювання або з профілактичною метою.

Препарати імуноглобулінів

Сандоглобулін (імуноглобулін людини для внутрішньовенної інфузії). Кожна доза ліофілізованого препарату містить імуноглобуліну людини 1г, 3 г, 6 г і 12 г, а сахарози відповідно 1,8 г, 5,2 г, 10,2 г і 20,4 г. Сандоглобулін – полівалентний імуноглобулін людини, до складу якого входить широкий спектр опсонізуючих і нейтралізуючих антитіл проти бактерій, вірусів й інших збудників. Препарат застосовують як засіб замісної терапії при гіпоімуноглобулінемії, а також як імуномодулювальний препарат (наприклад, при аутоімунних хворобах). У хворих з імунодефіцитними захворюваннями сандоглобулін поповнює кількість антитіл класу IgG, чим зменшує ризик інфікування. При деяких інших порушеннях функцій імунітету, наприклад, при ідіопатичній (імунній) тромбоцитопенічній пурпурі і синдромі Кавасакі, механізм, що забезпечує позитивну дію сандоглобуліну, ще не визначений. Сандоглобулін вводиться шляхом внутрішньовенної інфузії. Дозові режими при різних показаннях залежать від стану імунної системи хворого, тяжкості захворювання і індивідуальної переносимості. Універсальних інструкцій щодо використання препарату не існує, тому перераховані далі положення мають лише рекомендаційний характер.

Спадкові і природжені імунодефіцитні хвороби: від 0,2 до 0,8 г/кг маси тіла (частіше всього 0,4 г/кг) з проміжками від 3 до 4 тижнів. Мета терапії – підтримання мінімальних рівнів IgG в плазмі (не нижче 5 г/л). Набуті імунодефіцитні хвороби: від 0,2 до 0,4 г/кг з проміжками від 3 до 4 тижнів. Доза, що рекомендується для профілактики інфекцій у хворих, яким проводиться алотрансплантація кісткового мозку, складає 0,5 г/кг. Її можна вводити одноразово за 7 днів до пересадки, повторюючи 1 раз на тиждень упродовж перших трьох місяців після пересадки і 1 раз на місяць упродовж наступних 9-ти місяців.

При ідіопатичній (імунній) тромбоцитопенічній пурпурі лікування сандоглобуліном розпочинають із дози 0,4 г/кг на добу упродовж 5 діб підряд, або з дози 0,4 – 1 г/кг одноразово або упродовж 2-х діб. За необхідності в подальшому для підтримання нормального рівня тромбоцитів можливе введення 0,45 г/кг препарату з проміжками в 1 – 4 тижні. При синдром Кавасакі доза сандоглобуліну складає близько 1,6 – 2,0 г/кг в декілька прийомів упродовж 2-х – 4-х діб як доповнення до стандартного лікування препаратами ацетилсаліцилової кислоти. За умови тяжких бактеріальних інфекцій (включаючи сепсис) і вірусних інфекцій препарат застосовують у дозі від 0,4 до 1,0 г/кг на добу упродовж 1-єї – 4-х діб.

З метою профілактики інфекцій у недоношених і новонародженимх з малою вагою вводять від 0,5 до 1,0 г/кг сандоглобуліну з проміжками в 1 – 2 тижні. При синдромі Гійєна-Барре і хронічній запальній демієлінізуючій полінейропатії застосовують 0,4 г/кг препарату упродовж 5-ти діб підряд, а за потреби проводять повторення курсів лікування після 4-тижневих інтервалів. Залежно від стану хворого, ліофілізований препарат можна розчиняти в 0,9%-му розчині хлориду натрію, воді для ін’єкцій або 5%-вій глюкозі. Концентрація сандоглобуліну в цих розчинах для в/в введення може коливатись від 3 до 12%, залежно від використовуваного об’єму. Хворим, яким призначається лікування сандоглобуліном вперше, препарат слід вводить у вигляді 3% розчину із швидкістю інфузії від 0,5 до 1,0 мл/хв (від 10 до 20 крапель за хвилину). При відсутності побічних реакцій протягом перших 15 хвилин швидкість інфузії можна поступово збільшити, максимально до 2,5 мл/хв (близько 50 крапель за хвилину). Хворим, які регулярно отримують і добре переносять сандоглобулін, препарат можна вводити в більш високих концентраціях (до 12%), але інфузію завжди слід починати з малої швидкості і уважно спостерігати за станом пацієнта при поступовому збільшенні швидкості інфузії.

Імуноглобулін нормальний людський для внутрішньовенного введення (Росія). В цілому показання до застосування препарату такі ж, як і для сандоглобуліну. Однак, слід відмітити, що широкомасштабних досліджень ефективності даного засобу не проводилося.

Препарати лізатів мікроорганізмів

(вакцинуючі імунотропні препарати)

Відомо, що крім індукції специфічної імунної відповіді, більшість вакцин викликають неспецифічну імуностимуляцію різного ступеню. Найбільш вивченою в цьому плані є вакцина BCG, яка містить непатогенну бацилу Кальмета-Герена (Bacillus Calmette Geren) та вакцина СР (Corynobacterium parvum) – псевдодифтероїдні бактерії.

При введенні BCG збільшується вміст Мф в тканинах, посилюється їх хемотаксис і фагоцитоз, відбувається моноклональна активація В-Лф та збільшується активність ПКК. В клінічній практиці вакцина BCG використовується, головним чином, в онкології – для профілактики рецидивів та метастазів після проведення комбінованого протипухлинного лікування.

Рис. 7.2. Класифікація імуномодуляторів мікробного походження

Ліофілізована суспензія інактивованих бактерій штамів L. acidofilum є основою імуностимулюючого препарату Солкотриховак. Полівалентна вакцина Солкоуровак на основі 6 різних штамів Е. coli, Proteus mirabilis, Proteus morganii, Klebsiella pneumoniae, Streptococcus faecalis також здійснює імуностимулюючу дію. Існують й інші імуномодулюючі бактеріальні препарати: Біфікол, Лактобактерин, Біфідумбактерин, препарати бактерій Primadophilus, Acidophilus тощо.

Для стимуляції імунної відповіді експериментальних тварин на різноманітні антигени вже понад півсторіччя використовується повнийад’ювант Фрейнда, до складу якого мікобактерії туберкульозу. Імунізація лабораторних тварин будь-якими антигенами спільно з ад’ювантом Фрейнда дозволяє у декілька десятків разів збільшувати інтенсивність специфічної імунної відповіді на ці антигени.

Проте широке застосування вакцинних імуномодуляторів має різноманітні побічні ефекти та ускладнення як місцевого, так і системного характеру. Досить висока частота цих ускладнень суттєво обмежує використання вакцинних імуномодуляторів.

Імудон. Це антигенний полівалентний комплексний препарат, який складається з фрагментів інактивованих мікроорганізмів, що найбільш часто зустрічаються при патологічних процесах у ротовій порожнині Антигени таких мікроорганізмів активують імунну систему, що проявляється підвищенням фагоцитарної активності макрофагів, збільшенням вмісту лізоциму й slgA у слині, підвищенням кількості й активацією плазматичних клітин. Оскільки існує так званий феномен "солідарності слизових", місцевий імунітет посилюється не тільки у ротовій порожнині, але й на всіх слизових макроорганізму. Для досягнення максимального ефекту препарат рекомендується використовувати після курсу дезінтоксикаційної терапії.

Показанння до застосування. Препарат застосовується для лікування і профілактики гінгівітів, пародонтитів, стоматитів, глоситів, тонзилітів і фарингітів. Для лікування гострих і загострень хронічних захворювань імудон призначають у дозі 8 таблеток на день курсом 10 днів. 1 таблетку розсмоктують у ротовій порожнині кожні 2 – 3 год. Для профілактики захворювань порожнини роту препарат приймають в дозі 6 таблеток на день курсом 20 діб.

ІРС-19. Це комплексний препарат лізатів бактерій, які є найбільш поширеними збудниками інфекційних захворювань верхніх дихальних шляхів. Лізис мікроорганізмів здійснений шляхом оригінальної біологічної методики, яка дозволяє отримати непатогенні фрагменти бактерій зі збереженими специфічними антигенними властивостями. Завдяки вказаним властивостям лізат ініціює у слизовій верхніх дихальних шляхів здійснення імунних захисних реакцій, що проявляється у вигляді активації і проліферації імунокомпетентних клітин, підвищення рівня лізоциму, slgA й інтерферонів, посиленням фагоцитозу.

Показання до застосування. Препарат доцільно використовувати для лікування гострих і хронічних інфекційних захворювань JIOP-органів (синуїтів, ринітів, отитів), трахеїтів, бронхітів, ринотрахеобронхітів, а також у перед- і післяопераційному періоді для профілактики інфекційних ускладнень хірургічних втручань на ЛОР-органах.

Для лікування інфекцій верхніх дихальних шляхів препарат застосовують у вигляді введень у кожну ніздрю 2 – 5 раз на день до усунення симптомів захворювань. З метою профілактики препарат приймають в іншій дозі: на день по 2 введення в кожну ніздрю упродовж 2-х тижнів.

Рибомуніл. Препарат містить рибосоми мікроорганізмів, які найбільш часто викликають інфекції органів дихання (Klebsiella pneumoniae, Diplococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Haemophilus influenzae), а також протеоглікани клітинної стінки Klebsiella pneumoniae. Відомо, що рибосоми прокаріотів суттєвим чином відрізняються за структурою від аналогічних органел еукаріотичних організмів, що практично виключає можливість перехресних реакцій на аутоантигени людини.

Препарат призначений для лікування і профілактики рецидивних інфекцій вуха, горла і носу, а також органів дихання (бронхіти, трахеобронхіти, інфекційно-залежна бронхіальна астма). Рибосомальна фракція препарату активує Т- і В-лімфоцити, специфічні до даних антигенів, що забезпечує вакцинуючий ефект за рахунок синтезу антитіл до збудників інфекцій дихальних шляхів. Протеоглікани Klebsiella pneumoniae справляють модулювальну дію на фактори природженої резистентності, активуючи макрофаги і нейтрофіли до здійснення хемотаксису, адгезії й фагоцитозу, а також підвищуючи продукцію ІФН-α та інтерлейкінів.

Форма випуску: таблетки у блістерній упаковці №12.

Бронхо-мунал. Це препарат лізатів бактерій, що викликають інфекції дихальних шляхів (Diplococcus pneumoniae, Klebsiella pneumoniae, Haemophilus influenzae, Streptococcus pyogenes, Klebsiella ozaenae, Staphylococcus aureus, Streptococcus viridans, Neiserria catarrhalis).

Застосування препарату доцільно при хронічних і рецидивних інфекціях дихальних шляхів (бронхіти, тонзиліти, фарингіти, риніти, синуїти, отити). Бронхо-мунал забезпечує імунізацію до антигенів найбільш розповсюджених збудників інфекцій дихальних шляхів за рахунок індукції активації, проліферації і диференціювання специфічних Т- і В-лімфоцитів, а також посилення продукції імуноглобулінів (переважно slgA, а також IgG). Оскільки спрацьовує принцип "солідарної ті слизових", утворювані імунокомпетентні клітини та імуноглобуліни надходять на всі слизові оболонки, а не тільки на слизову дихальної системи, що забезпечує генералізований захисний ефект.

Форма випуску: капсули по 7 мг №10 або №30 в упаковці.

Синтетичні імупотропні засоби

Тимоген (Thymogenum) є синтетично отриманим дипептидом, який складається із залишків амінокислот глутаміну і триптофану. Препарат має імуностимулювальну дію, а також посилює діяльність факторів природженої резистентності організму. Показаннями до використання препарату відповідають такі як для імуностимуляторів тимічної групи. З профілактичною метою використовується для попередження ускладнень при інфекційних захворюваннях. Застосовується інтраназально і внутрішньом’язово. Інтраназально (головним чином при ГРВІ) призначають по 3 – 5 крапель (0,01% р-ну) в кожну половину носу 2 – 3 рази на день. Внутрішньом’язово препарат вводять упродовж 3-х – 10-ти днів: дорослим по 50 – 100 мкг (300 – 1000 мкг на курс), дітям віком до 1 року – по 10 мкг, віком від 1-го до 3-х років – по 1 – 20 мкг, віком від 4-х до 6-ти років – по 20 – 30 мкг, дітям від 7-ми до 14-ти років – по 50 мкг. За потреби проводять повторний курс лікування через 1 – 6 місяців.

Форма випуску: 0,01% розчин у флаконах або тюбиках-крапельницях (краплі для носу); ліофілізований порошок або пориста маса по 0,0001 г в скляних герметично закритих флаконах, в упаковці по 5 або 10 флаконів.

Левамізол (Levamizolum) – препарат, діюча речовина якого є 2,3,5,6-тетрагідро-6-фенілімідазо-(2,1-р)-тіазол гідрохлорид. Засіб поєднує антигельмінтну і імуностимулювальну дію. Механізм антигельмінтного ефекту ґрунтується на специфічному інгібуванні ферменту сукцинатдегідрогенази, в зв’язку з чим блокується найважливіша для нематод реакція відновлення фумарату, і таким чином порушується перебіг біоенергетичних процесів гельмінтів. Лікувальний ефект відмічається при аскаридозі, некаротозі, стронгілоїдозі, частково – при анкілостомідозі. Призначають при гельмінтозах одноразово перед сном: дорослим по 150 мг, дітям по 2,5 мг/кг. За необхідності повторюють курс лікування через 1 тиждень. Дотримуватись певної дієти під час прийому препарату не обов’язково.

Крім того, левамізол підвищує загальну опірність організму і може бути використаний як засіб для імунотерапії. Препарат вибірково стимулює регуляторну функцію Т-лімфоцитів, завдяки чому здатний посилювати слабку реакцію клітинного імунітету, послаблювати сильну, але не діяти на нормальну. Слід зазначити, що використовувати левамізол потрібно лише при вірогідному зменшенні активності Т-ланки імунітету. При перевищенні рекомендованих доз можлива не імуностимулювальна, а імунодепресивна дія препарату, причому в деяких випадках – і при низьких його дозах.

Форма випуску: таблетки по 0,05 або 0,15 г.

Дибазол (Dibazolum) – синтетичний імунотропний засіб, що за хімічною структурою подібний до левамізолу. Дибазол чинить м’яку посилюючу дію на клітинну ланку імунітету, особливо – на популяцію великих гранулярних лімфоцитів, до яких належать природні кілери.

Поліоксидоній є сополімером N-окси-1,4-етиленпіперазину та (N-карбоксиетил)-1,4-етиленпіперазинію броміду. Це ліофілізована пориста маса із жовтуватим відтінком, добре розчинна у воді і новокаїні. Препарат модулює механізми імунного захисту посередництвом активації фагоцитозу й антитілоутворення, підвищуючи стійкість організму до бактеріальних і вірусних інфекцій. Поліоксидоній відновлює нормальний перебіг імунних реакцій при тяжких формах імунодефіцитних захворювань, в т. ч. внаслідок старіння, ураження іонізуючим опроміненням, терапії стероїдами, цитостатиками, а також в умовах пухлинного процесу. Важливо відмітити, що препарату притаманні певні дезінтоксикаційні, антиоксидантні і мембранопротекторні властивості. Засіб характеризується пролонгованою дією, добре поєднується з різними групами лікарських засобів (антибіотиками, противірусними, протипухлинними, антигістамінними, бронхолітичними, гормональними препаратами тощо), не впливає на метаболізм інших лікарських речовин, безпечний при використанні, не викликає алергійних і інших виразних побічних реакцій. Поліоксидоній добре всмоктується і розподіляється в тканинах при внутрішньом’язовому і підшкірному введенні. В організмі препарат руйнується і виводиться двофазно переважно нирками, при цьому період напіввиведення швидкої фази складає 1,5 години, а повільної – 84 години. Засіб призначений для активації імунітету і є найбільш ефективним при застосуванні в поєднанні з традиційними методами лікування.

Препарат призначають дорослим внутрішньом’язово в дозі 6 мг 2 рази на тиждень курсом 5 – 10 ін’єкцій. За потреби курс лікування може бути повторений багаторазово з інтервалом від 1 до 6 місяців між курсами. Перед ін’єкцією препарат розчиняють в 1 – 2 мл ізотонічного розчину хлориду натрію, дистильованої води або 0,25 – 0,5% розчину новокаїну. Розчин поліоксидонію зберіганню не підлягає.

При гострих запальних захворюваннях: стартова ін’єкція складає 12 мг, а далі – по 6 мг 2 рази на тиждень. Курс – 5 – 10 ін’єкцій. При хронічних запальних захворюваннях препарат застосовується у дозі 6 мг 2 рази на тиждень курсом до 10 – 15 ін’єкцій. У хворих з урогенітальними інфекціями поліоксидоній вводять по 6 мг 3 рази на тиждень в/м у поєднанні з антибіотиками. Курс лікування при цьому складає 10 – 15 ін’єкцій. При хронічному рецидивному герпесі препарат призначають в дозі 6 мг в/м в поєднанні з ацикловіром і препаратами інтерферонів. Курс лікування може сягати 15-ти ін’єкцій, причому перші 5 ін’єкцій вводять через день, наступні 5 – два рази на тиждень, а останні – один раз на тиждень.

У онкологічних хворих поліксидоній застосовується з такою метою:

• для профілактики імунодепресивного впливу пухлини (по 6 мг два рази на тиждень, курс 2 – 3 місяці);

• на тлі хіміотерапії для зниження імунодепресивного впливу цитостатиків (по 6 – 12 мг через 2 дні в курсовій дозі не менше 60 мг);

• для корекції імунної недостатності після хіміо- та радіаційної терапії (довготривале використання поліоксидонію від 2 – 3 місяців 1 до року по 6 – 12 мг один раз на тиждень);

• для зниження гепато- і нефротоксичної дії хіміотерапевтичних засобів (по 6 – 12 мг за 3 – 18 год до введення базисних препаратів).

Слід зазначити, що можлива болючість в місці введення препарату. Для її попередження вміст ампули необхідно розчинити в 0,25 – 0,5% розчині новокаїну за умови відсутності індивідуальної підвищеної чутливості до останнього.

Форма випуску: ампули із нейтрального скла, що містять 0,003 г (для дітей) або 0,006 г (для дорослих) діючої речовини, а також супозиторії по 6 мг препарату.

Галавіт – новий синтетичний імуномодулювальний засіб. Подібно до попередніх препаратів, основними мішенями дії галавіту с антитілогенез і фагоцитоз. При застосуванні даного засобу відмічається посилення синтезу імуноглобулінів класу G і підвищення їх афінності до епітопів патогену. Найбільш ймовірно, що підвищення афінітету антитіл обумовлено, насамперед, посиленням процесів фагоцитозу, що призводить до трансформації незавершеного фагоцитозу у завершений і підвищення якості антигенної презентації. Відмінною рисою галавіту с регуляторний вплив на проліферацію природних кілерів і Т-лімфоцитів за рахунок стимуляції синтезу інтерферонів α і β.

При гострих кишкових інфекціях препарат застосовується в одноразовій дозі 0,2 г в/м, а потім – по 0,1 г в/м 1 раз на добу №2 – 3. При хронічному і рецидивному фурункульозі упродовж перших 3-х діб галавіт вводять по 0,1 г в/м щоденно, а в подальшому – по 0,1 г через день № 20 – 25. При урогенітальній інфекції рекомендується наступний режим дозування препарату: протягом гострого періоду по 0,2 г на добу, а потім – по 0,1 г 1 раз на три доби №15 – 25. При гнійному перитоніті й інших тяжких гнійно-септичних ускладненнях галавіт застосовують у добовій дозі 0,1 г №5 – 10, а у відновлювальний період – по 0,1 г 1 раз на 3 доби. Залежно від індивідуальних особливостей хворого і специфіки клінічної картини дози препарату і режим його введення можуть дещо варіювати.

Форма випуску: флакони (№5), які місять по 0,1 г ліофілізованого порошку, а також ректальні супозиторії по 0,1 г №10.

Імунофан (0,005% розчин для ін’єкцій) за хімічною структурою є гексапептидом (аринініл-альфа-аспарил-лізил-валіл-тирозил-аргинін) і молекулярною масою 836 D, а за зовнішнім виглядом – прозорою, безбарвною рідиною без запаху.

Імунофан повністю всмоктується із місця ін’єкції і швидко руйнується до амінокислот, які входять до його складу. Препарату притаманна імунорегулювальна, детоксикаційна, гепатопротекторна дія. Він викликає інактивацію перекисних сполук і сполук, що мають вільні радикали. Фармакологічна дія цього пептидного імунооксидредуктанта базується на досягненні корекції імунної і оксидантної-антиоксидантної систем організму.

Препарат застосовують у дорослих і дітей для профілактики і лікування імунодефіцитних захворювань різної етіології. При цьому імунофан призначають підшкірно або внутрішньом’язово по 1,0 мл 1 раз на добу. Курсова кількість ін’єкцій визначається залежно від патології, стану хворого, характеру базисного лікування.

При лікуванні онкологічних хворих за схемою радикального комбінованого лікування (хіміопроменева терапія і операція) препарат застосовують 1 раз на добу через день курсом з 3-х – 5-ти ін’єкцій перед хіміопроменевою терапією та 1 раз на добу через день курсом з 2-х – 3-х ін’єкції перед операцією з наступним продовженням курсу з тим же інтервалом. У хворих з поширеним пухлинним процесом (III – IV стадії) різної локалізації в плані комплексної або симптоматичної терапії імунофан вводять 1 раз на добу через день курсом з 5-ти – 7-ми ін’єкцій. Після першого курсу лікування роблять перерву близько 20-ти діб, після чого зазначений курс повторюють 2 – 3 рази.

При опортуністичних інфекціях (цитомегаловірусна і проста герпетична інфекція, токсоплазмоз, хламідіоз, пневмоцистоз, криптоспоридіоз) препарат вводять 1 раз на день через 2 доби курсом з 10-ти – 15-ти ін’єкцій. При хронічному вірусному гепатиті і хронічному бруцельозі імунофан застосовують 1 раз на добу через 3 доби курсом з 8- ми – 10-ти ін’єкцій, при цьому для попередження рецидиву слід проводити повторні курси через кожні 4 – 6 місяців.

При дифтерії імунофан вводять 1 раз на добу курсом з 8-ми – 10-ти ін’єкцій. При дифтерійному бактеріоносійстві доцільне введення препарату 1 раз на добу через 3 доби курсом з 3-х – 5-ти ін’єкцій. При лікуванні тяжких опіків з проявами токсемії і септикотоксемії, а також у хірургічних хворих із септичним ендокардитом, гнійно-септичними ускладненнями і тривало незаживаючими ранами імунофан застосовують 1 раз на добу курсом з 7-ми - 10-ти ін’єкцій. За потреби курс лікування можна подовжити до 20 ін’єкцій.

При бронхообструктивному синдромі, холецисто-панкреатиті, ревматоїдному артриті препарат призначають 1 раз на добу через 3 доби курсом з 8-ми – 10-ти ін’єкцій. За потреби курс можна продовжити до 20 ін’єкцій з тим же інтервалом між введеннями препарату. При лікуванні псоріазу імунофан вводять 1 раз на добу через день курсом з 8-ми – 10-ти ін’єкцій.

Форма випуску: ампули, що містять 1,0 мл 0,005% розчину препарату, по 5 ампул в контурній комірці упаковки.

Рекомбінантні імунотропні препарати

Препарати α-інтерферону.

Віферон (Росія) (людський рекомбінантний ІФН-α_2а) є новою лікарською формою людського рекомбінантного ІФН-α_2а у вигляді супозиторіїв.

Показання: інфекційно-запальні захворювання в неонатальному періоді у доношених і недоношених новонароджених (інфекційні захворювання ЦНС, пневмонії, омфаліт, кон’юнктивіти), гепатити В, С і D у дітей та дорослих, гломерулонефрити, які асоціюються з герпетичною і цитомегаловірусною інфекціями у дітей та дорослих, герпес, хламідіоз, цитомегаловірусна інфекція у дітей та дорослих.

Дози і спосіб використання: дітям до 7 років – віферон-1, дітям після 7 років і дорослим – віферон-2.

Пневмонії й інфекційні захворювання ЦНС: по 2 супозиторія на добу з 12-годинним інтервалом щоденно упродовж 5 діб, 2 – 3 курси з перервами по 5 діб. Гломерулонефрити: по 2 супозиторія на добу з 12-годинним інтервалом упродовж 10 діб, потім 3 рази на тиждень упродовж 6 – 12-ти місяців. Хронічні активні гепатити В, С, і D у дітей: по 2 супозиторія на день з 12-годинним інтервалом щоденно упродовж 10 діб, потім по 2 супозиторія на добу з 12-годинним інтервалом 3 рази на тиждень протягом 6 – 12-ти місяців. Герпес, хламідіоз і цитомегаловірусна інфекція у дорослих: по 2 супозиторія на добу з 12-годинним інтервалом щоденно упродовж 10 діб, а потім по 2 супозиторія на добу з 12-годинним інтервалом 3 рази на тиждень упродовж 3 – 12 місяців.

Формавипуску: супозиторії, які містять 200 і 400 МО ІФН на 1 г основи (відповідно віферон-1 і віферон-2) і мембраностабілізуючі добавки.

Реаферон (Росія) (людський рекомбінантний ІФН-α₂) є препаратом, отриманим при культивуванні бактеріального штаму Pseudomonas sp., що містить у своєму генетичному апараті вбудовану рекомбінантну плазміду гену ІФН-α₂ людини.

Реаферону властива антивірусна, протипухлинна та імуномодулювальна дія. При місцевому застосуванні препарат не потрапляє в кров, при розпилюванні в дихальних шляхах визначається в легеневій тканині і в дуже незначній кількості – в крові. Виводиться, головним чином, через ниркові канальці. При довготривалому застосуванні у окремих хворих з’являються антитіла до реаферону, що може обумовити зниження ефективності лікування.

Реаферон випускається для внутрішньом’язового, субкон’юктивального і місцевого застосування у вигляді ліофілізованого порошку в ампулах по 1×10⁶ МО. Застосування препарату рекомендується дорослим і дітям при гострому лімфобластному лейкозі, ювенільному папіломатозі у дітей, а також дорослим при злоякісніх захворюваннях, гострому і хронічному активному вірусному гепатиті В, розсіяному склерозі, вірусних захворюваннях очей.

Дозування. Призначається при вірусних герпетичних ураженнях у дозі по 1 млн МО 10 разів на курс, при хронічному гепатиті В – по 3 млн МО курсом з 10-ти – 15-ти ін’єкцій, при злоякісних пухлинах (рак сечового міхура, лейкоз тощо) доза збільшується до 10 млн МО. Препарат вводиться внутрішньом’язово.

Лаферон (Україна) (людський рекомбінантний ІФНα_2b) є препаратом, який отриманий із застосуванням фагозалежної генно-інженерної біотехнології. Лаферон, подібно природному лейкоцитарному інтерферону, має три основні види біологічної активності: імуномодулювальну, антивірусну та протипухлинну. Препарат може бути застосованим у комплексній терапії дорослих і дітей при:

• гострому і хронічному вірусному гепатиті В;

• гострих вірусних, бактеріальних та змішаних інфекціях у немовлят;

• гострих і хронічних септичних захворюваннях вірусної і бактеріальної природи, включаючи дисеміновані форми гострою і хроніосепсису;

• герпетичних інфекціях різноманітної локалізації: оперізувальному лишаї, множинних герпетичних висипаннях, генітальній герпетичній інфекції, герпетичних кератокон'юнктивітах та кератоувеїтах;

• папіломатозі гортані;

• розсіяному склерозі;

• злоякісних пухлинах.

При ГРВІ у дітей лаферон застосовують по 4 – 6 крапель у кожний носовий хід 3 – 6 разів на добу протягом 3 – 5 діб. При ГРВІ у дорослих препарат вводиться по 0,25 мл розчину (100 тис МО/мл) у кожний носовий хід 6 – 8 разів на добу. У разі гнійно-септичних захворювань доцільною є така схема введення препарату: в/в по 2 – 4 млн МО 1 раз на добу у загальній дозі 12 – 16 млн МО на курс. Лікування оперізувального лишаю: щоденно 1 млн МО в/м та 2 млн МО в 5 мл фізіологічного розчину п/шк в декілька точок навколо зони висипання. Тривалість лікування 5 – 7 діб. Генералізовані шкірні висипання Herpes simplex I щоденне в/м або п/шк (навколо осередку) введення препарату в дозі 2 млн ОД. При розсіяному склерозі рекомендують застосовувати лаферон в/м по 1 млн МО 2 – 3 рази на добу 10 – 15 днів, а потім – по 1 млн МО 1 раз на добу упродовж півроку.

Форма випуску: ліофільно висушений порошок в ампулах, активність у кожній ампулі 1 млн МО або 3 млн МО.

Препарати β-інтерферонів.

Ферон (людський фібробластний ІФН-β) має широкий спектр антивірусної дії, яка реалізується через систему імунного захисту Противірусна активність ферону виявлена до Herpes simpex, Naricella zoster, Polio-, Adenoviruses та інших вірусів. Препарат індукує синтез клітинами противірусних білків, які обмежують поширення вірусу в організмі. При вірусному гепатиті антивірусна активність ферону в 6 раз перевищує таку ж у ІФН-α₂.

Ферону притаманна чітка протипухлинна дія, що реалізується через цитостатичні механізми (інгібування синтезу ДНК в пухлинних клітинах, пролонгація клітинного циклу, пригнічення синтезу білку). Імунорегуляторний ефект препарату полягає у посиленні активності ПК, реакцій Т-клітинної і антитілозалежної клітинної цитотоксичності, фагоцитозу макрофагами.

Препарат призначений для внутрішньовенного введення і місцевого застосування. При введенні ферону іноді виникають симптоми гіперчутливості у вигляді висипу і свербіжу. При цьому препарат відміняють. Також можуть розвинутись лейкопенія, тромбоцитопенія, еритропенія і олігохромемія. У деяких пацієнтів підвищується рівень печінкових ферментів, а також лужної фосфатази і лактатдегідрогенази, з’являється альбумінурія. Погіршення загального стану хворого проявляється у вигляді підвищенні температури (знімається введенням жарознижуючих засобів), ознобу, апатії тощо.

Форма випуску: флакони, що містять 1×10⁶ МО і 3×10⁶ MO.

Завдання на виконання:

1. Самостійно виділити лімфоцити з периферійної крові в градієнті густин фікол-верографіну (центрифугування, 1500 об/хв, 15 – 20 хв) (див. Лаб. робота №3):

1.1. В чисту пробірку №1 наливають 1 мл гепаринізованої крові і додають 3 мл фізіологічного розчину.

1.2. В пробірку №2 наливають 5 мл розчину фікол-верографіну (ρ = 1,077 г/мл). Обережно, по внутрішній стороні пробірки пастеркою з грушею додають 2,5 – 3 мл розведеної крові з пробірки №1.

1.3. Кров центрифугують упродовж 20 хв за кімнатної температури при 1500 об/хв.

1.4. Після центрифугування в пробірці спостерігають чотири фракції (Рис.3.1): І – уламки клітин і еритроцити; ІІ – градієнт густини фікол-верографіну; ІІІ – лімфоцити; ІV – плазма крові.

2. Обережно підвести кінчик пастерки до шару лімфоїдних клітин і за допомогою гумової груші відібрати ці клітини і перенести їх в стерильну пробірку.

3. Клітини відмити в середовищі 199 за допомогою центрифугування (центрифугування 1500 об/хв, 5 – 7 хв).

4. Після центрифугування надосадову рідину злити, до осаду додати 0,5 – 1 мл середовища 199, осад ресуспендувати.

5. У пробірці №2 змішати 4,5 мл (мг) імуномодулятора (Імунал, настойка ехінацеї тощо) та 5 мл середовища 199 – Ім.-система.

6. До 0,1 мл виділених лімфоцитів додати 0,1 мл Ім.-системи. Добре струсити та поставити на 1 год в термостат за 37°С.

7. Проби дістати з термостату та відмити 2 рази фіз. розчином (центрифугуванням 1500 об/хв, 5 – 7 хв).

8. Надосадову рідину злити, до осаду додати 0,1 мл Т-системи, струсити і поставити на 1 год в холодильник за температури 6 – 8°С.

9. Дістати проби з холодильника та за допомогою камери Горяєва нативно під мікроскопом (´40) підрахувати кількість лімфоцитів, що зв’язали 2 і більше еритроцитів.

10. Оформити протокол заняття, зробити висновки.

Контрольні запитання:

1. Дайте визначення поняттю "імунотропні засоби".

2. Наведіть класифікцію імунотропних засобів.

3. Перерахуйте основні принципи призначення імунотропних засобів.

4. Наведіть приклади імунотропних препаратів природного походження.

5. Наведіть приклади імунотропних препаратів синтетичного походження.

6. Наведіть приклади імунотропних препаратів, які діють переважно на рівні факторів природженої резистентності.

7. Наведіть приклади імунотропних препаратів, які діють переважно на клітинну ланку імунітету.

8. Наведіть приклади імунотропних препаратів, які діють переважно на гуморальну ланку імунітету.

9. В чому полягають особливості застосування вакцинних препаратів?

10. Перерахуйте основні переваги та недоліки застосування вакцин.

Читайте також:

1. I. Загальні збори АТ
2. I. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
3. I. Загальні положення
4. II. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
5. IX. Відомості про військовий облік
6. IX. Відомості про військовий облік
7. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
8. XXXIII. ЗАГАЛЬНІ ПРОФЕСІЇ (У ВСІХ ГАЛУЗЯХ ГОСПОДАРСТВА)
9. А) загальні критерії
10. Білковий обмін: загальні відомості
11. Біографічні відомості
12. Боротьба з проявами національної самосвідомості

Переглядів: 1375