• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Типи вищої нервової діяльності

ГІГІЄНА НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ДИТИНИ

ТИПИ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Лекція 22.

Література

І історії науки

о Французький учений Поль Брока (1824-1880) у звивині лобної частки лівої півкулі відкрив моторний центр мови, який відповідає за іннервацію апарату формування звуків мови (так звану мовну артикуля­цію). При ураженні цього центру (наприклад, унаслідок інсульту) хворий розуміє мову, а вимовляти слова не може.

° Німецький учений К. Вернике (1848-1905) виявив у звивині скро­невої ділянки лівої півкулі центр розуміння мови. При його ураженні людина може розмовляти, але не розуміє мови інших людей.

Важливо знати, що...

о Без діяльності не утворюються нові умовні рефлекси, гальму­ються і зникають наявні, завдяки чому настає так звана деградація особистості, що супроводжується безвіллям, збідненням яскравості сприйняття світу і життя, зниженням культури, появою ганебної повед­інки, схильності до різних зловживань.

о У людини, що курить, вживає алкоголь чи наркотики, порушу­ються усі нервово-психічні процеси, втрачається здатність до запам'я­товування, а процеси забування, навпаки, відбуваються прискореними темпами.

Цікаво знати, що:

° Діти набагато швидше вчаться говорити, якщо з раннього віку з ними постійно розмовляють батьки.

1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. — К.: "Либідь", 1997, С.339.

2. Киселев Ф.С. Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільної гігієни. — К.: Радянська школа, 1967. С. 6К 71.

3. Неведомська Є.О. Формування біологічних понять на різних сту­пенях пізнання. // Рідна школа. — 2003.— №6.— С. 38^14.

4. Присяжнюк М.С. Людина та її здоров'я: Проби, навч. посібник.— К.: Фенікс, 1998.— С. 47 54.

5. Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч. по­сібник,— К.: УСМП, 2001.— С. 215-216.

6. Хрипкова А.Г. Возрастная физиология.— М.: "Просвещение", 1978,—С. 88-91.

План

1. Типи вищої нервової діяльності.

2. Особливості вищої нервової діяльності дитини.

3. Сон та його гігієнічне значення

4. Порушення вищої нервової діяльності дітей шкільного віку та їх профілактика.

5. Стрес: різновиди, механізми виникнення, біологічне значення.

Основні поняття: темперамент, сон, сновидіння, невроз, неврас­тенія, невроз нав'язливих станів, істеричний невроз, «шкільний невроз», дидактогенні неврози, психогігієна, стрес.

У сиву давнину, коли людина почала замислюватися над різними проявами свого психічного життя, було помічено, що поведінка людей різна за своєю динамікою—деякі люди повільні й спокійні, інші — швидкі й нестримні або запальні й рухливі. Це пояснювали домінуванням од­нією з чотирьох стихій: вогню, повітря, землі і води.

Гіппократ у трактаті "Про природу людини" сформулював своє бачення цієї проблеми. Він вважав, що тіло людини складається з чоти­рьох елементів — гуморів, соків: крові (тепло), слизу (холод), чорної жовчі (вологість) і жовтої жовчі (сухість)- Сполученням соків, красисом, вважав він, і пояснюються всі особливості організму. Так, флегма­тичний склад Гіппократ пояснював переважанням слизу (флегми, лімфи); сангвінічний — крові; меланхолічний — чорної жовчі й холерич­ний — домінуванням жовтої жовчі. У домінування певного соку поляга­ють, за Гіппократом, причини хвороб, зокрема психічних.

Пізніше послідовники "батька медицини" пов'язали з поняттям красиса і типологічні особливості людини. Через кілька століть вчені античного Риму позначили поняття нервово-конституціонального типу словом "темперамент" (потрібне, правильне співвідношення). К. Гален збільшив кількість темпераментів до тринадцяти. Проте вчення про соки як основу властивостей людини залишалося непорушним.

Особливу увагу привертає трактування темпераментів, запропо­новане видатним німецьким філософом І. Кантом. За Кантом, сангвініч­ний темперамент характеризується швидкою зміною емоцій при незнач­ній їх глибині та силі, холеричний — гарячковатістю, запальністю, по­ривчастістю вчинків, меланхолічний — глибиною і тривалістю пережи­вань, флегматичний — повільністю, спокійністю і слабкістю зовнішньо­го виразу почуттів. Органічні основи темпераменту Кант пов'язував з властивостями крові.

Зазначимо, що було ще багато спроб учених пов'язати темпера­мент людини з її морфологічними особливостями: згідно з формою че­репа — френологія (рис. 72),і формою кисті та лініями складок па до­лоні — хіромантія, з рисами облич­чя — фізіономістка.

Рис. 72. На думку френологів, по­ведінка людини пояснювалася на явністю горбиків на голові в певних місцях

Суттєвий прогрес у науковому розумінні сутності поведінки відбувся в XIX ст. То був час, коли започат­кувалася наука про біологічні осно­ви психічної діяльності, зумов­леність психічної діяльності й пове­дінки людини фізіологічними проце­сами, що відбуваються в головному мозку. У цей час проводили досліди та спостереження за поведінкою тварин і людей такі вчені, як Ф.Гольц, В.М. Бехтерев, В.Я. Данилевський, І.М. Сеченов та ін. Та найвагомішеслово сказав І.П. Павлов.

І.П. Павлов розкрив механізми взаємодії середовища та організ­му, показав, що поведінка вищих істот завжди має своє пояснення й зумовлена природними (біологічними) потребами організму і можливо­стями середовища, котрі можуть задовольнити ці потреби. Учений вва­жав, що вища нервова діяльність — це те саме, що й поведінка, тобто він не розривав діяльності мозку і зумовленої нею цілеспрямованої ру­хової активності. Своїми працями з проблем вивчення психічної діяль­ності І.П. Павлов започаткував фізіологію вищої нервової діяльності (ВНД) як науку, а також обґрунтував природу темпераменту.

Темперамент — це індивідуальна особливість людини, що про­являється у силі емоційних реакцій, а також у збудливості, врівноваже­ності, швидкості, ритму та інтенсивності психічних процесів.

І.П. Павлов на підставі багаторічного вивчення особливостей утво­рення і перебігу умовних рефлексів у тварин виділив основні типи вищої нервової діяльності. В основу поділу на типи він поклав три основних показники:

1) силу процесів збудження і гальмування;

2) взаємну врівноваженість, тобто співвідношення сили процесів збудження і гальмування;

3) рухливість процесів збудження і гальмування, тобто швидкість,

з якою збудження може змінюватися гальмуванням, і навпаки.

На підставі виявлення цих трьох властивостей І.П.Павлов виділив 4 основних типи вищої нервової діяльності:

перший тип — сильний неврівноважений — характеризується достатньою силою нервових процесів, але збудження переважає над гальмуванням, надмірно збудливий, метушливий, рухи поривчасті;

другий тип — сильний зрівноважений рухливий — має достатню силу і рухомість нервових процесів, добру їх зрівноваженість. Рухливий, легко орієнтується в новій обстановці, швидко реагує на кожний новий подразник;

третій тип — сильний врівноважений малорухливий — визна­чається малою рухливістю, застійністю нервових процесів при достатній їх силі і врівноваженості. Спокійний, бережно реагує на нові подразники, важко переробляє навички;

четвертий тип — слабкий — нервова система слабка, легко гальмується різними зовнішніми подразниками, має низьку працез­датність, швидко стомлюється.

І.П. Павлов вважав, що основні типи вищої нервової діяльності, виявлені на тваринах, збігаються з чотирма темпераментами, встановле­ними у людей грецьким лікарем Гіппократом, який жив у IV ст. до н.е. Слабкий тип відповідає меланхолічному темпераменту; сильний неврівноважений тип холеричному темпераменту; сильний врівнова­жений, рухливий тип - сангвінічному темпераменту; сильний врівно­важений, і малою рухливістю нервових процесів — флегматичному темпераменту.

Особливості типів темпераменту

Таблиця 16.

Особливості типів темпераменту наведено в табл. 16. Особливості (позитивні та негативні боки) сприйняття навчальної інформації учнів залежно від типів темпераменту подано в табл. 17.

Таблиця 17.

Особливості сприйняття навчальної інформації учнів залежно від типів темпераменту

Залежно від взаємодії, врівноваженості сигнальних систем І.П. Пав- лов поряд з чотирма спільними для людини і тварин типами виділив спеціально людські типи вищої нервової діяльності:

1) Художній тип — характеризується перевагою першої сигналь­ної системи над другою. Сюди належать люди, які безпосередньо сприй­мають дійсність, широко користуються почуттєвими образами.

2) Мислительський тип. Це люди з переважанням другої сигнальної системи, люди з вираженою здатністю до абстрактного мислення.

3) Середній тип поєднує роботу обох сигнальних систем.

Більшість людей належать до середнього типу

Ґрунтуючись на дослідженнях із застосуванням об'єктивних ме­тодів, А.Г.Іванов-Смоленський виділив чотири основних типи нервової системи у дітей шкільного віку:

1) Збудливий тип.У дітей цього типу швидко і легко утворюють­ся умовні рефлекси, але важко і повільно виробляються гальмівні ре­акції . Такі діти не можуть, сидіти спокійно, постійно рухаються, неуважні.

2) Лабільний тип. У таких дітей швидке замикання і зміцнення позитивних і гальмівних рухових умовних зв'язків. Вони добре орієнту­ються в іншій для них обстановці, спокійні, точно викопують уроки.

3) Інертний тип. У дітей такого типу утруднене, повільне утво­рення будь-яких умовно рефлекторних зв'язків Попи мовчазні, мало проявляють інтерес до навчання, намагаються залишатись на самоті, погано виконують уроки

4) Гальмівний тип. У дітей цього гину повільне замикання по­зитивних умовних реакцій і більш легке утворення гальмівних установок. На уроках і під час перерв вони ведуть себе спокійно, зосереджено.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
3. IV. Розподіл нервової системи
4. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
5. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
6. V. Питання туристично-спортивної діяльності
7. VI. Філогенез нервової системи
8. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
9. Автоматизація банківської діяльності в Україні
10. Автоматизація метрологічної діяльності
11. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
12. Аксіоми безпеки життєдіяльності.

Переглядів: 3567