Договір оренди державного та комунального майна

Правове регулювання договору лізингу. Основними нормативними актами в сфері регулювання лізингових відносин є ГК України (ст. 292), ЦК України (§ 6 гл. 58), Закон України від 16.12.1997 р. «Про фінансовий лізинг» (в редакції Закону від 11.12.2003 р.), Закон України від 28.12.1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств». Крім того, оскільки операції фінансового лізингу вважають фінансовими послугами, на них поширюються вимоги Закону України від 12.07.2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і відповідних підзаконних нормативних актів. Крім того, лізингові відносини, що складаються під час морських перевезень, регулюються спеціальним нормативним актом – Кодексом торговельного мореплавства України (глава 2 розділу VI).

Поняття договору лізингу. Загальне визначення лізингу подано у ст. 292 ГК України, згідно з якоюлізингом вважається господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Фактично це визначення відтворене у ст. 806 ЦК України, який, щоправда, називає передачу у лізинг майна, шо належить лізингодавцю, «прямим», а майна, що спеціально придбавається для передачі у лізинг відомому лізингоодержувачу – «непрямим» лізингом, по суті чітко виділяючи ці два види лізингу.

На відміну від прямого лізингу, відносини непрямого лізингу регулюються, крім загальних положень зазначених вище нормативних актів, актом спеціальним – Законом України «Про фінансовий лізинг», згідно з яким він називається, відповідно, «фінансовим лізингом». Згідно зі ст. 1 цього Закону за договором фінансовоголізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).