• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Теоретичні відомості

Гумус грунту – це складний динамічний комплекс органічних сполук, що утворились при розкладі та гуміфікації органічних решток і вступили в тісний зв'язок з мінеральною частиною грунту. Серед гумусових речовни розрізняють три групи сполук: гумінові кислоти, фульвокислоти та гумін або нерозчинний залишок.

Гумінові кислоти – за хімічною будовою являють собою органічні кислоти, тобто сполуки, до складу яких входять карбоксильні групи (СООН). У воді гумінові кислоти розчиняються слабо і утворюють колоїдні розчини бурого кольору, в мінеральних кислотах не розчиняються зовсім, в лужних розчинах розчиняютья добре. Елементний склад гумінових кислот: С - 52-62%, Н – 2,8-5,8%, О – 31-39%, N – 1,7-5%.

Фульвокислоти – це органічні кислоти, які відносяться до групи оксикарбоновихазотовмісних кислот. Вони добре розчиняються у воді та мінеральних кислотах, але не розчиняються в лужних розчинах. Елементний склад фульвокислот: С – 40-50%, Н- 4-6%, О – 31-39%, N – 1,5-2%.

Гумін – найменш вивчений з гумусових речовни. Гуміни – це складний комплекс гумінових та фульвокислот, що сполучені між собою за типом ефірів.

Виділяють такі типи гумусу – гуманний, фульватно-гуматний, гуманно-фульватний, фульватний. Типи гумусу, в основному відповідають і певним типам грунтів. Так, підзолисті та дерново-підзолисті грунти Полісся найчастіше мають фульватний або гуматно-фульватний тип, сірі опідзолені грунти Лісостепової зони – гуманно-фульватний або фульватно-гуматний, чорноземи Степової зони мають гуманний тип гумусу.

Біомаса рослин, тварин є продуктом життєдіяльності екосистем. В процесі їх метаболізму грунт отримує енергію, яка консервована та трансформована фотосинтетичним шляхом, ліофільні елементи, акумульовані рослинами, а також інші вихідні речовини сприяють утворенню гумусу. За мікробіологічним впливом, всі речовини органічних решток поділяють на три групи:

1.Речовини, які швидко розкладаються та вбираються мікроорганізмами – моносахариди та білки.

2. Речовини, які повільно розкладаються, розщеплюються під дією ензимів. Основне джерело гумусоутворення – целюлоза, лігнін, пектин.

3. Речовини-інгібітори, які подавляють мікробіологічну активність, важко розкладаються – дубильні речовини, смоли, воски.

Всі речовини органічних решток у складних біохімічних процесах перетворюються за двома напрямками – мінералізація та гуміфікація. При мінералізації складні органічні сполуки за участі різних груп мікроорганізмів перетворюються у прості хімічні речовини – воду, вуглекислий газ, солі різних аніонів та катіонів. У цьому процесі бере участь більша частина органічних решток – дл 70-80%. Продукти мінералізації потрапляють у грунтові розчини і знову включаються у біологічний кругообіг.

Гуміфікація– грунтовий процес, при якому хімічні сполуки рослинних решток, що не мінералізувались, перетворюються у різні речовини грунтового гумусу. В утворенні гумусу активну участь беруть і кореневі виділення рослин. В результаті гумусоутворення формується гумусово-акумулятивні горизонти різних типів та потужності.

Завдяки життєдіяльності рослин, синтезу гумусових речовин та поступової мінералізації проходить постійна мобілізація елементів мінерального живлення рослин, азоту, фосфору, калію, сфрки, які переходять в доступні для рослин форми і акумулюються в біологічно активних верхніх шарах грунтового профілю. Гумусові речовини обумовлюють регулярність засвоєння поживних речовин рослинами. Цим і пояснюється загальновідомий факт: чим більше в грунті гумусу, тим вище родючість грунтів. Гумус – це основний показник родючості, який інтегрує в собі практично всі властивості та явища грунтів.

До складу гумусу входять практично всі елементи живлення рослин, а також ферменти, антибіотики, вітаміни. Завдяки гумусу в грунті утворюється певний резерв поживних та фізіологічно активних речовин. Крім того, гумус – один з основних факторів структуроутворення грунту, а структура – забезпечує оптимальний водно-повітряний та тепловий режими грунту та в цілому навколишнє середовище.

Таблиця 1

Гумусовий стан зональних грунтів України

Рівень родючості грунтів оцінюється, перш за все, за вмістом органічної речовини або гумусу. Чим більше гумусу в грунті, тим він багатший на основні елементи живлення, адже в ньому сконцентровано біля 98% азоту, 60% фосфору, 80% сірки та значна кількість інших макро- і мікроелементів.

За 100 років (1982-1981 рр.) вміст гумусу в грунтах України знизився на 0,97%, при цьому майже половину його (0,44%) втрачено у період інтенсифікації землеробства. Фактичні втрати гумусу в староорних чорноземах України складають 20-30% від початкового його запасу.

Вирішальне значення для відновлення гумусу мають набір та чергування сільськогосподарських культур у сівозміні, обробіток грунту та кількість і якість внесених добрив. Внесення мінеральних добрив, у тому числі азотних, навіть у високих нормах не вирішує проблеми, оскільки, у будь-якому випадку, урожай культур на 50-60% формується за рахунок грунтового азоту, тобто гумусу. Проте внесення мінеральних добрив на фоні органічних є позитивним фактором у збереженні, а в окремих випадках і в підвищенні вмісту гумусу в грунті за рахунок збільшення маси кореневих залишків та побічної продукції рослинництва. Довготривале використання земель за незначної питомої ваги у структурі посівних площ багаторічних та бобових трав і недостатнього внесення органічних добрив сприяє зниженню вмісту гумусу.

Грунти з низьким вмістом гумусу поширені в усіх грунтово-кліматичних зонах і займають 15% території України (табл. 2). Найменше таких грунтів у Степовій зоні (біля 5%), найбільше – у зоні Полісся (на порядок вище).

Таблиця 2

Розподіл площ сільськогосподарських угідь за вмістом гумусу

У Волинській та Житомирській областях показник вмісту низький вміст гумусу характерний для 60-82% обстежених площ, де середньозважений показник вмісту гумусу складає відповідно 1,60 та 1,92%. Грунти із середнім вмістом гумусу (2,1-3,0%) складають 28% з невеликим відхиленням у різних зонах.

Результати досліджень з агрохімічної паспортизації земель свідчить, що більше половини обстежених земель займають грунти з підвищеним та високим вмістом гумусу (> 3,0%). У зоні Полісся площа таких грунтів менше 20 відсотків. Поряд із цим відмічено і негативну тенденцію: скорочення площ

із високим вмістом (> 4,0%) за рахунок переходу цих площ до груп із підвищеною та середньою забезпеченістю. Найбільш помітні ці зміни в зоні Лісостепу.

За даними наукових досліджень, оптимальним вважається такий рівень вмісту гумусу, який дає можливість отримати запланований урожай за максимальної ефективності від мінеральних і органічних добрив та механічного обробітку. Дані фактичного й оптимального вмісту гумусу в грунтах різних зон наведено в таблиці 3.

Таблиця 3

Фактичний та оптимальний рівні вмісту гумусу в грунтах України

Зменшення втрат гумусу можна досягти шляхом збільшення обсягів застосування органічних добрив, використання залишків побічної продукції рослинництва, розширення площі багаторічних бобових трав, сидератів, мінімізації обробітку грунту, оптимізації співвідношення у сівозмінах просапних культур і культур суцільного посіву, науково обґрунтованого використання мінеральних добрив.

На жаль процеси дегуміфікації протягом останніх 20 років не зупинилися, а продовжують протікати з достатньо високою інтенсивністю. За результатами агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення протягом останніх 4-х турів (1986-2005 рр.) уміст гумусу в Україні зменшився на 0,5 % в абсолютних одиницях (рис. 1).

Грунти з низьким вмістом гумусу поширені в усіх грунтово-кліматичних зонах.

Найбільш поширеними ґрунтами у Вінницькій області є опідзолені ґрунти - 1214,3 тис. га, з яких приблизно - 90 % орні землі. Середній вміст гумусу в ясно-сірих опідзолених ґрунтах - 1,85%, темно-сірих опідзолених - 2,77 % і чорноземах опідзолених - 3,39 %.

Чорноземні ґрунти займають площу 487,3 тис. га, з яких розорюється 93 %. Середній вміст гумусу - 4,01 %.

V тур – 1986-1990; VI – 1991-1995; VII – 1996-2000; VIII – 2001-2005 рр.

Рис. 1 – Динаміка вмісту в ґрунті гумусу за 1986-2005 рр.

Таблиця 4

Агрохімічна характеристика обстежених орних земель Вінницької області за вмістом гумусу

Решта типів ґрунтів поширені переважно на незначних площах.

Середній вміст гумусу в ґрунтах області за даними Вінницького філіалу інституту "Укрземпроект" - 2,70 %. Найвищий вміст його мають ґрунти Липовецького (4,02 %), Хмільницького (4,08 %), Калинівського (3,48 %), Козятинського (3,67 %) районів, найнижчий у Барському (1,83 %), Жмеринському (1,72 %), Тиврівському (1,88 %) і Муровано-Куриловецькому (1,94 %), Шаргородському (1,97 %) районах (Табл. 4).

До особливо цінних ґрунтів в області віднесені чорноземи нееродовані суглинкові на лесах, лучно-чорноземні суглинкові, темно-сірі і чорноземи опідзолені суглинкові на лесах та їх глеюваті відміни, торфовища глибокі і середньоглибокі осушені. Загальна площа їх складає 580,9 тис. га, з них під орними землями 550,1 тис. га.

Читайте також:

1. IX. Відомості про військовий облік
2. IX. Відомості про військовий облік
3. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
4. Активне управління інвестиційним портфелем - теоретичні основи.
5. Білковий обмін: загальні відомості
6. Біографічні відомості
7. Боротьба з проявами національної самосвідомості
8. Вальниці ковзання. Загальні відомості
9. Види правосвідомості
10. Виникнення і розвиток свідомості у людини.
11. Виникнення людської свідомості. Мова і свідомість.
12. Від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охоро1

Переглядів: 733