Поняття і предмет банківського права.

Питання на залік

з курсу “Банківське право”

Банківське право - це сукупність правових норм, які регулюють 3 групи якісно-неоднорідних суспільних відносин при участі банків за допомогою комплексного імперативно-диспозитивного методу регулювання. До цих суспільних відносин належать:

 відносини, які виникають з приводу, та в зв’язку організації і забезпечення функціонування банківської системи країни;

 відносини, суб’єктами яких виступає держава від імені органів спеціально на те уповноважених, з іншої сторони суб’єктами виступають всі потенціальні учасники банківських правовідносин. Ці відносини мають владний характер. Метод регулювання – імперативний;

 відносини, які виникають з приводу створення та державної реєстрації банків і кредитно-фінансових установ, легалізації їх діяльності( напр. отримання ліцензій, письмового дозволу), а також в зв’язку з контролем та надзором за дотриманням банком і кредитно-фінансовою установою вимог банківського законодавства. Суб’єктами цієї групи суспільних відносин є НБУ з однієї сторони, а з іншої установи, та уповноважені ними особи( комерційні банки та кредитно-фінансові установи). Ці відносини носять владний характер і урегульовані за допомогою імперативного методу;

 відносини, які виникають між банками та кредитно-фінансовими установами і користувачами банківських послуг. Ці відносини мають особисто-правовий характер, виникають між юридично рівними організаційно непідвладними одна одній та економічно самостійними суб’єктами, основою правового регулювання цих відносин є цивільний кодекс України, зокрема договори банківського рахунку, договори банківського вкладу та кредитного договору. Метод регулювання-диспозитивний.

Банківське право – це система правових норм, що регулюють порядок організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами (юридичними й фізичними особами), що обслуговуються банками, а також порядок здійснення банківських операцій.

Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, зокрема відносини, які регулюють принципи організації та діяльності банків і порядок здійснення ними банківських послуг.

Загальна частина включає норми, які закріплюють загальні, принципові положення банківського права і його статутні інститути (поняття, принципи й джерела банківського права, правове становище Національного банку України та комерційних банків, сутність і функції банківської системи України).

До особливої частини належать норми, що регулюють основні функціональні інститути банківського права, за допомогою яких безпосередньо здійснюється банківська діяльність. Особлива частина банківського права об’єднує такі інститути: договір банківського рахунка, банківське кредитування, охорона банківської таємниці, валютні операції банків, правове регулювання ринку цінних паперів тощо.

2. Метод банківського права.

Метод правового регулювання банківської діяльності є дещо неоднорідним. З одного боку, використовується метод владних приписів, що властивий адміністративному праву, — інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями (Кабінет Міністрів України, Національний банк України (НБУ)). Існують також владні відносини між НБУ і комерційними банками. З другого боку, відносини банків з клієнтурою базуються на юридичній рівності сторін, тобто застосовується цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин.

Банківському праву властиві обидва вказані методи, оскільки завдяки першому держава прямо й безпосередньо регулює поведінку суб’єктів цих відносин, а другому – встановлює тільки межі для самостійного врегулювання взаємовідносин суб’єктів. Зазначений метод правового регулювання як спосіб впливу на свідомість і волю людей визначає поведінку суб’єктів у регулюванні банківських суспільних відносин.

До спеціальних принципів банківського права належать:

— принцип свободи економічної діяльності. Суб’єкти банківської діяльності мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Обмеження у здійсненні банківської діяльності передбачаються законодавством України;

— принцип неухильного виконання економічних нормативів, встановлених НБУ, норм чинного законодавства. Цей принцип зобов’язує суб’єктів банківських правовідносин додержувати правил поведінки, приписуваних нормами банківського права. Так, правилами НБУ передбачено, що комерційні банки зобов’язані додержувати економічних нормативів, встановлених НБУ;

— принцип поєднання публічних і приватних начал у банківській сфері. З одного боку, держава займається організацією, регулюванням і управлінням банківською системою в інтересах усього суспільства. А з іншого, проявляються приватні інтереси кредитних установ, клієнтів, тобто діє паритет інтересів усіх суб’єктів банківського права;

— принцип задоволення потреб клієнтів та максималізацй отримання прибутку банками;

— принцип добровільності взаємовідносин і взаємної заінтересованості банківських установ та їх клієнтів.

— принцип підтримки конкуренції та заборони економічної діяльності, спрямованої на монополізацію й недобросовісну конкуренцію. Контроль за додержанням антимонопольного законодавства у сфері банківської діяльності здійснює Антимонопольний комітет України (АКУ). Реорганізація комерційних банків відбувається за погодженням з АКУ у випадках, передбачених чинним законодавством.

— принцип нагляду за діяльністю банків та інших кредитно-фінансових установ. Верховна Рада України контролює діяльність НБУ (затверджує кошторис та звіт про його роботу, а також ліміт зовнішнього державного боргу); НБУ контролює діяльність комерційних банків (встановлює для них економічні нормативи, перевіряє створення їх реєстрацією, контролює додержання ними законодавства), здійснює контроль за веденням касових операцій; комерційні банки контролюють ліміти залишків готівки в касах для юридичних осіб, порядок відкриття та закриття рахунків, здійснення валютних операцій через уповноважених банків тощо.

4. Система і джерела банківського права.

Джерелом національного права є, як відомо, форма вираження державної волі в нормативних актах — офіційних письмових документах компетентного органу держави, у яких встановлюються норми права.

До джерел банківського права належать: Конституція України (зокрема, ст. 99, 100), закони й постанови Верховної Ради України, (зокрема. Закони України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 р., “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22 листопада 1996 р., “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 р. тощо.

У системі банківського законодавства особлива роль відводиться фундаментальним законам, які мають вищу юридичну силу й охоплюють найважливіші питання, що виникають у банківській сфері. Серед чинних виділяють такі важливі Закони України: “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р., який визначає правові основи існування банків, порядок створення й основні принципи їх діяльності, встановлює правову природу взаємовідносин з клієнтами та їх захист; “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р.

Серед джерел банківського права важливий блок становлять підзаконні нормативні акти, які можна розподілити на: дві групи.

1. Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Правовий статус кредитних спілок	\|	Нормативні акти міністерств, державних комітетів, що стосуються сфери банківської діяльності, а також нормативні акти НБУ. 1 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.