Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Нормативні акти міністерств, державних комітетів, що стосуються сфери банківської діяльності, а також нормативні акти НБУ. 1 страница

Міжнародні звичаї та міжна­родні договори.

До міжнародних звичаїв, які склалися в міжнародній практиці, слід віднести Уніфіковані правила і звичаї МТП для до­кументарних акредитивів у редакції 1993 р., Уніфіковані пра­вила МТП по інкасо в редакції 1995 р.

У ст. 9 Конституції України зазначено, що чинні міжна­родні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. До них слід віднести Женевські чекові конвенції 1930 р., Оттавську кон­венцію УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р. тощо.

Важливе місце в банківській практиці посідають також правові звичаї та правила ділового обороту. При визначенні місця звичаю в ієрархії правових норм слід виходити з того, і що в більшості зарубіжних країн звичай становить насамперед норму, яка доповнює закон, у тих випадках, коли відповідний припис в законі взагалі відсутній або він неповно врегулював те чи інше положення. Звичаєм ділово­го обороту визнається правило поведінки, яке не передбачено актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко за­стосовується в певній сфері підприємництва. Звичай ділового обороту може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай ділового обороту, що суперечить положенням актів цивільного законодавства або договору, не застосовується.

 

5. Роль банківського права в умовах ринкової економіки.

Отже, банківське право тісно пов’язане з економічними процесами в державі і застосовується для врегулювання спе­цифічних відносин, що виникають у процесі банківської діяль­ності та надання банківських послуг.

За умов ринкової економіки банківське право відігравати­ме дедалі значнішу й активнішу роль у державі. Як інструмент вивчення фінансово-кредитного механізму воно спрямоване на забезпечення раціонального й ефективного функціонування банківської системи в державі, сприятиме розвитку кредитної системи, встановленню правових основ розрахунків та валют­них відносин на території України.

 

6. Поняття банківського законодавства України та його особливості.

Конституція України (зокрема, ст. 99, 100), закони й постанови Верховної Ради України, (зокрема. Закони України “Про державне регу­лювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 р., “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22 листопада 1996 р., “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 р. тощо.

У системі банківського законодавства особлива роль відво­диться фундаментальним законам, які мають вищу юридичну силу й охоплюють найважливіші питання, що виникають у банківській сфері. Серед чинних виділяють такі важливі Зако­ни України: “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р., який визначає правові основи існування банків, порядок створення й основні принципи їх діяльності, встановлює правову природу взаємовідносин з клієнтами та їх захист; “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р.

 

7. Основні положення Закону України «Про банки і банківську діяльність» (2000р.).

У системі банківського законодавства особлива роль відво­диться фундаментальним законам, які мають вищу юридичну силу й охоплюють найважливіші питання, що виникають у банківській сфері. Серед чинних виділяють такі важливі Зако­ни України: "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 p., який визначає правові основи існування банків, порядок створення й основні принципи їх діяльності, встановлює правову природу взаємовідносин з клієнтами та їх захист. Читать ЗУ.

Цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.
Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Положення цього Закону та нормативно-правові акти Національного банку України застосовуються як до банків, так і до філій іноземних банків.

Згідно Закону "Про банки і банківську діяльність'' банківська діяльність це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення їх від власного імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Тобто, згідно закону зміст банківської діяльності спрямовано на виконання передбаченого комплексу банківських операцій. Проте банківська діяльність - один з елементів, що забезпечують функціонування фінансової системи; через банківські правовідносини реалізовується грошово-кредитна політика в державі тощо.
В чинному законодавстві України, у ст.4 Закону "Про банки і банківську діяльність" закріплено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до законодавства України. Разом з тим, законодавство гарантує кожному банку економічну самостійність, рівні можливості на грошовому ринку, свободу конкуренції та ін. Проте, зважаючи на особливу природу банківської діяльності, її роль та значення у реалізації грошово-кредитної політики в державі. Національний банк України наділений низкою владно-організаційних, контрольно-наглядових та інших функцій.
Разом з тим, законодавство гарантує кожному банку економічну самостійність, рівні можливості на грошовому ринку, свободу конкуренції та ін. Проте, зважаючи на особливу природу банківської діяльності, її роль та значення у реалізації грошово-кредитної політики в державі. Національний банк України наділений низкою владно-організапійних. контрольно-наглядових та інших функцій. Зокрема НБУ здійснює ліцензування банківської діяльності; встановлює вимоги щодо капіталізації банків; встановлює економічні нормативи для банків, правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками; здійснює банківське регулювання та нагляд, інші функції

 

8. Норми банківського права та їх класифікація.

Структура норми банківського права, тобто їх внутрішня побудова, складається з елементів — гіпотези, диспозиції та санкції.

За функціональною спрямованістю норми банківського права можна поділити на дві групи:

а) регулятивні;

б) Охоронні.

Регулятивні норми банківського права встановлюють права й обов’язки суб’єктів банківських правовідносин. До ре­гулятивних норм належать норми, які визначають функції НБУ і комерційних банків, встановлюють вимоги щодо ліцен­зування банківської діяльності.

Охоронні норми банківського права передбачають застосу­вання заходів примусу за порушення норм банківського зако­нодавства. До цих норм належать норми, які передбачають підстави і форми здійснення банківського нагляду, санкції за порушення валютного законодавства.

Роль банківського права виявляється в захисті прав та інте­ресів суб’єктів і має конкретне втілення завдяки застосуванню регулятивних та охоронних норм. В свою чергу, регулятивні норми банківського права залежно від характеру їх впливу на учасників банківських правовідносин поділяються на зобов’язуючі, забороняючі та уповноважуючі.

Зобов’язуючі норми права регулюють активну поведінку суб’єктів і пропонують в категоричній формі здійснювати певні дії. Наприклад, обов’язок отримувати банком ліцензію на здійснення банківської операції, зберігати кошти на рахун­ках у банках тощо.

Забороняючі норми банківського права приписують не здійснювати дій, що порушують банківську дисципліну. На­приклад, правилами касових операцій застосування готівки між юридичними особами обмежене. Валютне законодавство України забороняє на території країни використання інозем­ної валюти як засобу платежу, за винятком випадків і в поряд­ку, встановленому чинним законодавством.

Уповноважуючі норми банківського права надають учас­никам цих відносин повноваження на здійснення певних дій в установлених межах. Так, суб’єкти кредитних правовідносин укладають кредитні договори, у яких визначають свої права й обов’язки.

За змістом норми банківського права поділяють на матеріальні і процесуальні. Прикладом матеріальних норм банківського права є мета і функції банківського нагляду, підстави створення комерційних банків, види санкцій, які мо­жуть застосовуватися до банків.

Процесуальні норми банківського права встановлюють по­рядок застосування норм матеріального права. Так, законода­вець визначає вимоги, що пред’являються до звітності банків, встановлює процедуру стягнення штрафів, тобто процесуальні норми регулюють взаємовідносини НБУ і банків з приводу банківського нагляду.

За призначенням норми банківського права поділяють на загальні та пруденційні. Загальні норми банківського права закріплюють правове положення НБУ і комерційних банків, їх організаційно-правові форми, функції, визначають порядок організації та здійснення банківського нагляду, порядок здійснення банківських операцій.

Пруденційні норми банківського права — це норми, що мають на меті забезпечити стабільність функціонування банківської системи, захистити інтереси вкладників. Вони пе­редбачають різні фінансові та організаційні заходи, реалізація яких повинна привести до зниження банківського ризику. На­приклад, державна реєстрація та ліцензування банківської діяльності, встановлення НБУ економічних нормативів, застосування заходів впливу від імені держави.

 

9. Банківські правовідносини, їх зміст і склад.

Банківські правовідносини є різновидом правових. Це такі суспільні відносини, що встановлюють між учасниками юридичний зв’язок організаційного і майнового характеру, врегульовані нормами банківського права.

Банківські правовідносини виконують такі основні функції:

— закріплюють конкретну поведінку учасників у процесі банківської діяльності або при здійсненні банківських опе­рацій;

— визначають коло суб’єктів, на яких поширюється дія норм банківського права;

— забезпечують приведення в дію юридичних засобів для реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Банківські правовідносини складаються із суб’єктів, між якими виникли правові відносини, об’єктів та змісту, тобто суб’єктивних юридичних прав і обов'язків. Суб’єктами банківських правовідносин можуть бути державні органи (НБУ), юридичні особи (комерційні банки, підприємства), фізичні особи (громадяни України, іноземці). Особливим суб’єктом цих відносин є держава.

Об’єктом банківських правовідносин є те, стосовно чого вони виникають, — кошти, цінні папери, майно, дії громадян та юридичних осіб (здійснення платежів, операцій з іноземною валютою, купівля-продаж цінних паперів). Матеріальним змістом банківських правовідносин є поведінка суб’єктів, основою якої є суб’єктивні права й обов’язки, встановлені нор­мами банківського права. Правам однієї сторони відповідають обов’язки іншої і навпаки.

Банківські правовідносини мають такі самі характерні риси, що властиві всім видам правовідносин, але у них є і свої специфічні ознаки. По-перше, вони виникають у специфічній сфері економічної діяльності держави і пов’язані з її банківською діяльністю. По-друге, ці відносини складаються з двох елементів — владно-організаційного (наприклад, реє­страція НБУ комерційних банків) і майнового (отримання клієнтом кредиту в установі банку). По-третє, однією з вимог банківських правовідносин є обов’язкова участь банків і вико­нання ними у зв’язку з цим своїх функцій. По-четверте, у цих відносинах задіяний специфічний метод, який ґрунтується на поєднанні двох різних методів регулювання — методі владних повноважень щодо іншого учасника та. методі юридичної рівності сторін, що стосується сфери майнових відносин.

Банківські правовідносини, що регулюються нормами-банківського законодавства, різноманітні за своїм змістом, адже вони пов’язані з економічною діяльністю держави і вини­кають у процесі організації і здійснення банківської діяльності.

Банківські правовідносини за змістом регулювання можна класифікувати на правовідносини:

– що регулюють організацію банківської системи;

– що виникають у сфері банківських операцій;

кредитні;

розрахункові;

валютні;

з приводу обігу цінних паперів;

– регулювання грошового обігу.

Банківські правовідносини залежно від конкретного змісту поділяються на:

а) майнові, пов’язані з коштами як видом майна;

б) немайнові, пов’язані із забезпеченням режиму банків­ської таємниці або захистом ділової репутації банку;

в) організаційні, пов’язані з побудовою банківської систе­ми або організації структури банку;

Підставами виникнення банківських правовідносин мо­жуть бути: норма закону, адміністративний акт, договір або одностороння угода, заподіяння шкоди.

Виникнення, зміна і припинення банківських правовідно­син пов’язані з юридичними фактами, тобто подіями і діями, передбаченими нормами банківського законодавства.

Припинення банківських правовідносин має місце в разі смерті громадянина (наприклад, у зв’язку з цим відбувається погашення кредитного зобов’язання громадянина), або про­типравної дії, що порушує вимоги закону (коли комерційний банк порушують норми банківського законодавства і це при­зводить до відкликання Національним банком ліцензії на здійснення банківських операцій).

Регламентація суспільних відносин, що виникають і відбу­ваються з обов’язковою участю банків і виконанням ними своїх функцій, сприяє обігу грошових коштів у державі, відповідає економічним і соціальним потребам суспільства.

 

10. Поняття і функції банківської системи.

Банківська система е законодавче визначеною, чітко структурованою сукупністю фінансових інститутів, які займа­ються банківською діяльністю. Специфіка банківської системи виявляється в її функціях, а саме:

а) створення грошей і регулювання грошової маси;

6) трансформаційна функція;

в) стабілізаційна функція.

Важливою функцією банківської системи є функція ство­рення грошей і регулювання грошової маси, яка полягає в тому, що банки оперативно змінюють масу грошей в обігу, збільшу­ючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції беруть участь усі ланки банківської сис­теми (НБУ і комерційні банки) і вона стосується всіх напрямів банківської діяльності.

Для банківської системи характерна трансформаційна функція, яка полягає в тому, що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб’єктів господарювання і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, мають можливість змінювати (трансформувати) величину й строки грошових капіталів, їх розміри та фінансові ризики.

Крім зазначених функцій, банківська система також вико­нує стабілізаційну функцію, тобто забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку. Оскільки для банківської діяльності характерна висока ризикованість, і банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства, боротьба з ризиками є важли­вим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи. Банки, виступаючи посередниками грошового ринку, беруть на себе відповідальність перед інвесторами за банківський ризик своїх позичальників. Виконання банківською системою стабілізаційної функції забезпечується прийняттям законів та інших нормативних актів, що регла­ментують діяльність усіх ланок банківської системи, та ство­ренням належного механізму контролю і нагляду за додержан­ням як чинного законодавства, так і діяльності банків.

 

11. Правова основа банківської системи.

Акти, що діють у цей час у банківській сфері, залежно від їх юридичної сили, можна поділити на 5 груп:

  1. Конституція України, яка заклала концептуальні основи банківського законодавства;
  2. Закони України, що регулюють різні аспекти банківської справи;
  3. Укази Президента з питань банківської діяльності;
  4. Акти Кабінету Міністрів України з питань банківської діяльності;
  5. Нормативно-правові акти (постанови, положення, інструкції, правила Національного банку України з питань, віднесених до його повноважень.

Функціонування вітчизняної банківської системи регулюється насамперед Конституцією України, зокрема ст. 92, ч.2, п.1, яка передбачає, що винятково законами встановлюються правові засади у сфері функціонування кредитного, грошового, фінансового та інвестиційного ринків і інших важливих напрямків реалізації функцій держави. Звідси важливою задачею є визначення виду й способу правового регулювання банківської діяльності, яка в першу чергу повинна ґрунтуватися на законах, а потім реалізовуватися через правові механізми Національного банку.

Найважливішими актами в сфері банківської справи є закони, вони визначають правові засади функціонування банків. Нині в Україні діє цілий ряд законів, що регулюють банківську діяльність та банківську справу. Серед них: Закони "Про Національний банк України", "Про Раду Національного банку", "Про банки і банківську діяльність", "Про заставу", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про фінансовий лізинг", "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", "Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банкрутство", "Про платіжні системи і переказ грошей в Україні", "Про іпотеку", "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", "Про іпотечне кредитування, операцій з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", "Про організацію формування та обігу кредитних історій", "Про іпотечні облігації".

Серед перерахованих вище законів, науковці та фахівці обґрунтовано виділяють закони, які є базовими. До них відносяться Закони: "Про Національний банк України", прийнятий 20 травня 1999 р. і "Про банки і банківську діяльність", прийнятий 7 грудня 2000 р., оскільки зазначені нормативні акти є визначальними для банківської системи.

 

12. Структура банківської системи України.

Сучасна банківська система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України" відповідно до положень цього Закону.

Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України, який відповідає за підтриман­ня стабільності національної грошової одиниці та функціону­вання банківської системи. Національний банк України, як і центральні банки країн з ринковою економікою, виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, ор­ганом банківського регулювання і нагляду, монетарного та ва­лютного регулювання економіки, впливає за допомогою виз­начених законодавством функцій та операцій на всі сфери еко­номічного життя країни.

Національний банк України як головний банк держави виступає Координатором діяльності кредитних інститутів і ви­конує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни, зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів, здійснює розра­хункове обслуговування центральних органів влади. Держав­ного казначейства, бере участь в обслуговуванні державного боргу розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням та виплатою доходу за ними.

НБУ здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від органів державної влади, має право законодавчої ініціативи і в своїй діяльності підзвітний Президентові України та Вер­ховній Раді України.

Як центральний банк держави НБУ здійснює регулювання обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме: визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків; відсоткову політику; рефінансування комерційних банків; операції з цінними паперами на відкрито­му ринку; депозитну політику; управління золотовалютними резервами; регулювання імпорту й експорту капіталу.

НБУ належить виключне право введення в обіг (емісії) бан­кнот і монет, він встановлює правила введення в обіг, зберігання, перевезення грошей, визначає порядок ведення ка­сових операцій для банків, підприємств і організацій, організує інкасацію.

Виконуючи функцію банку банків, НБУ забезпечує функціонування платіжної системи, організовує міжбанківські розрахунки, виступає для комерційних банків своєрідним кре­дитором останньої інстанції, здійснює кредитування (рефінан­сування) банків з метою підтримки їх ліквідності наданням ломбардних та стабілізаційних кредитів, проведенням опе­рацій РЕПО.

Як орган банківського регулювання і нагляду НБУ здійснює державну реєстрацію і ліцензування банків, визначає правила, що регламентують їх діяльність, встановлює принци­пи і стандарти ведення бухгалтерського обліку та звітності в банках,

Важлива роль відводиться Національному банку як органу валютного регулювання і валютного контролю, який видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії на проведення-операцій із валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.

НБУ е юридичною особою, має статутний фонд, який перебуває у загальнодержавній власності, має свою печатку із зображенням Державного Герба України, займається госпрдарською діяльністю. Отже, діяльність Національного банку і України скерована на забезпечення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредитування, фінансування і розрахунків у народному господарстві.

До другого рівня банківської системи України належать ко­мерційні банки з різними формами власності, спеціалізації та сфери діяльності.

У ринковій економіці комерційним банкам належить, вели­ка роль, вони акумулюють значну частину кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, залучення депозитів, розрахункове обслуговування, займаються випуском і розміщенням цінних паперів тощо.

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними уста­новами, що діють у різних секторах ринку позичкового капіталу і фактично займаються всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням госпо­дарської діяльності своїх клієнтів. Враховуючи, що основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки, їх часто називають “універмагами фінансових послуг”.

За сучасних умов спостерігаються тенденції розмежування функцій та операцій комерційних банків з метою універ­салізації їх діяльності, підвищення ефективності банківської діяльності та одержання прибутків.

Різноманітність послуг, що надаються комерційними бан­ками, однак, не означає, що всі вони виконують однаковий набір операцій. Кожен банк визначає сферу своєї діяльності, виходячи з потреб клієнтів, яких він обслуговує. Проте існує низка основних, базових функцій комерційного банку, які дають змогу віднести цей фінансовий інститут до установ банківської системи. До таких основних функцій ко­мерційного банку, що визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті, посередництво в розрахун­ках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.

Банківська система України є одним з найбільш динамічно розвинених секторів національної економіки, де перехід до ринкових відносин відбувався досить швидко і де реально відбувається процес демонополізації, діє конкуренція, гроші та кредит набувають ринкового змісту.

 

13. Роль банківської системи в регулюванні економічних відносин держави.

Банківська система України становить органічну частину загальноекономічного комплексу і безпосередньо взаємодіє з економікою країни в цілому, відіграє значну роль в еко­номічних процесах, що виявляється в створенні оптимального середовища для мобілізації й вільного “переливання” капіталів, нагромадження коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва.

Ефективність банківської системи країни багато в чому за­лежить від процесу її реструктуризації, здійснення належної державної політики у сфері банківської діяльності. До цілей державної політики в банківській сфері належать:

• уникнення надмірної концентрації економічної влади, обме­ження прояву монополізації і підтримання конкуренції в банківській діяльності;

• забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитний політиці держави;

• підтримання політики достатньої концентрації банків з метою посилення їх конкурентоспроможності;

• забезпечення додержання законів і правил, що передбачає високий рівень ведення банківської справи;

• задоволення потреб суспільства в різноманітних банківсь­ких послугах;

• поліпшення наслідків можливих кризисів у банківській системі;

• забезпечення спроможності банків задовольняти потреби і законні інтереси своїх клієнтів; стимулювання та сприяння високому рівню ефективності й прибутковості операцій щодо розміщення кредитів у різні галузі економіки. З метою реалізації цілей державної політики в банківській сфері 14 липня 2000 р. було видано Указ Президента України “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень”.

 

14. Правова природа Національного банку України.

Правове становище НБУ визначається Конституцією України (статті 99 і 100), Законом України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р., а також іншими нормативними актами.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України є центральним банком держави і знаходиться в її власності. Національний банк України, будучи державним банком країни, разом із своїми філіями являє собою пер­ший рівень банківської системи України і є свого роду «банком бан­ків», так як виконує базові функції кредитної і резервної системи і обслуговує виконання державного бюджету країни.

Правова природа Національного банку України має свої особливості. З одного боку, Національний банк є юридичною особою (ст. 6) і може укладати цивільно-правові угоди з комерційними банками і дер­жавою. А з іншого, — він має широкі владні повноваження щодо управління грошово-кредитною системою держави (ст. 8). Таким чином, Національний банк України має подвійну правову природу.

Національний банк України створений відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» і діє на основі законодавства України, свого Статуту, затвердженого постановою Президії Верховної Ради України від 7 жовтня 1991 р., а також договорів або інших угод України з іншими державами в галузі кредитно-грошових відносин.

Національний банк є емісійним центром України, підзвітний Верховній Раді України і має право законодавчої ініціативи. Він проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національному банку належить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також на випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України. Національний банк створює державну скарбницю України та організує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси.

Національний банк представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво передбачено на рівні центральних банків.

Національний банк України нагромаджує золотовалютні резерви, які зараховуються на баланс Національного банку, здійснює операції щодо їх розміщення, в тому числі в іноземних банках, самостійно або через банки, уповноважені ним на виконання зовнішньоекономічних операцій.

Основними завданнями Національного банку України є регулювання і дотримання сталого грошового обігу в державі, здійснення заходів, спрямованих на забезпечення конвертованості гривні і розвиток валютного ринку; забезпечення спрямування кредитних ре­сурсів у пріоритетні галузі економіки і, насамперед, — на розвиток ринку товарів і послуг; аналіз грошово-кредитних відносин та їх прогнозування; здійснення функцій резервного банку, зберігання й управління резервними фондами грошових знаків, дорогоцінних металів і золотовалютних запасів; організація розрахунків між комерційними банками через кореспондентські розрахунки, а також інші кредитно-розрахункові операції згідно з діючим законодавством; контроль за до­держанням банками, їх філіями й установами положень та економічних нормативів, встановлених відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Національний банк як суб’єкт права характеризується складною майновою і фінансовою структурою. Майно Національного банку складається із фондів основних і оборотних коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі НБУ.


Читайте також:

  1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
  2. А також для вегетативного розмноження.
  3. А. В. Дудник 1 страница
  4. А. В. Дудник 10 страница
  5. А. В. Дудник 11 страница
  6. А. В. Дудник 12 страница
  7. А. В. Дудник 2 страница
  8. А. В. Дудник 3 страница
  9. А. В. Дудник 4 страница
  10. А. В. Дудник 5 страница
  11. А. В. Дудник 6 страница
  12. А. В. Дудник 7 страница




Переглядів: 564

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття і предмет банківського права. | Нормативні акти міністерств, державних комітетів, що стосуються сфери банківської діяльності, а також нормативні акти НБУ. 2 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.038 сек.