• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Шляхи вираження добового графіка навантажень.

Вироблення електроенергії за рік на електростанції :

W_в = N_у ∙ h_у , МВт∙год

Відпуск електроенергії з шин електростанції :

W_відп = W_в - W_в.п. , МВт∙год

Електроенергія власних потреб :

W_в = ﴾ К_в.п. / 100 ﴿ ∙ W_в,

W_відп.=W_в - W_в.п.= N_у ∙ h_у -﴾К_в.п./100﴿ ∙ N_у ∙ h_у= N_у ∙ h_у ∙ [1- ﴾К_в.п./100﴿] ,

де N_у - установлена потужність, МВт;

К_в.п. – коефіцієнт власних потреб .

Для характеристики об’єму виробництва у вартісній формі використовуються показники валової, товарної, реалізованої і нормативно-чистої продукції.

Валова продукція (ВП) включає в себе вартість (грн.) усіх вироблених за певний період готових товарів та напівфабрикатів, вартість виконаних робіт промислового характеру та послуг, що надаються на “сторону” :

ВП = W_спож ∙ Ц_е + Q_відп. ∙ Ц_т + С_рем.р. , тис.грн.. де

W_спож – спожита електроенергія

Ц_е, Ц_т - ціна електро та тепло енергій

Q_відп. – відпущена теплота

С_рем.р – вартість ремонтних робіт

На електростанціях валовою продукцією вважають кількість електроенергії (у грошовому вигляді) , відпущеної с шин станції по єдиної ціні, та кількість теплової енергії, відпущеної с колекторів . В валову продукцію враховується також вартість капітального ремонту обладнання та рухомого складу транспорту, виконаного господарським способом.

Реалізована продукція (РП) – це відпущена споживачам , збутовим або торгуючим організаціям та оплачена ними по встановленим тарифам продукція.

РП = W_спож ∙ Т_е + Q_спож. ∙ Т_т , де

W_спож , Q_спож. - спожита електро та тепло енергії

Т_е , Т_т – тарифи за спожиту енергію

W_спож.= W_відп. ∙ [1- ﴾К_{втр. .}/ 100﴿] , де

К_втр.. – коефіцієнт витраченої енергії при передачі і розподілу.

Шляхи вирівнювання добового графіка електрона вантаження:

- створення ГАЕС;

- тризмінний режим роботи енергомістких підприємств;

- залік у тарифі часу споживання електроенергії.

Контрольні запитання

до теми “Розвиток енергетики України. Нетрадиційні і нові види енергії. Паливно-енергетичний комплекс України”:

1. Особливості енергетичної галузі промисловості.

2. Розвиток енергетики України.

3. Шляхи вираження добового графіка навантажень.

4. Паливно-енергетичний комплекс України.

Задача .

Визначити виробіток та відпуск електроенергії по ТЕС з турбінами К–500-240, кількість блоків n_бл = 2, h_у = 6300 год/рік, К_в.п. = 4%. Розрахувати об’єм валової продукції по ТЕС.

Тема 2: „Основи управління енергетичним виробництвом. Механізми управління.”

В процесі праці між людьми виникають зв’язки .

Управління , або менеджмент – це діяльність по координації праці інших людей, тобто це вплив на відносини між людьми в процесі виробництва для забезпечення узгоджених дій виробничих підрозділів, причому діяльність нижчестоящої ланки повинна відповідати завданням вищестоящої.

Сутність управління (менеджменту) складається у виконанні функцій планування, організації, обміну і контролю.

Методи управління :

- економічні –це директивні планові завдання та важелі (госпрозрахунок, ціна, прибуток, кредит, матеріальне заохочення);

- соціально-психологічні – вивчення соціального складу виробничих колективів, підвищення кваліфікації, охорона праці, здоров’я, покращення житлових умов, побуту і т.д.;

- правові – засоби юридичного впливу, матеріальна, адміністративна дисциплінарна та кримінальна відповідальність, організаційно-адміністративна відповідальність (накази, розпорядження, укази).

Принципи управління:

- підбір та розташування кадрів;

- контроль за виконанням;

- принцип моральної та матеріальної зацікавленості;

- науковість.

Є три системи управління енергетикою :

1) неавтоматична система управління, використовується для управління колективами людей;

2) автоматична система управління, використовується при управлінні технологічними процесами, машинами, механізмами;

3) автоматизована система управління

Функціонування механізму управління забезпечується адміністрацією підприємства до якої відносяться директор, його заступники, начальники цехів, відділів та керівники інших підрозділів.

Функціональні обов’язки апарату управління:

- керівник - виконує управлінське рішення на підставі інформації, яку має;

- керівники функціональних органів (цехів, відділів, секторів) – звідують плануванням, обліком, контролем, нормуванням;

- робітники апарата управління (спеціалісти різних служб) – здійснюють сбір і аналіз інформації, підготовку проектів рішень та контроль за їх виконанням.

Внутрішня структура управління на підприємстві визначається і конкретизується масштабами і структурою об’єктів управління.

Лінійне управління – передбачає єдиноначальність, тобто між керівником і виконавцем нема проміжних ланцюгів.

Керівник виконавець

Функціональне управління – коли на допомогу виконавцю підключається виконавець-фахівці:

Керівник виконавець

Виконавець - фахівець

Лінійно-функціональне , або штабне управління – коли на допомогу лінійним виконавцям додаються функціональні відділи з штабом фахівців

Керівник виконавець

виконавець - фахівець

Функціональні відділи

Контрольні запитання

до теми “Основи управління енергетичним виробництвом. Механізми управління.”

1. Принципи і методи управління.

2. Функціональні обов’язки робітників апарату управління. Внутрішня структура управління.

Тема 3 :“Енерговиробництво та його структура. Функції підприємств. Статут та паспорт підприємства. ”

Під виробничою структурою розуміють сукупність виробничих підрозділів, їхній взаємозв’язок та розміщення. Основною структурною одиницею промислового виробництва є цех. Розрізняють цехи основного та допоміжного виробництва.

Під цехами основного виробництва розуміють такі, в котрих виробляють продукцію, для випуску котрої створено підприємство. На ТЕС основними будуть усі цехи, в котрих відбуваються процеси по перетворенню хімічної енергії палива в теплову та електричну.

До цехів основного виробництва ТЕС відносяться котлотурбінний і електричний. Цехами допоміжного виробництва промислових підприємств є цехи, котрі, не будучи зв’язані з виготовленням основної продукції підприємства, обслуговують основне виробництво. Цехи допоміжного виробництва забезпечують основному виробництву необхідні умови для нормальної роботи (здійснюють ремонт обладнання, постачання матеріалами, інструментами та пристосуванням, запасними частинами, різними видами енергії, транспортом).

Котлотурбінний цех.

Функції турбінного цеху полягають у перетворенні енергії пари високого тиску в механічну енергію за допомогою турбін (турбоагрегатів).

За котлотурбінним цехом закріплені котельний, турбінний, а також усе допоміжне обладнання котре приймає участь в виробництві теплової та електричної енергії. На цей цех припадає левова доля всього виробничого процесу на ТЕС.

Функції котельного цеху полягають у виробництві тепла (пари високого тиску) в котлах та передача його по паропроводах в турбінний цех.

У виробництві даного цеху зайнятий персонал по експлуатації обладнання, котрий працює вахтовим методом, а також ремонтний персонал котельного та турбінного цехів.

Електричний цех.

Функція електроцеху полягає в перетворенні механічної енергії в електричну за допомогою генераторів, а також в трансформації та передачі електроенергії в систему споживання.

За електроцехом закріплюють генератори та усе електричне обладнання електростанції, враховуючи пристрої релейного захисту, електричної автоматики, телемеханіки та зв’язку, електровимірювальні прилади. В його веденні знаходяться електроремонтна та трансформаторна майстерні, масляне господарство, електромеханічна лабораторія, що займається випробуванням обладнання та пристроїв вторинних кіл. Електроцех виконує випробування та ремонт електродвигунів усіх механізмів, встановлених на електростанції, хоча самі механізми належать персоналу інших цехів та експлуатуються ними.

Весь персонал цеху розподіляється на експлуатаційний та ремонтний.

До цехів допоміжного виробництва ТЕС відносять : паливо-транспортний, хімічний, теплової автоматики та вимірювань, ремонтно-будівельний.

Паливно-транспортний цех.

Функція паливно-транспортного цеха полягає в забезпеченні безперебійного постачання паливно-енергетичними ресурсами котельний цех.

В виді палива на ТЕЦ використовують вугілля, мазут і газ. Для кожного виду палива існує своя спеціальна система паливоподачи, на підставі котрої організується свій режим роботи цеху. Найбільше ефективним паливом для ТЕЦ є газ.

Весь персонал цеху поділяється, як і в основних цехах, на експлуатаційний і ремонтний.

Хімічний цех.

Функція хімічного цеху полягає в регенерації, очищенні води, яка приймає участь в технологічному процесі. За хімічним цехом закріплені склади, ємності хімічних реагентів, вапняне господарство, господарство по водоочищенню і т. ін., а також обладнання, яке приймає участь в технологічному процесі.

За хімічним цехом закріплена хімічна лабораторія, котра проводить спеціальні аналізи.

Весь персонал цеху ділиться на експлуатаційний та ремонтний.

Цех теплової автоматики та вимірювань.

Функції даного цеху полягають в обслуговуванні та ремонті автоматичного обладнання, зніманні спеціальних діаграм, вимірювань.

До ЦТАВ закріплено автоматичне обладнання, яке встановлено в котельному, турбінному, хімічному, електричному, паливно-транспортному цехах.

За ЦТАВ закріплені лабораторії точної механіки, теплової автоматики, електронної автоматики, вимірювань.

Ремонтно-будівельний цех.

Функція ремонтно-будівельного цеху полягає у підтриманні в технічно-справному стані усіх будівель, споруд, шляхів, площадок, спеціальних комунікацій, трубопроводів, технічної води, пожежних гідрантів, питною та гарячої, каналізації, а також в своєчасному ремонті та виготовленні спеціальних деталей, заготовок.

За ремонтно-будівельним цехом закріплені такі ділянки: будівельні, столярні, сантехнічні, слюсарні, механічні, ковальський цех, малої механізації, зварювальний, по влаштуванню риштувань і т. ін

Непромислове виробництво.

До непромислового виробництва відносять господарства , продукція та послуги котрих не входять в основну діяльність підприємства. В їхні функції входять обслуговування побутових потреб персоналу підприємства, тобто підрозділи та відділи, яки не приймають участі в промисловому виробництві, а саме: управлінський відділ, виробничо-технічний, правово-економічний, відділ техніки безпеки та охорони праці, відділ капітального будівництва, бухгалтерія, відділ кадрів, воєнізована охорона, відділ постачання, складське господарство, відділ по громадський охороні, медична частина і т. ін

Управління тепловою електростанцією очолює директор, котрий в межах наданих йому прав розпоряджується усіма засобами та майном електростанції, керує роботою колективу, несе відповідальність за дотримання фінансової, договірної, технічної та трудової дисциплін на станції, забезпечує цілісність власності.

Усією виробничо-технічною діяльністю електростанції директор керує через свого першого заступника – головного інженера.

Головний інженер відає технічними питаннями, організує розробку та впровадження передових методів праці, раціонального використання обладнання, економної витрати палива, електроенергії, матеріалів. Під керівництвом головного інженера відбувається ремонт обладнання . головний інженер очолює кваліфікаційну комісію по перевірці технічних знань та підготовку інженерно-технічних працівників електростанції.

Кожний цех електростанції очолює начальник, якого призначає директор підприємства. Начальник цеху організує роботу колективу цеху по виконанню планових показників, приймає участь у виховній роботі в колективі, розпоряджується засобами цеху, має право заохочення та накладання дисциплінарних стягнень на робітників цеху і т. ін

Окремі ділянки цеху очолюються майстрами . Майстер з керівником ділянки відповідає за виконання плану, розміщення працівників та техніку безпеки, правильне нормування праці. Завдання, що поставлені перед майстром, потребують від нього не тільки технічної підготовки, але й знань економіки виробництва, його організації, він повинен бути обізнаним в економічних показниках роботи своєї ділянки, цеху, підприємства в цілому. Майстри безпосередньо керують роботою бригадирів та бригад робітників.

Для будь-якого підприємства, в тому числі і енергетичного, утверджується статут, оформляється паспорт. В статуті визначається найменування підприємства та місце його знаходження, найменування вищестоящої організації, котрій безпосередньо підпорядковане підприємство, предмети та мета його діяльності, статутний фонд (виділенні підприємству державою, можливі й інші джерела, основні та оборотні фонди) та перелік реквізитів, рахунків у банкові ( можливо в декількох), порядок звітності. Електростанція є юридичною особою з дня затвердження статуту.

Паспорт підприємства містить дані про наявність та використання потужностей, основних фондах та капітальному будівництві, матеріальних ресурсах, трудових ресурсах, фінансових показниках, показниках соціального розвитку. Дані, що вміщені в паспорті, необхідні для оцінки рівня та резервів (потенційних можливостей) виробництва та використовуються при плануванні.

Контрольні запитання

до теми “Енерговиробництво та його структура. Функції підприємств. Статут та паспорт підприємства. ”

1. Виробнича структура енергопідприємства ?

2. Функціональні обов’язки основних цехів ТЕС.

3. Функції цехів допоміжного виробництва.

4. Функції підрозділів що відносяться до непромислового виробництва?

5. Схема управління виробничо-технічною діяльністю електростанції. Паспорт підприємства.

Тема 4 : “Капітальні вкладення та капітальне будівництво в енергетиці”

Розвиток енергетичної бази країни забезпечується будівництвом нових потужностей теплових, атомних та гідроелектростанцій, ліній електропередач, електричних та теплових мереж. На створення нових, а також розширення та реконструкцію діючих підприємств витрачаються значні матеріальні, трудові та фінансові ресурси. Сукупність цих затрат в грошовому виразі називаються капітальними вкладеннями .

Розрізняють чотири види капітальних вкладень на будівництво:

- нове будівництво;

- розширення діючих підприємств;

- реконструкція;

- технічне переозброєння діючих енергопідприємств.

До нового будівництва відносять спорудження комплексу об’єктів основного, допоміжного, підсобного та обслуговуючого призначення знов споруджених енергетичних підприємств, будівель та споруд, яке здійснено на нових майданчиках з метою створення нової виробничої потужності. Якщо будівництво підприємства намічається виконувати позачергово, то до нового будівництва відноситься та слідуючи, до вводу в дію усіх запроектованих потужностей, передбачених проектом.

До розширення діючих підприємств відносяться будівництво нових та розширення існуючих окремих цехів та об’єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення на території діючих підприємств, або прилягаючих до них майданчиках, з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей.

Реконструкція являє собою здійснювані по комплексному проекту перебудови цехів та об’єктив електростанцій, зв’язане з вдосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень НТП. Реконструкція здійснюється з метою збільшення виробничих потужностей, покращення якості та зміна номенклатури продукції в основному без збільшення кількості працюючих при одночасному покращенню техніко-економічних показників виробництва умов праці, охорони оточуючого середовища.

До технічного переозброєння діючих енергетичних підприємств відноситься комплекс по підвищенню техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів та ділянок на основі впровадження передової техніки та технологій, механізацій та автоматизацій виробництва, модернізацій та зміни застарілого фізично зношеного обладнання новим, більш вдосконаленим. На відміну від реконструкцій технічне переозброєння проводиться, як правило, без розширення виробничих площ.

Джерелом планових капітальних вкладень є бюджетні асигнування, власні кошти підприємств та кредити банку.

При побудові електростанцій в склад капітальних вкладень входять наступні види затрат:

- на будівельно-монтажні роботи, зв’язані з підготовкою території будівництва з зведенням будівель і споруд, з монтажем обладнання;

- на придбання різних видів обладнання, інструмента та інвентарю, що входять до складу основних фондів;

- інші капітальні затрати (затрати на проектно-пошукові роботи, на утримання дирекції електростанції яка будується, та на авторський нагляд проектних організацій, на підготовку кадрів для експлуатації ЕС та ін)

Співвідношення між цими видами затрат називається технологічною структурою капітальних вкладень.

Прогресивність структури капітальних вкладень підвищується зі збільшенням долі затрат на обладнання.

В залежності від мети, для якої необхідно встановити капітальні вкладення, вони визначаються з різною точністю. Для орієнтовних розрахунків широко використовується показник питомих капітальних вкладень, показник ефективності капітальних вкладень. Цей показник характеризує значення капітальних вкладень, що приходяться на 1 кВт потужності ЕС.

К_пит = К_буд. / N_у ; грн../кВт, де

N_у – установлена потужність ЕС, кВт або ГДж/год;

К_буд. – капітальні вкладення в будівництво, млн.грн..

Капітальні вкладення в потужності електростанції блочного типу можуть бути наближено розраховане за формулою:

К_ЕС = [К^г_бл + К^н_бл ∙ (n_бл - 1) ] ∙ к_р.б. ; млн..грн. де

К^г_бл - капітальні вкладення ,яки зв’язані з установкою одного блоку, головного (першого), млн..грн.

К^н_бл – капітальні вкладення, яки зв’язані з установкою кожного наступного блоку, млн..грн.

n_бл – кількість блоків даного типорозміру, встановлених на ЕС.

Сучасні енергетичні підприємства складаються з багатьох окремих об’єктів. Їх будівництво, розширення, реконструкція, як правило, проводиться по єдиній проектно-кошторисній документації. Сукупність таких об’єктів, яки в комплексі забезпечують нормальну експлуатацію запроектованого підприємства, називають спорудженням (будівництвом). Враховуючи відносно довгій строк будівництва великих та складних енергоблоків, в їх складі виділяють окремі пускові комплекси та черги. Чергою будівництва промислового підприємства називається визначена проектом частина підприємства, яка забезпечує випуск продукції. Вона може складатися з одного або декількох пускових комплексів, під котрими розуміють сукупність об’єктів , яки забезпечують випуск продукції для даного пускового комплексу, та нормальні умови праці для обслуговуючого персоналу.

Новим є будівництво, здійснюване на нових майданчиках по першої початковій затвердженій технічній документації.

Перехідним будівництвом називається таке будівництво, яке передбачається продовжуватися в плановому періоді на підставі незмінної проектно-кошторисної документації, або заново затвердженою в встановленому порядку.

Контрольні запитання до теми “Капітальні вкладення та капітальне будівництво в енергетиці”

1. Капітальні вкладення, їх види і характеристика.

2. Напрямки капітальних вкладень, їх відмінності і характеристика.

3. Фінансування капітальних вкладень.

4. Структура капітальних вкладень в енергоблоки. Назвіть шляхи підвищення ефективності капітальних вкладень.

Задача.

Визначити питомі капіталовкладення на двох АЕС, що знаходяться в однакових умовах будівництва:

АЕС №1 –потужність 4000 МВт, з реактором ВВЕР-1000 та капіталовкладенням – 720 млн. грн..

АЕС №2 – потужність 880 МВт з реактором ВВЕР-440 та капіталовкладеннями 320 млн. грн..

Проаналізувати результати.

Тема 5 :“ Виробничі потужності енергетичних об’єктів. Класифікація. Резерви потужності. ”

Використання основних виробничих фондів ЕС залежить, головним чином, від використання їхньої активної частини і перш за все - силового обладнання. Потужність силового обладнання визначає виробничу потужність ЕС, її максимальне навантаження, котре вона здатна забезпечити по електроенергії (кВт∙год) та тепло енергії (ГДж/год).

Розрізняють установлену потужність, номінальну, розподільчу та робочу потужності ЕС.

Установлена потужність електростанції (N_у ) – це сума паспортних (номінальних ) потужностей генераторів.

N_у = N_н ∙ n_бл ; МВт

Установлена потужність змінюється з введенням в експлуатацію нових енергоблоків, при демонтажу або перемаркіруванні діючих.

Розподільча потужність електростанції (N_розп. ) – визначається з врахуванням обмежень, або розривів потужності.

Розрив потужності - це невідповідність в даний момент часу потужності окремих елементів технологічного процесу, наприклад реактора та турбогенератора, енергоблоку та ЛЕП і т.д. розрив потужності може виникнути через зупинку блоку або одного з турбогенераторів на ремонт, освоєння проектної потужності, дефектів обладнання блоків. До розриву потужності на електростанції може привести й загально станційні обмеження . для розрахунку розподільчої потужності визначається яка з двох величин найбільша: максимальне загально станційне обмеження (розрив) потужності або сума обмежень (розривів) потужності по окремих енергоблоках. Найбільша з цих величин віднімається від установленої потужності.

Робоча потужність електростанції (N_р ) дорівнює різниці між розподільчою потужністю та резервом, котрий потрібен для компенсації непередбачених змін балансу активної потужності в енергосистемі.

Номінальна потужність – це потужність, що розвивається агрегатом невизначено довгий час в умовах режиму, для котрого побудована машина, ця потужність указана в паспорті машини.

Максимальна потужність – потужність агрегату, яка або співпадає з номінальною, або перевищує її але короткочасно.

Використання обладнання ЕС характеризується системою показників:

- коефіцієнт екстенсивного використання к_е – характеризує тривалість використання існуючих потужностей

к_е = Т_р / Т_к ≤ 1 , де

Т_р та Т_к - відповідно час знаходження блока в складі обладнання даної ЕС, години.

Підвищенню коефіцієнту сприяє скорочення часу ремонтів.

- коефіцієнт інтенсивного використання к_і – характеризує навантаження з яким працює обладнання

к_і = Р_ср. / Р_max ≤ 1 , де

Р_ср. та Р_max - відповідно середнє та максимальне навантаження яке несе обладнання.

Підвищенню коефіцієнту сприяє підвищення навантаження обладнання

- показник кількості годин використання установленої потужності h_у ,

h_у = к_вик ∙ Т_к , або h_у = W_в / N_у ,

по значенню показника h_у , електростанції поділяються на:

базові - h_у = 5000 –7000 год./рік

полу пікові - h_у = 2000 -5000 год. /рік

пікові - h_у = 500 – 2000 год. /рік

Контрольні запитання до теми 5 “ Виробничі потужності енергетичних об’єктів. Класифікація. Резерви потужності. ”

1. Виробничі потужності енергетичних об’єктів. Класифікація. Резерви потужності.

Задача .

- На КЕС-300 установлено 8 блоків, річний виробіток електроенергії склав 15,2 ∙ 10⁹ кВт∙год, загальний час, впродовж якого блоки находяться: в ремонті - 5200 год. , в роботі – 58800 год. , в експлуатаційному резерві – 6080 год. Визначити коефіцієнти екстенсивного, інтенсивного, загального використання установленої потужності, а також показник кількості годин використання установленої потужності - h_у .

Тема 6: “Основні фонди підприємства, їх структура, оцінка.”

Для здійснення виробничого процесу підприємство повинно бути забезпечено виробничими фондами та трудовими ресурсами.

Виробничі фонди, по своєї економічної ролі, поділяються на основні виробничі та оборотні виробничі фонди.

		Виробничі фонди підприємства

Рис.1.Структура виробничих фондів підприємства.

До основних виробничих фондів відноситься та частина виробничих фондів, яка бере участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, роками, зберігаючи при цьому свою форму і властивості. Основні виробничі фонди переносять свою вартість на вартість готової продукції поступово, частинами, у міру спрацьовування , тобто в розмірі, рівному їх зношенню.

Наприклад: будівлі, в котрих розміщені цехи, управлінську та інші служби АС, ядерний реактор, парогенератори, турбогенератори, арматура та насоси і т.д.

Основні фонди кваліфікують на групи, яки використовуються системою бухгалтерського обліку:

1. будівлі – будівельні об’єкти, призначені для створення необхідних умов праці;

2. споруди – інженерно-будівельні об’єкти, призначені для здійснення технічних або технологічних функцій, пов’язаних з виробництвом;

3. передавальні пристрої. За їх допомогою передається енергія різних видів (електрична, теплова, механічна, а також рідкі й газоподібні речовини);

4. машини і обладнання :

а)силові машини та устаткування (в тому числі й автоматичні), призначені для виробітку та перетворення енергії – генератори, двигуни тощо;

б) робочі машини та устаткування, яке використовуються безпосередньо для роботи з предметам праці (верстати, преси, молоти тощо) ;

в) вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, невстановлені безпосередньо на агрегатах та машинах, лабораторне обладнання;

г) обчислювальна техніка та інші машини;

5. транспортні засоби – для транспортування вантажів і людей у межах підприємства і поза ним;

6. інструменти всіх видів та оснащення, що кріпиться до машин і призначене для обробки виробів;

7. виробничий та господарський інвентар – для полегшення виробничих операцій (робочі столи, верстати, шафи, інші меблі, комп’ютери, копіювальна техніка тощо);

8. інші основні фонди – бібліотечні фонди, малоцінний інвентар, тимчасові споруди тощо.

Питома вага окремих груп основних фондів в загальному підсумку характеризує їхню структуру. Вона, в основному, залежить :

- від характеру виробництва, тобто має галузевий характер ( в енергетиці , наприклад, питома вага силових установок та передаючих пристроїв вище, ніж на інших підприємствах і становить приблизно 70%, а в текстильної промисловості – 38%, для ТЕС і АЕС характерна велика вага силового обладнання, тобто – котли, реактори, турбіни, генератори, двигуни, а для ГЕС - споруди ) ;

- від потужності підприємства ( на великих підприємствах більша питома вага машин і менша - будівель);

- від кліматичних та геологічних умов району розміщення підприємства.

Облік та оцінювання основних фондів.

Облік і оцінка основних виробничих фондів ведеться у натуральному та вартісному виразі. Облік основних фондів у вартісному виразі називається їх оцінкою. Облік у натуральному виразі потрібен для визначення технічного складу основних фондів. Він здійснюється за даними технічних паспортів кожній одиниці. У паспортах дається технічна характеристика , а саме: дата виготовлення, кількість ремонтів та модернізацій, реконструкція, ступінь зносу, технічна продуктивність та ін. Такий облік дає змогу визначити кількісний склад основних фондів. Але не можливо поєднати кількість будинків і ліній електропередач в їх кількісному обсязі. Для цього застосовують вартісну оцінку тобто грошовий вираз вартості основних фондів. Таке оцінювання проводиться з метою встановлення ступеня зносу та планування витрат на оновлення, модернізацію та ремонт основних фондів. Існує кілька видів оцінювання основних фондів:

1) залежно від моменту проведення оцінювання вони оцінюються за первісною та відновленою вартістю;

2) з урахуванням стану оцінювання їх проводиться за повною та залишковою вартістю.

Початкова вартість основних фондів – це фактична вартість на момент введення в дію або купівлі

С_поч = С_придб. + С_дост. + С_монт. + С_ін. ,

де

С_придб. – ціна придбання устаткування;

С_дост. – транспортні витрати на його доставку;

С_монт. - витрати, пов’язані з монтажем ;

С_ін. – інші витрати, пов’язані з уведенням основних фондів у дію.

Наприклад, нове виробниче приміщення або споруда зараховується на баланс підприємства за кошторисною вартістю його спорудження. У процесі експлуатації ціни можуть змінюватись, але початкова вартість завжди буде сталою.

Цінові зміни та інфляційні процеси у вартості основних фондів враховуються за допомогою відновленої вартості.

Відновлена вартість основних фондів – це вартість їх відтворення у сучасних умовах і цінах, що склалися. Вона враховує ті самі витрати, що й початкова вартість, але за теперішніми цінами. Така оцінка дає змогу порівняти вартість основних фондів, введених в експлуатацію у різні роки.

С_відн. = С_поч. ∙ Ê,

де

Ê- індекс зростання (зменшення) ціни (показник індексації основних фондів, який розраховується на основі індексу інфляції року).

При інфляційних процесах ціна збільшується, а при деінфляційних – зменшується .

Повна вартість основних фондів –це їх вартість у новому стані, тобто без урахування вартості зносу. Саме за цією вартістю основні фонди значаться на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування.

Залишкова вартість – різниця між початковою або відновленою вартістю і вартістю зносу.

С_зал. = С_поч. – С_зн. ,

де

С_поч. – початкова вартість основних фондів;

С_зн. – вартість зносу.

Значення залишкової вартості полягає в можливості не тільки визначити реальну вартість, яка надалі має бути перенесена на вартість продукції, що випускається, а й установити ступінь зносу основних фондів.

Контрольні запитання до теми 6 “Основні фонди підприємства, їх структура, оцінка.”

1. Структура матеріально-технічної бази підприємства?

2. Економічна сутність і характеристика основних виробничих фондів, їх роль у виробництві.

3. Основні фонди. Класифікація і структура основних виробничих фондів підприємства.

4. Основні фонди. Облік і оцінювання основних фондів. Види і характеристика вартостей основних фондів.

Задача.

Визначити середньорічну вартість основних фондів по КЕС потужністю 1800 МВт, к_пит. = 800 грн./кВт. Вартість основних фондів, що вводяться з 1.09 – 92 млн.грн. , а з 1.05 – 114 млн.грн. Вартість основних фондів що списуються з 1.10 –66 млн.грн..

Читайте також:

1. I. ІСТОРИЧНІ ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
2. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
3. Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
4. Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
5. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
6. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
7. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
8. Аналіз причин аварійності та шляхи її зниження
9. Асимптоти графіка функції
10. Асимптоти графіка функції
11. Багатокритерійні завдання і можливі шляхи їхнього рішення.
12. Бідність і шляхи її подолання.

Переглядів: 781