СУДОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Відповідно до ст. 124 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Під судами згідно зі ст. 20 Закону України "Про судоустрій" розуміються Верховний Суд України, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні) суди, районні (міські) суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил та гарнізонів, які становлять судову систему загальних судів України.

У загальній юрисдикції судів треба виділяти їх спеціальну юрисдикцію, яка може здійснюватися спеціалізованими судами (наприклад, в майбутньому можуть бути створені господарські, адміністративні та інші суди). Стаття 125 Конституції встановлює, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Стаття 124 передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегу-

вання функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів та присяжних.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. В майбутньому законі "Про судоустрій України" мають бути реалізовані положення ст. 125 Конституції, яка передбачає створення апеляційних та місцевих судів. Створення надзвичайних і особливих судів не допускається.

Стаття 126 Конституції гарантує незалежність і недоторканність суддів. Це передусім забезпечується особливим порядком обрання суддів (Верховною Радою України), безстроковістю повноважень суддів (ст. 128). Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Особливим є порядок фінансування органів судової влади через державний бюжет. Він окремо передбачає виділення коштів на утримання суддів.

Стаття 126 Конституції встановляє випадки, коли суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив: закінчення строку, на який його обрано чи призначено; досягнення суддею шістдесяти п'яти років; неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку чи звільнення з посади за власним бажанням.

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менше десяти років і володіє державною мовою (ст. 127). Тут є новація, що міститься в ч. 4 ст. 127 Конституції, згідно з якою суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Закон може встановлювати для окремих категорій суддів, наприклад Верховного Суду, галузевих судів додаткові вимоги щодо стажу, віку та їх професійного рівня.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. В інших випадкахусі судці, крім Конституційного Суду України, обираються Верхоь ною Радою безстрокове в порядку, встановленому законом. Голова Верховного Суду України обирається на посаду і звільняється з неї шляхом таємного голосування Пленумом цього суду.

Говорячи про порядок призначення (обрання) суддів, слід звернути увагу на те, що він істотно відрізняється від того, що існує у більшості країн Європи. Там усі судді, за винятком вищих судових інстанцій і конституційного суду, призначаються президентом або прем'єр-міністром за поданням міністра юстиції. І хоча органи, подібні до Вищої ради юстиції, створення якої передбачено ст. 131 Конституції, діють у деяких країнах (Іспанія, Італія, Франція), проте функції та склад цього інституту регулюються, як правило, не конституціями, а окремими законами.

Відповідно до Конституції України суд с єдиним органом, уповноваженим здійснювати правосуддя як особливу функцію держави. Як специфічний напрямок реалізації державної влади правосуддя відрізняється від інших правоохоронних органів низкою ознак: воно є основною формою здійснення судової влади і не збігається з судочинством.

3. ОЗНАКИ І ФУНКЦІЇ СУДОВОЇ ВЛАДИ '

Як зазначалося, судовій системі України притаманні певні ознаки. Зупинимось на найважливіших з них, а саме ознаках виключності, самостійності, повноти, законності та незалежності судової діяльності.

Виключність судової влади характеризується низкою властивостей. По-перше, це означає, що жодний інший орган державної влади і управління не має права брати на себе компетенцію судової влади. З цього випливає, що тільки органи судової влади мають право вирішувати усі правові суперечки.

По-друге, винесення рішення з конкретної справи є прерогативою суду, і це положення підкреслює виключність судових рішень. Держава тільки суду довіряє право використовувати примусові повноваження державної влади, а саме: у встановленому законом порядку застосовувати цивільно-правові санкції у цивільній справі; визнавати особу винною у вчиненні злочину; призначати покарання

у кримінальній справі. Рішення суду є обов'язковими для виконання усіма державними органами і посадовими особами.

По-третє, виключне правове становище суду в системі державних органів визначається Конституцією та іншими нормативними актами України. Формування системи органів державної влади, порядок їх організації та діяльності належать до відання законодавчої влади. Виключаючи можливість створення надзвичайних та особливих судів, як про це сказано в ч. 4 ст. 125 Конституції, законодавство про судоустрій допускає певну диференціацію судових органів для вирішення різних категорій справ. Іншими словами, діюче законодавство закріплює можливість певної спеціалізації судів. Вони розрізнятимуться за своєю предметною підсудністю та процесуальною формою судочинства.

По-четверте, виключність судової влади характеризується особливим порядком формування судового корпусу і притягнення суддів до відповідальності. Вимоги, що ставляться до судці, його обов'язки при здійсненні правосуддя і поза судовою діяльністю, є специфічними і чітко окресленими у чинному законодавстві.

По-п'яте, зазначеній ознаці іманентна й виключність правового становища особи у сфері здійснення правосуддя. Саме в стадії судового розгляду права і обов'язки учасників процесу детально регламентовані й забезпечені відповідними гарантіями, зокрема передбаченими Кримінально-процесуальним кодексом України.

Відповідно до ст. 62 Конституції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Цьому передує ретельне дослідження судом обставин справи, при якому враховуються як пом'якшуючі, так і обтяжуючі вину обставини, що підкреслює виключність правового становища особи підсудного.

Самостійність судової влади обумовлена конституційним принципом розподілу влад. Кожна з гілок влади самостійно виконує лише їй притаманні функції, не підпорядковуючись одна одній. Судова влада покликана захищати свободи громадян, конституційний лад України, забезпечувати відповідність актів законодавчої та виконавчої влади Конституції. Рішення, що виносяться органами судової влади, внаслідок зазначеної ознаки не потребують будь-якого затвердження іншими владами.

Повнота судової влади пов'язана з межами компетенції, тобто з обсягом судової влади і завершеністю рішень, що приймаються відповідними органами; обов'язковістю цих рішень (п. 9 ст. 129 Конституції). У межах, визначених Конституцією, при вирішенні спорів роль арбітра без будь-яких винятків належить судовій владі. В даному разі судова влада поширюється на коло відносин, що виникають між різними суб'єктами (між громадянами, громадянами і державою). Рішення та інші акти органів судової влади, які набрали чинності, обов'язкові для усіх органів державної влади, підприємств, установ, посадових осіб і підлягають безумовному виконанню на усій території України. Невиконання постановлених органами судової влади актів, що набрали чинності, вимог суддів тягне у встановлену законом відповідальність.

Підзаконність судової влади полягає у відповідності закону судових структур та судових процедур. Судові органи й судді діють на основі Конституції і законів України. Законодавчою основою функціонування судової влади в Україні є Конституція, закони України "Про судоустрій", "Про статус суддів", "Про Конституційний Суд України", "Про органи суддівського самоврядування", "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію та дисциплінарну відповідальність суддів України", "Про арбітражний суд" та ін. В цих нормативних актах встановлюються компетенція, порядок утворення, структура та основні функції судів, а також регулюються питання їхнього матеріально-технічного і організаційного забезпечення. Одні з них детально регламентують статус носіїв судової влади, вимога, що пред'являються до них, містять гарантії незалежності судців. Інші регулюють процедурні аспекти діяльності судів — кримінально-процесуальні, цивільно-процесуальні, арбітражно-процесуальні.

Таким чином, єдність судової влади в Україні забезпечується сукупністю актів національного законодавства про судоустрій і судочинство, їхнім однаковим застосуванням судами на усій території України, фінансуванням судів з державного бюджету, єдиним статусом суддів.

Незалежність судової влади — один з головних принципів ефективної діяльності суду. Він має два рівні — зовнішній і внутрішній. Зовнішній рівень, у свою чергу, диференціюється на політичну і соціально-економічну незалежність. Рівень політичної незалежності обумовлений суспільно-політичною обстановкою, в якій здійснюється діяльність суду. При цьому важливо наголосити, що реальна незалежність суду абсолютно виключає будь-який вплив політичних

партій, громадських рухів та їх лідерів на судову владу (ст. 126 Конституції). Це положення набуває актуальності в умовах багатопартійності, політичного плюралізму. Даний рівень незалежності зафіксований в ст. II Закону "Про статус суддів", яка встановлює, що усі державні органи, установи, організації, органи місцевого і регіонального самоврядування, громадяни та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судових органів і не посягати на неї.

Забезпечення прогресивних перетворень потребує й соціально-економічної незалежності судової влади. Це гарантується особливим порядком фінансування суддів (ст. 130 Конституції), їх матеріальним та побутовим забезпеченням, соціальним захистом. Відповідно до ст. 44, 45 Закону "Про статус суддів" суддям гарантується заробітна плата, яка складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років. Суддям надається щорічна відпустка. Не пізніше ніж через шість місяців після обрання суддя, який потребує поліпшення житлових умов, повинен забезпечуватися упорядкованим житлом у вигляді окремої квартири чи будинку. В разі незабезпечення судді упорядкованим житлом в зазначений термін суд за рахунок державного бюджету може придбати квартиру або будинок за ринковими цінами і передати їх у користування судді.

Судця і члени його сім'ї мають право на безплатне медичне обслуговування в державних установах охорони здоров'я. Життя і здоров'я суддів підлягають обов'язковому страхуванню за рахунок державного бюджету на суму десятирічного грошового утримування за останньою посадою.

Внутрішній рівень незалежності судової влади обумовлює, з одного боку, власне діяльність суду щодо здійснення правосуддя, а з другого — статутні гарантії судців. Правозабезпечуючими гарантіями режиму незалежного правосуддя є насамперед Закон України "Про статус суддів", чинне цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне та інше законодавство, яке передбачає відповідальність за втручання у діяльність суду, таємницю наради суддів та заборону вимагати її розголошення. Судді, крім того, не зобов'язані давати будь-яких пояснень по суті справ, які розглядаються або перебувають у провадженні, а також надавати їх кому б то не було для ознайомлення інакше як у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом. Важливою гарантією незалежності суддів є також норми цивільно-процесуального, кримінально-процесуального, арбітражно-процесуального законодавства. Вони забезпечують рух справи у визначеному порядку, передбачають процесуальні санкції за невиконання закону і тим самим створюють умови, які дають змогу судцям розглядати і вирішувати справи за внутрішнім переконанням, спираючись тільки на досліджені в суді докази й незалежно від будь-якого впливу.

Торкаючись статутних аспектів незалежності судової влади, зазначимо, що ст. 125 Конституції, Закон "Про статус суддів" закріпила принципи формування судової системи, вказавши порядок і строки обрання та призначення суддів. Гадаємо, що перше призначення на посаду професійного судді Президентом України є оптимальним і забезпечує його незалежність. Такий порядок дає змогу уникнути впливу на суддів з боку місцевих органів влади. Звернення до зарубіжного досвіду свідчить, що призначення суддів на невизна-чений термін або безстрокове теж є важливою гарантією незалежності судової влади.

Судова влада має свої функції. До них належать правосуддя і контроль. Стаття 55 Конституції проголошує: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб".

Функція правосуддя є визначальною, оскільки органи судової влади переважно розглядають по суті усі правові конфлікти. Отже, сутність правосуддя — це діяльність органів судової влади по розгляду правових конфліктів. Тому потреба у здійсненні функції правосудця обумовлена перш за все наявністю конфліктів у суспільстві і прагненням держави захистити від будь-яких посягань встановлений правопорядок. Суди це роблять у порядку кримінального, цивільного та інших видів судочинства. Зміст кримінального судочинства, зокрема, полягає у розгляді в судових засіданнях кримінальних справ, застосуванні встановлених законом заходів кримінального покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання осіб, які не є винними у пред'явленому їм обвинуваченні. Вина обвинуваченого у скоєнні злочину може бути встановлена тільки вироком суду. У судовому порядку вирішуються й питання застосування примусових заходів медичного характеру до певних осіб, дострокового і умовно-дострокового звільнення від покарання тощо.

Змістом правосуддя з цивільних справ є розгляд і вирішення по суті спорів, пов'язаних із захистом прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб чи держави. Функція правосуддя по-

ширюється також на випадки, коли необхідно офіційно засвідчити факти, що мають юридичне значення: безвісна відсутність особи, фактичні шлюбні відносини тощо. Тільки суд може позбавити громадянина можливості розпоряджатися своїми правами внаслідок душевної хвороби. До юрисдикції органів судової влади відносяться й скарги на неправомірні дії посадових осіб, які ущемляють права громадян.

За ст. 32 Конституції "кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації". В силу п. 13 "Перехідних положень" Конституції протягом п'яти років після набуття нею чинності зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи. Після закінчення цього строку, ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку може бути здійснено лише за вмотивованим рішенням суду (ст. ЗО Конституції). Кожному гарантується також таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки з цього можуть бути встановлені тільки судом і у випадках, передбачених законом (ст. 31 Конституції).

Судовій владі притаманна і функція контролю. Йдеться про контроль за законністю і обгрунтованістю рішень і дій державних органів та посадових осіб. Цей контроль здійснюють Конституційний Суд України, а також загальні суди. Останні, зокрема, розглядаючи скарги на неправомірні дії посадових осіб, які ущемляють права громадян, тим самим контролюють органи виконавчої влади (ст. 248^іКПК України). Крім того, судовому контролю підлягають правові акти, прийняті органами виконавчої влади, законність яких оспорює прокурор (ст. 248¹⁵ КПК), рішення державних органів, прийняті щодо релігійних організацій і оспорювані в суді (ст. 248 КПК).

Особливе значення надається судовому контролю за законністю у сфері кримінального судочинства. Заінтересовані у справі особи можуть оскаржити в суді постанову про відмову в порушенні справи (ст. 236^і КПК), санкцію прокурора на арешт (ст. 236³ КПК), постанову про припинення справи (ст. 236⁵ КПК). Розглядаючи по суті зазначені скарги, суддя тим самим перевіряє додержання вимог закону в ході провадження у справі, відновлює в разі необхідності порушені права особи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПОНЯТТЯ СУДОВОЇ ВЛДДИ	\|	ПРИНЦИПИ СУДОЧИНСТВА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.