Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Правове регулювання земельних відносин

Тема 1. Місце і роль держави у функціонуванні механізму правового регулювання суспільних відносин і в тому числі земельних відносин

Конспект лекцій

Після вивчення теми потрібно:

знати:	· основні принципи земельних відносин в Україні; · завдання правозастовчої діяльності; · найважливіші завдання земельної політики.

вміти:	розрізняти особливості реформування земельних відносин на селі і в містах..

Характер зв'язків держави і механізму правового регулювання обумовлений нерозривним зв'язком між державою і правом. Саме держава як апарат політичної влади здійснює через свої органи правотворчу, правозастосовчу і правоохоронну діяльність. Тому діяльність державних органів є необхідною умовою функціонування механізму правового регулювання суспільних відносин.

У функціонуванні механізму правового регулювання особливу роль відіграє правозастосовча діяльність державних органів, яка уособлює її діяльність щодо реалізації відповідних владних повноважень. Правозастосування стає необхідним тоді, коли для виникнення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків наявності самої норми права недостатньо, і виникає потреба у виданні відповідними державними органами додаткових індивідуальних актів, що надають чинності механізму правового регулювання. Завдання правозастосовчої діяльності — продовжити загальне нормативне регулювання, що запрограмоване правотворчістю, за допомогою норм права. Як допоміжний інструмент тут виступає індивідуальна регламентація, що здійснюється за допомогою актів застосування права і знаходить свій вираз в уточненні правового положення суб'єктів у реальному правовому відношенні. Отже, правозастосовча діяльність держави неначе доповнює процес правового регулювання, створюючи можливості для реалізації прав і обов'язків суб'єктів у випадках, коли це неможливо без додаткових індивідуальних актів державних органів.

Так, конституційною нормою закріплено право громадян України на житло. Але для здійснення цього права необхідне видання державними органами індивідуальних актів, що засвідчують факт наявності підстав для отримання житла (рішення про взяття на квартирний облік) і засвідчення права на отримання саме цього житла (видача ордера на квартиру).

Основними принципами земельних відносин в Україні, які розвинуті в Земельному кодексі України, визначено:

а) ефективне використання землі та адаптація його до умов ринкової економіки;

б) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу й основного засобу виробництва, охорона земель;

в) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад сіл, селищ, міст, регіонів та держави;

г) недопущення втручання держави в діяльність громадян, юридичних осіб та органів місцевого самоврядування щодо володіння, користування й розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

ґ)здійснення управління земельними ділянками незалежно від форми власності на землю з метою забезпечення безпечних умов життя населення;

д) забезпечення державних гарантій прав на землю і суворого їх захисту та ін.

За час проведення земельної реформи відбулися принципові зміни у формах власності на землю, істотно змінилася структура землеволодінь і землекористувань в аграрній сфері. У цілому завершено первинну приватизацію сільськогосподарських угідь країни. Приватизація земель селянами відбулася через передачу земель державної власності недержавним сільськогосподарським підприємствам.

У суспільстві все більше усвідомлюється роль землі як джерела досягнення економічного добробуту. Більше половини земель держави передано у приватну власність, у тому числі найцінніші сільськогосподарські угіддя, землі присадибної житлової забудови, садові ділянки тощо. Розвивається на платній основі приватизація земель недержавними підприємствами, установами та організаціями несільськогосподарського профілю.

Обраний шлях приватизації в цілому виправдався, дістав всенародне схвалення. Позитивні зрушення свідчать, з одного боку, про необоротність процесу реформування, а з другого — про позитивні факти організації земельної реформи.

За Указами Президента України від 10 листопада 1994 року № 666 "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва", від 8 серпня 1995 року .№ 729 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність" за порівняно короткий термін у власність недержавних сільськогосподарських підприємств і громадян безоплатно передано 29,5 млн га земель державної власності або 48,8% земельного фонду України.

Епоха колективної власності закінчується. Видані селянам сертифікати на право володіння землею обмінюються на повноцінні акти, виділяються земельні ділянки на місцевості, актами закріплюється право вільно розпоряджатися паями. Власники земельних часток (паїв) передають землі в оренду.

З метою інтенсифікації робіт щодо подальшого реформування аграрного сектора економіки, захисту прав землевласників було видано ряд Указів Президента, зокрема: "Про захист прав власників земельних часток (паїв)" від 21 квітня 1998 року № 332; "Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)" від 15 грудня 1998 року № 1353; "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 року № 529 тощо.

Одержання державного акта — це юридичне оформлення процесу реформування земельних відносин, який має бути завершений у найближчій час, а далі вся реорганізація повинна здійснюватися на добровільних засадах.

Створення нової системи земельних відносин на основі приватної власності на землю, забезпечення рівності прав власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави та гарантій прав на землю стали ключовим моментом аграрної реформи. Земельна реформа є важливою умовою як аграрної так й усієї економічної реформи, без її здійснення неможливий перехід до ринкових відносин.

У нашій державі відбувається глибоке реформування земельних відносин. Необоротність цих процесів закріплена в новоприйнятому Земельному кодексі України, який набув чинності рамкового Закону України.

За умови прийняття Верховною Радою України пакету законопроектів, у розвиток Земельного кодексу, країна матиме унікальну можливість підвищити ефективність економіки і, в тому числі, сільського господарства до належного рівня. Настав час розв'язання нагальних проблем — довгострокового кредитування, залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій, створення іпотечних установ, визначення нормативної та експертної ціни землі тощо.

Орієнтація економіки України на ринкові відносини відповідно до Конституції України потребує радикальних змін у сфері господарської діяльності на землі. Нині держава на відповідальному етапі практичного впровадження ринкових земельних відносин, які стосуються інтересів кожного громадянина України. Вони мають бути ефективними в політичному, соціальному, економічному та екологічному аспектах.

Під час здійснення державою довгострокової земельної політики найважливішими завданнями є:

1. Забезпечення дальшого розвитку відносин власності на землю.

2. Удосконалення земельних відносин у сільськогосподарському виробництві.

3. Подальше реформування земельних відносин у містах та інших населених пунктах.

4. Розвиток ринку земель та створення його інфраструктури.

5. Розвиток кредитування під заставу землі, в тому числі іпотечного кредитування.

6. Удосконалення порядку справляння плати за землю.

7. Удосконалення моніторингу земель, порядку ведення державного земельного кадастру та системи оцінки землі.

8. Землевпорядне забезпечення проведення земельної реформи.

9. Забезпечення видачі всім суб'єктам права власності на землю належних правовстановлюючих документів на неї.

10. Одним із найголовніших чинників ведення високопродуктивного конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва є збереження та підвищення родючості ґрунтів, запобігання деградаційним процесам. Саме тому в Україні вкрай необхідно впровадити систему заходів щодо контролю за використанням та охороною земель, оптимізації розораності за рахунок вилучення з активного сільськогосподарського використання 4,8 млн га дуже деградованих схилових земель, застосування ґрунтозахисних систем землеробства.

Основна проблема у галузі охорони земель — незадовільне фінансування робіт із запобігання й захисту земельних ресурсів країни від шкідливого природного та антропогенного впливу.

11. Створення належної законодавчої бази щодо забезпечення гарантій державного права власності та інших прав на землю, вдосконалення нормативно-правової й методичної баз розвитку земельних відносин.

12. Удосконалення системи державного управління у сфері земельних відносин, розмежування земель публічної форми власності (державна, комунальна) та підпорядкування безпосередньо Уряду центрального органу виконавчої влади по земельних ресурсах. Покладання на центральний орган виконавчої влади по земельних ресурсах функцій загальнодержавного координатора здійснення державними і місцевими органами влади заходів щодо реформування земельних відносин та наділення його для цього повноваженнями в повному обсязі. Віднесення у відання центрального органу виконавчої влади по земельних ресурсах відповідних виробничих і наукових установ.

13. Фінансове забезпечення заходів земельної реформи у повному обсязі.

Програма реформування земельних відносин передбачає здійснення комплексу правових, екологічних, технічних і організаційних заходів, які мають забезпечити перехід до нового земельного ладу, що відповідає характеру регульованої, соціально-орієнтованої ринкової економіки країни.

В умовах переходу до ринку політика лібералізації земельних відносин, недопущення будь-яких обмежень щодо виділення земельних паїв у натурі, їхнього обміну, поділу чи об'єднання має підкріплюватись ефективними економічними та правовими важелями збереження цілісності раціональних земельних масивів, недопущення їхнього стихійного, необґрунтованого подрібнення (парцеляризації). Одним із таких комплексних економічних і правових механізмів є оренда землі, яка об'єднує подрібнені між різними власниками земельні ділянки для укрупненого й раціонального господарського використання.

Одним із проблемних питань є процес укладання договорів оренди земельних часток (паїв) і те, що не всі власники сертифікатів визначилися щодо розпорядження своїм правом на земельну частку (пай). Поряд із цим при розрахунках за оренду земельних часток (паїв) керівники сільськогосподарських підприємств завищують ціни за вартість сільськогосподарської продукції та надані послуги.

Формальне впровадження оренди ще не гарантує її ефективності в гармонізації економічних інтересів. А ми поки що пройшли саме цей етап формальності. Понад 92% селян уклали договори на передачу в оренду своїх земельних паїв підприємствам. Решта переважно приєднали їх до особистих селянських господарств і обробляють самостійно або кооперуються. Але серед договорів 90% укладені на строк до п'яти років, у тому числі більше половини — до трьох років. Це не може не турбувати орендарів — керівників підприємств, які хочуть мати якусь перспективу. У країнах Західної Європи практично навпаки: 90% договорів укладаються на строк понад п'ять років, а більшість із них — на 10 —15, тобто повний цикл сівозмін, і середній — окупність основних фондів. Чимало договорів укладаються на 25 — 50 років. Така тривалість договірних відносин взаємовигідна орендодавцям та орендарям. Досягається це гармонізацією їхніх інтересів, умовами оренди, насамперед за рахунок високої орендної плати.

Удосконалення оренди є престижним напрямом розвитку земельних відносин і для аграрного сектора України. З цією метою потрібне, передусім, подальше поступове, адекватне економічній ситуації підвищення орендної плати. Прийнятий нещодавно Указ Президента України з даних питань спрямований на гармонізацію інтересів селян — власників земельних паїв та підприємців-орендарів. Особливо це важливо для пенсіонерів із метою підвищення рівня їхнього добробуту і купівельної платоспроможності.

Для підприємств-орендарів Указ має ще більше значення. Воно полягає у забезпеченні довготривалості й стабільності орендних відносин; цілісності земельного масиву. Тому дискусії з цього приводу серед керівників підприємств, головним чином, зумовлені недостатнім розумінням переваг такого рішення. Тим більше, що пропонується часткове і поступове підвищення орендної плати з урахуванням економічних можливостей підприємств.

Крім того, проблему стихійного вилучення земельних паїв та недопущення подрібнення земельних масивів підприємств слід також розв'язувати закріпленням права дотримання цілісності земельного масиву, врегулюванням порядку відокремленого виділення земельних паїв у натурі та їхнього обміну. Особливе занепокоєння викликає стихійне вилучення деякими селянами земельних паїв, зокрема тих, що визначені всередині земельних масивів. Але ця проблема є в усіх країнах, де високий рівень лібералізації земельних та аграрних відносин.

Нині можна констатувати, що для реформування земельних відносин в Україні зроблено немало. Підтвердженням цього є впровадження економічних методів регулювання земельних відносин, вдосконалення нормативно-правової бази, відтворюються історично справедлива приватна власність на землю та майно, орендні відносини між власниками землі й приватними підприємствами і господарствами на основі володіння, користування та розпорядження землею. У селян вперше виникла можливість вибору земельних, майнових, господарських і трудових відносин із різними суб'єктами господарювання. На селі з'явилася здорова господарська конкуренція. Економіка приватного господарювання вже дає перші плоди — приріст виробництва, досягнення кращих економічних і фінансових результатів.

Водночас у ході земельної реформи ще не вдалося повною мірою вирішити питання щодо формування ринку землі: не визначено місце землі в системі економічного обігу, не створено належних умов для реалізації громадянами права власності на землю, не знайшли подальшого розвитку інфраструктура ринку землі та ін.

Одне з головних завдань держави у ході реалізації земельної реформи — надання селянинові юридичного статуту власника, господаря землі й захист його законних інтересів. Тому особливої уваги потребують питання розвитку і стабілізації відносин власності на землю та реалізації положень Конституції України в галузі земельних відносин.

На селі сформувалася нова система економічних відносин, які ґрунтуються на приватній власності. Однак їхнє становлення пройшло поки що організаційно-правовий етап. У подальшому пріоритетного значення набуває наповнення організаційно-правових формнових економічних відносин ринковим змістом. Йдеться, насамперед, про забезпечення селянам гарантій та умов реалізації їхніх прав власності на землю і майно, залучення цих категорій власності до економічного обігу. Тому дуже актуальним є питання видачі селянам державних актів на право власності на земельні паї.

З подальшою розбудовою незалежної правової держави постає питання про підвищення ролі територій міст, населених пунктів у проведенні економічної реформи, що вимагає розв'язання проблеми діяльності органів місцевого самоврядування стосовно трансформування форм власності, розвитку інфраструктури ринку і соціальної інфраструктури, посилення ділової активності, включаючи підприємництво.

У містах здійснено комплекс заходів, спрямованих на подальше реформування земельних та економічних відносин, вдосконалення землеустрою, раціональне використання й охорону земель. Міські землі є унікальним ресурсом і від ефективного їх використання значною мірою залежить економіка держави в цілому. Відомо, що місцеві бюджети населених пунктів поповнюються за рахунок надходжень від податку за землю від 12 до 15%, і це ще не остаточні цифри.

Реформування земельних відносин у містах стосується всіх галузей економіки та суспільного життя. Саме тут повинні прискорено розвиватися іпотечні процеси, інститут власності на землю, формуватися й вдосконалюватися нормативно-правові та економічні механізми, що дозволено нормативними актами в Україні.

Наприклад, питання розподілу нерухомості на складові: земельні ділянки, приміщення і будови, квартирний фонд, які розвиваються за своїми законами й мало пов'язані між собою, що створює додаткові перешкоди в розв'язанні організаційно-правових проблем приватизації міських земель і реформуванні земельних відносин у цілому. У 70% це питання не вирішено взагалі, тому реалізація заходів має бути першочерговою й забезпечити формування нової системи земельних відносин, створення умов для ефективнішого використання земель, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Для цього необхідна чітка, виважена, науково обґрунтована концепція реформування в містах, яка б передбачала забезпечення реалізації нормативно-правового та організаційно-економічного механізмів, спрямованих на прискорення цих процесів, захист громадських і власних інтересів у процесі приватизації землі в містах.

Аналіз реформування земельних відносин у містах, в тому числі стану землеустрою, якості виконаних землевпорядних робіт, обліку, використання, охорони міських земель, свідчить про те, що нерозв'язаних різнопланових проблем у нас багато, тому ми повинні працювати ефективніше.

Прискорення та розширення масштабів земельної реформи потребують як подальшого законодавчого врегулювання земельних відносин, так і забезпечення кваліфікованими кадрами органів земельних ресурсів, удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів усіх рівнів. Аналіз кадрового забезпечення органів земельних ресурсів (управлінь, відділів) показує, що питома вага працівниківіз фаховою освітою є незначною й становить тільки 26%, у міських управліннях (відділах) — не перевищує 25, сільських і селищних рад — 17, понад 10% керівниківтериторіальних органів земельних ресурсів передпенсійного та пенсійного віку.

Стислі строки вимагають від землевпорядної служби, як органу виконавчої влади Держави, надзвичайно високої організованості, технічної досконалості, юридичної зваженості та визначеності. Ми не маємо права на помилки, що можна списати на організацію землеволодінь і землекористувань новостворених господарств. У зв'язку з цим різко зростає роль органівмісцевого самоврядування у сфері регулювання земельних відносин. Компетенція держави, регіонів, державних органів стосовно дотримання земельного права повинна бути розмежована відповідно до Конституції України.

Управління переходом від державної до приватної власностімає здійснюватися місцевими органами влади. У майбутньому вони візьмуть на себе відповідальністьза управління запасом і резервом земель для муніципальнихі соціальних потреб.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
І) захисна тактична програма	\|	Ефективність правового регулювання суспільних відносин

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.