Ефективність правового регулювання суспільних відносин

Метою видання правових приписів є досягнення необхідного суспільно корисного результату. Саме тому суспільство зацікавлено, щоб юридичні норми досягали мети, визначеної при їх виданні. Аналіз цих питань і становить проблему ефективності правового регулювання.

Термін "ефективність" застосовується у значенні результату наслідку якогось явища. Тому ефективність органічно пов'язана з результативністю, дієвістю певних заходів, дій, приписів. Критерієм ефективності правових норм (і права в цілому) є міра досягнення цілей, поставлених перед ними. Вони поділяються на близькі і кінцеві, прямі і непрямі і т. ін. Але загальним у всіх випадках є визнання того, що цілями правового регулювання виступає:

а) закріплення за допомогою юридичних засобів уже існуючих суспільних відносин;

б) стимулювання тих, що вже існують і які відповідають загальному інтересу суспільства;

в) створення умов для виникнення і розвитку нових форм суспільних відносин;

г) вилучення з практики соціально небезпечних відносин.

Співвідношення фактичних результатів дії юридичних норм з цілями, що ставилися при їх виданні, виявляє ефективність або неефективність юридичної норми. Досягнутий рівень цих цілей і буде визначати рівень ефективності норми права. Інакше кажучи, при визначенні ефективності беруться до уваги дві обставини: а) цілі, що були поставлені при виданні норми права; б) реально досягнуті результати. Основними чинниками, що забезпечують ефективність правового регулювання, можна вважати:

1. Відповідність вимог норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства. Норми права обумовлюються економічними чинниками не автоматично. Право — продукт свідомої діяльності людей, тому економічні закономірності розвитку суспільства можуть або вірно визначатися і відображуватися у праві, або спотворюватися в ньому. Це призводить до виникнення норм, що не відповідають економічним та іншим соціальним вимогам даного етапу розвитку суспільства. Такі обставини пояснюються, насамперед, об'єктивними труднощами пізнання реальної дійсності, а також суб'єктивістськими підходами до правостворення. Досвід показує, що такі правові акти, як правило, з часом доопрацьовуються відповідно до реальних вимог соціально-економічного розвитку суспільства або повністю скасовуються.

2. Рівень досконалості законодавства. Чим досконаліше законодавство, тим швидше і повніше будуть досягатися цілі, визначені при виданні конкретних юридичних норм. Якщо ж у праві існує неузгодженість окремих норм, прогалини, а окремі норми не мають реальних санкцій, то все це суттєво впливає на рівень ефективності правового регулювання.

3. Рівень правової культури громадян. Ця умова досить ємна. Вона охоплює і режим законності при правотворчості та правозастосуванні, і рівень правосвідомості та низку інших явищ. Сутність правової культури виявляється у тому, що всі суб'єкти суспільних відносин мають бути обізнані зі змістом правових норм, чітко уявляти свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки, неухильно дотримуватися їх. Без цих вимог не можуть бути ефективними правові вимоги. Всі суб'єкти правових вимог поділяються на дві групи: а) суб'єкти, для яких знання законодавства є службовою вимогою і необхідне для виконання службових обов'язків; б) всі інші суб'єкти. Суб'єкти першої групи, одержують інформацію про нормативні акти по службовій лінії, з офіційних джерел, а суб'єкти другої групи — з інших джерел, насамперед, із засобів масової інформації.

Однак, саме по собі знання права суб'єктами правових відносин не забезпечує його ефективності. Необхідні ще й умови для його втілення у життя.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Правове регулювання земельних відносин	\|	Тема 2. Механізм та апарат держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.