• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Конституційне закріплення основ громадянського суспільства в Україні

Серед раніше перелічених елементів громадянського сус­пільства основоположними є:

а) економічна основа конституційного ладу в Україні;

б) пріоритет прав і свобод людини у взаємовідносинах держави і особи.

Вище було з'ясовано, що поряд з державою, яка здійс­нює державну владу, Конституція України передбачає також існування громадянського суспільства як системи відносно автономних щодо держави інститутів, які забезпечують кон­кретні способи соціального існування людей на підставі їх осо­бистої свободи, обумовленої правом демократичної держави.

Виходячи з того, що існує державний лад, окремі вче­ні під громадянським суспільством розуміють існування суспільного ладу як вільного вибору людиною форм еконо-

-112-

мічного, політичного і соціального життя, завдяки яким за­безпечуються права і свободи людини¹.

Серед згаданих інститутів громадянського суспільства основоположними, тобто такими, які є ^азою інших елемен­тів громадянського суспільства, є економічна основа і систе­ма України (власність* її основні форми, підприємництво то­що), а також права і свободи людини і громадянина, особливо сім'я, сфера виховання, освіти, науки, культура, норми етики поведінки людей, сфера приватних інтересів і потреб людини, організація і діяльність об'єднань громадян.

Економічну основу конституційного ладу в Україні згід­но зі ст. 13 Конституції становлять земля, її надра, атмо­сферне повітря, води та інші природні ресурси, що знахо­дяться у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економіч­ної зони, які є об'єктами права власності Українського наро­ду. Від його імені права власника здійснюють органи держав­ної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України.

Отже, згадані об'єкти належать єдиному суб'єктові — Українському народові, право ж власності органів держави є вторинним, похідним від основного власника.

Для економічної системи України, яка базується на зга­даній економічній основі держави, характерна багатоманіт­ність форм власності. Правове регулювання відносин влас­ності здійснюється за допомогою норм різних галузей права, центральне місце серед яких належить конституційним нор­мам, що є основою всього правового регулювання відносин власності в державі:

Основне завдання цих норм — юридичне закріплення форм власності, які визнаються і гарантуються державою.

Конституція України визначає конкретні складові своєї економічної системи. Згідно з частинами 1—3 ст. 41 Консти­туції ними є: приватна, державна, комунальна та інте­лектуальна власність.

Під особливою охороною держави за ст. 14 Конституції України перебуває земля як основне національне багатство,

Див., наприклад, Конституційне право України. — К.: Наукова думка, 2000. — С. 168—184). Проте зміст цього поняття вужчий, ніж сутність громадянського суспільства.

-113-

причому право власності на землю гарантується, набуваєть-ся і реалізується громадянами, юридичними особами та дер­жавою виключно відповідно до закону.

Конституція України у ч. 2 ст. 13 і ст. 41 встановлює, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Ко­жен (тобто людина і громадянин) має право володіти, корис­туватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приват­ної власності набувається у порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користува­тися об'єктами права державної та комунальної власності

відповідно до закону.

Конституція України передбачає взаємні обов'язки суб'єктів власності і держави. Згідно з частинами 3 і 4 ст. 13 Конституції власність зобов'язує, тобто вона не повинна ви­користовуватися власником на шкоду людині і суспільству. У свою чергу держава повинна забезпечити захист прав суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спря­мованість економіки, причому всі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Нарешті, Конституція України передбачає конкретні форми захисту. Згідно з частинами 4—7 ст. 41 Конституції ніхто не може бути протиправне позбавлений права власно­сті, виходячи з того, що право власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права власності може бу­ти застосоване лише як виняток, з мотивів суспільної необ­хідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їхньої вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їхньої вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених

законом.

Використання власності не може завдавати шкоди пра­вам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Конкретною формою захисту прав власника є судовий, захист (ч. З ст. 8 Конституції). і

Пріоритет прав і свобод людини у взаємовідносинах ] держави і особи виявляється перш за все у тому, що Коя-І

-114 -

ституція України розглядає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку як найвищу соці­альну цінність. Тобто первинним є особа, вторинним — дер­жава. Це співвідношення знаходить своє закріплення у ч. 2 ст. З Конституції України, в якій зазначається, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямова­ність діяльності держави, тобто держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Ці принципові положення, які визначають відносини дер­жави і людини, є основою для вирішення докорінного, більш загального питання про співпрацю на конституційному рівні різних за своїм соціальним призначенням інститутів — дер­жави і громадянського суспільства, основою якого є людина.

Визнання людини, її прав і свобод найвищою цінністю саме на конституційному рівні створює фундамент не лише консти­туційного ладу України, а й конституційного захисту громадян­ського суспільства від пригноблення особи, її прав і свобод.

Зв'язок між визнанням людини, її прав і свобод найви­щою соціальною цінністю та конкретними правами і свобода­ми, викладеними у розділі II Конституції України, визначе­ний у п. З ст. З Конституції, в якому головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод люди­ни. Тобто конкретні норми розділу II Конституції "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" не можна розг­лядати поза зв'язком з принципом визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю і обов'язку держави утверджувати і забезпечувати ці права.

Держава на основі цих принципів не має права у своїй діяльності виходити за встановлені Конституцією межі взаємо­відносин з людиною. Якщо захист людини, її прав і обов'язків є завданням конституційної держави, то у свою чергу захист людини, її прав і свобод від посягань суспільства є обов'язком держави. Цей захист здійснюється на підставі застосування норм матеріального і процесуального права, судового їх захис­ту відповідно до ч. З ст. 8 Конституції України.

У свою чергу для реалізації принципу, згідно з яким лю­дина, її права і свободи є найвищою цінністю, важливого значення набувають соціальні функції людини, її відповідаль­ність перед іншими людьми, суспільством і державою. Лише в цьому разі цей принцип може бути поширений на всіх чле­нів громадянського суспільства.

-115-

Глава IV

Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні

Читайте також:

1. A) наличие таких обстоятельств составляло существенное основание согласия участников на обязательность для них договора; и
2. I. Основные положения экономической теории.
3. I. ФИЗИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ КЛАССИЧЕСКОЙ МЕХАНИКИ
4. II Основна частина
5. II Основна частина
6. II Основна частина
7. II. Основна частина
8. II. Основна частина
9. II. Основна частина ЗАНЯТТЯ
10. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
11. II. Основні засоби
12. II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності

Переглядів: 641