• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Його склад, основні функції та повноваження

Виконавчу владу в Україні здійснює згідно зі ст. 113 Кон­ституції Кабінет Міністрів України. Він є вищим органом у системі органів виконавчої влади, яку становлять Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки •Крим, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації. Як вищий колегіаль­ний орган у системі органів виконавчої влади Кабінет Мі­ністрів здійснює виконавчу владу безпосередньо та через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Визначення Кабінету Міністрів як вищого органу вико­навчої влади відображає його роль і місце не лише у системі органів виконавчої влади, а й у системі державної влади Ук­раїни в цілому і характеризує його діяльність як органу, який здійснює виконання законів Верховної Ради України та нормативних актів Президента України.

На жаль певні складності виникають з проблеми органі­зації виконавчої влади, здійснюваної Кабінетом Міністрів України, і формуванням цього органу, які пояснюються іс­нуючою формою правління, а також відображають, на жаль, існуючу боротьбу між законодавчою гілкою влади і Прези­дентом.

Парламентський варіант розв'язання цього питання про­тягом майже шести років базувався на презумпції верховен­ства Верховної Ради України щодо органів виконавчої влади і перш за все до Кабінету Міністрів. Але така позиція фак-

-388-

тично нічого не залишала від розподілу влад у його юридич­ному розумінні і перетворювала уряд не на виконавчий ор­ган державної влади, а на виконавчий апарат Верховної Ра­ди, позбавляючи його логічно потрібної самостійності і незалежності.

Президентський підхід виявлявся у тому, що Кабінет Мі­ністрів України є вищий орган виконавчої влади, підзвітний Президентові України. У даному варіанті яскраво простежу­валося прагнення закріпити незалежність виконавчої влади в межах буквального розуміння принципу розподілу влад. Така позиція, якщо доводити ідею незалежності виконавчої влади до логічного кінця, є обгрунтованою і має право на іс­нування. Вона виявляє прагнення виконавчої влади захисти­ти себе від постійного втручання законодавчої влади у її власну сферу діяльності, від прагнення парламенту перетво­рити Кабінет Міністрів України на власний робочий орган, позбавити його практично всіх атрибутів самостійної гілки єдиної державної влади.

В період, коли Президент України згідно з Конституцією, мав статус глави держави і глави виконавчої влади, він здійснював організацію виконавчої влади. Проте і в цей час практична реалізація цього повноваження Президентом зіт­кнулася з цілою низкою складних проблем. По-перше, не бу­ло з'ясовано, що таке виконавча влада і в чому її відмінність від діяльності колишніх виконавчо-розпорядчих органів, хоч це питання могло бути розв'язане шляхом прийняття вже згадуваного Закону про виконавчу владу. По-друге, не було підготовлено і прийнято пакета законодавчих актів щодо за­кріплення правових засад цієї влади. Зокрема, це стосується проект Закону "Про Кабінет Міністрів України" починаючи з 1995 р. і по цей час.

Зі зміною статусу Президента України, коли він згідно з Конституцією України є главою держави, тобто не входить до жодної гілки влади, питання про сутність, правові засади виконавчої влади, як окремої гілки державної влади по суті залишалося не вирішеним до кінця.

Так, Конституція Україн не містить положення, які б ви­значали саме характер виконавчої влади, оскільки розділ VI "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади" висвітлює лише питання щодо системи виконавчої влади. Про те, хто формує цю систему, у розділі нічого не сказано.

-389-

У той же час, організацію і діяльність органів цієї гілки влади згідно з Конституцією визначає Верховна Рада Украї­ни, а формує її Президент України (ч. 12 ст. 92 і ч. 10 ст. 106 Конституції).

У свій час досить логічно зазначалося, що "характер ор­ганізації будь-якої установи природно і неминуче визначаєть­ся змістом діяльності цієї установи"¹. Це положення є прин­циповим і в сучасний період.

Дійсно, для з'ясування питання про правову природу ви­конавчої влади доцільно проаналізувати повноваження тих органів, які стосуються її організації та функціонування.

Стаття 116 Конституції України, яка закріплює компе­тенцію Кабінету Міністрів України як вищого органу у сис­темі органів виконавчої влади, відповіді на нього не дає.

Повноваження законодавчого органу при вирішенні цього питання не з'ясовано.

Що стосується ролі повноважень Президента України у визначенні правового статусу згаданої гілки державної вла­ди, то очевидно доцільно виходити з того, що за формою правління Україна є, як уже зазначалося, напівпрезидент-ською республікою. Форма напівпрезидентського правління, яка притаманна Україні, безпосередньо впливає і на здій­снення главою держави повноважень у сфері виконавчої влади, найважливішими з яких є участь у формуванні і діяльності уряду.

В Україні відповідно до частин 10 і 15 ст. 106 Конституції України Президент України одноособове призначає за по­данням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій органів вико­навчої влади.

Такі повноваження підтверджуються міжнародною прак­тикою багатьох держав. Наприклад, у Росії одним з таких актів є Указ Президента "Про структуру федеральних орга­нів виконавчої влади" від 10 січня 1994 р. Майже у всіх кра­їнах Латинської Америки право президента видавати акти стосовно організації і діяльності уряду ніякими іншими орга­нами не обмежується.

¹ Див.: Ленин В. Й. Полн. собр. соч. — Т. 6. — С. 99.

-390-

Проте, слід врахувати й те, що, згідно з ч. 12 ст. 92 Кон­ституції України виключно законодача влада в особі Верхов­ної Ради законами України визначає організацію і діяльність органів виконавчої влади. Тому виникає закономірне запи­тання, як може інший орган, який не знає специфіки діяль­ності виконавчої влади, вирішувати питання правового ста­тусу всіх елементів системи цієї влади, зокрема Кабінету Міністрів.

У такому підході яскраво виявляється життєвість хибної практики радянської доби, сутність якої полягала у повному нехтуванні легітимністю створення відповідного державного органу, і практично здійснювалась шляхом вольового рішен­ня заснування такого органу без розробки правової основи його організації та діяльності. Власне саме цим пояснюються непоодинокі приклади, коли протягом майже 50 років окремі міністерства існували без відповідних Положень про них (наприклад, міністерства фінансів в СРСР і союзних респуб­ліках).

Крім того, слід врахувати ту обставину, що практично проекти законодавчих актів про організацію відповідної лан­ки виконавочої влади (зокрема, про Кабінет Міністрів) ква­ліфіковано готують самі ці органи, оскільки будь-які коміте­ти Верховної Ради України краще за них це не зроблять.

Якщо буквально розуміти положення згаданої частини ст. 92 Конституції, то на практиці законодавчий орган має прийняти близько 50—60 законів, зокрема про Кабінет Мі­ністрів України, про міністерства, державні комітети, інші центральні відомства, а також про місцеві державні адмініст­рації в областях, районах, містах Києві і Севастополі. Таким чином, Верховна Рада України фактично не зможе вирішува­ти виключно законами інші питання власної компетенції. Крім того, про яку, хоч би відносну самостійність за своєю сутністю гілки державної влади — виконавчої — можна го­ворити. Це, безумовно, призведе до порушення балансу за­конодавчої і виконавчої влади.

У той же час, про яку організацію і діяльність виконавчої влади з боку Верховної Ради може йтися, якщо цей законо­давчий орган не має права призначати і звільняти з посади міністрів та інших керівників центральних органів виконав­чої влади, оскільки це виключне право Президента.

-391-

Між тим згадані повноваження Президента України з ор­ганізації і дяльності виконавчої влади безпосередньо випли­вають з форми правління в Україні.

Відомо, що глава держави в президентських республіках, виступаючи, як правило, як глава держави, водночас е єди­новладним носієм виконавчої влади і главою уряду. Тому він самостійно призначає та звільняє з посади членів кабінету, визначає його політику і структуру.

Інша справа напівпрезидентська республіка, якою є і Ук­раїна. У таких державах право глави держави призначати і звільняти міністрів, безпосередньо впливати на організацію і діяльність уряду має більш обмежений характер, оскільки уряд формується з урахуванням співвідношення партійних сил у парламенті, а його главою є прем'єр-міністр. Проте та­ка модель не характерна для України, оскільки чітко визна­ченої президентської або парламентської більшості у Верхов­ній Раді поки що немає.

Взагалі ж сутність напівпрезидентської моделі зводиться насамперед до міцної президентської влади, здійснюваної в умовах дещо меншої сутності розподілу влад, ніж у прези­дентських республіках. Глава держави у напівпрездентській республіці не обов'язково є єдиновладним носієм виконавчої влади, а часто-густо поділяє ці повноваження з прем'єр-мі­ністром, який очолює уряд. Повноваження глави держави і глави уряду тісно переплетені, при цьому глава держави від­повідає за вирішення загальних, стратегічних питань, конт­ролюючи певні ключові сфери діяльності уряду, в той час як прем'єр-міністр несе відповідальність за повсякденне, прак­тичне управління.

Не досить чітке розмежування законодавчої і виконавчої гілок влади щодо їх організації і діяльності, як це спостеріга­ється у Конституції України, може призвести до "порушення або зміни притаманної тій чи іншій формі правління єдності структури управління, причому одночасно можуть виникну­ти нові види відносин, колізії і непогодженості, яких не було у "відпрацьованих формах правління"¹.

¹ Див.: Чиркин В. Е. Нетипичние формьі правлення в современном го-сударстве / / Государство й право. — 1994. — № 1. — С. 110.

-392-

Мабуть, згаданих колізій могло б не бути, якби при фор­мулюванні ч. 12 ст. 92 Конституції України був врахований позитивний, на наш погляд, досвід колишнього СРСР при вирішенні подібних питань. Як відомо, союзне законодавство вирішувало питання законотворчості в колишніх республі­ках за допомогою Основ відповідних галузей законодав­ства, на підставі яких республіки розробляли власне зако­нодавство.

У цьому зв'язку було б правильним, щоб законодавчий орган з питань організації і діяльності виконавчої і судової влади приймав також лише Основи такої організації і діяль­ності. Такий підхід дав би змогу двом іншим гілкам влади на підставі таких Основ створювати і приймати конкретизовані нормативні акти щодо власної організації.

Тим більше це стосується виконавчої влади, формування якої — виключне право Президента. На підставі Основ орга­нізації і діяльності цієї влади, він міг би нормативними ука­зами вирішувати, регулювати питання організації і діяльно­сті всіх ланок системи виконавчої влади в Україні.

Між тим у діяльності інших країн світу цю проблему дав­но вирішено. Найтиповіший приклад — Конституція Франції 1958 р., де міститься перелік питань, з яких парламент прий­має закони, а також визначено питання, з яких нормативні акти видають органи виконавчої влади. Ці акти виконавчої влади не розглядаються як закони і не мають назви закону (хоч і є назви "декрети-закони", "законодавчі декрети"), але насправді вони регулюють питання, які належать до предме­та закону (так звані акти регламентарної влади).

В іншому разі за уповноваженням парламенту виконавча влада має право приймати акти, які мають силу законів (де­леговане законодавство). Таке право парламенту передбаче­но у Великій Британії, Італії та ін. До речі, у 1994—1995 рр. таке право було надано Верховною Радою України Кабінету Міністрів, який мав право приймати декрети-акти, що за сво-•єю юридичною силою дорівнювали законам.

На сучасному етапі розвитку Української держави орга­нізація, повноваження, функції і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією, Законом Ук­раїни "Про Кабінет Міністрів України" від 17 січня 2002 р. та іншими законами.

-393-

Функції Кабінету Міністрів України в межах повнова­жень, передбачених Конституцією та законами України, ви­значаються також актами Президента України.

Деякі питання діяльності Кабінету Міністрів України від­повідно до Конституції та законів України можуть визнача­тися постановами Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями Кабінету Міністрів України відпо­відно до Закону України "Про Кабінет Міністрів України" є:

забезпечення державного суверенітету та економічної са­мостійності України; здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави в інтересах Українського народу; виконан­ня Конституції і законів України, актів Президента України; вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, створення сприятливих умов для вільного і гармонійного розвитку особистості; забезпечення проведен­ня фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, еколо­гічної безпеки і природокористування; розробка і здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічно­го, соціального і культурного розвитку України; забезпечен­ня рівних умов розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до за­кону; розробка проекту закону про Державний бюджет Ук­раїни та забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України; здійснення за­ходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочин­ністю; організація і забезпечення здійснення зовнішньоеко­номічної діяльності України, митної справи; спрямування та координація діяльності міністерств, інших органів виконав­чої влади; координація та контроль за діяльністю органів ви­конавчої влади у сфері надання фізичним і юридичним осо­бам управлінських послуг.

Закон визначає також принципи діяльності Кабінету Мі­ністрів України. Діяльність Кабінету Міністрів України грун­тується на принципах верховенства права, законності, поді­лу державної влади, колегіальності та гласності.

Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на забезпечення прав і свобод людини і громадянина, гаранту-

-394-

вання відповідальності держави перед громадянами за забез­печення їм гідних умов життя.

У своїй діяльності він керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Уряд здійснює виконавчу владу в межах, установлених Конституцією та законами України. Неправомірне втручання будь-яких органів, посадових осіб, підприємств, установ, ор­ганізацій, об'єднань громадян у вирішення питань, віднесе­них до відання Кабінету Міністрів України, не допускається.

Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Рі­шення приймаються ним після обговорення питань на засі­даннях Кабінету Міністрів України, крім випадків, передба­чених Законом.

Він регулярно інформує громадськість через засоби масо­вої інформації про свою діяльність. Прийняття таємних (за­критих) рішень можливе лише у випадках, визначених зако­ном, у зв'язку з вимогами національної безпеки України.

Що стосується складу Кабінету Міністрів України, то згідно зі ст. 114 Конституції до Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'ер Ук­раїни, три віце-прем'єр-міністри та міністри.

За поданням Прем'єр-міністра України Президент Украї­ни може призначити міністрами осіб, які не очолюють мініс­терство чи інший орган виконавчої влади. У складі Кабінету Міністрів України може бути не більше двох таких міністрів.

Загальна чисельність членів Кабінету Міністрів України визначається посадовим складом Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України формується у не більш як шістдесятиденний строк з дня вступу Президента України на посаду або відставки попереднього складу Кабінету Мініст­рів України.

Посади членів Кабінету Міністрів України за характером повноважень та діяльності призначених на них осіб нале­жать до державних політичних посад (не до посад держав­них службовців), передбачених законодавством про держав­ну службу.

Статус членів Кабінету Міністрів України визначається Конституцією, Законом України "Про Кабінет Міністрів Ук­раїни" та іншими законами. Не допускається прирівнювання будь-яких посад в органах виконавчої влади за статусом до членів Кабінету Міністрів України.

-395-

На членів Кабінету Міністрів України поширюються нор­ми законодавства про боротьбу з корупцією (ст. 6 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").

Слід зазначити, що більшість конституцій країн світу у своїх статтях не визначають кількісний склад уряду, оскіль­ки таке питання звичайно регулюється актами глави держа­ви про призначення уряду. В деяких країнах, зокрема лати­ноамериканських, така регламентація суперечить офіційній доктрині, яка стверджує, що "ніякий конституційний бар'єр не повинен стримувати зростання обсягу і форм реалізації урядової діяльності"¹.

Проте законодавство ряду країн встановлює як мінімаль­ну, так і максимальну кількість членів уряду. До складу уря­ду Норвегії, наприклад, можуть входити прем'єр-міністр і не менше семи міністрів, Ірландії — від 7 до 15 міністрів, США — 12 міністрів.

Голова Кабінету Міністрів України призначається Прези­дентом України за згодою Верховної Ради України (ч. 12 ст. 85 і ч. 9 ст. 106 Конституції).

Процес призначення Прем'єр-міністра України склада­ється з таких стадій: визначення Президентом кандидатури на цю посаду; розгляд Верховною Радою України цієї канди­датури; внесення та розгляд кандидатури на пропоновану посаду; призначення на посаду Прем'єр-міністра та членів

уряду.

Внесення кандидатури на посаду Прем'єр-міністра. Президент України протягом п'ятнадцяти днів з дня вступу на пост або припинення повноважень Кабінету Міністрів Ук­раїни, як правило, після консультацій з Головою Верховної Ради України та керівниками депутатських фракцій і груп вносить на розгляд Верховної Ради України кандидатуру на посаду Прем'єр-міністра України.

У разі ненадання згоди Верховною Радою України на призначення запропонованої кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України Президент України, як правило, після консультацій з Головою Верховної Ради України та ке­рівниками депутатських фракцій і груп у семиденний строк

¹ Див.: Сравнительное конституционное право. — М., 1966. — С. 635.

- 396 -

вносить на розгляд Верховної Ради України нову кандидату­ру на цю посаду або повторно пропонує ту саму кандидатуру.

Розгляд Верховною Радою України кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України. Верховна Рада України розглядає внесену Президентом України кандидатуру на по­саду Прем'єр-міністра України не пізніше як у десятиденний строк з дня її внесення.

Водночас з внесенням кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України до Верховної Ради України подаються відо­мості про кандидата, зазначені в Законі "Про Регламент Вер­ховної Ради України".

Депутатські фракції і групи мають право перед розглядом питання на пленарному засіданні Верховної Ради України зустрітись з кандидатом на посаду Прем'єр-міністра України та отримати відповіді на поставлені запитання.

Президент України або уповноважена ним особа пред­ставляє внесену кандидатуру на пленарному засіданні Вер­ховної Ради України. Кандидат на посаду Прем'єр-міністра України виступає з програмною заявою та відповідає на за­питання народних депутатів України. Представники депутат­ських фракцій і груп мають право висловити позицію своїх депутатських об'єднань.

Голосування постанови Верховної Ради України про на­дання згоди на призначення Прем'єр-міністром України кан­дидатури, внесеної Президентом України, відбувається у поі­менному режимі.

Рішення приймається більшістю голосів народних депу­татів від конституційного складу Верховної Ради України.

Призначення Прем'єр-міністра та членів Кабінету Міністрів України. Прем'єр-міністр України призначається указом Президента України в триденний строк після одер­жання згоди Верховної Ради України.

Прем'єр-міністр України протягом чотирнадцяти днів з дня свого призначення на посаду після консультацій з Голо­вою Верховної Ради України та депутатськими фракціями і групами вносить Президентові України подання щодо поса­дового і персонального складу Кабінету Міністрів України. Про зміст подання Прем'єр-міністр України водночас інфор­мує Голову Верховної Ради України. На кожну посаду вно­ситься одна кандидатура. У разі відхилення Президентом України кандидатури на посаду члена Кабінету Міністрів Ук-

-397-

>аїни Прем'єр-міністр України вносить Президентові Украї-ш іншу кандидатуру на цю посаду в тому самому порядку.

На підставі подання Прем'єр-міністра України Президент /країни затверджує посадовий склад Кабінету Міністрів Ук-заїни та призначає членів Кабінету Міністрів України.

Пропозиції щодо призначення на вакантні посади у скла­ді Кабінету Міністрів України Прем'єр-міністр України вно­сить Президентові України протягом чотирнадцяти днів піс­ня утворення таких вакансій у порядку, передбаченому Законом.

Указ Президента України про призначення на посади членів Кабінету Міністрів України, крім Прем'єр-міністра України, скріплюється підписом Прем'єр-міністра України.

Присяга членів Кабінету Міністрів України. Члени Кабінету Міністрів України складають присягу Українському народові такого змісту:

"Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь додержуватися Конституції України, законів України, актів Президента Ук­раїни та Кабінету Міністрів України, всіма своїми діями бо­ронити суверенітет і незалежність України, обстоювати пра­ва і свободи людини і громадянина, дбати про добробут Українського народу, зміцнення та сталий демократичний розвиток Української держави".

Присяга складається в урочистій обстановці перед Пре­зидентом України у присутності народних депутатів України не пізніше як через п'ять днів після сформування Кабінету Міністрів України або призначення нового члена Кабінету Міністрів України.

Присяга членів новопризначеного Кабінету Міністрів Ук­раїни оголошується Прем'єр-міністром України, її текст під­писує кожний член Кабінету Міністрів України. Новоприз-начені члени Кабінету Міністрів України складають присягу особисто і підписують її текст.

Про прийняття присяги робиться запис у трудовій книж­ці члена Кабінету Міністрів України. Підписаний текст при­сяги зберігається в особовій справі члена Кабінету Міністрів України.

Відмова члена Кабінету Міністрів України скласти при­сягу має наслідком звільнення його з посади.

-398-

Кабінет Міністрів України набуває повноважень з мо­менту призначення Президентом України не менш як двох третин від загальної чисельності членів Кабінету Міністрів України. Новопризначені члени Кабінету Міністрів України набувають повноважень з моменту призначення.

Кабінет Міністрів України не пізніше як у шістдесяти-денний строк після набуття повноважень подає на розгляд Верховної Ради України Програму діяльності Кабінету Мі­ністрів України на строк своїх повноважень.

Програма діяльності Кабінету Міністрів України має міс­тити концептуальне викладення стратегії діяльності, засобів та строків виконання завдань Кабінету Міністрів України. До неї додаються загальна структура системи органів вико­навчої влади та інформація про членів Кабінету Міністрів України.

Програму діяльності Кабінету Міністрів України розгля­дає Верховна Рада України не пізніше як у десятиденний строк з дня її подання.

Перед розглядом на пленарному засіданні Верховної Ра­ди України Програма діяльності Кабінету Міністрів України попередньо обговорюється в комітетах Верховної Ради Ук­раїни, депутатських фракціях і групах.

Прем'єр-міністр України представляє Програму діяльно­сті Кабінету Міністрів України на пленарному засіданні Вер­ховної Ради України та відповідає на запитання народних де­путатів України.

Верховна Рада України може надати Кабінету Міністрів України можливість протягом двадцяти днів доопрацювати.

Програму діяльності Кабінету Міністрів України на осно­ві вивчення пропозицій і зауважень, висловлених при її об­говоренні у комітетах, фракціях і групах та на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Голосування за постанову Верховної Ради України про Програму діяльності Кабінету Міністрів України відбуваєть­ся у поіменному режимі. Програма діяльності Кабінету Мі­ністрів України вважається схваленою, якщо за неї проголо­сувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України.

У разі несхвалення Верховною Радою України Програми діяльності Кабінету Міністрів України Верховна Рада Украї-

-399-

ни може розглянути питання про недовіру Кабінету Мініст­рів України відповідно до Конституції.

Повноваження члена Кабінету Міністрів України можуть бути припинені Президентом України за його ініціативою, за поданням Прем'єр-міністра України або за заявою члена Ка­бінету Міністрів України.

Член Кабінету Міністрів України з політичних чи особис­тих мотивів має право заявити Президентові України про свою відставку. Про намір подати заяву про відставку він по­передньо повідомляє Прем'єр-міністра України.

Член Кабінету Міністрів України, відставку якого прий­няв Президент України, за його дорученням та власною зго­дою продовжує виконувати свої повноваження до набуття повноважень новим членом Кабінету Міністрів України, але не довше ніж шістдесят днів.

З питань припинення повноважень чи прийняття відстав­ки членів Кабінету Міністрів України Президент України ви­дає відповідні укази.

Закон визначає вимоги до осіб, які не входять до складу Кабінету Міністрів України. Зокрема, до складу Кабінету Мі­ністрів України можуть бути призначені громадяни України, які мають вищу освіту та володіють державною мовою.

Члени Кабінету Міністрів України не можуть бути народ­ними депутатами України чи мати інший представницький мандат, вони не мають права суміщати свою службову діяль­ність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та твор­чої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства чи іншої організації, що має на меті одержання прибутку або створеної з метою надання торгово-промислових чи фінансових послуг іншим підприєм­ствам, організаціям або фізичним особам.

Проте, слід зазначити, що згадані вимоги до кандидатів на посаду міністрів не є вичерпними. Так, недостатньою, на наш погляд, є вимога про громадянство України. А якщо та­кий кандидат нещодавно натуралізований. Аналіз законодав­ства інших країн дає можливість стверджувати, що це не формальне питання, адже потрібен певний строк проживан­ня у країні, щоб мати право бути кандидатом у міністри. Та­кий строк у ряді країн визначається у 10 років (Швеція, Мексика, Парагвай та ін.).

-400-

Не визначено і вікових меж, необхідних для зайняття цієї посади.

Зовсім не простою є проблема щодо поєднання роботи міністрів в уряді з участю у діяльності Верховної Ради як де­путатів, а також з іншою роботою. Законодавство країн світу розв'язує цю проблему далеко не однозначно.

Так, у країнах з президентською формою правління, а та­кож в Австрії, Нідерландах, Норвегії, Франції члени уряду не можуть бути депутатами. Наприклад, згідно з Конститу­цією Франції депутат парламенту, якого призначено мініст­ром (або міністр, якого обрано до парламенту), повинен про­тягом місяця зробити відповідний вибір.

У таких країнах, як Велика Британія, Австралія, Індія, Нова Зеландія та інші, міністри, навпаки, повинні бути депу­татами. Згідно з Конституцією Австралії, "жоден з міністрів не має права обіймати свою посаду більше трьох місяців, як­що він не є членом парламенту".

У деяких країнах (Данія, Іспанія, Фінляндія) міністри мо­жуть, але не зобов'язані, бути депутатами.

Вважаємо, що до згаданих вимог доцільно включити нор­му про заборону професійної діяльності кандидатів у мініст­ри, зайняття ними інших оплачуваних посад (як передбаче­но законодавством Франції, Румунії, ФРН).

Кабінет Міністрів України утворюється на строк повно­важень Президента України.

Повноваження Кабінету Міністрів України припиняють­ся достроково у разі:

— прийняття Президентом України рішення про припи­нення повноважень Прем'єр-міністра України чи про відстав­ку Кабінету Міністрів України;

— прийняття Верховною Радою України резолюції про недовіру Кабінету Міністрів України;

— відставки або смерті Прем'єр-міністра України.

Припинення повноважень Кабінету Міністрів України та­кож відбувається у звязку з обранням нового Президента України.

У цьому разі Прем'єр-міністр України подає заяву про складання повноважень Кабінету Міністрів України новооб­раному Президентові України на церемонії його вступу на посаду (інавгурації) після складання Президентом України присяги.

-401-

Припинення повноважень Кабінету Міністрів України відбувається у звязку з припиненням повноважень Прем'єр-міністра України за рішенням Президента України.

Так, Президент України має право прийняти вмотивова­не рішення про припинення повноважень Прем'єр-міністра України.

Прем'єр-міністр України зобов'язаний невідкладно пода­ти Президентові України заяву про відставку Кабінету Мі­ністрів України у зв'язку з таким рішенням Президента Ук­раїни.

Припинення повноважень Кабінету Міністрів України відбувається у звязку з прийняттям Верховною Радою Украї­ни резолюції недовіри.

Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабі­нету Міністрів України та прийняти резолюцію про недовіру Кабінету Міністрів України.

Це питання розглядається на пленарному засіданні Вер­ховної Ради України через десять днів після внесення пропо­зиції з обов'язковим запрошенням усього складу Кабінету Міністрів України.

Постанова Верховної Ради України про недовіру Кабіне­ту Міністрів України (резолюція недовіри) голосується в поі­менному режимі. Рішення приймається більшістю від кон­ституційного складу Верховної Ради України.

Прийняття Верховною Радою України резолюції про не­довіру Кабінету Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України.

Прем'єр-міністр України, отримавши підписану Головою Верховної Ради України постанову Верховної Ради України про недовіру Кабінету Міністрів України, невідкладно подає Президентові України заяву про відставку Кабінету Мініст­рів України.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів Украї­ни не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Мініст­рів України.

Підставою припинення повноважень Кабінету Міністрів України є відставка або смерть Прем'єр-міністра України.

-402-

Прем'єр-міністр України має право заявити Президентові України про свою відставку.

Президент України протягом десяти днів з дня отриман­ня відповідної заяви приймає рішення про відставку Прем'єр-міністра України або про неприйняття відставки Прем'єр-міністра України.

Відставка Прем'єр-міністра України або його смерть має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Прем'єр-міністр України та очолюваний ним Кабінет Мі­ністрів України, відставку якого прийняв Президент Украї­ни, за дорученням Президента України виконують свої пов­новаження до набуття повноважень новосформованим Кабінетом Міністрів України, але не довше ніж шістдесят днів. Таке доручення дається у формі указу Президента Ук­раїни.

Все зрозуміло, коли Кабінетові Міністрів висловлює не­довіру вищий законодавчий орган або відставка здійснюєть­ся за ініціативою Президента чи самого уряду. Проте незро­зумілий зміст такого варіанта відставки, як звільнення з посади за власним бажанням або внаслідок смерті Прем'єр-міністра України.

Чому такі обставини тягнуть за собою відставку уряду у повному складі? Адже вини самого Прем'єра, а особливо членів Кабінету Міністрів, у цьому разі немає.

Крім того, не зрозуміло, хто саме заступає Прем'єр-мі­ністра України на період, коли Кабінет Міністрів виконує свої тимчасові обов'язки?

Безумовно, принципове значення у процесі організації державної виконаної влади має законодаче закріплення функцій і повноважень Кабінету Міністрів України. Все, що було викладено вище, відіграє лише допоміжну роль щодо змістовної, тобто компетенційної, характеристики урядової діяльності.

Зміст функцій і основ компетенції закладено у ст. 116 Конституції України.

Проте, деталізуються вони в Законі України "Про Кабі­нет Міністрів України". При цьому виникають певні асоціації щодо назви відповідного розділу Закону, присвяченого даній проблемі, — "Загальні питання компетенції Кабінету Мініст­рів України". Мимоволі складається враження, що Закон у даному разі щось приховує або ж що його має супроводжу-

-403-

вати нормативний акт, який деталізує те, що викладено у ви­гляді "основних питань". Якщо це так, то тим самим біль­шою мірою втрачається значимість і службова роль Закону, який покликаний не відкривати шлях для можливих вільних тлумачень того, що названо "основними питаннями".

Згадна назва розділу цього Закону свідчить про те, що у ньому йдеться лише про компетенцію уряду. Загальновідомо, що компетенція завжди дається під відповідну функцію, тоб­то функція — первинна, компетенція, як вихідна від неї, — вторинна.

Проте, у цьому розділі не йдеться про перелік основних функцій Кабінету Міністрів України. Як зазначається у ньому, компетенція Кабінету Міністрів України спрямована на організацію виконання Конституції і законів України, ак­тів Президента та Кабінету Міністрів України, Програми йо­го діяльності, у сферах економіки, соціального і культурного розвитку, забезпечення прав і свобод людини, науково-тех­нічної діяльності, фінансів і оподаткування, зовнішньополі­тичної і зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення на­ціональної безпеки і обороноздатності країни, здійснення постійного контролю за виконанням органами виконавчої влади Конституції та актів законодавства України, вжиття заходів щодо усунення недоліків у роботі цих органів. Зміст переліченого визначається як виконавська спрямованість та основні сфери здійснення компетенції Кабінету Міністрів України.

Основний вияв компетенції це, як відомо, повноваження. Про них, поряд з функціями йдеться у Законі України "Про Кабінет Міністрів України".

Аналіз цього закону свідчить про те, що йдеться у ньому лише про сфери керівництва. Але поряд зі сферами існують і конкретні галузі, про які взагалі не згадується.

Стаття 21 Закону має назву "Основні функції та повно­важення Кабінету Міністрів України", її зміст свідчить про те, що фактично йдеться про простий перелік основних на­прямів його діяльності в певних галузях, тобто про функції. Хіба можна вважати повноваженням, наприклад, вжиття заходів щодо стимулювання інноваційної діяльності товаро­виробників? Це ніщо інше, як традиційне, на жаль, ототож­нювання функцій управління з управлінськими повноважен­нями.

-404-

Крім перелічених вище повноважень, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції, законів Ук­раїни, актів Президента України здійснює також інші повно­важення та функції державного управління. Зокрема, він ор­ганізовує проведення єдиної політики у сфері державної служби, вживає заходів щодо кадрового забезпечення орга­нів виконавчої влади, управління державними підприємства­ми, установами та організаціями, підготовки і підвищення професійного рівня кадрів державних службовців. .

Кабінет Міністрів України з власної ініціативи або за до­рученням Верховної Ради України розробляє і подає на роз­гляд Верховної Ради України плани організаційних, фінансо­вих, матеріально-технічних, інформаційних заходів для впровадження законів у життя.

Він також здійснює інші функції та повноваження, які визначаються Конституцією і законами України, та функції, що визначаються актами Президента України.

Кабінет Міністрів України в разі необхідності може пере­давати для тимчасового чи безстрокового виконання окремі функції та повноваження міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, якщо інше не передба­чено законом, з одночасною передачею їм фінансових і мате­ріальних ресурсів, необхідних для належного виконання цих функцій та повноважень. Він забезпечує контроль за вико­нанням делегованих ним функцій і повноважень, несе відпо­відальність за результати їх виконання.

Крім того, Закон визначає повноваження Кабінету Мі­ністрів України щодо керівництва системою органів виконав­чої влади. До них, зокрема, належать повноваження Кабіне­ту Міністрів України у відносинах: з міністерствами, державними комітетами та іншими центральними органами виконавчої влади; з урядовими органами; з Радою міністрів Автономної Республіки Крим; державними адміністраціями; підвідомчими установами та організаціями.

У Законі закріплені повноваження уряду у відносинах з Президентом України та органами, створюваними при Пре­зидентові України. Це такі повноваження: участь Кабінету Міністрів України у забезпеченні здійснення, виконанні Пре­зидентом своїх повнаважень і підготовка урядом пропозицій з питань, що належать до повноважень Президента; відноси­ни уряду з Радою національної безпеки і оборони України;

- 405 -

відносини з консультативними, дорадчими та іншими допо­міжними органами і службами, утворюваними при Прези­дентові України.

Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з Верховною Радою України та її органами включають: здій­снення урядом права законодавчої ініціативи; участь Кабіне­ту Міністрів України у процесі розгляду питань Верховною Радою; повноваження у зв'язку з затвердженням і виконан­ням Державного бюджету України, підготовкою, затвер­дженням і виконанням загальнодержавних програм; у зв'яз­ку зі звітуванням перед Верховною Радою про свою діяльність; у відносинах уряду з Рахунковою палатою; пов­новаження, пов'язані з підконтрольністю Кабінету Міністрів України Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини; відповіді уряду та його членів на депутатські звер­нення та запити; розгляд Кабінетом Міністрів України звер­нень комітетів і тимчасових комісій парламенту; інформу­вання Верховної Ради України про роботу Кабінету Міністрів України.

До повноважень Кабінету Міністрів України у відноси­нах з іншими державними органами та організаціями, об'єд­наннями громадян належать такі права та обов'язки: звер­нення Кабінету Міністрів України до Конституційного Суду України; відносини уряду з Національним банком України; відносини Кабінету Міністрів України з органами місцевого самоврядування; повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з об'єднаннями громадян.

Уявляється, що навряд чи доцільно давати перелік усіх повноважень Уряду України в різних сферах, оскільки діяль­ність цього органу пов'язана насамперед з оперативним уп­равлінням, яке здійснюється не лише у правовій формі, а й в організаторській. Слід зазначити, що законодавство біль­шості країн світу не містить розгорнутих положень, які сто­суються компетенції уряду. Як правило, до основних повно­важень уряду звичайно належать здійснення загального керівництва і управління справами держави, виконання за­конів, які стосуються уряду, складання і реалізація Держав­ного бюджету, координація діяльності окремих міністерств і відомств.

Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України раелізує свої функції та повноваження шля-

-406-

хом проведення засідань Кабінету Міністрів України, роботи урядових комітетів, діяльності членів уряду та в інших пе­редбачених законодавством формах.

Всю роботу з виконання покладених на Кабінет Мініст­рів України повноважень організує Прем'єр-міністр України. Зокрема, він керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на забезпечення здійснення внутрішньої і зов­нішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Програми діяльності Ка­бінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою Украї­ни, та інших завдань, покладених на Кабінет Міністрів Ук­раїни;

здійснює загальне керівництво Секретаріатом Кабінету Міністрів України; представляє Кабінет Міністрів України у відносинах з іншими органами державної влади;

спрямовує, координує та контролює діяльність віце-прем'єр-міністрів і міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Авто­номної Республіки Крим, обласних, Київської та Севасто­польської міських державних адміністрацій, дає з цією метою доручення, обов'язкові, до виконання цими посадовими осо­бами; вносить подання Президентові України про створення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади; представляє Президентові України кандидатури до складу Кабінету Міністрів України, на поса­ду Державного секретаря Кабінету Міністрів України, кан­дидатури на посади керівників центральних органів виконав­чої влади та вносить подання про їх звільнення з цих посад;

вносить на розгляд Кабінету Міністрів України кандида­тури на посади голів місцевих державних адміністрацій та пропозиції про звільнення їх з цих посад, а також може вно­сити кандидатури на посади керівників центральних органів виконавчої влади (крім міністерств);

вносить подання Президентові України щодо кандидатур, схвалених Кабінетом Міністрів України, для призначення їх на посади голів місцевих державних адміністрацій і пропози­ції щодо звільнення з цих посад; визначає персональний склад урядових комітетів та призначає їх голів;

скликає засідання Кабінету Міністрів України та головує на них;

-407-

підписує акти Кабінету Міністрів України та видає роз­порядження Прем'єр-міністра України з питань, віднесених до його компетенції;

у випадках, передбачених ч. 4 ст. 106 Конституції Украї­ни, скріплює підписом укази Президента України (контр­асигнація);

вступає у зносини з урядами іноземних держав, веде пе­реговори і підписує міжнародні договори України відповідно до закону;

призначає голів спільних міжурядових комісій з питань співробітництва, які створюються на підставі міжнародних договорів, укладених від імені Уряду України; визначає обов'язки та забезпечує взаємодію членів Кабінету Міністрів України; може застосовувати дисциплінарні стягнення, крім звільнення з посади, до державних службовців — керівників органів виконавчої влади та їх заступників.

Прем'єр-міністр України за посадою входить до складу Ради національної безпеки і оборони України.

Прем'єр-міністр України може здійснювати й інші повно­важення, передбачені Конституцією, цим та іншими закона­ми України.

У випадках і в межах, визначених ст. 112 Конституції України, Прем'єр-міністр України виконує обов'язки Пре­зидента України у разі дострокового припинення його повно­важень.

У разі відсутності Прем'єр-міністра України його обов'яз­ки виконує Перший віце-прем'єр-міністр України або інший віце-прем'єр-міністр України згідно з розподілом обов'язків між ними.

Перший віце-прем'єр-міністр України та віце-прем'єр-мі-ністри України згідно з розподілом обов'язків між ними здійснюють такі повноваження: забезпечують виконання Конституції України, законів України, актів Президента Ук­раїни і Кабінету Міністрів України, Програми діяльності Ка­бінету Міністрів України, реалізацію компетенції Кабінету Міністрів України у відповідних напрямах діяльності; спря­мовують, координують та контролюють роботу міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, дають з цією метою та на виконання актів Кабінету Мініст­рів України обов'язкові до виконання цими органами дору­чення; вносять на розгляд Кабінету Міністрів України пропо-

- 408 -

зиції щодо вирішення питань, пов'язаних з виконанням пов­новажень зі спрямування і координації центральних органів виконавчої влади; очолюють урядові комітети, організовують їх роботу та роботу підрозділів Секретаріату Кабінету Мі­ністрів України, які закріплені за очолюваними ними урядо­вими комітетами; здійснюють підготовку питань для розгля­ду на засіданнях Кабінету Міністрів України, попередньо розглядають і погоджують проекти законів України, актів Президента України, що готуються Кабінетом Міністрів Ук­раїни, та проекти відповідних актів Кабінету Міністрів Ук­раїни, вживають заходів для усунення розбіжностей щодо них між членами Кабінету Міністрів України; вносять пропо­зиції щодо порядку денного та черговості проведення засі­дань Кабінету Міністрів України; забезпечують згідно з роз­поділом обов'язків взаємодію Кабінету Міністрів України з Президентом України та Верховною Радою України у проце­сі підготовки, прийняття і реалізації нормативних актів, а та­кож поточної діяльності Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; беруть участь у розгляді питань на засіданнях Кабінету Міністрів України, мають право брати участь у. роботі Верховної Ради України та її органів, у робо­ті відповідних колегіальних органів, що утворюються Прези­дентом України, Кабінетом Міністрів України, колегій мініс­терств та інших центральних органів виконавчої влади, у засіданнях Ради міністрів Автономної Республіки Крим, у роботі місцевих державних адміністрацій; очолюють за рі­шенням Президента України або Прем'єр-міністра України відповідні колегіальні консультативно-дорадчі органи; вно­сять Прем'єр-міністрові України пропозиції щодо призначен­ня керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади та притягнення їх до дисциплінарної відпо­відальності; за дорученням Прем'єр-міністра України пред­ставляють Кабінет Міністрів України у відносинах з іншими органами, установами, організаціями в Україні та за її межа­ми; відповідно до повноважень, наданих у встановленому за­коном порядку, ведуть переговори і підписують міжнародні договори України.

Міністри як члени Кабінету Міністрів України: забезпе­чують розробку та реалізацію державної політики у доруче­них їм сферах; здійснюють керівництво відповідними мініс­терствами та сферами державного управління, спрямовують

-409-

та координують від імені Кабінету Міністрів України у вста­новленому порядку діяльність інших центральних органів ви­конавчої влади; вносять на розгляд Кабінету Міністрів Ук­раїни пропозиції щодо вирішення питань, пов'язаних з виконанням міністром повноважень керівника міністерства та наданих йому законодавством повноважень зі спрямуван­ня і координації інших органів виконавчої влади; за власною ініціативою чи за дорученням Кабінету Міністрів України, Прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністра України го­тують питання на розгляд Кабінету Міністрів України; бе­руть участь у розгляді питань на засіданнях Кабінету Мініст­рів України та вносять пропозиції щодо порядку денного цих засідань; беруть участь у засіданнях урядових комітетів; за дорученням Прем'єр-міністра України представляють Кабі­нет Міністрів України у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами; від­повідно до повноважень, наданих у встановленому порядку, ведуть переговори і підписують міжнародні договори Украї­ни; здійснюють за рішенням Президента України або Кабіне­ту Міністрів України керівництво відповідними дорадчими та іншими колегіальними органами.

Члени Кабінету Міністрів України, крім визначених цим Законом, можуть мати й інші повноваження, передбачені за­конами України, а також здійснювати інші функції відповідно до актів Президента України та Кабінету Міністрів України.

Члени Кабінету Міністрів України несуть персональну відповідальність за стан справ у доручених їм сферах дер­жавного управління та за діяльність Кабінету Міністрів Ук­раїни в цілому.

Основною організаційно-правовою формою роботи Кабі­нету Міністрів України є його засідання. На засіданнях Кабінету Міністрів України приймаються акти Кабінету Мі­ністрів України, в тому числі з питань реалізації права зако­нодавчої ініціативи Кабінету Міністрів України, обговорю­ються найважливіші питання суспільного життя, а також діяльності самого Кабінету Міністрів України та заслухову­ються звіти членів Кабінету Міністрів України і керівників органів виконавчої влади.

Засідання Кабінету Міністрів України скликаються Прем'єр-міністром України з власної ініціативи, за ініціати-

-410-

вою Президента України або не менш як однієї п'ятої від за­гальної чисельності членів Кабінету Міністрів України. Пе­ріодичність проведення засідань Кабінету Міністрів України визначається Прем'єр-міністром України з урахуванням про­позицій інших членів Кабінету Міністрів України.

Засідання Кабінету Міністрів України вважається право-чинним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини від загальної чисельності членів Кабінету Міністрів України.

Якщо міністр не може взяти участь у засіданні Кабінету Міністрів України, його заступає з правом дорадчого голосу заступник міністра, а в разі відсутності заступника міністра — державний секретар міністерства.

Кабінет Міністрів України за пропозиціями членів Кабі­нету Міністрів України затверджує перелік осіб, які мають право постійно брати участь у його засіданнях з правом до­радчого голосу.

На засіданнях Кабінету Міністрів України головує Прем'єр-міністр України, а в разі його відсутності — Пер­ший віце-прем'єр-міністр України.

Порядок денний засідань Кабінету Міністрів України за­тверджує Кабінет Міністрів України. Проект порядку денно­го вноситься Прем'єр-міністром України з урахуванням про­позицій інших членів Кабінету Міністрів України.

Засідання Кабінету Міністрів України протоколюються і стенографуються. Протокол і стенограма засідань Кабінету Міністрів України є офіційними документами, що підтвер­джують обговорення і прийняття рішення Кабінетом Мініст­рів України.

Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів Украї­ни, ведення протоколу і стенограми засідань, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання діяльності Кабі­нету Міністрів України відповідно до цього Закону визнача­ються Регламентом Кабінету Міністрів України, який за­тверджується постановою Кабінету Міністрів України.

Новим структурним підрозділом Кабінету Міністрів є урядові комітети.

Урядові комітети утворюються для координації роботи членів Кабінету Міністрів України, узгодження та підготов­ки питань для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів Ук­раїни, а також для усунення розбіжностей між членами Ка­бінету Міністрів України.

-411-

До складу урядових комітетів входять члени Кабінету Міністрів України. Очолюють урядові комітети, як правило, Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр Украї­ни, віце-прем'єр-міністри України.

За рішенням Прем'єр-міністра України до складу урядо­вого комітету з правом дорадчого голосу можуть входити та­кож керівники інших центральних органів виконавчої влади, заступники міністрів або державні секретарі міністерств.

У роботі урядового комітету можуть брати участь з пра­вом вирішального голосу члени Кабінету Міністрів України, які не входять до складу відповідного урядового комітету.

Перелік урядових комітетів затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України, а їх персональний склад затверджує Прем'єр-міністр України.

Засідання урядового комітету вважається правочинним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини його членів.

За результатами обговорення питань на засіданні урядо­вого комітету шляхом консенсусу приймається рішення, яке оголошується головуючим та оформляється протоколом.

У разі неможливості прийняти узгоджене рішення на за­сіданні урядового комітету остаточне рішення приймає Кабі­нет Міністрів України.

Порядок організації роботи урядових комітетів визна­чається Кабінетом Міністрів України.

Головними функціями та повноваженнями урядових ко­мітетів є: розгляд та схвалення концепції проектів норматив­но-правових актів та інших документів, що підлягають роз­робленню; розгляд проектів нормативно-правових актів та інших документів, що подаються на розгляд Кабінету Мініст­рів України, регулювання розбіжностей щодо них та прий­няття рішення про попереднє схвалення чи відхилення цих проектів або про повернення на доопрацювання органу, від­повідальному за підготовку проекту; розгляд інших питань, повязаних з формуванням та реалізацією державної політи­ки у відповідній сфері.

Урядові комітети також мають право: вносити пропозиції щодо першочергового розгляду питань на засіданні Кабінету Міністрів України; створювати у разі потреби підкомітети, експертні комісії та робочі групи для розгляду окремих пи­тань, що належать до їхньої компетенції; отримувати в уста­новленому порядку від органів виконавчої влади необхідну

-412-

\

для їх роботи інформацію; запрошувати на засідання пред­ставників органів виконавчої влади, а також інших фахівців з питань, що розглядаються комітетом.

Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції, законів України, актів Президента України ви­дає у межах своєї компетенції постанови і розпорядження, обов'язкові для виконання.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характе­ру видаються у формі постанов.

З організаційно-розпорядчих та інших поточних питань акти Кабінету Міністрів України видаються у формі розпоря­джень.

Кабінет Міністрів України організовує та контролює ви­конання своїх актів безпосередньо або через центральні ор­гани виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та інші підвідомчі йому органи.

Акти Кабінету Міністрів України можуть бути скасовані Президентом України.

Вони у повному обсязі або їх окремі положення можуть бути визнані Конституційним Судом України неконституцій­ними. Такі акти або їх окремі положення втрачають чинність з дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Згадані акти Кабінету Міністрів України або їх окремі по­ложення можуть також бути оскаржені до суду у встановле­ному законом порядку, якщо вони порушують права і свобо­ди людини і громадянина та не відповідають законам України або указам Президента України.

Право виступати з ініціативою щодо прийняття актів у Кабінеті Міністрів України мають члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Підготовка проектів постанов Кабінету Міністрів Украї­ни здійснюється міністерствами, а в разі потреби — за учас­тю інших центральних органів виконавчої влади, а також на­родних депутатів України, науковців, інших фахівців за їх згодою.

Для оплати праці фахівців, залучених до роботи у робо­чих групах з підготовки проектів актів законодавства, мо­жуть виділятися кошти, передбачені на діяльність Кабінету

-413-

Міністрів України, а також залучатися кошти недержавних фондів та громадських організацій.

Закон визначає також порядок організації і проведення експертизи та попереднього обговорення проектів норматив­них актів у Кабінеті Міністрів України.

Усі проекти нормативних актів, внесені на розгляд Кабі­нету Міністрів України, направляються до одного з урядових комітетів згідно з розподілом компетенції між ними для по­переднього обговорення, погодження та надання висновку.

У разі потреби доопрацювати проект голова відповідного комітету направляє проект разом з рішенням урядового ко­мітету його ініціаторові у десятиденний строк.

Голова урядового комітету може направити проект нормативного акта на експертизу науковим установам чи окремим фахівцям або для надання висновків — органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, об'єд­нанням громадян та іншим організаціям, а також оприлюд­нити проект для обговорення та збирання пропозицій.

За рішенням урядового комітету проект нормативного акта разом з висновками експертизи та іншими документами передається на розгляд Кабінету Міністрів України.

Проекти нормативних актів та інших документів, що під­лягають розгляду Кабінетом Міністрів України, можуть по­передньо обговорюватися на засіданнях відповідних консуль­тативних, дорадчих та інших допоміжних органів.

Рішення у формі постанов та розпоряджень Кабінету Мі­ністрів України приймаються шляхом голосування на засі­даннях Кабінету Міністрів України.

Рішення Кабінету Міністрів України приймаються біль­шістю голосів від загальної чисельності членів Кабінету Мі­ністрів України. За рівної кількості голосів голос Прем'єр-мі­ністра України є вирішальним.

Непідтриманий Прем'єр-міністром України проект не мо­же бути прийнятий.

У разі термінової потреби за рішенням Прем'єр-міністра України розпорядження Кабінету Міністрів України може бути прийняте шляхом письмового опитування членів Кабі­нету Міністрів України. Проект такого розпорядження над­силається всім членам Кабінету Міністрів України.

Постанови Кабінету Міністрів України, підписані Пре-мєр-міністром, надсилаються Міністерству юстиції для вклю-

-414-

чення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів у порядку, визначеному законом, та оприлюднення в "Офі­ційному віснику України".

Постанови Кабінету Міністрів України набирають чин­ності з дня офіційного опублікування, якщо ними не встанов­лено більш пізній строк набрання чинності. У випадках, пе­редбачених законом, постанови Кабінету Міністрів України або їх окремі положення, що містять інформацію з обмеже­ним доступом і не визначають прав та обов'язків громадян, не підлягають опублікуванню і набирають чинності з дня прийняття, якщо ними не встановлено більш пізній строк набрання чинності.

Розпорядження Кабінету Міністрів набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо ними не встановлено інше, але не раніше дня їх прийняття.

Розпорядження Кабінету Міністрів України доводяться до відома їх виконавців Секретаріатом Кабінету Міністрів і в разі потреби офіційно оприлюднюються.

Згідно з Законом Уряд України утворює постійні і тимча­сові органи Кабінету Міністрів.

Кабінет Міністрів України для забезпечення ефективної реалізації своїх повноважень може утворювати постійні кон­сультативні, дорадчі та інші допоміжні органи.

Для підготовки пропозицій щодо вирішення окремих пи­тань державного управління, розробки проектів законів Ук­раїни, актів Президента України та Кабінету Міністрів Ук­раїни, а також для виконання окремих доручень Кабінет Міністрів України може утворювати тимчасові комісії, інші робочі та консультативні органи.

До участі в постійних та тимчасових органах Кабінету Міністрів України можуть залучатися народні депутати Ук­раїни, державні службовці, науковці та інші фахівці на гро­мадських засадах.

Працівники органів, установ та організацій, що не вхо­дять до системи виконавчої влади, залучаються до роботи у консультативних, дорадчих та інших допоміжних органах Кабінету Міністрів України за їх згодою.

У разі потреби таким органам Кабінету Міністрів Украї­ни для роботи надаються приміщення, оргтехніка та залуча­ється допоміжний персонал з числа працівників відповідних

-415-

центральних органів виконавчої влади чи спеціально найня­тих для цього осіб.

Права, функції та персональний склад цих органів визна­чаються Кабінетом Міністрів України.

Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформа­ційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабі­нету Міністрів України здійснює Секретаріат Кабінету Мі­ністрів України.

Секретаріат Кабінету Міністрів України здійснює відпо­відне забезпечення підготовки та проведення засідань Кабі­нету Міністрів України, урядових комітетів та діяльності членів Кабінету Міністрів України. Секретаріат несе відпові­дальність за своєчасне подання проектів законів, актів Пре­зидента України та Кабінету Міністрів України, інших доку­ментів для підготовки їх до розгляду Кабінетом Міністрів України, урядовими комітетами, їх постійними та тимчасови­ми органами.

Секретаріат Кабінету Міністрів України очолює Держав­ний секретар Кабінету Міністрів України, який призначаєть­ся на посаду та звільняється з посади Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України в порядку, визначено­му законодавством про державну службу відповідно до Ука­зу Президента України "Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні".

Державний секретар Кабінету Міністрів України має першого заступника та заступників, які призначаються #а посаду та звільняються з посади Президентом України за по­данням Прем'єр-міністра України в порядку, визначеному за­конодавством про державну службу на строк повноважень Президента України.

Працівники Секретаріату Кабінету Міністрів України призначаються на посаду та звільняються з посади Держав­ним секретарем Кабінету Міністрів України відповідно до за­конодавства про державну службу.

Члени Кабінету Міністрів України мають право на патро­нажні служби. Персональний склад патронажних служб формується самими членами Кабінету Міністрів України. Патронажні служби Прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністрів України та міністрів, які не очолюють міністерств, створюються в штаті Секретаріату Кабінету Міністрів Украї­ни, їх працівники призначаються на посади Державним сек-

-416-

¹

ретарем Кабінету Міністрів України. Патронажні служби мі­ністрів, які очолюють міністерства, створюються у штатах відповідних міністерств України.

Права, обов'язки, відповідальність та умови оплати праці працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України визна­чаються законодавством про державну службу і Положен­ням про Секретаріат Кабінету Міністрів України, яке затвер­джується Кабінетом Міністрів України.

Припинення повноважень Кабінету Міністрів України не є підставою для розірвання трудового договору з працівника­ми Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Структура Секретаріату Кабінету Міністрів України за­тверджується Державним секретарем Кабінету Міністрів України за згодою Прем'єр-міністра України.

Секретаріат Кабінету Міністрів України є юридичною особою.

Кошторис видатків Секретаріату Кабінету Міністрів Ук­раїни затверджується Кабінетом Міністрів України за подан­ням Державного секретаря Кабінету Міністрів України у ме­жах бюджетних асигнувань на утримання Кабінету Міністрів України.

Державний секретар Кабінету Міністрів України органі­зовує забезпечення діяльності Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра та віце-прем'єр-міністра, за­тверджує за погодженням з Прем'єр-міністром України та Міністром фінансів України штатний розпис та кошторис ви­датків Секретаріату відповідно до законодавства, призначає та звільняє з посад його працівників.

Він має першого заступника та заступників.

Припинення повноважень уряду, зміни у його складі не можуть бути підставою для звільнення з посади Державного секреатаря Кабінету Міністрів України.

Державний секретар Кабінету Міністрів України, його перший заступник і заступники можуть бути звільнені з по­сад лише у разі неналежного виконання обов'язків, немож­ливості виконувати свої обов'язки за станом здоров'я, наб­рання чинності обвинувальним вироком суду щодо нього та в інших випадках, передбачених Законом України "Про дер­жавну службу".

Закон України "Про Кабінет Міністрів України" також передбачає соціальне та інше заб

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. II. Основні засоби
3. II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності
4. VII. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У ХХ ст.
5. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
6. Алгоритм знаходження ДДНФ (ДКНФ) для даної булевої функції
7. Але відмінні від значення функції в точці або значення не існує, то точка називається точкою усувного розриву функції .
8. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації
9. Аналіз коефіцієнтів цільової функції
10. Артеріальний пульс, основні параметри
11. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
12. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА

Переглядів: 535