Національний, регіональний та глобальний рівні ділової культури.

Відомо, що за критеріями кордонів або масштабів своїх операцій бізнес можна розглядати (ідентифікувати) як: національний (ведеться в межах однієї країни, наприклад в Україні, Росії тощо); регіональний (ведеться в масштабах регіону світу, наприклад Західноєвропейського, Азіатсько-Тихоокеанського тощо); глобальний (великий бізнес має штаб-квартири в декількох регіонах світу одночасно, наприклад «IBM», «Procter&Gamble», «McDonald's», «Соса- Соlа», «Mazda» та ін). У межах ділового середовища кожного з названих рівнів існує своя власна ділова культура як система особливих ціннісних орієнтацій, відносин і норм поведінки.

Міжнародне ділове середовище сьогодні часто регулюється не окремими державами, а глобальними компаніями, які називають «корпоративними громадянами світу». Лідерство глобальних компаній на світових ринках забезпечується перевагами використання ними ресурсів різноманітних регіонів світу - сировинного, трудового, інтелектуального, фінансового. Але використання таких ресурсів потребує адаптації до місцевих культур, до конкурентоспроможних стилів і методів ділової поведінки. Одночасно глобальні компанії, міжнародні фінансові організації можна по праву вважати й творцями нової глобальної ділової культури і ділової етики, що синтезують найбільш конкурентоспроможні риси регіональних і національних ділових культур.

Прикладом цього може слугувати «Вашингтонський консенсус», схвалений спільно керівниками Міжнародного валютного фонду, Світового банку та Міністерства фінансів США. Він містить десять нижченаведених рекомендацій з реформування світової торгівлі, які справили величезний вплив на економічне життя і ділову культуру всієї світової системи:

• Податкова дисципліна. Великі та постійні дефіцити бюджету породжують інфляцію та відплив капіталу. Держава має звести цей дефіцит до мінімуму.

• Особлива спрямованість суспільних витрат. Уряд повинен витрачати кошти лише у сфері освіти, охорони здоров'я та на розвиток інфраструктури.

• Податкова реформа. Сфера осіб, що оподатковується в суспільстві, має бути широкою, але рівень податків - помірним.

4 Процентні ставки. Процентні ставки повинні визначатися внутрішніми фінансовими ринками. Вони мають стимулювати вклади в банки та перешкоджати відпливу капіталу.

1. Обмінний курс. Країнам, що розвиваються, слід ввести такий обмінний курс, який допомагав би експорту, роблячи експортні ціни більш конкурентоспроможними.

2. Торговий лібералізм. Тарифи повинні бути максимальними і вводитися на ті товари, які сприяють експорту.

3. Прямі інвестиційні капіталовкладення. Має бути ухвалена політика заохочення та привернення капіталу й технологічних знань.

4. Приватизація. Всіляко повинна заохочуватися приватизація державних підприємств. Приватні підприємства зобов'язані бути ефективнішими, оскільки менеджери безпосередньо зацікавлені у високій продуктивності праці.

5. Дерегуляція. Надмірне державне регулювання породжує лише корупцію і дискримінацію щодо субпідрядників, які не мають можливості пробитися до вищих прошарків бюрократії.

6. Права приватної власності. Ці права мають бути гарантовані та посилені.

Цей консенсус став своєрідною ідеологією у сфері міжнародних економічних відносин. Положення «Вашингтонського консенсусу» були покладені в основу правила «золотого корсета», згідно з яким держава, має підкорятися певним вимогам: основою економічного розвитку стає приватний сектор; зменшується роль держави в регулюванні економічного життя; підтримується низький рівень інфляції; зберігається стабільність цін; розширюються права і можливості іноземного капіталу; місцева індустрія відкривається світу; знижуються тарифи на імпорт і т. ін. Але, як показала світова фінансово-економічна криза 2008 p., такі положення мають постійно уточнюватися.

В умовах глобалізації економічного і ділового середовища національні й регіональні ділові культури розвиваються в напрямі глобальної ділової культури. Аудиторії ділових кіл, найманих працівників, споживачів, широкої громадськості багатьох країн поступово набувають дедалі більшої подібності. Через це в умовах глобалізації діяльність у сфері зв'язків із громадськістю теж має тенденцію до уніфікації.

Система міжнародних зв'язків з громадськістю стає дедалі інтегрованішою. Вона об'єднує суто державні пріоритети, інтереси національних і транснаціональних компаній. Успіх міжнародних комунікаційних програм і кампаній залежить від оперативності та досягнення монопольного впливу у сфері виробництва інформації пріоритет за впливу на світову громадську думку віддається міжнародним каналам масової комунікації. Основними механізмами міжнародних зв'язків з громадськістю, окрім ЗМІ, є дипломатичні служби, структури й організації культурного співробітництва, представництва за кордоном, міжнародна діяльність ТНК і промислово-фінансових груп. Інформаційно-аналітичні, маркетингові та PR консалтингові структури (див. табл. 3) перетворюються на потужні консорціуми, здатні розв'язувати як глобальні завдання, так і специфічні проблеми локальних ринків у сфері зв'язків з громадськістю, обслуговуючи їх на основі довгострокових і доволі гнучких договорів.

Таблиця 3. 15 найбільших транснаціональних фірм паблик рілейшнз

Назва фірми	Прибуток (млн доларів)	Кількість співробітників
«Burson-Marsteller» (А)	233,3
«Shandwick»	190,3
«Hill and Knowlton»	160,8
«Porter/Novelli International» (A)	121,2
«Edelman Public Relations Worldwide»	111,7
«Fleishman-Hillard»	107,5
«Kenchum Public Relations» (A)	74,8
«GCI Group» (A)	52,3-
«OgilviAdams & Rinehart» (A)	48,5
«Manning, Selvage & Lee»	47,9
«Bozell Sawyer Miller Group» (A)	43,9
«Ruder Finn»	41,9
«Cohn & Wolf» (A)	25,0
«Financial Relations Board»	20,2
«Morgan-Walke Associates»	16,5
«А» означає підпорядкованість рекламним агенціям

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Об'єктивні потреби розвитку міжнародних паблик рілейшнз.	\|	Міжнародні групи громадськості та їх особливості.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.