• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальне обладнання приладів ДП-5Б, В.

Прилади складаються з наступних основних частин: зонд (блок детектування в ДП-5В) з гнучким кабелем; вимірювальний пульт; головні телефони; футляр, в якому розміщується зонд і вимірювальний пульт.

Крім того, в комплект приладу входить укладальний ящик, в якому розміщується зменшувальна штанга, колодка живлення, ЗІП і комплект технічної документації.

Зонд - сталевий циліндр, в якому розміщені детектори опромінення і інші елементи схеми. На корпусі зонду сплановані циліндричний латунний екран, що обертається, для закріплення якого в певному положенні у приладу ДП-5Б є два фіксатори "Б" і "Г", а у приладу ДП-5В - три фіксатори "Б", "Г", "К".

У сталевому корпусі є вікно-виріз для індикації бета-опромінення. У положенні фіксатора "Г" вікно корпусу зонда перекривається циліндричним екраном і доступ бета-опромінення до лічильників припиняється. Лічильник буде видавати імпульси гама-опромінення. У положенні фіксатора "Б" вікно корпусу відкрите і бета і гамма-випромінення проходять в лічильники. На корпусі циліндра мається стопорний буртик у вигляді кільця з двома пазами для фіксатора. Для зміни положення екрану необхідно злегка посунути його у бік опорного штифта (фіксатор виходить із пазу) і повернути до потрібного положення. Вимірювальний пульт складається з панелі, кожуха і блоку живлення.

На передній панелі приладів розташовані: електровимірювальний прилад (мікро амперметр), перемикач під діапазонів; тумблер підсвічення шкали (у нічний час); кнопка збросу показників; потенціал регулювання режиму (для приладу ДП-5Б); гвинт для встановлення нуля (ДП-5Б); автоматичне регулювання режиму (для приладу ДП-5В); гніздо для підключення телефонів; блок живлення - розміщений у спеціальному відсіку у нижній частині кожуха.

У блоці змонтовані кріплення для батарей КБ-1 ("Світло-1"). Схема підключення батареї вигравіювана на стінці відсіку.

Порядок підготовки працездатності приладів (ДП-5Б і ДП-5В): вийняти прилад із укладального ящика, відкрити кришку футляру, здійснити зовнішній огляд приладу; перемикач під діапазонів встановити у положення "Вимкнуто"; ручку “Режим” повернути проти ходу годинникової стрілки до упору; відкрити кришку відсіку живлення, ретельно зачистити контакти встановлювальних елементів і контакти у відсіку живлення, встановити 3 елементи (КБ-1, Світло-1), закрити кришку відсіку живлення; встановити перемикач у положення “Режим”: обертанням ручки “Режим” встановити стрілку приладу на відмітку Ñ для ДП-5Б; для ДП-5В режим встановлюється автоматично. Якщо стрілка приладів не доходить до відмітки Ñ, необхідно перевірити придатність джерел живлення.

Перевірка працездатності приладів можна проводити із застосуванням контрольного джерела типу Б-8, за допомогою якого можна перевірити роботу приладів, крім першого під діапазону.

ДП-5Б: відкрити контрольне джерело; зонд встановити в положення "Б"; встановити зонд під контрольним джерелом; підключити телефон.

ДП-5В: зонд поставити у положення "К"; підключити телефон.

Працездатність приладів перевіряється по наявності клацання у телефоні і відхиленню стрілки мікро амперметру.

Для перевірки працездатності приладів необхідно:ручку перемикача під діапазонів послідовно перевести у всі положення від "1000" до "х0,1"; у положенні "1000" і "100" стрілка мікро амперметру може не відхилитися; у цьому випадку працездатність перевіряється по клацанню у телефоні; у положенні "10" стрілка відхиляється вправо, а у положенні " 1" і "х0") стрілка повинна зашкалювати; ручку перемикача під діапазонів поставити у положення "х10", натиснути і відпустити кнопку "Скид". (Покази приладу на під діапазоні “х10” звірити з формулярними даними останньої перевірки градуювання приладу. Якщо покази співпадають, прилад можна використовувати для ведення радіаційної розвідки); поставити екран зонду у положення "Г", натиснути кнопку "Скид", ручку перемикача під діапазонів поставити у положення "Вимкнено", а зонд покласти у нижній відсік футляру.

Для підготовки приладів ДП-5Б і ДП-5В існує норматив, який визначає час на його виконання.

Прилади дозиметричного контролю і організація його у формуваннях ЦО.

Комплекти індивідуальних дозиметрів ДП-22В і ДП-24, мають дозиметри кишенькові, прямо показуючи, ДКП-50А призначені для контролю експозиційних доз гама-випромінювання, що отримують люди при роботі на зараженій радіоактивними речовинами місцевості чи при роботі з відкритими і закритими джерелами іонізуючого опромінення.

Діапазон вимірювання - 2...50Р; похибка вимірювання дози - ±10%; діапазон робочих температур - 40...+50°С; маса: ДКП-50А - 32г; комплект в укладальному ящику - 5 кг, ЗД-5 - 1,4 кг.

Комплект дозиметрів ДП-22В складається із зарядного пристрою типу ЗД-5 і п'яти-десяти індивідуальних дозиметрів ДКП-50А.

На відміну від ДП-22В комплект дозиметрів ДП-24 має п’ять дозиметрів ДКП-50А. Зарядний пристрій ЗД-5, призначений зарядження дозиметрів ДКП-50А. У корпусі ЗД-5 розміщені: перетворювач напруги; випрямляч високої напруги; потенціометр-регулятор напруги; лампочки для підсвічення зарядного гнізда; мікро вимикач і елементи живлення. На верхній панелі пристрою знаходяться: ручка потенціометру; зарядне гніздо з ковпачком; кришка відсіку живлення. Живлення здійснюється від двох сухих елементів типу 1,6 ПМЦ-У-8, що забезпечують неперервну роботу приладу протягом не менш як З0 годин при струмі споживання 200 мА. Напруга на виході регулюється плавно у межах від 180 до 200В.

Обладнання ДКП-50А.

У передній частині корпусу розташований відраховуючий пристрій - мікроскоп з 90-кратним збільшенням шкали. Шкала має 25 поділів (від 0 до 50). Ціна одного поділу відповідає двом рентгенам.

Зарядження дозиметрів ДКП-50А провадиться перед виходом на роботу у зону радіоактивного зараження (дія гама-опромінення) у наступному порядку: відгвинтити захисну оправу дозиметру (пробку зі склом) і захисний ковпачок нарядного гнізда ЗД-5; ручку потенціометру зарядного пристрою відвернути вправо до відказу; дозиметр поставити зарядне гніздо ЗД-5, при цьому підключається підсвічення зарядного гнізда і висока напруга; спостерігаючи в окуляр, злегка натиснути на дозиметр і, повертаючи ручку потенціометру вправо, встановити нитку на "О" шкали, після чого вийняти дозиметр із. гнізда, перевірити положення нитки на світло (її зображення повинно бути на відмітці "0"), завернути захисну оправу дозиметру і ковпачок зарядного пристрою.

Експозиційну дозу опромінення визначають по положенню нитки на шкалі відраховуючого пристрою. Відлік необхідно проводити при вертикальному положенні нитки, щоб виключити вплив на покази дозиметру прогину нитки виска.

Комплект індивідуальних дозиметрів ІД-1, призначений для вимірювання поглинутих доз гама-нейтронного випромінювання. Складається із 10 індивідуальних дозиметрів ІД-1 і зарядного пристрою ЗД-6.

Принцип роботи дозиметру ІД-1 аналогічний принципу роботи дозиметрів експозиційних доз гама опромінення, наприклад, ДКП-50А. Різниця лише у тому, що він вимірює поглинуті дози і діапазон його вимірювання від 20 до 500 рад, похибка 20%, діапазон робочої температури ± 50°С).

ЗД-6 працює на використанні п'єзоелектричного ефекту, тобто тертя пластин між собою. Цикл зарядки - 10 індивідуальних дозиметрів за один поворот. ЗД-6 розрахований на 15 років по 10 тис. циклів зарядження.

Комплект індивідуальних дозиметрів ІД-11 слугує для вимірювання поглинутих доз гама-нейтронного опромінення і отримання діагностичних даних. У ньому 500 індивідуальних дозиметрів – сліпих (підвішуються на грудях, носяться у кишені). До нього мається лічильна установка, котра знаходиться в загоні першої медичної допомоги. При підключені лічильника до неї висвічуються покази у радах. Межі від 10 до 1500 рад. Дозиметр протягом двох років зарядженню не підлягає. По мірі накопичення буде видаватися штабом ЦО та з НС суб’єкта господарської діяльності.

Дозиметричний контроль включає у себе контроль опромінення і радіоактивного зараження (забруднення). Контроль обмірювання підрозділу не груповий, а індивідуальний.

Груповий контроль здійснюється за допомогою комплектів ДП-24; ДП-22В; ІД-1. Один ДКП-50А видається на ланку; один-два ДКП-50А - на групу чисельністю 13-15 чоловік. Командиру НФ ЦО і особовому складу, що діє у відриві, видається по одному комплекту ДКП-50А кожному.

Документи дозиметричного контролю: відомість видачі дозиметрів, журнал контролю обмірювань, картка урахування доз контролю.

Народногосподарські і побутові дозиметричні прилади. Дозиметричні прилади фіксують мікро величини, тобто процеси, що відбуваються на рівні ядра (кількість розпадів ядер, потоки окремих частинок і квантів). Тому для багатьох незвичні самі одиниці вимірювання, з якими вони стикаються. Більше того, одиничні показники навіть ідеальних приладів можуть відрізнятися у декілька разів, але при цьому прилади справні. Тому необхідно проводити декілька вимірювань і визначати середнє значення. Далі - всі виміряні величини повинні бути співставлені з нормативами, щоб визначити їх вплив на організм людини.

Щоб бути впевненим у точності показів приладів, їх треба періодично перевіряти у метеорологічних службах. Серійний випуск дозиметрів складається із цілої гами приладів: "Бета", "Белла", СІМ-03, "Круїз", "Пошук-2", ДРГ-20, РКС-100, ДРГ-01Т та інші.

Широкодіапазонний переносний дозиметр ДРГ-01Т призначений для вимірювання експозиційної дози фотонного опромінення на робітничих місцях, у суміжних приміщеннях і на території установ, що використовують радіоактивні речовини та інші джерела іонізуючого випромінювання, у санітарно-захисній зоні і зоні спостережень. Крім того, ДРГ-01Т може бути застосований для контролю ефективності біологічного захисту радіаційних упаковок і радіоактивних відходів, а також для вимірювання потужності дози у період виникнення, протікання і ліквідації наслідків аварійних ситуацій.

Дозиметр дає можливість проводити вимірювання при наявності фонового нейтронного опромінення: у приміщеннях з поганим освітленням і у темряві; при температурі повітря від -10 до +40°С і відносній вологості до 90% при +30°С; в умовах забруднення приміщень радіоактивними речовинами. Розміри 46х76х160 мм. Маса - не більше 500г. Живлення - від батарейки типу "Корунд". Час неперервної роботи від одного елемента - не менш як 24 години.

Вимірювання потужності експозиційної дози здійснюється за допомогою газорозрядних лічильників, у яких під дією гама квантів генеруються електричні імпульси струму, що надходять на вхідний каскад. Він перетворює їх на імпульси напруги із амплітудою, необхідною для реєстрації їх подальшою схемою. Імпульси через подільник частоти потрапляють на чотири розрядний лічильник. Інформація, що накопичується у ньому за цикл вимірювання, піде на індикатор через дешифратор. Час встановленого робочого режиму - не більше 4 год. Індикація показів здійснюється на цифровому табло рідко-кристального індикатора. Розмірність - у залежності від встановленого під діапазону вимірювання (мР/год, Р/год). Регулюється дозиметр перемикачами "Режим роботи", "Діапазони вимірювання" і кнопки "Скид". На лицьовій панелі розташована кнопка підсвічення цифрового табло.

Дозиметр ДРГ-01Т1. Це - модифікація приладу ДРГ-01Т, має більш лінійну характеристику в усьому діапазоні вимірювань. Джерело живлення батарейка типу "Корунд". Може бути застосований малогабаритний акумулятор типу 7Д-0,115-У1.1. Даний прилад відповідає світовому рівню дозиметричних приладів. Демонструвався на міжнародних виставках у Великій Британії, Бельгії, Італії та інших країнах.

Аварійний нейтронний дозиметр-сигналізатор АНДС призначений для реєстрації і вимірювання доз при імпульсній дії нейтронного опромінення. Використовується для виявлення аварії на ядерних установках і визначення величини аварійної дози нейтронів. За його допомогою можна фіксувати поле опромінення від імпульсних джерел нейтронів.

Прилад складається з трьох виносних датчиків і пульту, в якому знаходяться конденсатори, що накопичують заряд при надходженні сигналів від датчиків. У пульт вбудована схема вимірювання для визначення величини зарядів, накопичених на конденсаторах.

Технічні дані: маса-16 кг; габарити 500 х 300 х 220 мм; споживана потужність - 5 Вт; діапазон вимірюваних доз нейтронів від 10^-4 до 10^-1 с; час від початку імпульсу опромінення до визначання - 20-З0 с.

Дозиметр ДРГ-05 слугує для вимірювання експозиційної дози і потужності цієї ж дози рентгенівського і гама-опромінень і якісної оцінки наявності бета-опромінень. Використовується у лабораторних і виробничих умовах у тих випадках, коли необхідний дозиметричний контроль радіаційної обстановки.

Час встановлення робочого режиму - до 1 хв. Працює надійно при температурі навколишнього середовища від -10 до +40 °С. Габарити - 75х242х240 мм. Маса - 1,5 кг. Діапазон вимірювання потужності експозиційної дози розширений до 5 порядків, у той час, як аналогічні за призначенням прилади мають діапазон 3-4 порядки.

Одиниці вимірювання іонізуючих випромінювань.

ПІДВИЩЕННЯ ЗАХИСНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ БУДИНКУ (КВАРТИРИ) АБО ІНШОГО ПРИМІЩЕННЯ ДО ПРОНИКНЕННЯ РАДІОАКТИВНОГО ПИЛУ І СИЛЬНОДІЮЧИХ ОТРУЙНИХ РЕЧОВИН

Готовність цивільної оборони до виконання покладених на неї завдань, у кінцевому рахунку, визначається її здатністю виконувати підготовку і проведення комплексу заходів, направлених на захист населення на території всієї нашої країни. Одним із заходів є забезпечення своєчасного одержання сигналів, команд, розпоряджень органів влади і ЦО. Потужна і широко розгалужена мережа радіотрансляційних центрів і радіомовних станцій, яка створена у нашій країні, забезпечує сприятливі умови для передачі розпоряджень органів виконавчої влади і сигналів оповіщення ЦО.

Щоб своєчасно одержувати в загрозливий період сигнали оповіщення, необхідно на кожному підприємстві, у кожній установі, навчальному закладі, сільськогосподарському підприємстві, а також у кожному будинку тримати постійно ввімкнутими у мережу радіоприймачі, гучномовці, телевізори, наладнаними на одну із радіомовних станцій країни або основну програму. Навіть переносні транзисторні приймачі повинні бути постійно наладнані на прийом. Для їх безперебійної роботи треба завчасно потурбуватись про джерела живлення (батарейки і т. ін.). Місцеві радіотрансляційні вузли підприємств, установ та організацій слід перевести на цілодобову роботу. Все це дасть можливість у будь-який час вдень і вночі у різних куточках країни прийняти розпорядження органів виконавчої влади і сигнали оповіщення цивільної оборони, а відтак, і своєчасно підготуватися до захисту.

У Велику Вітчизняну війну для оповіщення населення про небезпеку нападу з повітря використовувались, головним чином, міські радіотрансляційні мережі і електросирени, встановлені на дахах будівель і у цехах. Сигнали "Повітряна тривога" і "Відбій повітряної тривоги" подавалися своєчасно, населення чуло їх виразно. У цілому, така система оповіщення задовольняла вимогам того часу.

Як населення дізнається про загрожуючу небезпеку?

Довгий час основним сигналом цивільної оборони був сигнал "Повітряна тривога". Почувши сирену, всі повинні були укритися у захисних спорудах (сховищах, підвалах, льохах, укриттях). На наш час, щоб привернути увагу людей, будуть звучати електричні і ручні сигнали, гудки підприємств і транспортних засобів.

Це - сигнал цивільної оборони "Увага всім!". Почувши його не губіться. Негайно ввімкніть удома, на роботі репродуктор радіотрансляції, телевізор, радіоприймач, наладнавши їх на основну програму місцевого мовлення (якщо це не зроблено заздалегідь). Щоб проінформувати про загрожуючу небезпеку тих, у кого немає ні радіо, ні телевізора, а також тих, хто працює у полі, у лісі, на будівництвах і інших віддалених місцях, використовують телефон, інші пересувні гучномовні установки, посланців на транспортних засобах, на конях, пішки.

На наш час вимоги до оповіщення різко змінилися, з огляду на дальність польотів літаків, ракет, їх швидкостей, що зросли, і те, що влаштовувало нещодавно, не може бути застосовано сьогодні, якщо ми не хочемо мати велику кількість невиправданих жертв.

Радіоактивне зараження місцевості - підступний і небезпечний вражаючий фактор. Воно розповсюджується навіть на ті райони, котрі не піддавалися дії надзвичайної ситуації, тому що утворена при аварії на АЕС радіоактивна хмара може переміщуватись на великі відстані.

Радіоактивні речовини не мають ніяких видимих ознак, а радіоактивне опромінення не викликає у момент опромінення ніяких подразнюючих чи больових відчуттів, їх можна виявити лише за допомогою спеціальних дозиметричних приладів (індикаторів радіоактивності, рентгенометрів і т.д.), які є у органах управління з питань цивільної оборони, захисту населення і територій, штабах ЦО об’єктів, військових підрозділах і формуваннях цивільної оборони.

Люди можуть і не підозрювати, що вони і їх житло потрапили у зону зараження.

Зараження території підприємства, ураження робітників, службовців і населення прилеглого житлового масиву може відбутися у випадку виробничої аварії на об'єктах, використовуючих сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) і розташованих від підприємства від на 20-30 км.

На розповсюдження СДОР можуть справити вплив напрям вітру і його швидкість, умови місцевості і рослинного покриву.

Якщо населення проживає поблизу хімічно небезпечних об'єктів, де маються запаси СДОР (холодильні установки, водопровідні станції, хімічні і нафтопереробні підприємства і т. ін.), то слід попередити населення, з яким СДОР вони можуть реально зустрітися.

Таким чином, територія, що зазнала дії СДОР, включає місце його безпосереднього розливу, тобто осередок хімічного ураження і зону хімічного зараження, що утворилась у результаті розповсюдження парів. Зона хімічного зараження поділяється на дві частини: зону надзвичайно небезпечного зараження і зону зараження.

По мірі віддалення від місця вибуху або розливу СДОР рівні радіації або хімічного зараження постійно зменшуються. Але оскільки невідомо, у якому районі можуть опинитися люди і їх житла, необхідно скрізь вживати всі заходи до захисту людей, житлових і виробничих будівель, різних споруд від радіоактивного і хімічного зараження.

Радіоактивне зараження відбувається у момент випадання радіоактивних опадів, а також тоді, коли піднятий вітром, машинами, людьми радіоактивний пил проникає всередину будівель і споруд.

Населення на цей випадок повинно вжити ряд заходів. Для того, щоб захистити свій дім, квартиру (інше приміщення) від проникнення радіоактивного пилу і СДОР, треба зарівняти усі щілини у вікнах і дверях, закрити витяжки і димоходи, поставити на дверях ущільнювачі із гуми, повсті, губчатих гумовотехнічних матеріалів.

У кам'яних будівлях щілини зарівнюють шпаклівкою або штукатурним розчином, у дерев'яних проконопачуються. Конструкції із дерев'яних збірних щитів склеюють двома шарами паперу. Віконні шибки рекомендується проконопачувати і, якщо треба, промазати замазкою. Розбиті шибки замінюються новими.

Крім проведення робіт по захисту від проникнення радіоактивного пилу і СДОР необхідно посилити захисні властивості кожного будинку від радіоактивного випромінювання (проникаючої радіації).Віконні прорізи, особливо дерев'яних будинків, закладаються цеглою, мішками з піском або землею. Стіни першого поверху будівель обсипаються ґрунтом на висоту 1,8 від підлоги. Для кріплення ґрунтової відсипки можна застосовувати тини, дошки і т.д. На перекриття насипається допоміжний шар ґрунту.

При будівництві або ремонті підвалів і льохів ще у мирний час треба робити їх перекриття з таким розрахунком, щоб у випадку необхідності на них можна було насипати шар ґрунту товщиною 60-90 см.

Таким чином, проведені заходи посилять захисні властивості будинку, квартири, скоротять ймовірні втрати серед людей.

Профілактичні протипожежні заходи провадяться з метою зменшення можливості виникнення і розповсюдження пожеж.

Своєчасне проведення попереджувальних заходів населенням знизить можливість виникнення пожеж і займань і зменшує імовірність їх швидкого розповсюдження.

Для попередження пожеж у квартирі треба зняти з вікон завіски і тканинні штори, замість них повісити штори із білого паперу або тканини, попередньо просочені розчином борної кислоти або бури. Таке просочення надає паперу або тканині вогнетривкості. По можливості треба зробити на вікні дерев'яні віконниці (щити), пофарбувавши їх ззовні у білий колір або покривши вогнетривкою речовиною. Шибки вікон бажано покрити розчином вапна або крейди. Для отримання вапняного розчину треба змішати 10 вагових частин вапна, 1 частину жиру і З частини води. Легкоспалахуючі предмети (картини, меблі) слід поставити у простінки. Одяг, взуття, книги, якими не користуються, треба скласти у шафи або валізи. Гас, бензин та інші горючі матеріали необхідно винести із будинку і тримати у безпечних місцях.

Дерев'яні споруди (сараї, паркани), що не являють собою особливої цінності, слід розібрати (дошки і колоди можна використовувати при будівництві укриттів). Позостали дерев'яні будівлі для підвищення їх вогнетривкості обмазуються глиняним або вапнованим розчином.

Усі горища, сходові клітки, тамбури і комори повинні бути звільнені від громіздких і непотрібних речей. На горищах древесну тирсу, торф, мох, що використовуються для утеплення, по можливості .замінити вогнетривкими матеріалами: піском, шлаком, сухою землею, глиною. Захисний шар повинен бути 5 -10 см., наскільки дають цю можливість перекриття.

Перевірте, чи добре відчиняються двері, що ведуть у коридори і на сходові площадки.

Стіни та інші частини дерев'яного будинку обмажте глиняним розчином - вони будуть більш вогнетривкими.

Необхідно підготувати засоби пожежегасіння: налити воду у діжки, баки і ванни. Заповнити піском ящики і поставити їх так, щоб вони не заважали вільному виходу із квартири. Підготувати наявний протипожежний інвентар (відра, багри, драбини та ін.).

Слід перевірити справність пожежних кранів і вогнегасників і у випадку необхідності вжити заходів до їх виправлення або заміни.

Дуже важливо, щоб кожний житель будинку ознайомився з розташуванням вводів і вимикаючих пристроїв будинкових комунальних мереж. Це дасть можливість своєчасно відключити їх у випадку пошкодження.

Залишаючи будинок, не можна кидати ввімкнутими електроприлади, запалені газові плити, примуси і керосинки, що горять, плити, що топляться, особливо уважним слід бути після оголошення загрозливого положення.

Крім того, кожній людині необхідно знати елементарні правила тушіння займань і пожеж і діяти у боротьбі з вогнем сміливо і енергійно.

Пам’ятайте! Від того як Ви підготуєте свій будинок (квартиру чи інше приміщення) до можливих НС буде залежати не тільки Ваше життя і здоров’я, а також Вашої родини та сусідів.

ВИКОНАННЯ ПРОТИПОЖЕЖНИХ ЗАХОДІВ

Слово "Пожежа" завжди викликає у людини велику тривогу і хвилювання. І це зрозуміло, тому що вогнем нерідко знищується майно, руйнуються і згоряють житлові будинки, школи, громадські будівлі, страждають люди, зазнаючи опіків, травм, а іноді і гинучи.

З настанням холодної погоди небезпека виникнення пожеж значно збільшується. Пожежі у цей період частіше за все виникають від неправильного топлення печей і плит, від відігрівання замерзлих трубопроводів відкритим вогнем, від впущеного вогню при палінні, несправності електропроводки, від залишених і не вимкнутих електронагрівальних приладів, дитячих пустощів з вогнем та інших причин.

Протипожежні заходи провадяться з метою зменшення можливості виникнення і розповсюдження пожеж.

Профілактичні протипожежні заходи в будинку (квартирі), житловому секторі і на виробництві.

Для того, щоб звести до мінімуму кількість пожеж після надзвичайної ситуації, обмежити їх поширення і забезпечити необхідні умови для ліквідації, необхідно завчасно провести відповідні пожежепрофілактичні заходи.

Відповідальними за проведення заходів по забезпеченню пожежної безпеки є керівники об'єктів (організацій, підприємств, установ). Вони повинні:

організувати вивчення робітниками, службовцями і інженерно-технічними працівниками протипожежних заходів;

призначити відповідальних за пожежну безпеку цехів, відділів, складів, майстерень і службових приміщень;

вимагати від начальників цехів (відділів, складів і т.д.) суворого додержання протипожежного режиму, вжиття заходів до виявлення і усунення причин, що можуть викликати пожежу, проведення бесід з робітниками і службовцями на протипожежні теми, а також утримання засобів пожежегасіння у справності і бойовій готовності;

своєчасно і повністю забезпечити об'єкт засобами пожежегасіння, зв'язку та сигналізації;

широко запроваджувати автоматичні засоби оповіщення про пожежі і стаціонарні автоматичні системи пожежегасіння;

забезпечити цехи (склади, установки і окремі пожежевибухонебезпечні агрегати і приміщення) інструкціями про заходи пожежної безпеки.

Основними інженерно-технічними заходами ЦО по підвищенню про протипожежної безпеки об'єктів господарської діяльності є:

підвищення вогнетривкості нових будівель, а також будівель, що реконструюються та розширюються; знос малоцінних легкозаймистих будівель; просочування вогненебезпечних конструкцій вогнезахисними речовинами;

зниження пожеженебезпечних властивостей оздоблювальних матеріалів і покриттів;

розробка неперервних технологічних процесів виробництва, що виключають наявність проміжних ємностей з пожежевибухонебезпечними продуктами;

зниження ємності виробничої апаратури і складів пожежевибухонебезпечних речовин, а також віддалення цих складів від технологічних установок на безпечні відстані;

захист ємностей і комунікацій від розливу речовин (прокладка на низьких опорах, в землі, обваловування, підземне зберігання, влаштування зворотних клапанів самозачинювання, піддонів, пасток і амбарів з направленим стоком);

захист технологічного устаткування, апаратів, ємностей від дії надзвичайних ситуацій (фарбування у білий колір, влаштування екранів);

розробка і впровадження автоматичних систем виявлення і гасіння пожеж на найбільш важливих об'єктах та ін.

На об'єктах господарської діяльності, окрім вказаних заходів по підвищенню протипожежної стійкості, можливе проведення наступних заходів:

збільшення запасів води для цілей пожежегасіння шляхом будівництва відкритих водоймищ, заплав на мілких ріках, струмках; заповнення водою природних і штучних котлованів, виробничих складських ємностей; улаштування додаткових під'їздів до рік, природних і штучних водоймищ; спорудження для подачі води тимчасових насосних станцій з двигунами внутрішнього згоряння на берегах морів, річок, озер, ставків, на причалах, поромах і судах річкового і морського флоту;

вивільнення від легкозаймаючихся і спалимих рідин резервуарних парків і окремих резервуарів, що створюють у випадку руйнування ємностей загрозу для житлових районів або об'єктів господарської діяльності тощо.

Крім проведення профілактичних заходів кожній людині необхідно знати елементарні правила гасіння пожеж. Цим правилам слід активно навчатися на заняттях з цивільної оборони і в інших можливих випадках.

Додержання правил поводження з електронагрівальними приладами, газовими і електричними плитами.

В осінньо-зимовий період підвищене навантаження несуть електропроводи, електрообладнання, електронагрівальні прилади. І там, де це не враховується і не приділяється потрібної уваги питанням пожежної безпеки, нерідко виникають пожежі.

Щоб уникнути пожеж з цієї причини, електропроводку і електричні прилади необхідно завжди тримати у справному стані. Старі електропроводи слід замінити новими, провислі - натягнути на ролики, оголені місця проводів - ізолювати. Несправні лампові патрони, штепселі, вимикачі - відремонтувати.

У цілях пожежної безпеки все населення у повсякденному житті повинно виконувати певні профілактичні протипожежні правила:

1. Обережно поводитися із газовими і електронагрівальними приладами.

2. Не користуватися несправними газовими апаратами і електронагрівальними приладами.

3. Не залишати працюючі газові і електронагрівальні прилади на довгий час без нагляду.

4. Не дозволяти користуватися газовими і нагрівальними приладами дітям і особам, що не знайомі з правилами користування.

5. Не розбирати і не ремонтувати газові і електронагрівальні прилади власними силами і засобами.

6. При користуванні електронагрівальними приладами -прасками, чайниками, плитками - їх слід встановлювати на вогнетривкі підставки (керамічні, бетонні, цегляні).

7. Виходячи з дому, слід потурбуватися про те, щоб не залишати ввімкнутими електричні прилади, газові плити, примуси, гасівки, що горять і печі, що топляться.

Правила гасіння займань і пожеж.

Для зменшення можливості виникнення пожеж кожний громадянин повинен суворо дотримуватись встановлених правил і обов'язків по їх попередженню у житлових будинках, на лісових масивах, на промислових підприємствах та в інших місцях. Порушники цих правил підлягають штрафу, що стягується в адміністративному порядку, а злісні порушники, з вини яких виникли пожежі, що завдали значних матеріальних збитків, притягуються до кримінальної відповідальності.

Але якщо лихо з якихось причин все ж таки прийде в дім, і трапиться пожежа; треба негайно викликати пожежну команду по встановленому для даної місцевості номеру телефону. Частіше за все - це телефон 01.

Про пожежу можна сповістити по телефону 01! Коротко, виразно і спокійно повідомити: де виникла пожежа, що горить і хто повідомляє про пожежу.

По кнопковому повідомлювачу спеціальної пожежної сигналізації:

для повідомлення про пожежу необхідно розбити скло будь-яким предметом, після чого натиснути до відказу пускову кнопку і відпустити її;

не очікуючи прибуття пожежної команди, одразу ж розпочинайте гасіння пожежі, використовуючи для цього первинні засоби гасіння - вогнегасники: воду, пісок, цупке покривало і т. ін.;

зволікання із викликом пожежної команди і невміння користуватись первинними засобами пожежегасіння може привести до великих пожеж.

На початковій стадії пожежі вогонь, як правило, поширюється досить повільно, і вогнище його може бути ліквідоване за короткий час обмеженими силами і засобами населення, робітниками і службовцями без залучення пожежних команд.

Тому населення повинне оволодіти простішими прийомами гасіння займань.

Починати гасіння пожеж треба з того місця (ділянки), де вогонь може створити загрозу для людей, заподіяти найбільші матеріальні збитки, викликати вибух або руйнування конструкцій.

Гасіння пожеж у будинках включає два періоди: період локалізації; період ліквідації пожежі.

У перший період основною задачею є - обмежити розповсюдження полум'я і одночасно здійснити заходи по рятуванню людей із палаючих будівель.

На другому етапі - здійснюються заходи по безпосередній ліквідації горіння. При цьому розміри вогнища пожежі можуть бути різними. В окремих випадках займання можна ліквідувати первинними засобами пожежегасіння, а саме:

заливанням вогнища водою із відра, використовуючи воду із водопроводу або сторонніх ємностей;

засипанням вогнища пожежі вогнем або землею, використовуючи лопати і пісок із ящика, встановленого біля входу в будівлю;

заливанням вогнища пожежі водою із внутрішніх пожежних кранів; гасіння вогнища пожежі за допомогою вогнегасників.

Засоби гасіння пожеж. Засоби безпеки при гасінні пожеж.

Первинні засоби гасіння пожеж призначені для гасіння пожеж на початковій стадії їх розвитку і можуть застосовуватися для спасіння людей. До них відносяться: вогнегасники, внутрішні пожежні крани; відра; ломи; пісок (земля) та інші речовини і матеріали. У цілях ефективного використання первинних засобів і протипожежного інвентарю обладнуються протипожежні пости.

Пожежний пост обладнується пожежним щитом, на якому розміщуються: вогнегасники - 2 шт.; лопати - 2 шт.; ломи - 2 шт.; відра - 2 шт.; сокири - 2 шт.; багри - 2 шт.; кошма - 1 шт.

Крім того, біля щита встановлюється діжка з водою місткістю не менш як 200 л і ящик з піском місткістю не менш як 0-5 куб. м.

Вогнегасники. Вогнегасники - надійний засіб гасіння займань до прибуття пожежних підрозділів. Промисловістю випускаються наступні типи вогнегасників: вуглекислотні, пінні, порошкові і аерозольні.

Ручні вуглекислотні вогнегасники ОУ-2, 02-5, ОУ-8, ОУ-10, ОУ-25. Вони призначені для невеликих початкових осередків спалахування займаючихся речовин і електроустановок. Являють собою стальні балони ємністю 2, 5, 8, 10 і 25 л. У горловині кожного ввернутий запірний вентиль з сифонною трубкою, вентиль має запобіжний пристрій, що спрацьовує при перевищенні тиску. Вага вогнегасників - від 7 кг і більше.

Щоб привести вогнегасник у дію, необхідно закрутити маховичок вентилю проти годинникової стрілки до відказу. Розтруб, із якого викидається вуглекислий сніг і газ, спрямовують на палаючий предмет ще до відкривання вентиля. Дальність подачі струменю - 1,5-3,5 м. Час дії - 25-30 секунд або 35-40 секунд.

Пінний вогнегасник ОП-5. Призначений для гасіння початкових вогнищ пожежі на площі до 1 кв. м. Він представляє собою сталевий зварний балон. У верхнє днище вварена горловина, закрита чавунною кришкою з запірним пристроєм, що складається з гумового клапану, укріпленого на штоку, пружини, що притискує клапан до горловини кисневого стакану при закритому положенні рукоятки. За допомогою цієї рукоятки здійснюється піднімання і опускання клапану. Сприск вогнегасника розташований на горловині і закритий спеціальною мембраною. Лугова частина заряду розчинена у 8,5 л води і залита у корпус вогнегасника, кислотна частина також розчинена у воді і залита у поліетиленовий кислотний стакан ємністю 0,15 л. При застосуванні забезпечує подачу повітряно-механічної піни, чим досягається велика ефективність гасіння.

Порошковий вогнегасник ОП-1 ("Супутник-1"). Застосовується для гасіння невеликих займань автомобілів, лужних металів, електроустановок, що знаходяться під напругою, легкозаймаючихся і горючих рідин. Вогнегасник складається з циліндричного корпусу з похилою горловиною, що забезпечує розпилення порошку. Заряд складається із порошків ПСБ і ПС-1, що видаляють кисень із зони горіння; порошки не електропровідні.

При гасінні відкривають кришку вогнегасника і енергійним струшуванням висипають порошок на вогонь так, щоб він утворив хмарку над полум'ям.

Аерозольні бром метилові вогнегасники типу ОА і ОУБ.

Застосовуються для гасіння горючих і тліючих матеріалів (бавовни, текстилю), а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 380 В.

Промисловість випускає вуглекислотно-бромметилові вогнегасники ОУБ-3 і ОУБ-7, котрі аналогічні за конструкцією, але відрізняються лише розмірами.

Вогнегасник являє собою сталеву тонкостінну посудину, у верхній частині якої приварена бобижка, у яку угвинчують вентиль зі струмоутворюючою насадкою і ручкою для перенесення. В середині балону мається сифонна трубка.

Для приведення вогнегасника в дію необхідно:

1. Звільнити запор кронштейна і піднести вогнегасник до вогнища пожежі, тому що заводи - виготовники залишають вогнегасники у зарядженому стані з опломбованими запор-ними вентилями.

2. Узявшись лівою рукою за рукоятку вогнегасника, правою рукою відкрити вентиль, обертаючи маховичок проти годинникової стрілки до відразу.

3. Спрямувати струмінь на місце найбільш інтенсивного горіння.

Приведення до дії вогнегасників. Вогнегасник вуглекислотний типу ОУ-2, ОУ-5 або ОУ-8: повернути маховичок вентиля проти годинникової стрілки до відказу, а Розтруб спрямувати на палаючий предмет ще до відкриття вентиля.

Пінний вогнегасник ОП-5: рукоятку клапану повернути на 180°, перевернути вогнегасник догори дном, струмінь спрямувати на місце горіння. Порошковий вогнегасник ОП-1: відкрити кришку вогнегасника, обертаючи у напрямку стрілки, нанесеної на кришці; узяти вогнегасник за нижню частину корпусу і енергійно струшувати, спрямовуючи порошок у вогонь.

Аерозольний вогнегасник типу ОУБ: звільнити запор кронштейну і піднести вогнегасник до вогнища пожежі; узятися лівою рукою за рукоятку вогнегасника, правою відкрити вентиль, обертаючи маховичок проти годинникової стрілки до відказу; спрямувати струмінь на місце найбільш інтенсивного горіння.

Особливості гасіння електричної проводки і горючих речовин.

Гасіння легкозаймаючихся і горючих речовин, до яких відносяться нафтопродукти, що мають температуру спалахування нижче 45 °С, має ряд особливостей.

Легкозаймаючися і горючі рідини на складах зберігаються у резервуарах різної ємності і будови, а також у тарі - залізних діжках. На об'єкті господарської діяльності можливі випадки зберігання їх у діжках, бідонах і т.д. У домашніх умовах вони зберігаються у металевій і пластмасовій тарі: бідонах, каністрах і т.д.

Гасіння пожеж легкозаймаючихся і горючих речовин включає два періоди: період локалізації; період ліквідації.

У перший період основною задачею є обмеження поширення вогню, рідин, що розлилися, на інші ємності, а на другому етапі здійснюються заходи по безпосередній ліквідації горіння.

Невеликі вогнища горіння розлитої рідини чи займання рідини в окремій тарі можна ліквідувати первинними засобами пожежегасіння, а саме: ізоляцією шляхом засипання вогнища горіння рідини піском (землею); ізоляцією вогнища горіння шляхом накриття вогнища горіння кошмою (брезентом); гасінням горючої рідини шляхом використання пінних і порошкоподібних вогнегасників.

Для гасіння займань не завжди можна користуватися водою або піною. Небезпечно спрямовувати, наприклад, водяний струмінь на палаючу електропроводку чи на електроустановки, що знаходяться під напругою, так як при цьому людина може бути уражена струмом, оскільки вода є гарним провідником. Тому перед початком гасіння необхідно зняти напругу з палаючих електропроводок і електромереж. Якщо цього зробити не можна, то для гасіння необхідно застосовувати вуглекислотні (ОУ-2, ОУ-5) або порошкові (ОП-1) вогнегасники, склади яких не проводять електричний струм.

Засоби безпеки при гасінні пожеж. У будівлях:

1. Згідно діючих правил, до безпосереднього гасіння пожеж не допускаються підлітки до 18 років, вагітні і годуючи груддю жінки, інваліди, глухонімі і психічно хворі.

2. Кожний працюючий при гасінні пожежі зобов'язаний слідкувати за зміною обстановки, станом перекриттів, стін, сходових клітин, щоб уникнути загибелі людей при їх обваленні і у випадку виникнення небезпеки негайно попередити всіх працівників на ділянці і керівника гасіння.

3. При явній загрозі обвалення особовий склад виводиться у безпечне місце. Для швидкого оповіщення людей, що працюють у небезпечній зоні, керівники гасіння пожежі встановлюють єдині сигнали і доводять їх до всього працюючого складу.

4. При роботі слід враховувати можливе отруєння людей окисом вуглецю. Необхідно передбачити використання ізолюючих протигазів (або протигазів з додатковими патронами ДП-1) або, за їх відсутності, частіше підмінювати пожежників, особливо тих, що працюють на верхніх поверхах приміщень.

5. Для захисту тіла від опіків пожежники повинні бути одягнуті у відповідний одяг, мати протипожежне спорядження:

сталеві каски, рукавиці, пояси, сокири. Працювати без бойового одягу і спорядження забороняється.

6. При наявності даних про витік газу необхідно входити в приміщення в ізолюючих протигазах і провітрювати його.

7. При роботі на височині слід застосовувати страхувальні пристосування - для виключення можливості падіння працюючих.

8. Заборонено залишати без нагляду ствол, навіть після припинення подачі води.

9. До початку вскриття і розбирання конструкції необхідно знеструмити всі розташовані на ділянці роботи електричні мережі, відключити всі газові мережі і прилади.

10. При необхідності звалювання димових труб, обгорілих опор чи частин будівлі повинно проводитися під керівництвом керівника гасіння пожежі і після виведення з небезпечної зони людей і техніки.

При гасінні легкозаймаючихся і горючих рідин:

1. Гасіння пожеж з горючими рідинами може ускладнюватись розривами резервуарів, вскипінням і викидами нафтопродуктів і розповсюдженнях вогню по місцевості. Кожний робітник зобов'язаний слідкувати за зміною обстановки, при явній загрозі вибуху, вскипіння, викидів і розтікання горючої рідини особовий склад виводиться у безпечне місце.

2. Для швидкого оповіщення людей, що працюють у небезпечній зоні, керівник гасіння пожежі зобов'язаний встановити єдині сигнали і довести їх до всього особового складу.

3. Працюючи із піною, розчинами піноутворювачів, особовий склад повинен уникати потрапляння їх на шкірні покрови і особливо на слизову оболонку очей. При потраплянні піноутворювача ОП-1 слід промити очі 2-процентним розчином борної кислоти.

4. Пінні вогнегасники не допускається застосовувати для гасіння приладів і устаткування, що знаходиться під напругою електричного струму більш як 36 В, а також для гасіння речовин і матеріалів, що взаємодіють із водою.

5. Перед застосуванням пінного вогнегасника його вихідний отвір необхідно прочистити підвішеною до ручки шпилькою.

6. Перед пуском у дію вуглекислотного (бромметілового) вогнегасника Розтруб (розпилювач) повинен бути спрямований у сторону вогню. Братися рукою (голою) за Розтруб працюючого вуглекислотного вогнегасника не можна.

СИЛЬНОДІЮЧІ ОТРУЙШ РЕЧОВИНИ (АМІАК, ХЛОР) І ЇХ ВПЛИВ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ. ГРАНИЧНО ДОПУСТИМІ І УРАЖУЮЧІ КОНЦЕНТРАЦІЇ. ЗАСОБИ ЗАХИСТУ І НАДАННЯ ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

На наш час відомо більш як 6 мли. хімічних сполук. І у цьому величезному світі хімії нас оточує на виробництві і у побуті декілька сот СДОР, що часто є невід'ємним елементом виробництва.

Використання СДОР проти людини уходить корінням у першу світову війну, коли більш як 1,3 млн. чоловік стали жертвами хімічних атак.

Однак і у мирний час хімія може стати ворогом людства через необережне поводження з отрутохімікатами або часто з причини аварій на виробництві, залізничному транспорті. Ці випадки вже коштували людству багатьох жертв.

Сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР) прийнято називати такі хімічні сполуки, котрі у певних кількостях, що перевищують граничне допустимі концентрації (густини зараження), можуть викликати шкідливий вплив на людей, свійських тварин, рослини, викликаючи у них ураження різного ступеня.

Дії СДОР характеризується концентрацією, густиною зараження, стійкістю, токсичністю.

Концентрацією називається кількість СДОР, що міститься в одиниці об'єму повітря. Її звичайно виражають у міліграмах отруйної речовини на літр повітря або у грамах отруйної речовини на куб. метр повітря. Наприклад, концентрація хлору 0,5 мг/л означає, що в 1 л зараженого повітря міститься 0,5 мг хлору.

Густиною зараження називають вагову кількість отруйних речовин, що припадає на одиницю площі. Вимірюється у грамах на кв. метр.

Стійкість - здатність зберігати вражаючу дію на протязі певного часу.

Токсичність - здатність отруйних речовин спричиняти ураження при потраплянні в організм у певних дозах.

Ступінь хімічної небезпеки об'єкту визначається сумарною кількістю СДОР, що знаходиться на об'єкті.

Зберігання СДОР здійснюється у закритих ємностях під тиском власних газів (парів). Після руйнування ємності тиск над рідкими речовинами падає до атмосферного, СДОР закипають (температура кипіння нижче за 20 °С) і виділяють в атмосферу у вигляді газу або пари.

Хмара газу (пари) СДОР, що утворилася у момент руйнування ємності називається первинною хмарою зараженого повітря. Воно поширюється на невеликі відстані. Частина рідини, що залишилася, особливо з температурою кипіння вище 20°С розтікається і навіть випаровується. Пари (гази) потрапляють в атмосферу, утворюючи вторинну хмару зараженого повітря. Ця хмара розповсюджується на меншу відстань. Таким чином, територія, що піддалася впливу СДОР, включає місце його безпосереднього розливу, тобто вогнища хімічного ураження, і зону хімічного зараження, що утворилася у результаті поширення газів (парів).

Зона хімічного зараження ділиться на дві частини: зону надзвичайно небезпечного зараження і зону зараження. Вогнище ураження (площа безпосереднього викиду СДОР) при наявності обвалування сховища дорівнює площі обвалованої території. При відсутності обвалування можна зробити приблизний розрахунок з урахуванням того, що при розливанні рідина покриває землю шаром 0,05 м. Добуток площі розливу на товщину шару рідини дасть приблизний об'єм рідини, що вилилася Q.

Зараження території підприємства, ураження робітників, службовців і населення відомчого житлового сектору може відбутися у випадку виробничої аварії на об'єктах, що використовують СДОР, розташованих поблизу дислокації підприємства від 30 м до 20 км. На розповсюдженні СДОР будуть позначатися напрям і швидкість вітру, умови місцевості і рослинного покриву.

Конверсія. При інтенсивному нагріванні поверхні землі і нижнього шару повітря відбувається перемішування нижніх і верхніх шарів атмосфери, що призводить до швидкого розсіювання СДОР, які випаровуються з місцевості і об'єктів, а вітер сприяє розсіюванню цих парів.

Ізотермія (температура повітря у межах 20 -30 м від земної поверхні майже однакова) сприяє збереженню високих концентрацій СДОР у приземному шарі повітря.

Інверсія (нижній шар повітря нагрітий сильніше верхнього) викликає сильне розсіювання зараженого повітря, і концентрація парів СДОР у повітрі швидко знижується.

При слабому вітрі повітря поширюється повільно, високі концентрації зберігаються довше, сильний поривчастий вітер швидко розсіює заражене повітря. Із збільшенням швидкості вітру підвищується випаровування СДОР із зараженої ділянки.

Сильний дощ вимиває СДОР із ґрунту і тим самим знижує густину зараження місцевості.

Рослинний покрив (чагарник, дерева, густа трава), щільність забудови і рельєф місцевості (яри, лощовини) сприяють застою зараженого повітря і підвищенню тривалості вогнища зараження.

Важливою характеристикою вогнища хімічного ураження і зони зараження СДОР є стійкість СДОР і тривалість існування вогнища хімічного ураження.

На стійкість вогнища хімічного ураження, що виникло на території населеного пункту, впливає ряд особливих факторів. Будинки і споруди міської забудівлі нагріваються сонячним промінням швидше, ніж розташовані у сільській місцевості. Тому у місті спостерігається інтенсивний рух повітря, пов'язаний звичайно з його припливом від периферії до центру по магістральним вулицям. Це сприяє проникненню СДОР на подвір'я, глухі кути, підвальні приміщення і створює підвищену небезпеку ураження населення. У цілому, можна вважати, що стійкість СДОР у місті вище, ніж у відкритій місцевості.

Читайте також:

1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
2. IV. Закріплення й узагальнення знань
3. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
4. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
5. VI. Узагальнення та систематизація знань
6. Абонентське обладнання для відеоконференц-зв'язку
7. АБСТРАГУВАННЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ
8. Алгоритм розрахунку та підбору технологічного обладнання
9. Аналіз використання обладнання.
10. Аналіз зразків узагальненого досвіду,
11. Аналіз службового призначення деталей та конструктивних елементів обладнання харчових виробництві, визначення технічних вимог і норм точності при їх виготовленні
12. Аналіз та узагальнення отриманої інформації.

Переглядів: 1746