Принципи прийняття ефективних управлінських рішень

1. Наукова обгрунтованість рішень. Рішення повинні прийматися з урахуванням об΄єктивних закономірностей розвитку об΄єкту управління, які відображаються у технічних, економічних, організаційних та інших аспектах його діяльності.

2. Цілеспрямованість. Управлінське рішення повинно мати мету, чітко пов΄язану зі стратегічними цілями та планами розвитку об΄єкту управління.

3. Кількісна та якісна визначеність. Встановлення конкретних показників, яких необхідно досягти внаслідок реалізації управлінського рішення.

4. Правомірність. Дотримання чинних правових норм. Рішення повинно відповідати компетенції структурного підрозділу апарату управління чи посадової особи.

5. Оптимальність. Вибір варіанта рішення, який відповідав би критерію економічної ефективності господарської діяльності.

6. Своєчасність. Дотримання строків підготовки, доведення його до виконавців та дієвий контроль виконання.

7. Гнучкість. Можливість вносити корективи через зміну обставин внутрішнього і зовнішнього середовища.

8. Повнота оформлення. Формулювання рішення повинно виключати можливість непорозуміння або двоїсність у розумінні працівниками завдань, давало змогу контролювати їх виконання

Питання. 2 Характеристика процесу прийняття рішень, його основні стадії

Незалежно від підходу, за яким вирішується проблема, існують певні кроки (етапи), які необхідно пройти у процесі прийняття рішень.

Етап 1.Визначення проблеми. Процес визначення проблеми передбачає:

1) виявлення проблеми – процес усвідомлення, що існує певна проблема. Джерела, з яких менеджер може довідатися про існування проблеми:

· особистий огляд,

· аналіз даних і документів компанії,

· громадська думка (покупців, менеджерів, підлеглих).

2) окреслювання проблеми – процес встановлення масштабу і природи проблеми тоді, коли вона вже виявлена; оцінка розміру і ступеня її серйозності.

Етап 2. Формулювання цілей, обмежень і критеріїв. Передбачає визначення того, что потрібно досягти за допомогою визначеного рішення.

У якості основних обмежень найчастіше виступають:

- неадекватність ресурсів;

- недостатня кількість працівників, що мають необхідну кваліфікацію і досвід;

- неможливість закупити ресурси за прийнятними цінами;

- винятково гостра конкуренція;

- закони й етичні міркування.

Критерії – це стандарти, за якими мають оцінюватися альтернативні варіанти рішень (прибуток, вартість, ціна, строк окупності тощо).

Етап 3. Розробка альтернативних рішень. Процес розробки альтернативних рішень проводиться для того, щоб знайти найкраще рішення, яке буде враховувати всі обмежувальні фактори та відповідати обраним критеріям.

Всі обрані варіанти розглядаються разом. Ідея полягає в тому, щоб кожний варіант рішення був оцінений не тільки відносно зазначених цілей, але й інших варіантів.

При зборі інформації щодо можливих альтернативних рішень, менеджер повинен усвідомлювати, що не існує проблем, які можна досконало дослідити. Менеджер повинен вміти вирішити, коли припинити збір інформації і почати процес відбору альтернатив.

Етап 4. Вибір альтернативи. Очікуваний ефект від реалізації кожного варіанту вирішення проблеми, повинен бути оцінений разом з оцінкою ймовірності того, що такий ефект дійсно буде отриманий, а також з урахуванням організаційних наслідків альтернативи.

Етап 5. Здійснення альтернативи. Реалізація цього етапу передбачає:

1) оголошення альтернативи;

2) видачу необхідних розпоряджень;

3) призначення специфічних завдань, (доручень) різним працівникам;

4) розподіл ресурсів;

5) спостереження за процесом реалізації рішення;

6) прийняття рішень, що будуть випливати за результатми реалізаційї поточного рішення.

Етап 6. Оцінка результатів рішення. Цей етап передбачає визначення:

· чи досягнуто мету вирішення проблеми?

· чи відповідає отриманий результат прийнятому критерію (критеріям)?

· прйняття наступних рішень, обумовлених наслідками попередніх.

Питання 3. Методи розробки управлінських рішень

Вибір методу розробки управлінського рішення обумовлюється типом проблеми, яка підлягає вирішенню:

1. Стандартні проблеми – мають чітку структуру, причинно-наслідкові зв΄язки з΄ясовані, аналогі, набір стандартних рішень.

2. Добреструктуровані проблеми – можуть бути розділені на підпроблеми, блоки питань, для кожного з яких існує набір стандартних рішень.

3. Слабкоструктуровані проблеми - не завжди з΄ясовані причинно-наслідкові зв΄язки, самі проблеми не формулюються достатньо чітко.

4. Неструктуровані проблеми – як правило не мають аналогів, причинно-наслідкові зв΄язки повністю не зрозумілі, способи вирішення не визначені.

Для розв΄язання проблем першого типу, як правило, використовуються стандартні рішення, які викладені у нормативних документах (інструкціях, положеннях, методичних вказівках тощо). Однак для прийняття більшості управлінських рішень використовуються спеціальні методи.

Формалізовані методи прийнятті управлінських рішень – засновані на отриманні кількісних результатів розрахунків. Використовуються для добреструктурованих і частково слабкоструктурованих проблем. В основі таких методів лежить використання моделей.

Модель - це спрощена копія дійсності. Необхідність моделювання обумовлена складністю процесів, зниженням ризиків впровадження безпосередньо в практику, можливістю прогнозів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості управлінських рішень	\|	Типи моделей

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.