• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Підходи до прийняття етично складних рішень

Зіштовхуючись із проблемою етичного вибору, менеджери, як правило, грунтуються на нормативній точці зору, тобто визначених нормах і цінностях, відповідно до яких і приймаються рішення. У нормативній етиці виділяють кілька підходів до опису систем цінностей і відповідно прийняття етично складних рішень, що можуть бути застосовані в практиці менеджменту

1.Утилітаристський підхід. Індивід, що приймає рішення, повинен розглянути вплив кожного його варіанта на всі зацікавлені сторони і вибрати варіант, що приносить задоволення найбільшому числу людей.

2.Індивідуалістичний підхід. Індивідуалістичний підхід припускає, що морально прийнятними є дії людини, що йдуть їй на користь у довгостроковій перспективі. Якщо кожна людина в суспільстві керується цим принципом, в остаточному підсумку виходить найбільше можтиве добро, тому що, переслідуючи винятково власні інтереси, люди вчаться догоджати один одному. Якщо індивід, що прагне до досягнення негайних позитивних результатів, йде на неправду й обман, він всього лише викликає анаїогічні відповідні дії. Таким чином, індивідуалізм зводиться до поведінки, вигідної іншим людям, тобто дії людини починають відповідати бажаним для суспільства нормам.

3.Морально-правовий підхід Морально-правовий підхід стверджує, що людина споконвічно наділена фундаментальними правами і свободами, що не можуть бути порушені чи обмежені рішеннями інших людей. Передбачається, що етично коректне рішення не повинне порушувати ці фундаментальні права людини.

У процесі ухвалення рішення повинні бути враховані наступні моральні права:

Право на свободу згоди. Вплив на іншу людину припустимий тільки в тому випадку, якшо вона вільно дає дозвіл на нього.

Право на приватне життя. Поза роботою людина може робити так, як їй хочеться, і має право контролювати всю інформацію, що стосується її особистого життя.

Право на свободу совісті. Людина вільна утриматись від виконання будь-якого наказу, що суперечить її моральним чи релігійним нормам.

Право на свободу слова. Людина може обгрунтовано критикувати етичність і юридичну обгрунтованість дій інших людей.

Право на належну поведінку. У людини є право бути неупереджено вислуханою і право на чесну поведінку з нею.

Право на життя і безпеку. Людина має право на захист життя, здоров'я і безпеку.

4.Концепція справедливості. Концепція справедливості стверджує, що етично коректне рішення повинне грунтуватися на принципах рівності, чесності і неупередженості. Дана теорія вимагає, щоб менеджери визначали для себе характеристики, відповідно до яких і оцінюються дії працівників. Більшість правил і законів, що регулюють управління людськими ресурсами, грунтується на концепції справедливості.

Питання 3. Управління етикою і соціальною відповідальністю

Сучасний менеджмент пропонує певні заходи для забезпечення етичної поведінки:

1. Впровадження етичних норм, які відображають систему загальних
цінностей, суспільних уподобань та правил етики працівників організації.

2. Створення комітетів з етики, основне завдання яких оцінювати
повсякденну практику з позицій етики та етичної поведінки, проводити соціальні ревізії, покликані оцінювати вплив соціальних факторів на організацію.

3. Організація навчання етичній поведінці керівників та підлеглих

4. Постійне інформування працівників про випадки високоетичної і, навпаки, неетичної поведінки через пресу, радіо, телебачення тощо.

5. Проведення нарад, конференцій, симпозіумів з проблем етичної поведінки.
Реалізація зазначених заходів потребує застосування відповідних методів:

· особистий приклад,

· моральний кодекс

· рзні етичні структури.

Моральний кодекс — це формальний виклад етичних і соціальних цінностей організації. Він покликаний донести до співробітників принципи, яких дотримується організація. Як правило, моральний кодекс фірми базується на заявлених принципах організації, або в ньому викладається її політика.

Заявлена політика — це опис (досить загальний) порядку дій компанії та її співробітників у конкретних ситуаціях, що торкаються питання етики і моралі (ринкова практика, конфлікти інтересів, дотримання законів, патентна практика, подарунки співробітникам, надання їм рівних можливостей).

Етичні структури. До етичних структур відносяться різні системи, посади і програми, за допомогою яких організація прагне стимулювати відповідну моральним принципам поведінку співробітників.

Комітет з етики утворюється з групи вищих керівників, на яких покладено обов'язок спостерігати за дотриманням працівниками етичних принципів і виносити рішення у випадку виникнення спірних ситуацій. Комітет відповідає за покарання тих, хто порушує правила етики, що має важливе значення, якщо організація прагне безпосередньо вплинути на поведінку працівників.

Уповноважений з питань етики — це один з вищих керівників організації, до якого стікається інформація про етичні проблеми, що виникають, він займається врегулюванням конфліктів, а також вказує керівництву на потенційні джерела ускладнень.

Існують й інші етичні структури, такі як навчальні програми і "гарячі лінії". "Гаряча лінія" — це безкоштовна телефонна служба, по якій працівники можуть доповісти про сумнівну поведінку, можливе шахрайство, збитки, несправедливе відношення менеджерів.

Контрольні запитання

1. Які види відповідальності несе менеджер перед організацією та суспільством?

2. Яку роль відіграє етика в сучасній системі управління? Що розуміють під етичною поведінкою?

3. Назовіть основні причини неетичної поведінки?

4. Які підходи використовуються для прийняття етично складних рішень?

5. Які методи і заходи можна використовувати для забезпечення етичної поведінки працівників?

Тема 10. Планування в організації

1. Сутність планування як функції управління.

2. Зміст та етапи формування стратегічних планів

3. Напрями та види поточних планів

4. Концепція управління за цілями

Питання 1. Сутність планування як функції управління.

Аби спільні зусилля співробітників організації були успішними, вони повинні знати, що від них очікує організація. Для цього необхідно:

1) сформулювати цілі, до яких прагне організація;

2) визначити шляхи досягнення встановлених цілей;

3) на закладі цього поставити задачі перед підрозділами організації та конкретними виконавцями.

Все це в сукупності й характеризує в широкому розумінні сутність функції планування. Таким чином, планування – це процес визначення цілей діяльності організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення.

На практиці існує багато критеріїв класифікації планів організації:

І. За критерієм широти охоплюваної сфери:

Стратегічні плани – плани, які визначають головні цілі організації, напрями використання ресурсів для досягнення цих цілей;

Оперативні плани – плани, у яких стратегія деталізується у розрахованних на короткий термін рішеннях щодо:

- конкретних завдань;

- виконавців;

- способів виконання робіт.

2. За критерієм часового горизонту:

Короткострокові плани – плани, які складаються на період до 1 року.

Довгострокові плани – плани розраховані на перспективу 3-5 років. Ці плани мають враховувати зміни у зовнішньому середовищі організації та вчасно реагувати на них.

3. За ступенем конкретизації виділяють:

Завдання– плани, що мають чіткі, однозначні, конкретно визначені цілі. Їх не можна тлумачити двозначно (збільшити виробництво на 3% за рік).

Орієнтири– плани, що носять характер напрямку дій. Їх використання доцільне за умов невизначенності середовища, великої ймовірності непередбачуванних змін, які вимагають гнучкості управління. Вони визначають курс дій, але не прив’язують управління до жорстких конкретних цілей, тобто вони надають у певних межах свободу для маневру (збільшити обсяги виробництва на 3-4% за рік).

Форми організації системи планування в організації

Централізоване планування. При вищому керівництві формується центральна служба, яка підпорядковується безпосередньо президенту (голові правління тощо) і займається розробкою як перспективних так і поточних планів для підприємства в цілому і для окуремих підрозділів. Окремі підрозділи не займаються плануванням. Така система використовується в організаціях з невиликою кількістю підрозділів, або з підрозділами з однаковим, або близьким профілем.

Децентралізоване планування. Вищий менеджмент визначає лише загальну стратегію:

- напрями розвитку;

- напрями розміщення і структуру капіталовкладень;

- загальний обсяг виробництва і прибутку.

Центральна служба розробляє форму планів, терміни їх виконання і доводить до підрозділів ті обмеження, які визначаються загальними цілями організаціями

Принципи планування.

Принцип єдністі – планування повинно носити системний характер, тобто пов'язане з єдиним напрямом розвитку всіх підрозділів, як цілісної системи господарювання.

Принцип участі - кожний робітник повинен бути учасником планової діяльності незалежно від посади та функцій, які вони виконують.

Принцип безперервності – процес планування відбувається постійно, для того щоб враховувати невизначеність внутрішнього і зовнішнього середовища.

Принцип гнучкості – забезпечення можливості змінювати напрям розвитку у зв'язку з виникненням непоборних обставин.

Принцип точності - плани повинні бути конкретними і деталізованими.

Прнцип «планування від майбутнього до сьогодення» - заплановані заходи визначаються майбутнимі цілями і станом, якого бажає досягти організація.

Під методом планування розуміють конкретний спосіб (технічний прийом), за допомогою якого здійснюється вироблення та обґрунтування шляхів досягнення планових цілей і розрахунок кількісних значень показників планових документів.

Теорія планування має досить великий інструментарій методів. Ряд методів мають універсальний характер, тому крім обґрунтування планових рішень вони можуть використовуватися при вирішенні інших економіко-управлінських завдань. У практиці внутрішнього планування найчастіше має місце комплексне використання декількох методів одночасно. Вибір того чи іншого методу обґрунтування планового показника чи рішення є справою керівника. Оскільки кожна ситуація індивідуальна, то серед усіх засобів і методів обґрунтування планових рішень важливе місце займають творчість і особисті знання працівника.

Таблиця 10.1

Класифікація методів планування

Питання 2. Зміст та етапи формування стратегічних планів

Стратегія – це генеральна довгострокова програма дій та порядок розподілу приорітетів та ресурсів організації для досягнення її цілей.

Основними елементами, з яких складається стратегія є:

Сфера стратегії.Сратегією мають бути визначені орієнтири розвитку, завдання, критерії, такі засоби взаємодії організації з її зовнішнім середовищем, які враховували би як сприятливі можливості середовища, так і загрози, які виходять з ньогою

Розподіл ресурсів. Стратегією мають бути визначені підрозділи організації: куди спрямовуються ресурси (перспективні підрозділи), звідки забираються ресурси (мало- або безперспективні підрозділи). Пропорції розподілу ресурсів визначаються вибором сфери стратегії.

Конкурентні переваги. Стратегія має містити відомості щодо сильних сторін організації, на які вона буде спиратися у своїй діяльності, а також інформацію про види продукції, які будуть запропоновані споживачам, або будуть і надалі розвиватися; види технологій, які будуть використовуватися;

Синергія.Синергія як елемент стратегії означає, що стратегія повинна враховувати можливості отримання додаткового ефекту за рахунок інтеграції всіх можливостей організації. Синергічний ефект виникає як результат інтегрованої реалізації всіх попередніх елементів стратегії.

Виділяють три основні рівні стратегій:

1. Загальнокорпоративна стратегія – визначає:

· місію організації,

· види та ринки її діяльності,

· бажане зростання та рентабельність

2. Стратегія бізнесу - є подальшою деталізацією загальнокорпоративної стратегії, але орієнтованої на конкретний структурний підрозділ організації. Стратегія бізнесу спрямована на забезпечення конкурентних переваг даної структурної одиниці на певному ринку або у певній галузі;

3. Функціональна стратегія. Управління організацією здійснюється за функціями (виробництво, маркетинг, фінанси, облік тощо). Функціональні служби організації опрацьовують стратегії оптимального використання ресурсів організації в цілому за певними функціями, а не за окремими структурними підрозділами.

За цільовою спрямованістю стратегія буває:

портфельна – пов’язана з придбанням цінних паперів підприємств у нових галузях з метою отримання додаткового прибутку;

конкурентна – організація намагається отримати певні переваги на ринку відносно своїх конкурентів.

В залежності від намірів щодо подальшого розвитку конкурентна стратегія може бути представлена як:

Стратегія зростання – передбачає збільшення обсягів виробництва, виробничих потужностей з темапами, які перевищюють темпи зростання ВВП та інфляції. Така стратегія може бути реалізована за рахунок:

· концетрації поточного виробництва – збереження постійного кола споживачів і реалізації їм того ж асортименту товарів;

· розвитку ринку – географічного розширення від локального до світового ринку;

· розвитку товару – модіфікації існуючих і впровадження нових, але схожих товарів, які можуть бути реалізовані вже існуючим покупція, за допомогою існуючих каналів, на підставі сформованого іміджу і репутації компанії;

· регресійної вертикальної інтеграції – освоєння попередніх стадій виробничого процесу для забезпечення гарантованих якісних джерел сировини;

· поступової вертикальної інтеграції – освоєння процесів реалізації своєї продукції для розширення ринку сбуту;

· горизонтальної інтеграції – збільшення компанії за рахунок придбання подібних виробництв-конкурентів та отримання економії витрат за рахунок ефекту масштабу виробництва;

· концентричної диверсифікації виробництва – додавання виробництв, пов’язаних з основною діяльністю технологічно, за принципом комплексної переробки сировини;

· конгломератної диверсифікації – додавання нових видів діяльності, які не пов’язані з основною, що дозволяє урівноважити життєві цикли різних виробництв: тих, що даять бистрий прибуток у поточному періоді, і тих, що мають перспективу розвитку на майбутнє.

Стратегія стабільності - передбачає спрямованість на стійкє зростання прибутку з темпами тотожними зростанню ВВН та інфляції. Основна увага приділяється зростанню доходів інвесторів (в т.ч. акціонарів).

Стратегія оборони -передбачає

· прямованість на отримання максимального доходу в короткостроковій перспективі, скорочення витрат на закупівлю сировини, оплату робочої сили тощо - стратегія „збору врожаю”;

· визначення нових стратегічних напрямім на майбетнє - стратегія скорочення;

· отримання доходу за рахунок реалізації активі фірми на ринку - стратегія ліквідації.

Комбінована стратегія – поєднання різних стратегій для різних підрозділів корпорації.

Читайте також:

1. III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
2. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
3. IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
4. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
5. V. Прийняття рішень у полі п’ятої інформаційної ситуації
6. VI. Прийняття рішень у полі шостої інформаційної ситуації
7. Аксіоматика структурних і складних типів даних. Структурні типи даних.
8. Алгоритм прийняття рішення при прийманні сигналів з випадковою початковою фазою
9. АЛЬТЕРНАТИВНІ ПІДХОДИ ДО ВИДІЛЕННЯ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ
10. Аналіз альтернативних рішень
11. Аналіз для прийняття рішень стосовно залучення інвестицій
12. Аналіз управлінських рішень.

Переглядів: 1243