• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 8. Міжнародний інвестиційний ринок

Значне зростання обсягів міжнародних інвестицій, стимульоване глобалізацією, що посилюється, і лібералізацією фінансових ринків, стало характерною рисою початку нового тисячоліття.

Тісне переплетіння окремих складових світового господарства приводить до злиття національних економічних систем і створення їх аналога на міжнародному рівні. Протягом останніх десятиріч ринки капіталів, які тривалий час були класичними національними ринками та обмежувались рамками національних валют, що до 1973 р. були фіксованими завдяки системі твердих обмінних курсів, все виразніше набувають рис міжнаціональньності і глобальності, відбувається їх інтернаціоналізація, тобто перехід національним капіталом меж країн, посилюється світова фінансова й інвестиційна концентрація і центра­лізація – формується універсальний міжнародний інвестицій­ний ринок, доступний всім суб’єктам економіки незалежно від їх національної приналежності. Отже, із посиленням інтернаціоналізації господарського життя інвестиційна діяльність все виразніше набуває міжнародний характер – інвестори вкладають свої кошти в активи, сферою обігу яких є міжнародне середовище.

Сучасні системні трансформації надають глобалізації нової якості – із тенденції вона переростає у всепоглинаючий процес, що включає в себе економічні, науково-технологічні, соціальні, політичні, екологічні й інші складові. У свою чергу, економічна глобалізація включає взаємодіючі виробничий, торговельний і фінансово-інвес­тиційний компоненти та розвивається сьогодні на фінансово-інвестиційній основі.

За умов становлення глобального інвестиційного ринку важливо дослідити, з одного боку, його власні закономірності функціонування і структуру, що постійно оновлюється, а з іншого – географію міжнародної акумуляції і перерозподілу інвестиційних ресурсів, виявити дійові механізми й інструменти регулювання інвестицій на різних рівнях з метою створення умов для ефективного національного економічного розвитку в умовах глобалізації.

Інвестування відіграє ключову роль як у національному, так і у світогосподарському розвитку, поєднуючи національну й інтерна­ціональну виробничо-торговельну діяльність з валютно-фінансовою сферою. Міжнародна інвестиційна діяльність розвивається на підґрунті різноманітних виробничих, фінансових, кредитних, валютних, торго­вельних, науково-технічних, політичних, культурних та інших відносин у межах світової економічної системи, яку формують взаємозв’язки між національними ринками продуктів та ресурсів, домогосподарст­вами і підприємствами, державними інституціями і фінансовими ринками. Всі ці взаємозв’язки у світовому господарстві прямо чи побічно можна вважати опосередкованими завдяки міжнародному інвестиційному ринку із сучасними механізмами акумуляції та перерозподілу ключових ресурсів розвитку, який ґрунтується на ринкових регуляторах (попит і пропозиція) та перебуває під регулятивним впливом як окремих країн базування і приймаючих країн (країн-реципієнтів) на національному рівні, так і дво- та багато­сторонніх міждержавних інвестиційних угод на міжнародному рівні.

Міжнародний інвестиційний ринок, являючи собою систему взаємодіючих національних інвестиційних ринків, одночасно є своєрідною настройкою над ними.

Сформований внаслідок масового міжнародного руху капіталу, ін­теграції і глобалізації світової економіки, розвитку трансграничної банківської і біржової справи, переплетіння національних і міжна­родних активів міжнародний інвестиційний ринок, в свою чергу, грає важливу роль у світових інтеграційних процесах, опосередковуючи економічні взаємозв’язки, сприяючи прискоренню процесу світового економічного зростання, полегшуючи для економічних суб’єктів доступ до капіталу країн світового співтовариства.

З функціональної точки зору, міжнародний інвестиційний ринок – це специфічна сфера економічних відносин – сфера наднаціонального обігу фінансових активів, механізм акумулювання, ефективного розподілу і перерозподілу інвестиційного капіталу,
що функціонує у міжнародній сфері, за допомогою посередників на основі попиту і пропозиції на нього з боку різноманітних суб’єктів економіки, з інституційної – сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, міжнародних організацій, брокерсько-дилерських організацій, через які рухається інвестиційний капітал.

Таким чином, на цьому ринку відбувається кругообіг капіталу, створюваний суб’єктами міжнародної економіки, серед яких одні, відчуваючи потребу в додатковому капіталі, необхідному для подальшого роз­ширення виробництва, пред’являють попит на інвес­тиційні ресурси, інші, маючи тимчасово вільні кошти чи заощад­ження, створюють пропозицію інвестиційного капіталу, тобто здійс­нюють інвестування, а треті – опосередковують процеси переливу інвестиційних коштів між цими суб’єктами.

Отже, мета функціонування міжнародного інвестиційного ринку полягає в трансформації вільних фінансових та інших видів ресурсів і заощаджень в інвестиції на наднаціональному рівні.

Міжнародний інвестиційний ринок – це система, що поєднує суб’єктів, інфраструктуру ринку, ринковий механізм і контроль
з боку держав за його дією.

До основних функцій міжнародного інвестиційного ринку відносяться:

- акумуляційна функція проявляється в мобілізації капіталу для здійснення інвестицій, концентрації та централізації виробництва і капіталу;

- перерозподільча функція полягає в забезпеченні ефективного перерозподілу капіталу (за допомогою обігу фінансових інструментів) між суб’єктами ринкових відносин;

- функція забезпечення міжнародної ліквідності – можливості швидко залучати достатню кількість капіталу в різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні;

- функція формування ринкових цін на фінансові активи на основі збалансування співвідношення попиту і пропозиції, їх врівно­важення шляхом проведення операцій на ринку;

- стимулююча функція проявляється в мотивації суб’єктів економічних відносин стати учасниками інвестиційного ринку через отримання ними в цьому разі можливостей збільшення і накопичення капіталу шляхом набуття прав на отримання доходу, майнових прав, прав на участь в управлінні компаніями тощо;

- облікова функція полягає в обов’язковому обліку в спеціаль­них списках (реєстрах) усіх видів цінних паперів, які обертаються на ринку, реєстрації учасників ринку, а також фіксації операцій
з фінансовими активами, які оформлені договорами купівлі-продажу, застави, трасту, конвертації тощо;

- регулююча функція містить у собі регулювання різноманіт­них суспільно-економічних процесів, наприклад, регулювання обсягу грошової маси в обігу шляхом проведення операцій з цінними паперами, емітованими державами;

- контролююча функція полягає в проведенні контролю за дотриманням учасниками ринку норм законодавства країн світу [26, 40, 48].

Завданнями міжнародного інвестиційного ринку є:

- сприяння економічному розвитку, зростанню обсягів вироб­ництва, відновленню основного капіталу на основі визначення най­більш ефективних напрямків використання фінансових ресурсів;

- сприяння збільшенню капітало- та товаропотоків у світо­вому господарстві;

- формування ринкової інфраструктури, яка відповідає міжна­родним стандартам;

- забезпечення ефективного посередництва при русі інвести­ційного капіталу;

- удосконалення ринкового механізму і системи забезпе­чення контролю над капіталом;

- розвиток ліквідного вторинного ринку цінних паперів;

- трансформація відносин власності;

- мінімізація фінансових ризиків;

- прогнозування перспективних напрямків розвитку;

- активізація маркетингових досліджень;

- сприяння появі і розвитку позитивних соціальних змін
у суспільстві.

Реалізація цих функцій і задач здійснюється, зокрема, через ринок цінних паперів, який значно розширює і полегшує шлях усім суб’єктам економічних відносин до отримання необхідних їм інвес­тиційних ресурсів.

Міжнародний інвестиційний ринок має двоякий прояв своєї економічної природи: будучи лише частиною міжнародного фінан­сового ринку, водночас інтегрує інші його складові – грошовий ринок і ринок капіталів, а також ринки продукції, землі, природних ресурсів та інших об’єктів реального інвестування [14] (рис. 4.1).

Рис.. Міжнародний інвестиційний ринок
у структурі світового фінансового ринку

Характеризуючи окремі види фінансових ринків, представлених на рис. 4.1, слід відмітити, що всі вони тісно взаємопов’язані та функціонують в одному ринковому просторі, обслуговуючи обіг різних за спрямованістю фінансових активів.

Так, грошовий ринок – ринок фінансових ресурсів, що надаються на короткий термін, співвідноситься з інвестиційним ринком через такі його сегменти як обліковий ринок з такими інструментами інвестування як казначейські зобов’язання, банківські акцепти, комерційні векселі, інші види короткострокових зобов’язань, депозитні (ощадні) рахунки, депозитні (ощадні) сертифікати, що водночас
є інструментами фінансового інвестування ринку боргових цінних паперів, євродолари, угоди про перепродаж, фонди ринку грошей тощо та валютний ринок з такими інструментами інвестування як дорогоцінні метали і природне дорогоцінне каміння, що водночас
є інструментами реального інвестування фондового ринку, та з певною долею умовності валюта і валютні цінності.

Ринок капіталів є найважливішим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів і поділяється на фондовий ринок, у тому числі ринок цінних паперів, і кредитний ринок.

Розмиття меж між традиційними секторами ринку – кредитним та інвестиційним – багато в чому зумовлене ініційованим банківською системою процесом сек’юритизації, тобто трансформації позик та інших видів дебіторської заборгованості у цінні папери, забезпечені цими позиками. Наприклад, банки з метою зменшення кредитних ризиків можуть об’єднувати надані кредити, що різняться за термі­нами, ступенем ризику, валютою і територією (на міжнародному рівні) позичання в один кредитний пул (портфель) і випускати на цій основі цінні папери типу облігацій або сертифікати на частки такого портфеля, що вільно обертаються на ринку, а платежі, які боржники за кредитами повинні виплачувати банку-кредитору, замість цього тепер спрямовуються безпосередньо власникам цих цінних паперів. У міжнародному обігу з кожним роком з’являються все нові види цінних паперів, які випускаються банками, що дозволяє їм мобілізувати величезні маси капіталу для своїх клієнтів через інвестиційний сектор світового фінансового ринку.

Фондовий ринок із ринком цінних паперів у своєму складі
є найбільш активною частиною сучасного фінансового ринку та дозволяє реалізовувати різноманітні інтереси емітентів, інвесторів
і посередників.

Міжнародний інвестиційний ринок має власні закономірності функціонування і структуру, що постійно розвивається, і, як вже зазначалось у першому розділі, розподіляється на два головних сегменти:

- міжнародний ринок реальних інвестицій, або ринок об’єктів реального інвестування;

- міжнародний ринок фінансових інвестицій, або ринок інструментів фінансового інвестування.

На міжнародному ринку реальних інвестицій основною формою функціонування міжнародних інвестиційних ресурсів є пряме міжна­родне інвестування, а на міжнародному ринку фінансових інвестицій – як пряме, так і портфельне міжнародне інвестування.

Сучасні тенденції розвитку міжнародного інвестиційного ринку:

- міжнародний інвестиційний ринок в особі фондового ринку набуває якості основного структурного елемента світового фінан­сового ринку, який з одного боку «відтягує» на себе капітали, а
з іншого – переміщує їх через цінні папери на інші ринки, сприяючи тим самим розвитку останніх;

- глобалізація міжнародного інвестиційного ринку – тенденція у напрямі до всесвітньо охоплюючого інвестиційного середовища
й інтеграції національних ринків капіталу через злиття провідних фондових ринків світу, їх кооперування, уніфікацію інвестиційних механізмів та інструментів, універсалізацію інвестиційних процесів, уніфікацію правил торгівлі, вироблення і прийняття єдиних прин­ципів інвестиційної взаємодії, обмін інформацією, тобто прагнення до тотальної універсалізації й інтеграції, наслідком чого є інтеграція економічного й інформаційного розвитку економік, створення єдиного інформаційного й інвестиційного просторів;

- технологізація ринку, що відбувається прискореними темпами, на основі використання новітніх інформаційних, телекомунікацій­них, інвестиційних і фінансових технологій; ці технології є також основою інтеграції механізмів та інструментарію міжнародного інвестиційного ринку, які наразі характеризуються тенденцією до конвергенції (переходу на якісно новий рівень);

- універсалізація діяльності фінансово-інвестиційних інститутів, їх інтернаціоналізація, глобалізація і злиття;

- інтернаціоналізація, інтеграція і вирівнювання різнобічності складу інвестиційної інфраструктури, її гармонічний і збалансований розвиток, типізація процесів організації і функціонування її основних елементів;

- комп’ютерізація фондового ринку, яка є фундаментом для всіх нововведень на ньому, зокрема, нових інструментів ринку, передусім, чисельних видів похідних цінних паперів і продуктів фінансового інжинірингу, нових систем торгівлі, заснованих на використанні комп’ютерів і сучасних видів зв’язку, які дозволяють вести торгівлю в повністю автоматичному режимі, як без участі професійних посередників, так і без безпосередніх контактів сторін угод (продавців і покупців);

- інституціоналізація, тобто зростання ролі професійних інституційних інвесторів (інститутів спільного існування, пенсійних фондів, страхових компаній) у здійсненні операцій, що мають фінансово-інвестиційний характер;

- уніфікація і канонізація інвестиційного законодавства, набуття ним рис гармонійності і збалансованості;

- лібералізація умов міжнародної інвестиційної діяльності на основі реалізації відповідних заходів на всіх рівнях регулювання
з огляду на наявність у сучасного міжнародного інвестиційного ринку потенціалу саморегуляції, який (ринок), щоправда, знаходиться під регулятивним впливом країн базування і приймаючих країн (національні режими інвестиційної діяльності), дво- та багатосто­ронніх інвестиційних угод, міжнародних організацій тощо;

- підвищення ефективності розміщення інвестиційних і кре­дитних ресурсів, а також заощаджень внаслідок посилення світової інвестиційної і фінансової централізації;

- домінування портфельної форми міжнародних інвестицій над прямим інвестуванням, що головним чином зумовлюється більшою мобільністю, гнучкістю і здатністю до розподілу фінансового капі­талу порівняно із матеріальними і нематеріальними активами (які складають більшу частку об’єктів прямих інвестицій), а також можливістю проведення масштабних спекулятивних операцій;

- посилення розриву між реальним і фінансовим секторами економіки країн світового співтовариства, між матеріально-речовими і фінансово-інвестиційними потоками, зокрема через операції спекулятивного характеру «глобальних гравців» на міжнародному інвестиційному ринку, що разом з глобілізаційними процесами призводить до виникнення суттєвої асиметричності і диспропор­ційності у світогосподарському розвитку;

- поступове зникнення відмінностей між традиційними фондовими біржами та електронними позабіржовими торговельними системами, зокрема через універсалізацію діяльності фондових бірж;

- значне збільшення валових міжнародних потоків капіталу у формі інвестицій порівняно з їх чистим оборотом, причому перші, як правило, в декілька разів перевищують ВВП окремих країн [7, 9].

Отже, сучасні тенденції міжнародного інвестування здебільшого формуються під впливом транснаціонального перерозподілу і кон­солідації капіталу.

Природа об’єктів міжнародного інвестування ненабагато відріз­няється від природи об’єктів інвестування на національних ринках, але властивістю, за якою вони однозначно визначаються як об’єкти міжнародного інвестиційного ринку, є сфера їх обігу – міжнародне середовище. Так, під об’єктами міжнародного інвестиційного ринку розуміють сукупність фінансових активів (фінансові інструменти, фондові цінності), об’єктів реального інвестування (підприємства
і майнові комплекси, міжнародні інвестиційні проекти і програми), нематеріальних активів (технології, ноу-хау, людський капітал) тощо. Всі перелічені об’єкти міжнародного інвестування, за винятком фінансових активів, як правило, відрізняються неабияким розмаїттям проявів своєї природи, унікальністю, неповторністю, специфічністю, отже докладний їх розгляд, на наш погляд, є предметом окремого дослідження, яке виходить за рамки цього посібника. Водночас, усе розмаїття фінансових інструментів міжнародного інвестиційного ринку на підставі виділення низки спільних рис і властивостей традиційно об’єднується в групи, складовим яких притаманна одно­рідність з функціональної точки зору, схожість умов і особливостей інвестування. Детальний розгляд таких об’єктів міжнародного інвестиційного ринку міститься у наступ­ному розділі.

Механізм функціонування міжнародного інвестиційного ринку являє собою пов’язану із здійсненням інвестиційних і супутніх операцій взаємодію різних суб’єктів-учасників ринку, серед яких одні його створюють, інші – сприяють ефективному функціонуванню, а треті – регулюють і контролюють цей ринок.

У ролі суб’єктів міжнародного інвестиційного ринку з правової точки зору виступають:

- індивідуальні учасники – фізичні особи, які мають певні права і обов’язки на фінансовому ринку згідно з чинним законо­давством (громадяни певної держави, особи без громадянства);

- інституціональні учасники – юридичні особи, які не є органами державного регулювання, мають відокремлене майно, характеризуються організаційною єдністю, мають змогу виступати від свого імені, наділені певними правами і обов’язками, мають розрахункові рахунки в банку й інше (підприємства, організації, товариства, компанії, фонди тощо);

- органи державно-правового регулювання – органи законо­давчої, виконавчої і судової влади, а також державні органи, які не належать до названих.

Залежно від функцій, виконуваних суб’єктами міжнародного інвестиційного ринку, їх поділяють на основних (головних) та інфраструктурних (допоміжних) учасників.

Основні учасники своїми діями створюють ринок, підтримують рух фінансових інструментів, забезпечують безперервність і постій­ність взаємодії на ньому. До їх складу відносяться:

1) Емітенти (споживачі, позичальники) – суб’єкти інвестицій­ного ринку, які залучають необхідні фінансові ресурси шляхом випуску (емісії) цінних паперів і оплачують право на їх використання. Емітентами цінних паперів є держава (виконавчі органи державної влади й органи місцевого самоуправління), а також різноманітні юридичні особи, створені, як правило, у формі акціонерних товариств. Емітенти на ринку виступають виключно в ролі продавців цінних паперів із зобов’язанням виконувати всі вимоги, які випливають з умов їх випуску;

2) Інвестори (постачальники) – суб’єкти інвестиційного ринку, які мають вільні фінансові ресурси і вкладають свій капітал в об’єкти інвестування з метою отримання доходу (наприклад, за рахунок отримання відсотків, дивідендів і приросту курсової вартості цінних паперів чи позитивних чистих грошових потоків від реалізації інвестиційних проектів) та/або досягнення іншого позитивного ефекту (управлінський вплив, соціальний, екологічний ефект тощо).
До них належать фізичні і юридичні особи, транснаціональні
і багатонаціональні корпорації (ТНК і БНК), держави, міжнародні організації тощо. Залежно від цілей інвестування розрізняють стратегічних (купують контрольний пакет акцій для здійснення стратегічного управління підприємством і отримання прибутку
від результатів його діяльності) і портфельних інвесторів (купують окремі види цінних паперів виключно в цілях заощадження
і приросту капіталу шляхом збільшення вартості інвестиційного портфеля);

3) Посередники (торговці, розпорядники) – професійні юридичні особи, які мають відповідну державну ліцензію на здійснення одного, кількох або усіх видів посередницької діяльності, мобілізують фінансові ресурси інвесторів і забезпечують їх розподіл серед споживачів за відповідну плату, частина якої складає їх особисту комісійну винагороду, тобто є сполучною ланкою між покупцями
і продавцями фінансових активів, одержуючи прибуток на основі надання послуг з вишукування небанківського фінансування для емітентів і небанківських фінансових інструментів для інвесторів;

4) Інститути-регулятори – саморегулівні організації, основною функцією яких є впорядкування відносин з цінними паперами шляхом встановлення правил, стандартів і критеріїв поведінки на ринку – фондові біржі, асоціації довірчих товариств, інвестиційних фондів
і компаній, асоціації брокерів і дилерів з цінних паперів (асоціації торговців цінними паперами), інші добровільні організації, які об’єднують професійних учасників інвестиційного ринку;

5) Державні органи регулювання – органи виконавчої влади, які забезпечують нормативно-правову базу для функціонування інвес­тиційного ринку, здійснюють регулювання ринкових відносин з цінними паперами та їх обігу (адміністративними методами, зокрема ліцензуванням, фіксацією граничних обсягів надходження цінних паперів іноземних емітентів, оподаткуванням операцій з цінними паперами та/або отриманих від них доходів, заходами валютного контролю і валютними обмеженнями тощо), контролюють поведінку індивідуальних та інституційних учасників ринку, а також здійснюють заходи, які спрямовані на захист інтересів інвесторів і публічних інтересів, тобто встановлюють «правила гри» на ринку і контролюють їх виконання.

Інфраструктурні учасники забезпечують вдосконалення фінансового ринку в цілому й окремих його сегментів, виконуючи на ньому допоміжні за своїм характером функції – допомагають і прискорюють взаємодію між основними суб’єктами ринку, сприяють підвищенню якості й ефективності проведення операцій зокрема
та функціонування міжнародного інвестиційного ринку в цілому. До них можна віднести:

1) Депозитарії – інфраструктурні інститути (найчастіше це на­ціональні і комерційні банки), які спеціалізуються, головним чином, на виконанні депозитарних функцій – зберіганні цінних паперів, обліку прав власності без переходу до них прав на ці фінансові інструменти шляхом здійснення записів на рахунках дематеріалізо­ваних цінних паперів (депозитарій являє собою номінального власника цінних паперів[1]), а також на забезпеченні обігу цінних паперів через комп’ютерну реєстрацію угод між клієнтами фірм-учасників депозитарію переказом сертифікатів цінних паперів
з рахунку на рахунок, обліку і контролю операцій, проведених
з ними й інших функцій відповідно до депозитарного договору.

Депозитарні інститути залежно від функцій, які вони виконують на ринку цінних паперів, поділяють на:

– інститути-сховища – працюють з паперовими цінними паперами і виконують функцію забезпечення зберігання і схову;

– інститути-депозитарії – працюють переважно з електрон­ними цінними паперами і виконують функцію схову і клірингу.

Для зберігання, обліку і переміщення цінних паперів між депозитарієм та його депонентом (клієнтом) укладається угода про відкриття рахунку «депо». Передавання цінного паперу означає його зарахування на депо-рахунок або списання з цього рахунка, переказ цінного паперу з одного депо-рахунка на інший. Ця операція оформлюється спеціальними розпорядчими документами (дорученням «депо») і спеціальними записами у реєстрах обліку депозитарію. Депозитарії здійснюють три види операцій щодо депо-рахунків:

- адміністративні – внесення змін до бази даних депозитарію щодо депо-рахунків – операції з відкриття-закриття депо-рахунків, зміни інформації про власників, місця і типів зберігання тощо;

- облікові – зарахування і списання цінних паперів на депо-рахунках, облік змін зберігання цінних паперів;

- інформаційні – отримання відомостей про стан рахунків депозитарію.

Зберігання цінних паперів може здійснюватись двома способами:

- зберігання у відкритому вигляді (колективному) – депозитарій виконує функції зберігання, обслуговування й управління цінними паперами, тобто бере участь у загальних зборах акціонерів і має право голосу;

- зберігання у закритому вигляді (відособленому) – депозитарій займається лише зберіганням та обслуговуванням цінних паперів; управління цінними паперами здійснює їх власник.

2) Реєстратори (тримачі реєстрів) – юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, що організовують реєстрацію проспекту емісії та випуску цінних паперів, ведуть реєстри (списки) власників цінних паперів, маючи на це відповідний дозвіл, здійснюють контроль за тим, щоб в обігу знаходилась постійна кількість цінних паперів, які випущені конкретним емітентом, щоб при переході прав власності від одних інвесторів до інших старі цінні папери забиралися, а нові – видавалися.

На відміну від депозитаріїв, які виконують функції обліку передачі цінних паперів та їх обслуговування, реєстратори виконують функцію інформування емітента про осіб, перед якими він повинен виконати зобов’язання за цінними паперами, але у міжнародній практиці при здійсненні торгівлі цінними паперами іноді має місце поєднання або депозитарієм, або реєстратором депозитарних і реєстраторських технологій, тобто ведення реєстру і депо-рахунків, а також обслуговування як інвесторів, так і емітентів.

3) Агенти з трансферту – виконують функції нагляду за процесами переходу права власності на випущені цінні папери. Найчастіше функції реєстраторів і агентів з трансферту виконують банки.

4) Довірчі товариства (трасти) – фінансові підприємницькі інститути, основна функція яких полягає у довірчому управлінні майном (головним чином, коштами і цінними паперами), які знаходяться у власності різних інститутів та індивідів.

5) Клірингово-розрахункові установи (клірингові палати, депозитарно-клірингові організації) – інститути, які спеціалізуються на виконанні таких функцій, як забезпечення своєчасного здійснення розрахунків з цінних паперів, включаючи аналіз документів за угодами (виявлення їх достовірності і правильності заповнення), взаємозалік за угодами купівлі-продажу цінних паперів, перевірка наявності
на рахунках учасників грошових коштів і цінних паперів, видача виписок з грошових рахунків клієнтів цих установ, повідомлення інформації інститутам, які ведуть книги реєстрації іменних цінних паперів (як правило, цю діяльність виконують спеціальні клірингові підрозділи фондових бірж, а на позабіржовому ринку – спеціалізовані клірингово-розрахункові установи).

Організація клірингових палат значно полегшила процес розрахунку за біржовими угодами. Протягом операційного дня кожен член клірингової палати, якими є брокерські фірми, банки й інші фінансові організації, фіксує угоди, що відбулись, і надсилає свої записи до палати, яка в кінці дня співвідносить надіслані відомості та визначає активи і пасиви учасників угод, в результаті чого надає кожному своєму члену розрахунковий документ із підведеним чистим балансом за цінними паперами і грошовими коштами, відповідно
до якого член клірингової палати розраховується тільки із нею, а не з множиною різних фірм, з якими він протягом дня укладав угоди. Отриманий результат називається позиція, або сальдо. Якщо сальдо дорівнює нулю, учасник угоди має закриту позицію, у протилежному випадку (сальдо нулю не дорівнює), – відкриту позицію. Учасник угоди має відкриту довгу позицію у випадку перевищення вимог над зобов’язаннями; відкриту коротку позицію має учасник, у якого зобов’язання є більшими, ніж вимоги. Розмір позиції означає ту суму, яку кожен учасник має отримати або сплатити на кінцевому етапі угоди.

6) Торговці інформацією про ринок цінних паперів – інститути, які спеціалізуються на наданні послуг з опрацювання і поширення ринкової інформації про цінні папери, поточні курси, звіти емітентів тощо, а також на складанні аналітичних оглядів подій і тенденцій
на ринку цінних паперів (як правило, ці суб’єкти ринку представлені інформаційними компаніями).

Інфраструктурні учасники, що обслуговують ринок, разом
з посередниками й інститутами-регуляторами складають категорію професійних учасників ринку. Відповідно до розглянутих вище виконуваних ними функцій і послуг, професійні учасники здійс­нюють наступні види діяльності на інвестиційному ринку, зокрема на ринку цінних паперів:

– емісійна – організація випуску (визначення розмірів випуску, підготовка і публікація проспекту емісії, реєстрація випуску, друк бланків цінних паперів, публікація оголошень про випуск) та передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом за дорученням, від імені та за рахунок емітента;

– брокерська (комісійна) – укладання угод з купівлі-продажу цінних паперів професійним учасником ринку, який іменується брокером, в ролі довіреної особи або комісіонера від свого імені,
за рахунок і за дорученням іншої особи, що діє на підставі договору комісії або доручення. Брокер не стає власником цінних паперів,
за яким здійснює операції, – право власності на них переходить
до клієнта;

– дилерська (комерційна) – укладання угод з купівлі-продажу цінних паперів з метою перепродажу третім особам, що здійснюється торговцем цінними паперами, який іменується дилером, від свого імені та за свій рахунок, шляхом публічного оголошення цін покупки та/або продажу цінних паперів із зобов’язанням укладання від­повідних угод з цими паперами за оголошеними цінами, а також оголошення можливих додаткових умов щодо мінімального та максимального обсягу угоди і терміну, протягом якого діють оголошені ціни. Дилери мають право власності на цінні папери, які купують на ринку;

– депозитарна – надання послуг із зберігання, передачі цінних паперів або їх сертифікатів, обліку переходу прав на них шляхом ведення рахунків «депо», а також передача депоненту всієї інформації, отриманої від емітента або тримача реєстру власників цінних паперів;

– клірингова – діяльність з визначення взаємних зобов’язань учасників угод за операціями з цінними паперами (збір, перевірка
і підготовка документів для виконання угод з цінних паперів, взаємозалік зобов’язань щодо поставок цінних паперів і розрахунків за ними);

– реєстраційна – ведення професійними учасниками ринку,
які іменуються реєстраторами, реєстрів власників цінних паперів – списків зареєстрованих власників із зазначенням кількості, номіналь­ної вартості і категорії цінних паперів, що їм належать, який складається станом на будь-яку встановлену дату.

– діяльність з організації торгів на ринку цінних паперів – надання професійними учасниками, які іменуються організаторами торгівлі, платних послуг та інформації, що безпосередньо сприяють укладанню угод між учасниками цього ринку. Організатор торгівлі на ринку цінних паперів зобов’язаний надавати наступну інформацію будь-якій зацікавленій особі: правила допуску учасника ринку цінних паперів до торгів; правила допуску до торгів цінних паперів; перелік цінних паперів, що є допущеними до торгів; правила укладання, реєстрації та порядок виконання угод; правила, що обмежують маніпулювання цінами; перелік послуг, що надаються організатором торгівлі на ринку цінних паперів; регламент внесення змін і доповнень у зазначені позиції;

– діяльність з управління цінними паперами (трастова) – здійс­нення професійним учасником ринку, який іменується управляючим, протягом визначеного терміну від власного імені за певну винагороду довірчого управління цінними паперами та/або грошовими коштами, призначених для інвестування в цінні папери або отриманих в результаті управління ними, що передані йому у власність і належать іншій особі, в інтересах цієї особи або зазначених нею третіх осіб;

– представницька – представництво інтересів однієї із сторін
в угоді з цінних паперів;

– консалтингова – надання юридичних, економічних, технічних, навчальних та інших видів консультацій з операцій з цінними паперами;

– аудиторська – перевірка правильності ведення бухгалтерсь­кого обліку та реального фінансового стану емітента;

– регулююча – правове регулювання діяльності учасників ринку.

Отже, торгівля цінними паперами являє собою сукупність технічних, технологічних та організаційних заходів, які дозволяють укласти угоду, звірити її параметри, провести кліринг, платежі
і передачу цінних паперів. Здійснюють цю діяльність професійні учасники ринку цінних паперів з урахуванням інтересів тих чи інших його учасників відповідно до законодавства певної країни.

Наявність кваліфікованого посередництва між продавцем і покупцем фінансових активів на інвестиційному ринку сприяє мобілізації великого обсягу капіталу і прискоренню фінансових потоків, підвищенню ефективності розміщення коштів, диверсифікації і зниженню ризиків, зменшенню операційних витрат, усуненню асиметричності інформації (зокрема, через надання спеціалізованих консультаційних послуг щодо стану поточної фінансової кон’юнктури, оцінки платоспроможності окремих емітентів цінних паперів, перспектив фінансових інструментів та умов здійснення угод
з ними, управління ризиком), задоволенню потреб інвесторів у ліквідності і безпечності тощо. Ця група суб’єктів інвестиційного ринку представлена фінансовими інститутами і біржовими посередниками.

До першої великої групи посередників на міжнародному інвестиційному ринку – фінансових інститутів – належать:

- банківські установи – комерційні, інвестиційні, емісійні, іпотечні, зовнішньоторговельні банки;

- небанківські фінансові установи:

а) небанківські кредитні інститути – лізингові, факторингові компанії, кредитні спілки й асоціації, каси взаємної допомоги;

б) контрактні фінансові інститути, або спеціалізовані небан­ківські установи – інвестиційні (інвестиційні компанії та інвестиційні фонди, інвестиційні трасти, фінансові компанії), контрактно-ощадні (пенсійні фонди, страхові компанії), позичково-ощадні асоціації, ломбарди, благодійні фонди.

На фінансовому ринку банківські інститути здійснюють розра­хунково-касове обслуговування клієнтів, створення депозитів, креди­тування, торгівлю і збереження цінних паперів, вкладення вільних банківських коштів в різноманітні об’єкти інвестицій.

Послуги комерційних банків включають посередницькі (предс­тавлені головним чином посередництвом в одержанні клієнтом кредиту і посередництвом в операціях з цінними паперами, валютою, майном), консультаційні, трансфертні (послуги при переводі цінних паперів від одного власника до іншого, тобто при передачі права власності на володіння цінними паперами), довірчі, або трастові (вкладення в цінні папери коштів, довірених банкам їх клієнтами) та інші послуги.

Зазначимо, що на сучасному етапі все більше власників капіталу в пошуках вигідніших умов його розміщення відмовляються від традиційних банківських депозитів і звертаються до більш дохідних і ліквідних цінних паперів, пред’являючи головним чином попит на послуги банків з фінансового консультування й управління портфе­лями, а підприємства, які потребують зовнішнього фінансування, також здебільшого віддають перевагу отриманню його не за рахунок банківських кредитів, а шляхом емісії власних цінних паперів, через що банками неминуче втрачається частина традиційних прибутків,
а отже, виникає необхідність виправлення такого положення шляхом розширення обсягу і спектру банківських послуг, серед яких чільне місце посідає супроводження банками виходу своїх клієнтів на інвес­тиційний ринок – інвестиційний банкинг. Наразі під інвестиційним банкингом розуміють доволі широкий і не зовсім чітко визначений спектр послуг, пов’язаних як з організацією емісій і первинним розміщенням цінних паперів, так і з операціями на вторинному ринку цінних паперів із наданням супутніх депозитарних послуг і послуг з управління портфелями цінних паперів клієнтів банків. Відносно новим елементом інвестиційного банкингу є проведення угод з поглинання і злиття, в яких банки беруть участь як консуль­танти і посередники і не лише допомагають укладати й оформляти угоди, але й здійснюють активний пошук продавців і покупців підприємств, їх часток або окремих активів. До інвестиційно­го банкингу іноді відносять й організацію проектного фінансування.

У сфері інвестиційного банкингу на особливу увагу заслуговує посередницька практика банків при емісії та первинному розміщенні цінних паперів. Розміщення нових випусків цінних паперів головним чином відбувається шляхом відкритого продажу – первинного публічного розміщення (IPO). При цьому багато компаній можуть виступати в ролі посередників – організаторів і гарантів здійснення IPO цінних паперів, але роль «ведучого гаранту» належить інвестиційному банку, який формує емісійний синдикат, або групу
з покупки, в яку входять андеррайтери, що викупають цінні папери у корпорації-емітента і гарантують їх розміщення на ринку за фіксованою ціною публічної пропозиції, обумовлену в контракті між головним інвестиційним банком та емітентом, за вирахуванням встановленої різниці цін, що і складає їх винагороду (іноді андеррайтери отримують винагороду у вигляді сполучення акцій і варрантів як компенсації за меншу різницю цін) та групу з продажу, члени якої здійснюють пошук потенційних покупців і продають деяку частку випуску, також отримуючи за це комісійні (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Механізм первинного розміщення цінних паперів

Читайте також:

1. Біржовий ринок акцій
2. Біржовий ринок облігацій
3. Валютний ринок
4. Валютний ринок
5. Валютний ринок, основи його функціонування. Основні види валютних операцій
6. Валютний ринок. Види операцій на валютному ринку
7. Валютний ринок. Види операцій на валютному ринку
8. Виведення нових товарів на ринок
9. Внутрішній і міжнародний маркетинг
10. Внутрішній ринок – національний ринок – міжнародний ринок – світовий ринок
11. Вторинний ринок
12. Вторинний ринок

Переглядів: 7268