Принципова модель оцінки вартості фінансових активів
Теорія ціноутворення фінансових активів розрізняє такі види цін:
1. Номінальна (емісійна) ціна – це ціна, зазначена на цінному папері. Зокрема, це ціна, що використовується у випадку первинного розміщення акцій або під час погашення облігацій.
2. Дійсна («істинна», внутрішня) ринкова вартість – це вартість цінних паперів, яка являє собою суму всіх грошових потоків, що передбачаються до отримання, за окремими майбутніми періодами, приведену до теперішнього часу за ставкою дисконту, що дорівнює очікуваній (такій, що її вимагають) нормі інвестиційного прибутку (доходності).
Дійсна вартість будь-якого фінансового активу виявляється за допомогою методу оцінки шляхом капіталізації доходу, згідно з яким внутрішня вартість активу ґрунтується на дисконтованій (приведеній) вартості всіх платежів, які інвестор очікує отримати в майбутньому за рахунок володіння цим активом, й у загальному вигляді обчислюється таким чином [15, 49]:
, (4.3)
де – дійсна вартість активу, умов. гр. од.;
– вартість платежів які будуть отримані в момент часу t, умов. гр. од.;
– ставка дисконтування;
– кількість періодів формування зворотних платежів за активом.
Особливості формування зворотних грошових потоків (платежів) за окремими видами фінансових активів зумовлюють розмаїття варіацій моделей, що використовуються для оцінки їх реальної вартості. Нижче буде розглянутий зміст цих моделей стосовно основних видів фінансових активів – пайових і боргових цінних паперів на прикладі акцій та облігацій.
3. Ринкова ціна (курс) – ціна, за якою цінні папери реально продаються та купуються на ринку.
На основі порівняння поточного ринкового курсу із дійсною ринковою вартістю інвестор може зробити висновок про недооцінку або переоцінку того чи іншого цінного паперу ринком, який (папір) у першому випадку стає кандидатом на покупку, а в другому – кандидатом на продаж.