• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Для отримання дозволу на право здійснення туристичного супроводу фахівцями туристичного супроводу

• заява на видачу дозволу (заповнюється друкарським способом на українській мові);
• акредитаційну картку (заповнюється друкарським способом на українській мові);
• 4 фотографії (розміром 3x4);

і наступні документи, завірені в установленому порядку:

· копію паспорта (ксерокопія);

· копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (завіряється нотаріально);

· копію диплома про освіту - базова або повна вища освіта (завіряється нотаріально або органом, що його видав);

· копію документа про закінчення спеціальних курсів (завіряється нотаріально або органом, що його видав);

· копію посвідчення экскурсовода/гіда-перекладача або іншого фахівця туристичного супроводу (старого зразка) у разі його наявності (завіряється нотаріально);

· копію документа про перепідготовку або підвищення кваліфікації (завіряється нотаріально або органом, що його видав);

· копію трудової книжки (для працюючих - завіряється на підприємстві (завіряється кожна сторінка), для непрацюючих - нотаріально);

· копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (завіряється нотаріально або органом, що його видав) за наявності.

3. Основні права та обов’язки суб’єктів туристичної діяльності

При виникненні будь-яких договірних відносин у сторін виникають права та обов'язки. Знання прав і обов'язків суб'єктами туристичної діяльності і споживачами туристичних послуг – туристами – допоможе уникнути проблем під час відпочинку.

Суб'єкти туристичної діяльності мають право:

1) виробляти і реалізовувати туристичні послуги згідно із законодавством;

2) вносити пропозиції щодо охорони туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, порядку використання;

3) вносити пропозиції щодо вдосконалення освітніх програм з професійного навчання в галузі туризму, підвищення рівня професійної підготовки працівників і фахівців у галузі туризму;

4) на встановлення об'єктам туристичної інфраструктури (готелям, іншим об'єктам, призначеним для надання послуг з розміщення, закладам харчування, курортним закладам тощо), власниками яких вони є, відповідної категорії;

5) на отримання в установленому порядку інформації, необхідної для здійснення їх діяльності, в органах державної влади та органах місцевого самоврядування;

6) брати в установленому порядку участь у розробці програм розвитку туризму та курортно-рекреаційної сфери;

7) визначати та оприлюднювати шляхом опублікування загальні умови типового (публічного) договору на надання туристичних послуг;

8) визначати мінімальну кількість туристів (екскурсантів) у групі;

9) на відшкодування збитків, заподіяних внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб чи заподіяних суб'єктами туристичної діяльності.

Суб'єкти туристичної діяльності зобов'язані:

1) проводити діяльністьу галузі туризму, яка підлягає ліцензуванню, лише за наявності ліцензій;

2) надавати туристичні послуги, що підлягають обов'язковій сертифікації, після роведення такої сертифікації в установленому порядку;

3) залучати до надання туристичних послуг осіб, які відповідають встановленим законодавством відповідним кваліфікаційним вимогам, а у випадках, визначених цим Законом, також мають відповідні дозволи на право здійснення туристичного супроводу;

4) надавати туристам необхідну і достовірну інформацію про туристичні послуги, права, обов'язки та правила поведінки туристів (екскурсантів), умови страхування, порядок відшкодування завданих збитків, умови відмови від послуг, правила візового митного режиму, перетинання державного кордону та іншу інформацію, передбачену ЗУ «Про туризм»;

5) надавати туристичні послуги в обсягах та в терміни, обумовлені договором;

6) виконувати вимоги закону щодо забезпечення безпеки туристів, охорони туристичних ресурсів України та довкілля;

7) вести облікову та іншу визначену законодавством документацію, надавати в установленному порядку бухгалтерську та статистичну звітність;

8) відшкодовувати в установленому порядку збитки, завдані туристам (екскурсантам), іншим особам та довкіллю.

Основні види прав та обов’язків туристів та екскурсантів

Туристи і екскурсанти мають право на:

1) реалізацію закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб, захист і повагу людської гідності;

2) необхідну і достовірну інформацію про правила в'їзду до країни (місця) тимчасового перебування, а також виїзду з країни (місця) тимчасового перебування і перебування там, про звичаї місцевого населення, пам'ятки природи, історії, культури та інші об'єкти туристичного показу, що знаходяться під особливою охороною, стан навколишнього середовища;

3) інформацію про наявність ліцензії у суб'єкта, що здійснює підприємницьку діяльність у галузі туризму, дозволів, сертифікатів, інших документів, наявність яких передбачена законодавством;

4) отримання обов'язкової інформації, що передує укладенню договору;

5) отримання туристичних послуг, передбачених договором;

6) особисту безпеку, захист життя, здоров'я, прав споживача, а також майна;

7) одержання відповідної медичної допомоги;

8) відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору;

9) сприяння з боку органів державної влади України в одержанні правових та інших видів допомоги, а громадяни України також і за її межами;

10) реалізацію інших прав.

Туристи і екскурсанти зобов'язані:

1) не порушувати права та законні інтереси інших осіб, вимоги законів, які діють на території країни перебування;

2) виконувати митні, прикордонні, санітарні та інші правила;

3) поважати політичний та соціальний устрій, традиції, звичаї, релігійні вірування країни (місця) перебування;

4) зберігати довкілля, дбайливо ставитися до об'єктів природи та культурної спадщини в країні (місці) тимчасового перебування;

5) дотримуватися умов і правил, передбачених договором про надання туристичних послуг;

6) надавати персональну інформацію в обсязі, необхідному для реалізації туристичного продукту;

7) дотримуватися під час подорожі правил особистої безпеки;

8) відшкодовувати збитки, завдані їх неправомірними діями.

9) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством України та законодавством країни тимчасового перебування.

4-5. Поняття та система господарських договорів, їх види, класифікація. договори на туристичне, ексурсійне, готельне обслуговування, порядок їх оформлення.

Поняття та ознаки господарського договору

Договором визнається угода двох і більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Із загальноправової точки зору господарський договір становить собою господарське правовідношення між двома або більше суб'єктами, змістом якого є їхні договірні майнові зобов'язання діяти певним чином: передати і прийняти майно, виконати роботу, надати послуги і т.інше., отже, виходячи з цього можна дати таке визначення, що господарський договір – це регулятор конкретних (одиничних) господарських відносин (зв'язків) між суб'єктами господарської діяльності, умови дії якого визначають самі суб'єкти, тобто погодженість сторін, дія яких направлена на встановлення, зміну чи припинення господарсько-майнових відносин.

Сьогодні особливо зросла роль договору як основної форми, в якій реалізуються товарно-грошові відносини в суспільстві. Відносини між суб’єктами господарської діяльності регулюються майновими господарськими та іншими відносинами. Тому у господарському праві застосовуються таке поняття як система господарських договорів – це сукупність договорів, що регулюютьс майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання. В умовах ринкової економіки договір є основною правовою формою організації і регулювання економічних відносин між рівноправними і незалежними партнерами. До системи господарських договорів належать наступні види договорів: купівлі-продажу, поставки, перевезення, енергопостачання, оренди, міни (бартеру), лізінгу, зберігання, капітального будівництва, агентський, комерційної діяльності та ін.

Визначальним моментом договору є згода сторін. Кожна особа вільна у своєму виборі укладати чи не укладати договір, тобто інше кажучі свобода договору передбачає вільний вибір контрагента а також те, що сторони вільні у виборі виду договору. Вони можуть укласти як договір, який безпосередньо передбачений ЦК України чи іншим нормативним актом, так і договір, що поєднує ознаки кількох видів договорів, так званий змішаний договір. У сторін є можливість проявити своє бачення змісту договору. Вони можуть відмовитися від традиційних положень і перерозподілити обов'язки в договорі на свій розсуд. Але договір є завжди обов’язковим для виконання сторонами.

Види господарських договорів

Оскільки договір є різновидом правочину, то договори можуть класифікуватись за тими самими критеріями, що й правочини (консенсуальні й реальні, оплатні та безоплатні, абстрактні та каузальні тощо). Але договорам властиві й певні особливості, що зумовлюють їх поділ.

Так, за правилами формування змісту договори поділяються на іменні й безіменні. Іменні договори - це ті, які мають легальну назву, названі в ЦК України або в інших нормативних актах, що визначають їх поняття, коло прав та обов'язків сторін (Закон "Про лізинг", оренду державного та комунального майна). Безіменні договори безпосередньо законодавством не регулюються, але сторонами на практиці застосовуються (агентський договір, франчайзинг, інжиніринг тощо).

За ознакою розподілу прав та обов'язків між сторонами розрізняють:

1) односторонні- одна сторона має лише суб'єктивні права, а інша лише суб'єктивні обов'язки (договір позики, дарування).

2) двосторонні- права та обов'язки покладаються на обидві сторони (купівля - продаж, поставка), або багатосторонні – (перевезення вантажів: у ньому беруть участь перевіз­ник, вантажовідправник і вантажоодержувач — особа, уповно­важена на одержання вантажу).

3) договір на користь третьої особи - прикладом такого договору є договір змішаного страхування життя, за яким у разі смерті застрахованого страхова сума виплачується вигодонабувачеві - зазначеній у договорі третій особі.

Розрізняють також договори комутативні та алеаторні.

Комутативні договори- це договори, під час укладання яких сторонам відоме співвідношення та обсяг прав і обов'язків сторін. Так, укладаючи договір купівлі-продажу, покупець передбачає, що за передану продавцю конкретну суму грошей він стане власником передбаченої договором речі. А продавець відповідно розуміє, що замість майна, яке він втратить, він отримає певну суму грошей.

Алеаторні договори- це договори на ризик, тобто, укладаючи договір, сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов'язків, а збіднення чи збагачення однієї із сторін залежить від випадку. Скажімо, укладаючи договір довічного утримання, не можна визначитися, для кого він вигідний, оскільки смерть відчужувача може припинити договір через день, а може і через тридцять років. До алеаторних можна зарахувати і договір страхування, оскільки настання страхового випадку і, відповідно, сплата страхової суми від сторін не залежить.

У законодавстві, в юридичній літературі широко застосовується термін "господарський договір". Цим поняттям традиційно охоплюється частина цивільно-правових договорів, які укладаються юридичними особами - суб'єктами господарської діяльності (договір поставки, договір підряду на капітальне будівництво, договір оренди).

Порядок укладання, зміни та розірвання договору

Договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі узгодили між собою його істотні умови. Ці умови узгоджуються під час переговорів, які передують укладанню договору.

Загальний порядок укладання договорів регулюється відповідними статтями ЦК України. Переговорипочинаються з пропозиції укласти договір, яку одна сторона робить іншій. Така пропозиція, що виражається у запропонованому проекті договору, називається офертою,а особа, яка з нею звертається, - оферентом. Ініціатором оферти є, як правило, сторона, яка надає послуги, речі (продавець, постачальник, підрядник). Щоб пропозиція укласти договір вважалася офертою, вона повинна відповідати певним умовам:

а) у ній повинні міститися всі істотні умови майбутнього договору, щоб сторона, яка отримала пропозицію, зрозуміла, про що йдеться. Якщо пропозиція таких умов не містить, то вона не є офертою, а лише викликом на оферту, який ні до чого не зобов'язує;

б) оферта повинна бути адресована конкретній особі. Тому різного роду оголошення, реклама, прайслисти не можуть визнаватися офертою, це лише пропозиції невизначеному колу осіб зробити оферту.

Для укладання договору однієї оферти замало, необхідно, щоб особа, якій вона була адресована, дала згоду прийняти пропозицію. Відповідь про прийняття пропозиції має назву акцепт.Акцептантом може бути лише та особа, якій була адресована оферта. Якщо згоду укласти договір дає інша особа, це нова оферта, з якою ця особа звертається до колишнього оферента, який за позитивної відповіді стане акцептантом.

Акцепт повинен бути повним і безумовним. Якщо сторона погоджується загалом з пропозицією, але хоче внести в умови договору деякі корективи, скажімо, зазначає, що поставку продукції бажано здійснювати не залізницею, а автомобільним транспортом, не поквартально, а помісячно, то така відповідь є не акцептом, а новою офертою.

Укладання. Якщо пропозиція укласти договір була скерована із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним, якщо позитивна відповідь була надана упродовж зазначеного строку. Якщо строк на відповідь не зазначався, договір вважається укладеним, якщо згода його укласти отримана негайно або упродовж звичайного нормального часу для відповіді.

Певні особливості має порядок укладання господарчих договорів на підставі обов'язкового для сторін державного замовлення, яке регламентовано ст. 10 Господарсько-процесуального кодексу України. Сторона, яка хоче укласти договір, надсилає проект договору в двох примірниках своєму майбутньому контрагенту. Якщо останній погоджується на пропозицію укласти договір, він підписує примірники і один з них повертає партнеру. У такому разі договір вважається укладеним. Якщо ж проект договору викликає заперечення, то організація чи підприємство, які його отримали, упродовж 20-денного строку повинні скласти протокол розходжень, зробити про це застереження в договорі й повернути його іншій стороні. Одержавши протокол розходжень, інша сторона зобов'язана упродовж 20-денного строку розглянути його і вжити заходів до врегулювання розходжень. Погоджені умови включаються в договір, а неврегульовані передаються у цей самий строк на розгляд господарського суду.

Якщо сторона, яка отримала протокол розходжень за договором, що ґрунтується на обов'язковому для сторін державному замовленні, упродовж названого вище строку не передасть на вирішення господарського суду неурегульовані розходження, пропозиції іншої сторони вважаються прийнятими.

Якщо договір укладається не на підставі обов'язкового для сторін державного замовлення, розходження можуть вирішуватися господарським судом за умови, що на це є згода сторін.

Особливості укладання договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо визначаються відповідними законами або нормативними актами. Так, Кабінет Міністрів України 22 грудня 1997 р. затвердив "Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна", яке визначає специфіку укладання договорів на таких аукціонах. На аукціоні договір укладає той, хто дав більшу ціну. Якщо ж торги здійснюються через конкурс, то договір укладає особа, яка запропонувала найпривабливіші умови.

Зміна та розірвання договору допускається лише за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результат її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, то він вважається таким з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку не встановлено за рішенням суду.

Зміст та форма договору.

Договір є взаємною угодою, тому в договорі містяться окремі положення, умови, які визначають права та обов'язки сторін. Сукупність цих умов, узгоджених між сторонами, і становить зміст договору.

Традиційно розрізняють істотні, звичайні та випадкові умови договору. Ця класифікація має не лише теоретичне, а й практичне значення, особливо якщо йдеться про встановлення самого факту укладання договору.

Істотними умовамидоговору є ті умови, без узгодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим, ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Так, для договору купівлі-продажу істотними умовами є предмет і ціна. Для договору майнового найму, окрім предмета і ціни, істотною умовою є ще й строк договору. "Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення" серед істотних умов договору називає якість, асортимент тощо.

Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати обов'язки, які покладаються на них за договором. Так, відсутність в договорі купівлі-продажу ціни позбавляє його змісту. Водночас в договорі дарування відсутність ціни не лише не впливає на його зміст, а й взагалі не створює перешкод (звичайно, поки не йдеться про необхідність сплатити державне мито). Отже, істотні умови договору - це умови:

- безпосередньо зазначені в законі;

- які необхідно узгодити саме для цього виду договору;

- на узгодженні яких наполягає одна із сторін.

Звичайні умови- це умови, які традиційно, за звичаєм, включаються в договір. Вони можуть бути і відсутні безпосередньо в договорі, але вважають, що вони повинні виконуватись. Наприклад, уклавши договір майнового найму, сторони не вказали про розподіл обов'язків із здійснення капітального і поточного ремонту. Але відповідно до чинного законодавства, за загальним правилом, капітальний ремонт виконує наймодавець, а поточний - наймач, якщо інше не передбачене договором. Тобто, у такому разі, незважаючи на відсутність у договорі звичайної умови, на зміст договору її відсутність не впливає.

Випадкові умови- це умови, які, як правило, не передбачаються цим видом договору, але можуть бути встановлені за узгодженням сторін, або це умови, які за узгодженням сторін встановлюють, відступаючи від положень диспозитивної норми. Наприклад, винагорода за договором дорученням за загальним правилом не передбачена, але сторони можуть вказати в договорі право на винагороду. Або сторони уклали договір позики і передбачили, що поки боржник буде розраховуватися з кредитором, кредитор має право користуватися автомобілем, який боржник придбав на взяті в борг гроші. Пізніше, коли між сторонами виник конфлікт, оскільки боржник створював перешкоди в користуванні автомобілем, суд, який розглядав цю справу, визнав законним і договір позики, і додаткову умову, яка у цьому разі набула характер істотної умови договору.

У багатьох випадках зміст договору визначають типізацією договірних умов. Серед джерел регулювання договірних відносин певне місце займають типові договори, тобто своєрідні нормативно-правові акти, які затверджені у встановленому порядку компетентними органами. На умовах, передбачених типовим договором, сторони і повинні укласти договір, оскільки, як правило, норми, що містяться у ньому, мають імперативний характер.

Свого часу були затверджені типові договори найму житлового приміщення, оренди державного майна, купівлі-продажу земельної ділянки, охорони об'єктів, охорони квартир, ремонту сільгосптехніки тощо.

Типовими договорами досягається ефективне використання договірної форми, детальна регламентація прав та обов'язків сторін, що сприяє належному виконанню зобов'язань і захисту прав та інтересів контрагентів за договором.

Від типових договорів необхідно відрізняти взірцеві договори, які не є нормативно-правовими актами, тому сторони можуть дотримуватися їх змісту або вносити певні зміни.

Договір (контракт) на надання туристичних послуг укладається|вкладається| між суб'єктами туристичної діяльності, а також між ними і споживачами туристичного продукту (туристами). Договір (контракт) повинен визначати об'єм|обсяг|, умови і якість надання послуг, порядок|лад| оплати і розрахунків, термін дії, має рацію і обов'язки сторін, їх відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору. Договір (контракт) укладається|вкладається| у письмовій формі, скріпляється друком|печаткою| і підписами сторін. Договір (контракт) між суб'єктом туристичної діяльності і туристом або групою туристів вважається за укладений|ув'язнений| з|із| моменту оплати вартості туру|тур-агента| і видачі туристові або керівникові групи туристського ваучера.

Підстава|основа| для отримання|здобуття| туристичних послуг Підставою|основою| для отримання|здобуття| туристом або групою туристів обумовлених договором (контрактом) туристичних послуг і документом, який визначає їх статус, є туристський ваучер, зразок|взірець| якого затверджується Державним комітетом України з туризму.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
4. V. Класифікація і внесення поправок
5. А. Правобережну Україну.
6. А/. Право власності.
7. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
8. Аграрне право
9. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
10. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
11. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
12. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.

Переглядів: 1302