Поняття регіональної економіки та регіональної політики.

Напрями регіональної політики.

Регіональна економічна політика, її сутність та завдання.

Поняття регіональної економіки та регіональної політики.

Лекція 5. Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики.

З поняттям "регіон" пов'язаний термін регіональна економіка — науковий напрямок, що вивчає закономірність розміщення продуктивних сил та районів. Поняття "регіональна економіка" та "розміщення продуктивних сил" близькі за змістом; усе-таки регіональна економіка більше "прив'язана" до поняття "регіон", у той час як наука про розміщення продуктивних сил займається й загальнорегіональними проблемами. У сучасній літературі регіональну економіку прийнято вважати, перш за все, ужитковою наукою.

Одна з функцій регіональної економіки — створення різних сервісних виробництв та організацій, а також виробництв, що випускають продукцію міжгалузевого призначення. Регіональні органи управління можуть виконувати засновницьку функцію, тобто стати фундаторами нових типів сервісних та виробничих організацій, які згодом можуть функціонувати самостійно. У галузі науково-технічного прогресу функцією регіональної економіки є забезпечення адаптації досягнень науково-технічного прогресу до місцевих умов. На регіональному рівні можлива координація діяльності різних наукових установ та мобілізація їхніх зусиль на розв'язання завдань регіонального характеру.

У сфері регіональної економіки має перебувати й зовнішньоекономічна діяльність, бо багато її форм, такі як вільні економічні зони, прикордонна та прибережна торгівля, іноземний туризм, мають регіональний характер, а інші тісно пов'язані з рівнем розвитку інфраструктури, господарської культури та ділового сервісу регіону.

Таким чином, господарство регіону є відкритою економічною системою, що функціонує на основі спеціалізації, міжрегіональної інтеграції, зміст яких реалізується через галузеві, міжгалузеві та міжрегіональні виробничо-економічні зв'язки.

Для регіональної економіки характерні такі засади функціонування:

— комплексність екологічного, економічного та соціального розвитку;

— єдність процесів природокористування та охорони навколишнього середовища;

— територіальна спільність виробництва;

— відповідність системи розселення демографічній ситуації та розміщенню виробництва;

— цілісність системи соціальної інфраструктури;

— поєднання територіального та галузевого управління об'єктами. Інтегральну характеристику регіону дає соціально-економічний потенціал. Його основу становить економічний потенціал, що характеризується величиною національного багатства, сукупного та кінцевого продукту, національного прибутку, вартості основних фондів, абсолютними розмірами виробництва життєво важливих видів продукції. Він визначає загальні можливості країни або регіону, їхню економічну спроможність.

Сутність соціально-економічного потенціалу на регіональному рівні випливає з єдності економічної та соціальної політики. Серед вихідних компонентів особливо вирізняються природа, людина та виробництво. А рівень, структура, динаміка матеріального виробництва визначають соціально-економічні можливості. Тому для оцінки потенціалу важливе значення має визначення питомої ваги прогресивних галузей промисловості, якісних параметрів та структури основних виробничих фондів, здатності адаптації виробничих систем до використання досягнень науково-технічного прогресу тощо.

Незалежно від конкретного регіону, до складу СЕП (соціально-економічного потенціалу) входять природно-ресурсний, демографічний, науково-технічний, виробничий, науковий, рекреаційний, інформаційний, соціальний та культурний потенціали. Структура СЕП пов'язана з особливостями місця та ролі регіону в територіальному поділі праці. Наприклад, виробничий потенціал може бути розподілений згідно з галузевою структурою матеріального виробництва.

Виробництво матеріальних благ починається, як відомо, з вибору території, місця його організації. При цьому виникає низка складностей, що мають життєво важливе значення: якими критеріями керуватися при виборі місця господарювання? Які природні ресурси та господарські умови даної території можуть дати людині найбільшу користь? Як, у якій послідовності та навіщо використовувати ці ресурси та умови? Які види виробництва організувати на даній території та як їх сполучити тощо. Відповіді на ці питання відбиті у регіональній політиці держави. Ця політика, а також механізм її реалізації, повинні сприяти зростанню комплексності розвитку регіону, оптимізації розміщення продуктивних сил по території країни, вирівнюванню умов господарювання та життєдіяльності людини. У процесі розробки регіональної політики велике значення має аналіз чинних тенденцій та закономірностей розвитку окремих регіонів, вимірювання та оцінка рівнів використання їхніх соціально-економічних потенціалів, оцінка ефективності функціонування матеріального та нематеріального виробництва, виявлення специфіки та масштабів індивідуального споживання. Такий аналіз може також служити інформаційною основою для перерозподілу сукупного суспільного продукту та національного прибутку.

Для здійснення регіональної політики та побудови господарства потрібний соціально-економічний аналіз у таких напрямах: комплексна оцінка дійсного соціально-економічного потенціалу регіону, виявлення джерел та масштабів розвитку, визначення та оцінка варіантів перспективного соціально-економічного розвитку регіону.

Таким чином, однією з найважливіших задач розробки регіональної політики є визначення перспектив розвитку кожного регіону, його цільової функції з загальнодержавних позицій, враховуючи те, що економіка України є єдиний народногосподарський комплекс. Ці перспективи, враховуючи пріоритети у розвитку окремих регіонів, повинні виявлятися на основі раціоналізації розміщення продуктивних сил країни і виражатися передусім у визначенні та систематичному уточненні спеціалізації регіону. Складовою частиною регіональної політики є державні регіональні програми, які реалізуються у масштабі країни, окремих областей, систем розселення. Виконання таких програм має забезпечуватися спеціальними фондами регіонального розвитку та протекціоністською політикою держави стосовно окремих регіонів (надання пільг, розподіл фінансових коштів тощо). Вони покликані сприяти скороченню соціально-економічного розвитку між регіонами.

Важливим аспектом розробки економічної політики у регіоні є комплексний розвиток, що реалізується на основі раціонального використання всіх територіальних ресурсів багатоцільового призначення (трудових, земельних, водних, енергетичних, рекреаційних тощо). Для максимальної мобілізації внутрішніх ресурсів, міжрегіональних зв'язків, необхідна розробка та реалізація регіональної господарської політики на локальному рівні, що пов'язано з інвестиційною політикою у регіоні. Її наслідком має стати регіональний господарський механізм, основу якого становить система стимулів та регуляторів територіальних відношень. Це ціни й тарифи, ставки платежів за територіальні ресурси, система нормативів формування державного і місцевих бюджетів, централізовані державні й місцеві фонди розвитку тощо. Окрім того, сюди входять договірні та інші економічні форми організації територіальних стосунків. Наріжним питанням дієвості економічного механізму є така організація всіх його елементів, яка дозволяє органічно сполучати у єдиній системі централізовані, тобто державні, та децентралізовані засади територіального управління. Механізм централізованого економічного управління покликаний забезпечити економічними засобами проведення загальнодержавної регіональної політики, включно з розв’язанням таких завдань, як раціональне розміщення великих підприємств, поліпшення використання територіальних ресурсів.

Світовий досвід показує, що глибока централізація управління економікою регіону неефективна. Без ініціативи регіонів неможливо забезпечити ефективний розвиток їхнього господарства: з розвитком суспільства децентралізація управління економікою, у тому числі регіональною, має зростати. Одним з проявів цього є зміна відносин місцевих господарських органів та ланок вищого підпорядкування. Саме це висвітлює Закон України "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні". Згідно з цим законом територіальною основою місцевого самоврядування є місто, район у місті, селище чи село. При цьому основна цінність децентралізації полягає у можливості враховувати специфічні місцеві умови — як природні, так і господарські. Врахування природних умов дозволяє оптимізувати галузевий склад розміщення підприємств, сформувати вимоги до них у екологічній, соціальній сфері. Господарські умови визначають можливості кооперування й комбінування підприємств у галузі обміну продукцією, комплексного використання джерел сировини, спільного споживання послуг інфраструктури. Нормальне функціонування економіки регіону, його благополуччя не пов'язані з повним самозабезпеченням, а, навпаки, передбачає розширення масштабів виробництва профільних видів продукції та їхнє вивезення для здійснення еквівалентного міжрегіонального обміну.

У кожному регіоні можуть бути виділені галузі, що ведуть перед у розвитку його господарства, тобто галузі спеціалізації. Регіональна спеціалізація може бути внутрішньорегіональною, міжрегіональною та міжнародною. Галузі спеціалізації підрозділяються на профільні, що мають значну питому вагу в структурі господарства даного регіону, та непрофільні, що мають незначну питому вагу.

Завдяки міжрегіональному обміну використовуються найбільш унікальні особливості природно-господарських регіональних комплексів, відбувається взаємодоповнення економіки.

Таким чином, регіональна економічна політика - це така система заходів, яка спрямована на реалізацію інтересів держави стосовно всіх регіонів і внутрішніх інтересів кожного з них.

З огляду на це регіональна політика не повинна повторювати загальнодержавну, бути похідною від неї і не повинна бути первинною по відношенню до неї. Це має бути цілісна, самодостатня ланка політичної основи держави, без якої не може нормально існувати суспільство, кожна людина, природа.

Значення регіональної політики полягає в тому, що вона виконує роль зв”язуючої ланки між макро- і мікроекономікою.

Регіональна політика охоплює частину території країни, але розв’язує широкий комплекс цілей, які мають забезпечити нормальні умови життя людей даного регіону. Цілі регіональної політики більш консервативні і сталі - це пояснюється тим, що регіон має функціонувати стабільно, незалежно від того, які зміни відбуваються “наверху”.

Регіональна політика виступає, як альтернатива до загальнодержавної, разом з тим доповнює, конкретизує її, з’єднує загальні і конкретні цілі, сприяє комплексному підходу до розв’язання соціально-економічних проблем. Регіональна політика на сучасному етапі набирає все більшого значення, тому що державі з центру стає важче розв’язувати різного роду локальних проблем, доходити до кожної людини. Тому в розвинутих країнах центр передає все більше повноважень на місця, сприяє розвитку самоврядування, самостійному розв’язанню економічних і соціальних проблем мікрорівня. Досвід цих країн засвідчує позитивні результати такого поділу влади, бо місцеві органи управління швидше розв’язують визначені цілі, повніше враховують особливості регіону, ефективніше використовують природні ресурси.

В Україні до цього часу немає виваженої регіональної політики. В одних областях скупчена промисловість(схід, південь), а в інших - сільське господарство(захід, північ).В областях, де слабше розвинута промисловість, слід організувати виробництво кінцевої продукції.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Територіальний поділ праці як основа формування економічних районів.	\|	Регіональна економічна політика, її сутність та завдання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.