Теоретична концепція Дж.М.Кейнса

Якщо неокласична теорія кінця XIX – початку XX ст. поширювалася, головним чином, на мікроекономічний аналіз,то після глибокої кризи початку 30-х років і в ході наступної тривалої депресії з її небаченим рівнем безробіття, виявилася необхідність іншого — макроекономічного аналізу,фундатором якого став великий економіст XX ст., англійський теоретик Джон Мейнард Кейнс (1883–1946). Основний зміст економічного вчення Дж. М. Кейнса відображає рис. 10.11. Доба панування неокласичної теорії, створеної А. Маршаллом, Дж. Б. Кларком, В. Парето і їхніми послідовниками, закінчилась. Вона виявилася не в змозі передбачити виникнення нових суперечностей ринкової системи. На зміну неокласичній теорії мала прийти інша, яка більше б відповідала новим реаліям економічного життя. Такою теорією і стало кейнсіанство — економічне вчення Дж. М. Кейнса.

Історичними передумовами генезису кейнсіанства в економічній теорії першої третини XX ст. став комплекс взаємопов’язаних економічних, політичних і теоретико-гносеологічних чинників,що виявилися поворотними у розвитку капіталістичної системи господарювання та світової економіки. Свою видатну книгу “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”, в якій викладено революційну економічну концепцію кейнсіанства, автор видав у 1936 р., однак основні її ідеї визрівали раніше, під впливом бурхливих подій у розвитку ринкової економіки наприкінці 20-х – початку 30-х років. За визнанням багатьох сучасних економістів ця книга багато в чому визначає економічну політику ринкових країн і сьогодні — на початку ІІІ тисячоліття.

Головна ідея кейнсіанства полягає в тому, що ринкова система не є досконалою й саморегульованою і що максимально можливу зайнятість та економічне зростання може забезпечити тільки активне втручання держави в економіку.

Новаторство економічного вчення Дж. М. Кейнса в методологічному плані виявилося, насамперед, у двох основних моментах: по-перше, в наданні переваги макроекономічному аналізу порівняно з мікроекономічним; по-друге, в обґрунтуванні концепції так званого “ефективного попиту”,тобто потенційно можливого і стимульованого державою сукупного попиту.

У своєму аналізі Кейнс відводив центральне місце проблемі зайнятості, адже безробіття у 30-х роках набуло катастрофічного характеру. “Саме у визначенні міри зайнятості, — підкреслював він, — а не в розподілі праці тих, хто вже трудиться, існуюча система виявилася непридатною”. Кейнс заперечив можливість стихійного, автоматичного відновлення повної зайнятості на основі вільних ринкових цін, які, на думку неокласиків, призводять до ефективного функціонування всіх чинників виробництва — праці, капіталу і землі — в межах їх граничної продуктивності. Якщо механізм ринкових цін не веде до повної зайнятості, то, якзазначав англійський теоретик макроекономіки, виникає питання, чи можна забезпечити її взагалі.

Рівень зайнятості, за Кейнсом, визначається динамікою “ефективного попиту”, який формується з очікуваних витрат на споживання домашніх господарств (населення) і передбачуваних інвестицій (витрат фірм). Саме “ефективний попит”, а не пропозиція ресурсів і зміна їх відносних цін, підкреслював реформатор економічної науки, зумовлює рівень зайнятості та національного доходу. Спроби визначити закономірності руху сукупного попиту і приросту національного доходу є центральною ідеєю кейнсіанського вчення. Саме вона стала справжнім відкриттям для економічної теорії, несподіваним для більшості сучасників Дж. М. Кейнса.

Особливе значення у кейнсіанській теорії відводиться питанню про державне регулювання ринкової економіки. Дж. М. Кейнс обґрунтовано стверджував, що закономірності мікроекономіки(сфери функціонування окремого господарюю-чого суб’єкта, тобто підприємства) не збігаються із закономір-ностями макроекономіки (економіки як цілого), а тому виникає потреба активного втручання держави у процеси відтворення, щоб узгодити інтереси суспільства з інтересами фірм.

Заклик до активного втручання держави в економічні процеси з часів Дж. М. Кейнса став однією із характерних особливостей сучасної економічної думки. Він був настільки сильним і переконливим, що з ідеєю державного економічного регулювання сьогодні погоджуються, хоча й частково, навіть активні опоненти кейнсіанства, представники сучасного економічного лібералізму – неокласики, неолібералісти і монетаристи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Світова економічна криза 1929-1933 рр. та форми її прояву	\|	Інституціональні концепції як концепції подолання кризи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.063 сек.