Сировина, сільськогосподарські машини, промтовари, запчастини.

Свідченням успішного виконання програми економічного відродження Західної Європи є зростання випуску продукції у базових галузях: за 1947-1950 рр. – більше ніж на 50%, а по окремих галузях ще більше: сталі – на 70%, цементу – на 75%, транспортних засобів – на 150%, нафтопродуктів – на 200%.

Головним соціально-економічним наслідком Другої світової війни стали зміни у Східній Європі. Державний суверенітет звільнених збройними силами СРСР країн був насильно обмежений. В 40-50-х рр. склалася так звана „світова соціалістична система”. Не дивлячись на намагання створити внутрішньосоціалістичний ринок, сили зчеплення цієї системи носили позаекономічний характер. Протистояння у підсумку Другої світової війни двох світових систем – капіталістичної і соціалістичної – визначило соціально-економічний зміст історії другої половини ХХ ст. Воно призвело до величезних витрат матеріальних ресурсів аід час так званої „холодної війни”, коли йшло змагання у виробництві сучасних озброєнь.

Науково-технічний прогрес після Другої світової війни пішов такими високими темпами, що перетворився на справжню науково-технічну революцію (НТР). Її можна вважати третьою НТР (перша була у XVIII ст., друга – наприкінці ХІХ ст.).

Серед головних компонентів НТР – широке застосування електроніки і електронно-обчислювальних машин; реактивної техніки; ядерної енергії і квантових генераторів (лазерів); полімерних матеріалів із заданими властивостями; генної інженерії.

НТР відкрила буквально нову еру в розвитку машиновиробництва – автоматизації виробничих процесів, застосування електротехніки крапельного зрошення, хімізації. Виведення при допомозі генної селекції особливо врожайних злаків у ході так званої „зеленої революції” підняло сільське господарство і зняло в низці передових країн продовольчу проблему.

Перемога демократичних сил у Другій світовій війні прискорила розпад і загибель колоніальної системи імперіалізму. Напередодні Другої світової війни колоніальний світ мав 31% глобальної території та 30% населення земної кулі. У грудні 1960 р. Організація Об’єднаних Націй (ООН) прийняла Декларацію про надання незалежності всім колоніальним народам. На місії колоніального світу виник величезний „третій світ”, який охоплював багато нових і старих суверенних держав Африки, Азії, Латинської Америки, Океанії. Країни „третього світу” вимушені були самостійно (без метрополій) вирішувати місцеві геополітичні проблеми. Тому вони розділилися на країни капіталістичної і соціалістичної орієнтації – в залежності від того, звідки вони одержували зброю і економічну підтримку, де готували кадри. Багато колишніх колоній одержали лише формальну незалежність і продовжували бути залежними економічно.

В умовах, коли розпочався розпад колоніальної системи, західноєвропейські країни запроваджують вільну торгівлю шляхом добровільного делегування певної частини свого суверенітету спільному керівному виборному органу. В цьому і проявлявся процес інтеграції, тобто зниження і поступове об’єднання національних систем.

Ще на початку 50-х рр. Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Голландія і Люксембург підписали договір по організацію Європейського об’єднання вугілля і сталі на базі західнонімецьких і французьких запасів палива і металу.

Наступним етапом стало створення митного союзу, яким передбачався вільний рух товарів, осіб, капіталів і послуг у межах держав-членів Європейського співтовариства, а також спільні митні тарифи у торгівлі з третіми державами. Відповідний договір був підписаний тією ж шісткою держав у 1957 р. в Римі. Так був створений перший в історії економіки „Спільний ринок”. Тоді ж виникло і Європейське об’єднання атомної промисловості – Євроатом.

Створення „спільного ринку” вимагало величезних зусиль у напрямку гармонізації національних законодавств, знаходження найбільш раціонального співставлення інтересів колишніх метрополій з інтеграцією у спільному ринку. З цією метою було здійснено інтеграцію 66 держав Африки, Карибського басейну і Тихоокеанського регіону, які нині є асоційованими членами Європейського Союзу (ЄС), що включає вже 15 держав (крім 6 засновників – Великобританія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція, Данія, Австрія, Швеція, Фінляндія).

Найбільш складними економічними проблемами були: інтеграція європейського агроринку (з 1964 р.) і валюти (з 1972 р.). З’явилася можливість компенсувати західноєвропейському фермерству втрати внаслідок скорочення випуску сільськогосподарської продукції за рахунок загальних фінансових ресурсів, які утворилися в результаті митних надходжень від торгівлі з країнами-нечленами ЄС.

ЄС нині концентрує, включаючи торгівлю країн-членів Союзу між собою, 22% світового імпорту і 20% світового експорту (США відповідно 18 і 16; Японія – 9 і 12; Канада – 4 і 5, інший світ – по 47%). На частку ЄС припадає: приблизно 8% світового імпорту, стільки ж експорту продовольства, 7 і 12% сировини, 13 і 2% електроенергії, 7 і 13% хімічних матеріалів, 30 і 41% машин, 35 і 34% інших промтоварів. Європейська інтеграція дала поштовх американській. Ведеться підготовка до створення спільного ринку Північної Америки у складі США, Канади, Мексики. З 1 травня 2004 р. склад Європейського Союзу поповнився новими десятьма державами. До ЄС приєдналися Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаків, Угорщина, Словенія, Мальта і грецька частина Кіпру. Отже, нині, ЄС нараховує 26 країн-членів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Коммонс критикує класиків і неокласиків за їх визначення вартості. Вартість у нього – це очікуване право на майбутні блага і послуги.	\|	Фактори економічного піднесення ФРН. Німецький неолібералізм

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.