• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Сутність, формування та розвиток теорії постіндустріального суспільства.

Діяльність суб'єктів ринку регу­люється правовою базою (Конституцією, законами виробничих відносин, управління, самоуправління і регулювання) та відповід­ними інститутами, наділеними певними функціями.

Правові ринкові інституції визначають права й обов'язки суб'єк­тів ринку, повноваження управлінських та обслуговуючих структур.

Введення елементів неокейнсіанства в теорію соціального ринкового господарства зумовило формування доктрини "глобального регулювання",що включає як неокейнсіанські, так і традиційно неоліберальні методи державного регулювання, що диференціюється стосовно конкретних ситуацій. Проте економічна політика Німеччини в 90-е роки, в період її об'єднання формувалася відповідно до принципів соціального ринкового господарства і "економічного конструювання" В. Ойкена, поширеними на східні землі.

Крім перелічених економістів формуванню національної економіки приділяли увагу М.Фрідмен, та деякі французькі економісти.

Видатним економістом, який в своїх працях визначає економіку нового суспільства був Дж. Гелбрейт

Він виходить з того, що технічний прогрес зробив невідворотнім перехід від ринка вільної конкуренції до олігополістичного ринку, основною ланкою якого стає "зріла корпорація".Їй належить економічна влада (контроль над залежнимии підприємствами, цінами, ресурсами), зберегти яку корпорація може тільки при постійному збільшенні капіталовкладень в нову техніку. Корпорація є, таким чином, двигуном технічного прогресу ведучою організаційною його ланкою.

Володіючи крупним капіталом, корпорація здійснює як розробку нових техніки й технології, так й упровадження їх у виробництво. Необхідний маркетинговий аналіз ринка для прогнозування попиту й формування споживацьких переваг продукції корпорацій, прогнозування ресурсних цін. Тому планування розвитку корпорацій стає необхідною потребою, об’єктивно необхідною умовою їх функціонування. Без довгострокового планування неможлива реалізація довгострокових інвестиційних проектів. Планування, яке здійснюється корпораціями, повідомляє стабільність всієї економічної системи, чому повинна сприяти держава.

Поняття "зрілої корпорацій" зв’язується Гелбрейтом з перерозподілом контролю й економічної влади усередині корпорацій. Суб’єктом економічної влади стає вже не власник, а техноструктура,тобто, по Гелбрейту, сукупність, учених, інженерів й техніків, управляючих й менеджерів, спеціалістів по маркетингу й рекламі, юристів й ін. З того момента, коли стратегію й тактику корпорацій починає визначати техноструктура, максимізація прибутку перестає бути головною ціллю корпорацій. Техноструктура орієнтується па зміцнення положення фірми на ринку за допомогою активізації інноваційної її діяльності й зведення ризику до мінімуму.Для досягнення цієї мети техноструктура широко використовує планування як безпосереднє вираження потреби технічного прогресу.

Головне завдання держави в умовах індустріального суспільства полягає в вирішенні суперечності між плановою системою,яка представлена сукупністю зрілих корпорацій й ринковою системою, що складається з дрібних й середніх фірм, що функціонують в умовах конкуренції. Реформи, які пропонує Гзлбрейт, зводяться до створення умов для приближения ринкового середовища до світу крупних корпорацій й підпорядкування планової системи суспільнимм інтересам. Майбутнє індустріалізму зв'язано, по Гзлбрейту, із еволюцією планової системи, яка під керівництвом техноструктури й в результаті державної дії все більше підпорядковує свою діяльність задоволенню суспільних потреб.

Зростання добробуту нації прямо залежить від зростання на­ціонального продукту. У свою чергу, підвищення обсягів вироб­ництва потребує такої економічної системи, тобто фінансів, інте­ресів, стимулів і т. ін., які спонукали б уряд і виробників до висо­коефективного виробництва, зокрема раціонального використан­ня робочого часу та ресурсів. Насамперед, економічна система по­винна би забезпечити: по-перше, фундаментальні основи вільного підприємництва і соціального добробуту; по-друге, умови реалі­зації економічних інтересів і стимулів власникам капіталів і най­маним працівникам.

Практично йдеться про формування соціально-орієнтованої рин­кової економіки, засади якої передбачають виробництво та роз­поділ національного продукту для піднесення добробуту нації.

Фундаментальні основи соціально-ринкової економіки. Після Другої світової війни нові німецькі лідери, зокрема Л. Ерхард, зро­били важливий внесок у теорію ринкової системи, обґрунтував­ши і запровадивши в науковий обіг поняття "соціально орієнто­вана ринкова економіка".

Соціально - орієнтована ринкова економіка — модель соціально-економічного розвитку, для якої характерне перева­жання приватної власності та ринку, їх поєднання з дер­жавною власністю і державним регулюванням та системою соціального захисту населення.

Ця модель ринкової економіки втілена в життя у розвинутих країнах. Соціальний захист у соціально орієнтованій ринковій еко­номіці передбачає: допомогу в разі безробіття: виплати безробіт­ним, спрямовані на підтримання їхнього життєвого рівня, доки вони знайдуть нову роботу; пенсії за віком: державні виплати особам похилого віку; пенсії у разі непрацездатності: державні виплати особам, що втратили працездатність; допомога мало­забезпеченим верствам населення: державні виплати сім'ям, що мають дохід нижчий за прожитковий мінімум; охорону здоров'я: гарантоване медичне обслуговування.

Теорія і практика функціонування ринку в розвинутих країнах показали, що для успішних ринкових перетворень потрібна не одна, а кілька передумов. При тому повинні зрозуміти, що спроби побу­дувати "соціалістичну ринкову економіку" та ще й з централізова­ною системою управління, в якій домінує неприватна (державна форма) власність на засоби виробництва, нічого не дало як країнам Центральної Європи, так і країнам СНД. Виявилося, що доміную­ча державна форма власності просто не поєднується з ринковим стилем поведінки суб'єктів ринку. Досвід ринкових країн показав, що всім їм притаманна низка спільних фундаментальних характе­ристик. Причому всі фундаментальні характеристики мають бути притаманні всім суб'єктам ринку . Розгляньмо ці характеристики.

Економічна свобода. Це найзагальніший принцип функціонуван­ня ринкової економіки. Кожен із суб'єктів ринку є вільний у своїх економічних, фінансових та соціальних рішеннях:

* населення (фізичні особи, домашні господарства) регіону має значну свободу вибору, вирішуючи, скільки витратити, де працю­вати і як здійснювати заощадження;

* підприємства (локальні господарські системи) регіонів і краї­ни володіють значною свободою вибору, вирішуючи, що і яким чи­ном виробляти й де реалізувати готову продукцію;

* регіон (влада області, району, населеного пункту) має значні повноваження, формування і використання регіонального бюджету регулювання капіталовкладень, розвитку інфраструктури, забезпечення соціального захисту, збереження довкілля тощо.

Власність на засоби виробництва є важливою передумовою, оскільки реальна власність на капітал забезпечує вільну економічну свободу його суб'єктові: фізичній чи юридичній особі. При тому важливим є оптимізація пропорцій власності на капітал, зокрема співвідношення приватної і неприватної (суспільної) власності:

* фізичні та юридичні особи мають чітко визначені права на власність, ураховуючи право володіти, користуватися і роз­поряджатися нею;

* приватна власність є домінуючою в регіоні і країні загалом як в особистій (сімейній), так і в корпоративній (акціонерній) формах;

* неприватна власність є у значній частині регіону (в комунальній і акціонерній) і в незначній частині держави (в акціонерній) формах.

Ринок передбачає свободу виробничої, торговель­ної та інших видів діяльності людей в індивідуальній і колектив­них формах. Число виробників за різними видами і формами діяль­ності є необмежене:

* влада країни і регіону стимулює і підтримує ініціативи людей для створення підприємств, (фірм) захищає їх діяльність;

* у більшості галузей виробництва та обслуговування країни та регіону діє безліч конкуруючих постачальників;

* нові підприємства (фірми) за бажанням можуть вийти на вже засвоєний ринок;

* робітники та службовці мають свободу вибору серед вели­кої кількості працівників.

Економіка, яка побудована на визначених засадах створює максимальні можливості для підвищення добробуту населення, одним із показників якого є чистий економічний добробут.

Американські вчені Дж. Тобін і В. Нордгауз в 1972 році здійснили експериментальні розрахунки показника чистого економічного добробуту (ЧЕД). Вони звернули увагу на те, що кінцева мета економічної діяльності – споживання, але валовий внутрішній продукт характеризує виробництво. Показник ЧЕД розраховувався в певній послідовності:

· спочатку із величини валового національного продукту віднімались валові інвестиції (амортизація і чисті інвестиції);

· одержаний результат зменшувався на суму державних витрат на підтримку суспільно-політичної системи (превентивні витрати), які не збільшують добробут;

· в результаті визначався показник валового національного продукту, який характеризує добробут; до нього додавалась вартість:

– послуг споживчого капіталу (фондів споживчих товарів довгострокового користування);

– вільного часу;

– праці домогосподарок.

Ці три компоненти є факторами добробуту, але в статистиці не розраховуються. Тому їх вартість визначалась умовно.

Співвідношення в темпах зміни показників ВВП і ЧЕД може бути різним. Наприклад, темпи динаміки ВВП можуть уповільнитися, а темпи зміни ЧЕД – зрости. Це відбувається, коли:

а) зниження темпів росту ВВП супроводжується певний час зростанням реального споживання;

б) збільшується вільний час;

в) зростає неринкова діяльність;

г) покращується стан довкілля, тобто зменшується забруднення середовища.

Існують спроби розробити узагальнюючий показник рівня життя населення – індекс людського розвитку (ІЛР). Людський розвиток – це безперервний процес розширення можливостей вибору, які постійно змінюються. Серед різних можливостей вибору визначальними вважаються довге і здорове життя, здобуття освіти, доступ до засобів, що забезпечують гідний життєвий рівень. Ці три можливості є провідними для людського розвитку, всі інші підпорядковуються їм, є другорядними по відношенню до них. Отже, рівень доходу виявляється важливою, але не єдиною складовою людського розвитку і метою останнього є не лише постійне зростання доходів, а також збалансування зростаючих можливостей людини з використанням цих можливостей в різних сферах діяльності.

Для визначення ІЛР за методикою ООН рекомендується враховувати три показники: ВВП на душу населення, середню тривалість життя, рівень освіти населення старше 25 років. Ці показники по країні порівнюються з максимальними в світі аналогічними показниками.

Фахівці Ради з вивчення продуктивних сил України НАНУ та Міністерства статистики запропонували національну методику визначення ІЛР. За цією методикою ІЛР охоплює дев´ять показників, які характеризують:

· демографічну ситуацію в країні та в регіонах:

– чисельність населення; міське, сільське населення;

– природний щорічний приріст (скорочення) населення;

– очікувана тривалість життя при народженні;

– індекс очікуваної тривалості життя;

– демографічне навантаження населення працездатного віку (%) – це відношення чисельності населення у віці 0 – 15 років та пенсійного віку до населення у працездатному віці;

– тощо;

· стан ринку праці:

– рівень зайнятості та безробіття;

– жіноча робоча сила;

– частка безробітних жінок;

– середня заробітна плата жінок у відсотках до зарплати чоловіків (у держсекторі);

– тощо;

· рівень життя населення:

– ВВП на душу населення;

– індекс споживчих цін;

– децільний коефіцієнт диференціації доходів;

– кількість куплених радіоприймачів, телевізорів на 1000 жителів;

– кількість телефонів на 100 помешкань;

– тощо;

· житлові умови:

– загальна площа житлового фонду;

– житлова площа на душу населення;

– рівень і динаміка оплати житлово-комунальних послуг;

– тощо;

· охорону здоров´я та рівень здоров´я населення:

– державні витрати на охорону здоров´я у відсотках до ВВП;

– кількість населення в розрахунку на одного лікаря;

– материнська смертність на 1000 живонароджених;

– споживання алкогольних та тютюнових виробів на душу населення;

– тощо;

· рівень освіти:

– державні витрати на освіту у відсотках до ВВП;

– рівень грамотності дорослого населення;

– індекс досягнутого рівня освіти – середньої, неповної вищої, вищої;

– сукупна частка учнів – частка осіб, які навчаються у закладах освіти серед населення відповідної вікової групи;

– прийом до вищої школи (в т.ч. на стаціонар) – частка осіб, які вступили до ВУЗів всіх рівнів акредитації (І - ІV) серед населення віком 15 – 18 років;

– тощо;

· соціальне середовище:

– щорічне відвідування закладів культури та мистецтва на 1 жителя;

– разовий тираж газет на 100 жителів;

– видання книжок (одиниць на 100 тис. населення);

– криміногенна ситуація: число осіб, які загинули внаслідок злочинів; частка підлітків серед злочинців; злочинність, пов´язана з наркотичними засобами (на 100 тис. населення); самогубства на 100 тис. населення;

– тощо;

· фінансування основних галузей, які забезпечують людський розвиток.

· екологічну ситуацію:

– викиди шкідливих речовин в навколишнє середовище;

– тощо.

Висновок.

Таким чином, значна більшість сучасних економічних теорій побудована на необхідності зростання добробуту населення. Тому ці теорії сприймаються нашими вченими та практиками.

Читайте також:

1. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
2. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
3. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
4. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
5. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
6. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
7. Аксіоматичний метод у математиці та суть аксіоматичної побудови теорії.
8. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
9. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
10. Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій
11. Алгоритм формування потенціалу Ф2
12. Алгоритм формування статутного фонду банку

Переглядів: 771