• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні засади теорії суспільного добробуту та соціально-орієнтовної економіки - Л. Ерхард та інш.

План лекції

Вступ

Література

Висновок.

Таким чином, різні моделі економічного розвитку використовують систему економічних законів для сталого розвитку національної економіки. В Україні також діє система економічних законів які сприяють формуванню власної економічної системи.

1. Національна економіка: Підручник./За ред..проф.,к.е.н. П.В.Круша.-К.: Каравела; Піча Ю.В., 2008.-416 с.- Р.І.-С.19-52

2. Гринів Л.С. Національна економіка: Навч.посібник / Кічурчак М.В. -Львів: «Магнолія 2006», 2008.- 464 с.-Р.ІІ.-С.51-73.

3.Національна економіка: навч.посіб.для студ.вищ.навч.закл. [Білоцерковець В.В., Завгородня О.О., Лебедєва В.К. та ін..]; За ред.. В.М.Тарасевича –К.: Центр учбової літератури, 2009.-280 с.-Гл.І-ІІ.-С.24-46.

4. Балудянський М. Про національне багатство//Українська економічна думка: Хрестоматія/ Упоряд. С.М.Злупко.-К.:Знання, 2007.- 694 с.-С.86-96.

5. Бунге М. Основи політичної економії // Українська економічна думка: Хрестоматія / Упоряд. С.М.Злупко.-К.: Знання, 2007.-894 с.- С.123-138.

Змістовий модуль 3. Теорія суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки.

Функціонування національної економічної системи і завданням уряду країни має на меті забезпечення добробуту кожному чле­нові суспільства. Стає очевидним, що економічна система країни повинна забезпечити обсяг і структуру виробництва національного про­дукту, адекватних обсягу і структурі суспільних потреб; обсяг доходів грішми споживачів, які забезпечили б їм платоспроможність та задоволення матеріальних і духовних потреб, що виражають добробут.

Метою лекції є засвоєння основних засад теорії суспільного добробуту та пристосування її до розвитку національної економіки.
Завдання лекції полягає - визначення суті теорії суспільного добробуту; знати шляхи досягнення добробуту; вміти аналізувати показники добробуту і теорію постіндустріального суспільства.

1.Основні засади теорії суспільного добробуту та соціально-орієнтовної економіки - Л. Ерхард та інш.

2.Сутність, формування та розвиток теорії постіндустріального суспільства.

У роботах Л. Ерхарда відбувається трансформація концепції господарських порядків у концепцію соціального ринкового господарства.

Під соціальним ринковим господарством розуміється концепція економічного ладу, заснована на використовуванні достоїнств конкурентної економіки, підтримуваної і доповнюваної (перш за все в соціальній області) державним регулюванням.

В основу цих теорій була поставлена активна соціальна політика держави, здійснювана за допомогою перерозподілу національного доходу (прогресивна система оподаткування в поєднанні з трансфертними виплатами з бюджету), формування якісної соціальної інфраструктури і розвинутої системи соціального страхування. Дещо пізніше в концепцію соціального ринкового господарства були введені постулати інституційних концепцій демократизації капіталу. Звідси популярні гасла німецького неолібералізму: "Власність для всіх" і "Добробут для всіх".

Саме Людвігу Ерхарду судилося утілити в життя основні принципи концепції соціального ринкового господарства. Основними напрямами перетворень, здійснених Ерхардом у післявоєнній Німеччині, стали грошова реформа і поступова відмова від регулювання цін і заробітної платні, створення максимально сприятливих умов для розвитку середнього і малого бізнесу, відмова від курсу на мілітаризацію економіки, активна антимонопольна і соціальна політика. Останнє дозволило створити розвинуту структуру соціального забезпечення, лише трохи поступливу прославленій шведській. В результаті до середини 50-х років був удвічі перевищений рівень виробництва 1936 року, а до початку 60-х років Німеччина вже входила в десятку найбільш економічно розвинутих країн світу Таким чином, на прикладі німецького "економічного чуда" блискуче підтвердилася дієвість практичної програми неолібералізму.

Добробутяк соціально-економічне явище є лише результатом рішень уряду і виробничої діяльності зайнятих в економічній сфері. Отже, як рішення уряду, так і результати праці та виробництва мають забезпечити матеріальну і духовну основу добробуту суспіль­ства.

Добробут — соціально-економічний стан суспільства, який виражає відповідність матеріального і духовного забезпе­чення всіх і кожного згідно з їх природними потребами.

Стає очевидним, що добробут є лише наслідком управлінських і виробничих дій у системі національної економіки. Своєю чергою, управлінські і виробничі дії повинні випливати із суспільних і інди­відуальних потреб. Отже, потреби людей відіграють домінантну роль у формуванні національної економіки та соціальної політи­ки. Виробнича та соціальна складові господарської системи краї­ни є визначальними в розв'язанні питань, що характеризують стан і рівень добробуту суспільства. Структура виробництва орієн­тується на потреби, а створений продукт — на задоволення сусп­ільних потреб.

Соціальні потреби є складним і багатоаспектним явищем, яке виражає безпосереднє ставлення виробника і споживача до об'єкта виробництва і предмета споживання.

Потреби — види продукції, речей, послуг, які необхідні лю­дям і які вони бажають і прагнуть мати, споживати, вико­ристовувати.

Найзагальніше потреби виражають об'єктивно необхідні пе­редумови виробництва, взаємодії виробників і споживачів. Оста­точний результат виробництва є суспільно необхідним і суспіль­но важливим продуктом, який існує у двох формах: натуральній і грошовій. На цій основі формуються основні категорії рин­ку: пропозиція і попит . Пропозиція об'єднує реальних вироб­ників товарів і послуг, попит — споживачів товарів і послуг. Виробники створюють предмети потреб, а споживачі через акти купівлі-продажу — попит споживачів. Отже, потреби споживачів визначають зміст, структуру й обсяги виробництва, а винагорода грішми стає фактором організації виробництва і праці. Таке розуміння сутності потреби і фактора певною мірою характери­зує сутність і механізм функціонування та розвитку підприємниц­тва і праці, є ключем до розуміння характеру змін і розвитку виробництва та суспільства загалом.

Структура потреб споживачів має визначати структуру галу­зей економіки, структуру національного продукту і структуру доходів грішми споживачів.

Відмінності в характері діяльності та умовах життя, економічні, соціальні і психологічні відмінності між людьми зумовлюють відмінності в їхніх потребах. Зміст категорії "потреби особисто­сте полягає у тому, що для одних вони є стимулом до підприєм­ництва і праці, для інших — реалізацією життєвих потреб, тобто встановлюється певне співвідношення між пропозицією (виробниц­твом) і попитом (споживанням).

Потреби є соціально-економічним, національно-суспільним яви­щем. Вони перебувають у постійному розвитку, мають історич­ний характер. Відсутність усвідомленої потреби збуджує до неї інтерес, формує стимул до підприємництва і до праці для її задо­волення.

Добробут визначається через визначення рівня життя населення.

Рівень життя населення визначається як сукупність умов життя відповідно до досягнутого рівня економічного розвитку країни.

Аналіз рівня життя населення охоплює три аспекти:

· співставлення соціально-економічних індикаторів у динаміці з попередніми роками;

· співставлення соціально-економічних індикаторів з науковими нормами;

· співставлення з іншими країнами.

Соціально-економічні індикатори рівня життя населення можна розглядати як узагальнюючі, які відображають сумарне споживання (і можливості такого споживання) населенням матеріальних благ і послуг; та як відносні, які характеризують окремі сторони добробуту населення. Типовими узагальнюючими показниками є рівень і динаміка номінальних та реальних доходів населення, загальний обсяг споживання населенням благ і послуг. Особливість цих показників полягає в тому, що вони відображають не тільки абсолютні зміни в рівні життя населення, а також і відносну динаміку у розрахунку на душу населення, сім’ю, тисячу або 10 тисяч жителів. Друга група показників визначається тільки у відносному виразі: споживання основних продуктів харчування, інших споживачів товарів, забезпеченість послугами охорони здоров’я, освіти, транспортними, житлово-комунальними тощо, на душу населення, сім’ю, тисячу або 10 тис. жителів.

До основних соціально-економічних індикаторів рівня життя населення відносяться:

1. Обсяг реального ВВП на душу населення.

2. Грошові доходи та витрати населення.

3. Реальна заробітна плата.

4. Споживання основних продуктів харчування на душу населення.

5. Природний приріст населення та середня тривалість життя.

6. Частка витрат на розвиток соціальної сфери в бюджеті.

7. Використання вільного часу.

Аналізу також підлягає диференціація доходів населення за показниками:

1. Коефіцієнт фондів – характеризує в скільки разів доходи 10% населення з найбільшими доходами перевищують доходи 10% найбідніших.

2. Децільний коефіцієнт диференціації – показує в скільки разів мінімальний дохід 10% найбільш забезпечених верств населення перевищує максимальний дохід 10%.

В економіках перехідного періоду відзначається зростаюча поляризація в реальних доходах населення, яка супроводжуються зростанням бідності. Причинами такої поляризації є те, що джерелом доходів, крім заробітної плати, може бути ще й приватна власність. Існує також диференціація в доходах між регіонами, галузями, підприємствами різних форми власності.

Графічно диференціація доходів характеризується кривою Лоренца (рис.1). Бісектриса ОС характеризує абсолютну рівність в доходах, коли певний відсоток сімей одержує такий самий відсоток доходу. Лінія ОАВС показує фактичний розподіл доходу, існуючу нерівність в доходах. Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша нерівність в розподілі доходу. Рівень нерівності в розподілі доходу характеризує коефіцієнт Джині (k_G). Він розраховується як відношення заштрихованої площі ОАВС (рис.1) до площі трикутника ОДС:

Чим більша в суспільстві диференціація доходів, тим більше значення коефіцієнта Джині наближається до 1. За умов теоретичної абсолютної рівності в доходах коефіцієнт Джині дорівнює нулю.

З метою аналізу ступеню диференціації доходів визначаються межа малозабезпеченості та частка населення, що знаходиться нижче за цю межу або має дохід більше середнього. Слід відзначити, що основою розвитку економіки в будь-якій країні є наявність середнього класу – великої частки населення з середнім рівнем доходу. Саме це населення стимулює споживчий попит, як суттєву складову попиту.

Витрати населення визначаються як його кінцеве споживання і аналізуються за такими складовими:

· обсяг та структура витрат на купівлю продуктів харчування і споживчих промислових товарів;

· витрати на оплату послуг;

· податки, обов’язкові платежі та добровільні внески.

Витрати на споживання продуктів харчування та промислових товарів залежать від купівельної спроможності населення, яка визначається, як зазначалось вище, реальною заробітною платою, а також рівнем заощаджень і освіти.

Витрати на оплату послуг (охорони здоров’я, освіти, транспортних, житлово-комунальних) значною мірою залежать від платності, пільговості або безплатності цих послуг. Отже розвиток самої соціальної сфери впливає на рівень життя населення. У зв’язку з цим доцільно ознайомитись з показниками, які характеризують рівень розвитку соціальної сфери.

Споживання основних продуктів харчування визначається в кг на душу населення за такими видами: м’ясо та м’ясопродукти, молоко та молочні продукти, яйця (шт), риба та рибопродукти, цукор, олія, картопля, овочі та фрукти, хлібні продукти. Ці показники розраховуються в абсолютному, процентному співвідношенні та в динаміці. Якщо виявляється постійне зниження рівня споживання основних продуктів харчування, то це вказує на його неповноцінність та незбалансованість. Крім того, за міжнародними стандартами витрати на харчування в обсязі 50% від доходів сім’ї та вище свідчать про низький рівень життя в країні.

Розрахунки природного приросту населення дозволяють виявити його позитивну або від’ємну динаміку. Якщо цей показник зростає, то це означає, що в країні має місце перевищення народжуваності над смертністю, тривалість життя висока. Але може виникнути і несприятливий процес депопуляції, який супроводжується, як правило, низьким показником середньої тривалості життя і свідчить про те, що внаслідок постійного перевищення смертності над народжуваністю природний приріст населення знижується.

Важливим показником рівня життя населення є частка витрат на соціальну сферу в Державному бюджеті та стан соціальної інфраструктури. Зменшення частки цих витрат, особливо на охорону здоров´я та освіту, відкидає країну за рівнем інтелектуального потенціалу далеко назад. Коливання у темпах зміни населення з вищою освітою впливає і на ринок праці, на якому буде коливатися пропозиція робочої сили та змінюватися її якість.

Використання вільного часу характеризується показниками: кількість закладів відпочинку, туризму, спорту; вартість путівок до туристичних, санаторно-курортних закладів; витрати на екскурсійне, культурно-масове обслуговування.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
3. Аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин на об'єктах економіки.
4. Аграрний комплекс національної економіки.
5. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
6. Адміністративної економіки.
7. Аксіоматичний метод у математиці та суть аксіоматичної побудови теорії.
8. Альтернативні теорії вартості
9. Альтернативні теорії капіталу
10. Альтернативні теорії макроекономічного регулювання
11. Альтернативні теорії максимізації
12. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.

Переглядів: 546