• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Теорія дії економічних законів в різних економічних системах.

Кожна країна створює власну економічну систему, хоч еконо­мічні закони виробництва й обігу, вартості і споживання спільні для країн. Специфіка національних економічних систем визна­валася тим, наскільки той чи інший народ пізнав дію економічних законів, пристосував до їх вимог своє господарство, сформував державно-політичну систему, яка сприяла б розвиткові та надій­ності національної економіки.

Від рівня пізнання об'єктивних економічних законів залежить рівень оптимізації структури національної економіки та її прогре­сивних динамічних процесів.

Економічні закони — внутрішньо необхідні, стійкі, сутнісні зв'язки між економічними явищами, процесами, елементами економічної системи.

Економічні закони, як і закони природи, є об'єктивні. Однак вони відмінні від них тим, що виникають, розвиваються і функціонують лише у процесі економічної діяльності людей, їхня дія не вічна. Економічні закони не є абсолютні, окремі люди і групи людей мо­жуть у своїй економічній поведінці відхилятися від вимог, які вони диктують.

Економічною наукою пізнано чимало законів розвитку вироб­ництва загалом і національних економік зокрема. їхня специфіка в тому, що вони функціонують в усі періоди розвитку виробниц­тва, в усіх країнах із різним державним ладом і виявляють свою дію через однакові явища і параметри.

За характером вияву ці економічні закони класифікують на: - закон господарської (економічної) збалансованості; - закон то­варообміну; - закон товаровиробництва.

Щодо розвитку ринкової економіки і, отже, ринкового мислен­ня усі закони важливі, і пізнання їх для становлення ринкової на­ціональної економіки є актуальне. Кожен із них має низку вимог, знання, дотримання яких формує відповідний спосіб ринкового мислення, сприяє високопродуктивному і високоефективному ви­робництву товарів і послуг, активному товарообміну та збалан­сованості всієї національно-економічної системи.

Цього досягають за умови: зупинення спаду виробництва і забезпечення його зростання; зниження рівня доходів грішми населення до рівня спаду виробництва; зростання цін; різних комбінацій цих умов.

Якщо спад виробництва триває, а доходи грішми незмінні, зба­лансування попиту і пропозиції відбуватиметься за рахунок зро­стання цін, тобто ц —> mах = ціни. Збалансований попит і пропози­ція згідно із законом господарської збалансованості матимуть такий вигляд:

= .

Водночас зі зменшенням кількості товару зростає ціна одиниці цього товару і, відповідно, знецінюється купівельна спроможність гривні, тобто виникає інфляція.

Зростання цін (інфляція) має своїм наслідком зменшення при­бутків підприємств, доходів грішми населення і, отже, зростання дефіциту Державного бюджету, який уряд намагатиметься усу­нути грошовою емісією (випуск в обіг грошей і, отже, збільшення грошової маси). Додаткова грошова маса на ринку Г за спаду виробництва товарів Т ще більше розбалансовує попит і пропо­зицію:

ц = і-Г Т.

Такий стан в економіці спричинений, по-перше, неспроможні­стю уряду забезпечити умови зростання виробництва; по-друге, його намаганням усунути дефіцит Державного бюджету над­мірною грошовою емісією.

Урівноваження попиту і пропозиції можливе за різкого зростання цін.

У такому разі до зростання цін на споживчому ринку призво­дить спад виробництва і збільшення грошової маси, що породжує гіперінфляцію.

Закон товарообміну. Дії цього закону підпорядковані всі суб'єк­ти ринку: приватні особи, підприємства, уряд, місцева адмініст­рація, тобто продавці і покупці.

Закон товарообміну — закон, який виражає узгодження ціни купівлі-продажу товарів між продавцем і покупцем, відповідність якісних і споживчих характеристик товару якісним і споживчим потребам покупця.

Основні категорії, через які виявляється вплив закону товаро­обміну — попит і пропозиція.

Попит — платоспроможна потреба, яку споживачі мо­жуть задовольнити, придбавши певну кількість товарів і послуг.

Попит об'єднує покупців товарів. Він визначається кількістю споживачів, згідних купити товари і послуги за відповідними ціна­ми, і виражається у грошовій формі. Елементами попиту є: по­треби (бажання придбати певний товар чи послугу); кошти для їх придбання.

Пропозиція — кількість товарів і послуг, представлених на ринку в кожен конкретний момент часу, і середня ціна за реалізацію одиниці товару чи послуги.

Вона об'єднує усіх виробників (продавців). Елементами пропо­зиції є: готовність до відчуження певного виду товару чи послу­ги; умови, за яких виробник готовий їх продати (ціна). Головний ринковий індикатор для виробника, тобто джерело інформації, — ціна, її зміни дають йому змогу прогнозувати свої шанси на рин­ку і можливі доходи від відповідного реагування на ці зміни.

Якщо ціна товару зростає, підвищується і попит на нього. Зни­ження ціни на товар або послугу є сигналом про зниження попиту. В такому разі виробники змушені скорочувати виробництво то­варів і послуг.

Для-покупців ціна також є індикатором щодо використання їхніх доходів грішми. Виробник намагається продати якнайбіль­ше товару за якнайвищу ціну, а покупець — купити якнайбільше товару за якнайнижчу ціну. Узгоджена між ними ціна є підставою купівлі-продажу товару.

Суть товаровиробництва полягає у тому, щоб створити мак­симальну частку валового прибутку: чим більший ВП, тим ви­щий показник праці Т і нижчий показник матеріальних витрат Q. Величина Т + ВП є валовим внутрішнім продуктом (ВВП), ство­реним протягом року.

Прагнення до створення ВВП перетворюється на самоціль і є явищем настільки позитивним, наскільки воно необхідне й неми­нуче. Адже ВВП — реально створене багатство нації, матеріальні вартості і послуги, які є основою відтворення життя і діяльності людей. Чим більший розмір новоствореного продукту Т + ВП, тим ефективніша національна економіка, тим багатше суспільство, тим більша ймовірність розв'язання суспільних проблем.

У постійній необхідності збільшення обсягу новоствореного продукту Т + ВП і полягає дія закону товаровиробництва. Зро­стання обсягів виробництва за дієвого механізму зменшення ма­теріальних витрат на виготовлення продукції забезпечує збільшен­ня прибутків виробників і національного доходу суспільства.

Отже, закон товаровиробництва висуває до національної еко­номіки загалом і виробників зокрема такі вимоги:

> остаточні результати виробництва продукції мають бути більші за загальні витрати;

> зменшення матеріальних витрат на виробництво продукції (якщо вони й зростають, то це зростання повинно відбуватися нижчими темпами, ніж зростання обсягу виробництва продукції);

> збільшення витрат на відшкодування втіленої праці за зро­стання обсягів новоствореної вартості, зокрема тієї її частини, що є додатковою вартістю;

> обсяг новоствореної вартості має задовольняти матеріальні потреби не лише працівників матеріальної сфери, а й тих, хто не працює (школярі, студенти, пенсіонери, інваліди), і зайнятих у сфері послуг.

Економічні закони є об'єктивними за своїм змістом, можуть виявлятися і діяти стихійно або через цілеспрямовану діяльність людей. Стихійність у дії законів пояснюється не лише незнанням їх вимог, а й тим, що за ідеологічної розрізненості людям бракує організованості, єдиної програми, яка відповідала б цим вимогам.

Закон господарської (економічної) збалансованості — за­кон, який виражає відповідність національно-економічного мислення вимогам дії об'єктивних економічних законів, співвідношення головних ринкових пропорцій (попиту і про­позиції) та їх динаміку.

Перехід до ринку неможливий без забезпечення рівності між попитом і пропозицією: Vц = vГ.

Ліва частина рівняння відображає стан сфери виробництва то­варів і послуг, тобто функціонування приватного і неприватного капіталу та найманої праці. Наявність фізичної кількості товарів і послуг на ринку, ціна одиниці товару і послуги показують, якою мірою створені у країні правові та фінансові умови сприяють ви­сокопродуктивному і високоефективному виробництву цих то­варів і послуг. Якщо товаровиробники зацікавлені в максималь­ному їх виробництві, то уряд повинен підтримати їх і водночас формувати правові та економічні умови пропорційної зміни попи­ту (права частина рівняння).

У разі неусвідомлення вимог закону і нестворення умов ста­більного зростання пропозиції Qц і попиту Vп_у за незмінності цін на ринку виникне нестабільна ситуація, що призведе до негатив­них соціальних наслідків.

У суспільствах, де існують полярні погляди на перебіг реформ чи розвиток узагалі, багато законів має стихійний характер.

Подолання економічної кризи, безробіття, зниження рівня жит­тя населення можливе лише на основі формування економічної системи, яка відповідає вимогам законів щодо ефективності ви­робництва і гуманізації соціальних відносин.

3. Базисні відносини та інститути національної економіки

В умовах ринку чітко розмежовані функції управління і регу­лювання економічними і соціальними процесами між державою ї підприємствами. Держава формує і здійснює політику забезпечення найзагальніших національних, державних напрямів розвитку су­спільства (політику національної ідеології, збалансованості і ста­більності національної економіки, економічного зростання та соціального захисту тих, хто того потребує), а підприємства — полі­тику продуктивного й ефективного функціонування праці і капі­талу.

Система базисних відносин. Національна суспільна система є життєздатною лише за умови, що вона розвивається на основі об'єктивних суспільних законів і навколо свого національного суспільство-утворювального ядра — людини національної. Спро­щена схема формування цієї системи така: сім'я — група людей — громада — суспільство. Отже, людина — її національна свідомість, духовні потреби, національно-громадянська належність, переко­нання, матеріальний добробут — є основою змісту процесів творення національного суспільства, а національно-ідеологічні, еко­номічні, державні, політичні структури — це форми, за допомо­гою яких люди задовольняють свої національні та життєві потреби.

Історія знає два види організації суспільних систем:

> мононаціональна;

> полінаціональна.

Стійкість і стабільність кожної з них залежить від того, наскільки повно в них задовольняються потреби кожної конкретної людини (національні, духовні, культурно-освітні, матеріальні, політичні, релігійні тощо). Рівень задоволення цих потреб визначається фор­мами і механізмами відносин: національними і міжетнічними, еко­номічними, державними та ін. За умови, що форми і механізми за­безпечують розв'язання проблем людини, сім'ї, груп людей і сус­пільства загалом, не виникає гострих конфліктів, і воно належним чином функціонує і розвивається, в іншому разі таких конфліктів, напруженості не уникнути.

Життєві потреби людей задовольняються через декілька основ­них блоків (форм) відносин, об'єднаних відповідними організацій­ними інститутами. До них належать: >національно-громадські відносини (інститути освіти, культури, мистецтва, релігії, гро­мадських об'єднань — політичних, національних); >державно-політичні відносини (інститути всіх рівнів влади); >соціально-економічні відносини (інститути господарського управління, ви­робництва, обігу, послуг).

Національно-громадянські відносини. Ці відносини визначають передусім внутрішній зміст самої людини, сім'ї та ін. Вони є осно­вою розвитку загальнолюдських і національних вартостей. Загаль­нолюдські вартості уможливлюють співіснування різних за націо­нальною належністю груп людей. За допомогою організаційних інститутів національно-громадських відносин формуються зміст духовної спільності людей, національна ідеологія, філософія, нау­ка, освіта, культура, мистецтво, мова.

Державно-політичні відносини. Передбачають створення дер­жави у формі відповідних інститутів влади і надання їм суспільно необхідних функцій законодавчої, виконавчої і судової. Кожна з гілок влади забезпечує через виконувані нею функції основи жит­тя індивіда і суспільства загалом, свободи і права на працю, роз­виток, власність, відпочинок, результати праці, освіту та ін. Законодавча влада ухвалює господарські закони — створює правове поле діяль­ності окремих виробників і національного господарства як усере­дині нього, так і за його межами (зокрема, визначає норми діяль­ності для зарубіжних партнерів). Виконавча влада здійснює органі­заційну діяльність виробників, формує концепції, програми і пла­ни виробництва, інвестицій, організації праці та її оплати, реалі­зації продукції, соціального розвитку і добробуту. Судова влада вирішує господарські конфлікти, що виникають через порушення договірних зобов'язань, майнових і ресурсних прав та ін.

Соціально-економічні відносини. Є засобом, механізмом створен­ня матеріальної і духовної основи життя суспільства, його добро­буту. Вони формують зміст і структуру національної економіки, її продуктивні сили, структуру й обсяги виробництва продукції, системи розподілу, обміну і споживання, соціальну інфраструкту­ру. Система економічних відносин охоплює усі верстви населен­ня, інтегруючи їхні матеріальні та соціальні інтереси, створюючи передумови задоволення матеріальних і духовних потреб. Інтеграційна роль цього блоку відносин виявляється у залученні працездатних членів суспільства до діяльності у сфері виробництва і в невиробничій сфері, де визначається мета виробництва, заходи її реалізації і можливості задоволення потреб людей різного віку і статі.

Отже, кожен блок суспільних відносин відіграє важливу інтеграційну роль завдяки специфіці свого впливу. їхнє функціону­вання є взаємообумовленим і взаємозалежним.

Інститути національної економіки. Стабільне і збалансоване функціонування національної економіки потребує інституційного забезпечення щодо управління та регулювання системи бази­сних відносин.

Прихильники теорії інституціоналізму справедливо вважають, що в процесі відтворення виникають такі відносини, які є немину­чими, постійними, тобто набувають статусу інститутів, котрі по­требують відповідного юридичного оформлення. Таких інститутів є чимало, і їх можна згрупувати за такими напрямами:

* інститут сталого національного способу мислення: перед­бачає формування програм освітнього і наукового забезпечення підготовки фахівців і виховання національного патріотизму для створення національно-громадського суспільства і стабільного зростання виробництва й добробуту громадян;

* інститути держави: практично це інститути влади - за­конодавчої, законогарантійної, господарської, правоохоронної, су­дової; їхніми завданнями є створити правові, фінансові, інве­стиційні умови функціонування усіх інститутів національної еко­номіки;

* інститут правових норм: формування юридичних норм, нор­мативів, які захищали б природні права і свободи людей, забезпе­чували умови розвитку демократії, соціальної справедливості, зай­нятості, розподілу національного продукту тощо;

* інститут конкуренції: тобто чесне змагання товаровироб­ників за зміцнення їхніх позицій на товарних ринках; цей інсти­тут потребує погодження спільних правил взаємодії на ринку;

* інститут монополії: передбачає, з одного боку, право вироб­ника завойовувати міцні позиції на ринку, а з другого — недопу­щення абсолютної чи надмірної монополії і створення умов спри­ятливого розвитку конкуренції;

* інститут податків: передбачає розподіл частини доходів і при­бутків власників капіталу і найманих працівників для формування цент­ралізованих і нецентралізованих коштів, маючи на меті фінансування утримання інститутів держави та їхніх соціальних програм;

* інститут профспілок: передбачає організацію працівників за професійною ознакою та відстоювання ними прав на працю, опла­ту праці перед працедавцями, захисту соціальних прав, умов праці та ін.

Звісно, що сучасна економіка не обмежується лише названими інститутами, їхній діапазон значно ширший.

Читайте також:

1. E) теорія раціонального вибору.
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
4. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
5. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
6. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
7. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
8. АНАЛІЗ ЛІНІЙНИХ МОДЕЛЕЙ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАДАЧ
9. Аналіз макроекономічних показників
10. Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємств будіндустрії
11. Арифметичні операції в різних системах числення
12. Балансова теорія визначення статі. Диференціація статі і роль гормонів у цьому процесі.

Переглядів: 577