• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Функції та принципи соціально-економічного прогнозування. Класифікація та характеристика прогнозів.

Для виконання зазначених функцій соціально-економічне прогнозування повинно грунтyватися на певних принципах, а саме: наукової обґрунтованості, системності, адекватності, багатоваріантності, цілеспрямованості та ефективності.

Для успішної реалізації прогнозів необхідно забезпечити дві вимоги: по-перше, дотримання єдиних принципів формування прогнозів на різних рівнях прогнозної роботи i по-друге, дотримання прийнятої у світовій практиці послідовності.

Прогнози національної економіки розробляються із застосуванням певних методів i методик, вивченням яких займається наука, яку називають економічною прогностикою.

Економічна прогностика – прикладна наука про способи розробки i реалізації економічних прогнозів.

Методологія прогнозування в умовах розвинутого ринкового господарства, а також в період реформування економіки докорінно відрізняється від «методології» прогнозних розрахунків за панування централізованого, директивного управління економікою.

Довгострокові прогнози служать цілям «контурного» передбачення динаміки макроекономічних показників. Горизонт цих прогнозів може досягати 5-10 років. Як правило, такі прогнози включають невелике число змінних параметрів. Тому вони не претендують на скільки-небудь детальний прогноз провідних макроекономічних індикаторів. Задача цих прогнозів — дати характеристику наслідків тієї або іншої траєкторії розвитку національної економіки, масштабно оцінити довготривалі результати прийнятої концепції соціально-економічної політики, що включає демографічні, екологічні, геополітичні аспекти.

Розробки середньострокового характеру призначені для розрахунків показників стану і динаміки на 3-5-річну перспективу. Ці прогнози можуть спиратися на результати довгострокових розрахунків.

Найвідповідальніше навантаження, особливо в періоди нестійкого і кризового розвитку, несуть короткострокові прогнози (з горизонтом передбачення до 3-х років). Саме ці прогнози повинні дати інформацію для ухвалення оперативних рішень господарським осередкам і управляючим ланкам.

Реальне становлення прогнозування як широкої сфери наукових і прикладних досліджень стало можливим тільки з розповсюдженням сучасної інформаційної техніки, ЕОМ, розробкою модельного і програмного забезпечення.

Інструментальні ознаки класифікації підготовки прогнозних рішень: по- перше, засоби, вживані при розробці моделей прогнозування.

Слід розрізняти статичні і динамічні системи.

Перші — припускають прив'язку всіх параметрів і змінних задачі прогнозування до одного, можливо, дуже тривалому періоду часу. На відміну від статичних задач змінні динамічних моделей розглядаються як функції не тільки початкових параметрів народногосподарської системи і характеристик «зовнішнього середовища», але і тимчасового чинника, який носить дискретний або безперервний характер (обумовлюючи, таким чином, дискретні і безперервні динамічні моделі економічного прогнозування).

Класифікація прогнозів

		Галузевий

	Макропрогноз

		За варіантами прогнозу

		Пошуковий

	нормативний
		Оптимістичний

Моделі, що використовуються в перспективних прогнозах, можуть бути однорівневими і багаторівневими. Наприклад, макроекономічні моделі формуються з показників одного — макроекономічного рівня. Проте для уточнення і деталізації рішень цих систем можуть бути узяті на озброєння моделі, що деталізуються (наприклад, міжгалузеві). У такому разі самі макромоделі стають блоками дворівневих або багаторівневих задач.

Державний прогноз — офіційний документ, затверджуваний органами державної влади. Це система науково обгрунтованих уявлень про напрями соціально-економічного розвитку всієї Федерації, окремих регіонів або секторів національного господарства.

В систему державних прогнозів входять загальнонаціональні, регіональні, місцеві прогнози, а також прогнози окремих народногосподарських комплексів і галузей національної економіки, кожний з яких може бути довгостроковим, середньостроковим і короткостроковим.

Внутрішній зміст цих прогнозів залежить як від рівня (об'єкту прогнозування), так і горизонту передбачення.

Федеральні і інші прогнози повинні бути надійним компасом при ухваленні конкретних економічних рішень. Для цього самому процесу прогнозування необхідно додати безперервний, ковзаючий характер.

Довгострокові прогнози відповідно до закону розробляються раз на 5 років на 10-річну перспективу і служать матеріалом для підготовки концепції соціально-економічного розвитку, орієнтиром для середньострокових прогнозів, горизонт яких обмежується 3-5 роками. Законом передбачений порядок, по якому середньострокові прогнози повинні щорічно коректуватися з урахуванням ходу реалізації раніше намічених проектувань.

В умовах переходу до стабільного розвитку найприйнятнішим вважається чотирьох-, п'ятирічний період середньострокового прогнозування.

Уряд розробляє програму соціально-економічного розвитку країни на середньострокову перспективу — комплексну систему цільових орієнтирів соціального і економічного розвитку, планованих державою ефективних шляхів і засобів досягнення намічених орієнтирів.

Програма соціально-економічного розвитку на середньострокову перспективу. Аналіз виконання середньострокової програми повинен входити як складова частина в щорічне послання президента. В щорічному посланні президент оповістив першочергові задачі на майбутній рік. Ці задачі і уточнення програми виходять з короткострокового прогнозу, що розробляється на майбутній рік.

Короткостроковий (річний) прогноз,формований щорічно, є самим розгорненим і детальним в системі прогнозних документів. Проект короткострокового прогнозу передається одночасно з матеріалами, що характеризують підсумки соціально-економічного розвитку за минулий період поточного року, проектом державного бюджету на майбутній рік, переліком цільових програм, намічених до фінансування, проектуваннями розвитку державного сектора економіки, завданнями за об'ємом поставок продукції для державних потреб і іншими документами.

Головна ціль середньострокової програми полягає в подоланні кризових явищ, забезпеченні передумов для відновлення економічного зростання, створенні реальних умов для підвищення добробуту громадян.

Засоби досягнення цієї мети — фінансова стабілізація, істотне скорочення темпів інфляції, пожвавлення ринку реальних інвестицій, інституційні перетворення, заборона безробіття, що росте, зростання реальних доходів і подолання надмірної диференціації населення по доходах.

Роль планування, як і потреба в ньому суспільного виробництва, постійно зростає.

Як наука планування має свій предмет, або об'єкт, і методи досліджень.

Як предмет науки планування (не плутати з предметом планування як управлінської діяльності) виступають відносини, які складаються між учасниками виробничого процесу з приводу встановлення і реалізації пріоритетів, цілей, пропорцій і комплексу заходів, що забезпечують їх досягнення.

Планування охоплює всі сфери життя суспільства. В кожній з них люди упорядковують свою діяльність. Проте основу існування суспільства складає матеріальне виробництво.

Процеси планування досліджуються в двох розрізах — стосовно до:

— первинним ланкам виробництва (підприємствам, виробничим об'єднанням);

— виробництву в масштабі всієї країни.

Планування на рівні підприємства або навіть галузі не охоплює всієї сукупності взаємозв'язків економічних процесів, які виявляються на макрорівні в системі народногосподарського обороту.

Методи науки планування — це система різних засобів і прийомів аналізу і узагальнення явищ, що вивчаються, дійсності. Методи і прийоми в області планування засновані на різних підходах до об'єктів дослідження.

1. Конкретно-історичний підхід передбачає вивчення відносин планування як процесів, що знаходяться у стадії розвитку і зміни. Всі процеси планування розглядаються в тісному зв'язку з конкретною історичною обстановкою тієї або іншої країни.

2. Системний підхід дозволяє досліджувати кількісні і якісні параметри протікання процесів вірогідності в складних соціально-економічних структурах з системних позицій. Суть системного підходу витікає з його принципів: динамічності системи, взаємодії, взаємозалежності явищ і елементів системи, комплексності, цілісності, ієрархічності, головної ланки.

3. Комплексний підхід, як і системний, припускає дослідження явищ в їх зв'язку і залежності. Проте комплексний підхід — більш широке поняття, ніж системний підхід, за допомогою якого він реалізується.

4. Експеримент є методом пошуку або уточнення взаємозв'язку соціально-економічних явищ досвідченим шляхом.

5. Моделювання — це створення такого аналога планованого процесу, в якому відображені його найважливіші, з погляду мети дослідження, властивості і опущені другорядні, малоістотні риси.

В плануванні моделювання не дає рішення, а створює тільки аналог реального процесу або об'єкту. Воно дозволяє вибрати не оптимальний, а реальний або раціональний варіант планованого процесу. Для цього застосовуються різні типи моделей: графічні, числові, логічні, табличні і ін.

6. Методи спеціальних (соціологічних) досліджень застосовуються, якщо в плануванні є процеси, що піддаються кількісному вимірюванню.

Планування як форма державної дії на економіку існує практично у всіх країнах. Воно органічно вписується в ринковий механізм господарювання. Важливо визначити, що і як повинна планувати держава, а що — самі суб'єкти господарювання.

Для реалізації стратегічного напрямку розвитку національної економіки слід розробляти та здійснювати комплексні програми, більш динамічно розвивати галузі, що визначають науково-технічний прогрес, забезпечують значний економічний ефект i розв'язання соціальних завдань.

Програма -це інструкція, принцип, орієнтир руху, а не операційна розкладка діяльності економічних агентів.

Економічна програма - це система взаємопов’язаних i узгоджених заходів, план дій, спрямовані на досягнення єдиної мети, розв'язання однієї проблеми.

Державні цільові програми є обов'язковими як для звичайних агентів ринку, так i для державних органів управління.

Програмування - одна з форм регулювання економіки.

Суть програмуванняполягає в аналізі стану національної економіки, виявленні проблем, які не можуть вирішити ринкові механізми, розробці та реалізації окремих економічних програм.

Програмування може бути успішним лише за умов дотримання централізованого підходу до розробки, управління та реалізації масштабних народногосподарських програм.

Головним завданням програмуванняє підтримка економічної рівноваги, вплив на якісне перетворення економіки, стимулювання її розвитку.

Особливе місце в системі державних програм посідають цільові комплексні програми.

На відміну від інших державних програм, цільова комплексна програма - це директивний, адресний документ, в якому визначено за ресурсами, виконавцями й термінами здійснення комплекс економічних, техніко-економічних, науково-дослідних, техніко-виробничих, організаційно-господарських заходів. В ній беруть участь міністерства, господарські органи та регіони, що дає змогу спільними зусиллями розв'язувати народногосподарські проблеми.

Цільові комплексні програми (науково-технічні, соціальні, економічні) розробляють для забезпечення соціально-економічних цілей на основі підвищення ефективності суспільного виробництва, фінансування з бюджету України.

В колишньому СРСР першими загальнонаціональними програмами були: Комплексна програма ГОЕЛРО (1920 р.), Комплексна програма науково-технічного прогресу, Продовольча програма та ін.

Терміни реалізації цільових комплексних програм, як правило, не збігаються з плановими періодами, мета програми - виявити стан об’єкта, якого необхідно досягти в результаті її реалізації.

Для розробки й обґрунтування різних варіантів цільових комплексних програм доцільно використовувати такі методи, як: економічний та структурний аналіз, балансові методи, обґрунтування рівня розвитку виробництва й основних показників за факторами впливу.

Пріоритетні напрями, які потребують програмного вирішення, схвалює Верховна Рада України. Для цього Національна академія наук за участю Міністерства освіти України, міністерств, науково-дослідних інститутів методом експертних оцінок визначає перелік таких програм, після чого їх розглядає Кабінет Міністрів i подає до Верховної Ради. На підставі затвердженого переліку оголошують конкурс щодо розробки конкретних цільових наукових програм.

Підставою для програмно-цільового фінансування державних науково-технічних програм є затверджені Постановою Верховної Ради України № 2705- ХІІ від 16.10.92 р. та уточнені Постановою Кабінету міністрів України № 429 від 22.05.1994 р. вітчизняні пріоритетні напрями розвитку науки і техніки.

Комплексні цільові наукові програми відкриті для поповнення новими проектами. Рішення про введення нових проектів або вилучення малоефективних приймає замовник програми.

Державна програма економічного і соціального розвитку України на довгострокову перспективурозробляється на період, який дорівнює 10-15 рокам, з коригуваннями, а також продовженням горизонту її дії.

Програми економічного й соціального розвитку України на довгострокову перспективу є базою для розробки програм на середньострокову перспективу.

Державна програма економічного й соціального розвитку України на середньострокову перспективурозробляється на період від 3 до 5 років i щороку коригується. Вона містить визначення й обґрунтування стратегічних цілей i пріоритетів соціально-економічної політики держави, напрями їх реалізації, найважливіші завдання, які мають бути вирішені на державному рівні.

Державні програми економічного й соціального розвитку України на наступний рікрозробляються з визначенням у них цілей i пріоритетів відповідно до щорічних фінансових можливостей держави.

Програми економічного розвитку у межах окремої країни можуть прийматися на загальнонаціональному, регіональному та міжрегіональному рівнях.

Міжнародні програми. Програма охорони навколишнього середовища ООН — ЮНЕП— міжнародна міжурядова програма, метою якої є розв'язання найгостріших проблем сучасної планетарної екологічної кризи та її регіональних проявів. Завдання ЮНЕП — ініціювання та координація діяльності зацікавлених міжнародних організацій в охороні навколишнього середовища під егідою ООН. Програма започаткована за ініціативою Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (1972 р.), що стала етапною в розвитку міжнародних програм за участю майже всіх держав світу.

За результатами конференції у грудні 1972 р. Генеральна асамблея ООН заснувала Програму охорони навколишнього середовища та розвитку (ЮНЕП)зі штаб—квартирою у столиці Кенії Найробі.

Програма ТАСІС-- програма, розроблена Європейським Союзом для колишніх пострадянських держав, за винятком країн Балтії i Монголії, з метою сприяння гармонійного i сталого розвитку економічного й політичного співробітництва з ЄС. Реалізується з 1991 р. Досягнення цієї мети здійснюється наданням субсидій для передання ноу-хау, підтримання процесу переходу до соціальної ринкової економіки i демократичного суспільства.

Основними пріоритетними сферами, які фінансуються ТАСІС, є: реорганізація державних підприємств i розвиток приватного сектора; створення ефективної системи виробництва; розвиток інфраструктур енергетики, транспорту та зв'язку; забезпечення ядерної безпеки; охорона довкілля; реформа державного управління.

Програмою ТАСІС керує Європейська комісія від імені ЄС. Вона має своїх представників в Україні, Росії, Казахстані та Грузії.

ТАСІС фінансується з бюджету ЄС i здійснюється за його правилами, її щорічний бюджет затверджується Європейським Парламентом i Радою ЄС за участю вітчизняних підприємств та органів державної влади.

Перспективне планування слід відрізняти від прогнозування, хоча за формою вони є одним і тим же процесом. Прогнозування — це процес передбачення, побудований на думці вірогідності, науково обгрунтованої про перспективи розвитку об'єкту в майбутньому, його можливому стані.

Прогнозування дозволяє виявити альтернативні варіанти розвитку планованого процесу або об'єкту і обгрунтувати вибір найприйнятнішого варіанту.

Прогнози розробляються в кількох варіантах з урахуванням можливого впливу внутрішніх i зовнішніх, політичних, економічних та інших факторів.

Результати прогнозів економічного i соціального розвитку національної економіки використовують для прийняття органами законодавчої та виконавчої влади конкретних рішень у сфері економічної політики, зокрема, для розробки загальнодержавних, регіональних, галузевих програм.

Державні прогнози економічного i соціального розвитку національної економіки розробляють на довго-, середньо- i короткострокові періоди в цілому по Україні, а також за регіонами та галузями економіки.

Довгостроковий державний прогноз економічного і соціального розвитку Українирозробляють на 10-15 років, однак уточнюють кожні п'ять років.

Середньостроковий прогноз розробляютьна п'ять років. Перший такий прогноз був складений в Україні ще до 2000 р. з визначенням головних макроекономічних показників по роках.

Короткостроковий прогноз економічного i соціального розвиткурозробляють щорічно.

Прогноз цього типу є економічною базою для розробки Державної програми економічного i соціального розвитку України на короткостроковий період.

Система прогнозування економічного й соціального розвитку національної економіки України та її регіонів є важливою складовою загальної системи державного регулювання економічного й соціального розвитку та дієвим інструментом реалізації економічної політики національної економіки.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
4. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
5. V. Класифікація і внесення поправок
6. V. Класифікація рахунків
7. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
8. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
9. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
10. Автокореляційна характеристика системи
11. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
12. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції

Переглядів: 1287