• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Стратегія випереджального розвитку України.

Україна стала перед необхідністю переходу до реалізації стратегії сталого розвитку, що визначається цілим рядом обставин.

По-перше,в Україні склалася вкрай нераціональна структура природокористування, яка є наслідком функціонування переважно сировинних галузей промисловості та ресурсоємних технологій. 3а роки незалежноcті України частка гірничо-металургійної, паливно-енергетичної, хімічної та нафтохімічної промисловості у структурі промислового виробництва України зросла більш ніж у 3 рази i перевищила в останні роки понад 60%. Частка матеріало- і енергоємних галузей в українському експорті складає майже 60%, а 40% від усього експорту припадає на продукцію лише однієї галузі – чорної металургії.

По-друге, господарський комплекс України характеризується низькою економічною та екологічною ефективністю. Так, за останнє десятиліття використання енергоресурсів на виробництво одиниці ВВП збільшилось в 1,5 разу. Технологічне відставання у більшості галузей економіки i житлово-комунальній сфері, незадовільна галузева структура національної економіки обумовлюють дуже високу енергоємність ВВП, яка в нашій країні складає 0,89 кг умовного палива на 1 долар США валового внутрішнього продукта, що у 2,6 рази перевищує середній рівень енергоємності ВВП країн світу.

По-третє, переважно сировинний розвиток промисловості, висока ресурсо- та енергоємність економіки України призводить до надмірного забруднення території країни. 3а останні 20 років величина накопичених відходів на одного мешканця України подвоїлася i в 2003 р. склала понад 500 тонн. Якщо в країнах ЄС на тисячу доларів ВВП нараховується 32 кг відходів, то в Україні – майже в 480 разів більше. 3агальна кількість уже накопичених відходів в Україні становить майже 24 млрд. т, для їх зберігання вилучено з господарського обігу майже 3% території країни.

По-четверте,для України властива недосконала модель розвитку сільського господарства, характерними ознаками якої є надмірна освоєність земельних ресурсів (72^о/о замість допустимих 60-65% загальної площі), критична розораність території (що майже не мас аналогів у світи – сягає 58% замість допустимих 40%, для порівняння: у Великобританії, Франції, ФРН – 28-32%), недостатня площа лісів (15.7% замість умовно оптимальних 22-25%), висока частка еродованих земель (57,4% площі країни).

По-п'яте,за ступенем водозабезпечення Україна займає одне з останніх місць серед країн Європи, а за водоємністю ВВП – перевищує середньоєвропейський показник у кілька разів. Понад 3/4 населення України споживають воду з поверхневих джерел водопостачання, які сьогодні мають високий ступінь забрудненості. В Україні на 1 га території припадає 19,6 м^з стічних вод, що в 5 разів більше ніж, наприклад, у Білорусі. 3акриття шахт i кар’єрів призводить до небезпечних екзогенних гідрогеологічних та інженерно-геологічних процесів – підтоплення, зсувів, провалів землі; спостерігається хімічне за6руцнення ґрунтів, підземних та поверхневих вод. Це створює несприятливі умови для підтримання рівнів екологічної безпеки.

По-шосте,із нарощуванням виробництва збільшуються обсяги викидів шкідливих речовин, рівень яких склав 10 т на 1 ктериторії або 85 кг на душу населення, що в декілька разів перевищує рівень цих показників у розвинених країнах. Близько 6,5 млн. вантажних i легкових автомобілів викидають в атмосферу до 2 млн. тонн шкідливих речовин щорічно.

В Україні частка викидів тільки стаціонарними джерелами галузі енергетики у загальному забрудненні атмосферного повітря досягає 36%. Викиди діоксиду сірки становлять 74%, оксидів азоту - 58%. Енергетичні підприємства забруднюють водні об’єкти ї основними споживачами паливних ресурсів, яких в Україні постійно не вистачає, що створює загрозу для її економічної незалежності i національної безпеки.

По-сьоме, несприятливе природне середовище негативно впливає на здоров'я людей i ситуація погіршується. Так, чисельність населення України безупинно зменшується, за останні 10 років вона скоротилась на 4,1, млн. осіб.

По-восьме, характерним для України є висока частка бідного населення - близько 27%. 3убожіння населення негативно впливає демографічні процеси, а низький платоспроможний попит гальмує розвиток внутрішнього ринку та економіки в цілому. Набув масового xapaктepy міграційний відплив економічно активного населення за межі країни. 3а рівнем грошових витрат розрив між 10% найбільш i найменш забезпечених громадян складає 10 разів, що свідчить про значне розшарування населення.

По-дев'яте, перехід України до сталого розвитку є важливою умовою європейської та світової інтеграції України, оскільки більшість країн світу уже прийняли цю концепцію до виконання.

Тому, в умовах масштабних суспільно-політичних змін, які відбуваються в Україні, прийняття концепції сталого розвитку може стати необхідною i адекватною відповіддю на виклики часу.

В Україні була розроблена програма сталого розвитку, яка має вирішити питання гармонізації та збалансування розвитку економіки, природи та суспільства.

У 2002 році Міжвідомчою комісією з науково-технологічної безпеки при Раді національної безпеки i оборони України був розроблений проект Національної доктрини інноваційного розвитку i модернізації економіки України. Він зберігає свою актуальність i може стати базовою платформою інноваційної моделі сталого розвитку України, хоча до цього часу не прийнятий вищими органами влади.

Інноваційний розвиток національної економіки - це процес розширеного суспільного відтворення, в якому зростання обсягів виробленої продукції та підвищення її конкурентоспроможності досягається переважно за рахунок інтенсивного виробництва та активного використання нових знань та їх матеріалізованих результатів. Сутність його полягає у безперервному оновленні спектру товарів та послуг, а також технологій їх виробництва.

Національна система інновацій має базові потенційні можливості, які необхідно використати та розвинути у процесі переходу на інноваційну модель розвитку економіки. Ці можливості базуються на:

· розвинутій мережі науково-дослідних i проектно-конструкторських організацій, галузевих i територіальних наукових центрів;

· розвинутій системі освіти;

· сучасному науково-виробничому потенціалі таких наукоємних галузей промисловості, як аерокосмічна, електронна, напівпровідникова, виробництво засобів зв'язку, обчислювальної техніки, приладобудування, суднобудування та інші;

· значних резервах виробничих потужностей;

· економічно вигідному географічному розташуванні України;

· привабливих природничо-кліматичних умовах та наявності різноманітних природних ресурсів;

· участі України в міжнародних наукових i науково-технічних програмах.

Одночасно існують негативні явища i проблеми, що стримують розвиток української інноваційної системи:

· зупинка та руйнація багатьох переважно високотехнологічних галузей промисловості;

· низький рівень фінансування прикладної науки взагалі та інноваційної діяльності зокрема;

· невідповідність галузевої структури виробництва та прикладної науки сучасним вимогам;

· незначна частка приладобудування, машинобудування, тонкого хімічного синтезу та інших високих технологій в структурі промисловості та негативна динаміка її росту;

· домінування i збільшення частки у ВВП енергоємних гірничо-видобувних галузей, металургії та інших видів первинної переробки сировини;

· недостатнє використання національного науково-технічного потенціалу в інтересах України;

· слабка розвиненість малих та середніх інноваційних підприємств;

· зниження якості робочої сили, яке сталося за рахунок вимивання найбільш кваліфікованих працівників з реальної економіки в торгівлю та за кордон;

· недостатній рівень державного впливу на розвиток в Україні інноваційної діяльності через невідповідність органів державного управління моделі інноваційного розвитку економіки;

· недостатній вплив освітніх програм на впровадження інновацій на всіх рівнях суспільної та освітньої діяльності.

Негативні фактори впливу на національну систему інновацій в даний час переважають позитивні, тому інноваційний розвиток країни знаходиться в зародковому стані. Так, у структурі виробництва національної промисловості переважають низько- та середньо-технологічні продукти ІІ-IV технологічних укладів. 3окрема, на сировинну продукцію в загальному обсязі реалізованої продукції до6увної та обробної промисловості у 2005 р. припадало 66,7 ^о/о, у той час як на інвестиційну продукцію - 13,3 %, а на товари тривалого користування - лише 1,3 %.

Інноваційна активність промислових підприємств України є надзвичайно низькою порівняно з іншими державами. В Україні у 2005 р. обсяг реалізованої інноваційної продукції був у 7 разів меншим, ніж у країнах ЄС, i складав 24,5 млрд. грн., що становило лише 6,4 ^% загального обсягу реалізованої промислової продукції держави.

Можна виділити три види інноваційних потоків: індивідуальна ініціатива, промислове замовлення i державні інноваційні програми.

Індивідуальна ініціатива - це інноваційні ідеї, висунуті окремими фахівцями або невеликими колективами. У промисловості такими інноваторами є інженери-розробники та винахідники, які пропонують нові вироби, матеріали, лікарські препарати та технології, нові види послуг. У сільському господарстві, крім інженерів, причетних до сільгосптехніки та сільгоспхімії, інноваторами є агрономи та тваринники, що вивели нові сорти сільгоспкультур та нові породи свійських тварин. У медицині - це нові методи лікування, запропоновані лікарями-інноваторами.

Державні інноваційні програми - це великі розробки, що виконуються на державне замовлення, і, як правило, кількома науково-дослідницькими та промисловими організаціями.

Сьогодні формування державних науково-технічних програм є способом розподілу бюджетного фінансування серед науково-дослідних установ i колективів без покладання на останніх відповідальності за стан відповідних галузей виробництва та їх місце на внутрішньому i зовнішньому ринках. Стратегія державних інноваційних програм повинна бути спрямована на завоювання та створення нових ринків наукомісткої продукції.

Впровадження в Україні інноваційної моделі сталого розвитку вимагає активного стимулювання i використання усіх трьох інноваційних потоків.

На сучасному етапі існує низка причин, які стримують попит на інновації:

· низька рентабельність виробництва, особливо високотехнологічного та наукомісткого, у порівнянні з торгівельно-посередницькою та банківською діяльністю;

· орієнтація на імпорт кінцевого продукту замість організації його виробництва в Україні;

· традиційна зневага до фігури інженера та інженерної діяльності з боку керівників виробництва.

Для стимулювання попиту на інновації необхідно:

· змінити податкові пріоритети, встановивши вигідніші податкові ставки для виробництва, ніж для торгівлі чи банківської діяльності;

· встановити митні пільги на імпорт передового технологічного обладнання та продукції, яке не виробляється в Україні, та на експорт вітчизняного обладнання та продукції;

· запровадити матеріальне заохочення інновацій, включаючи підтримку i стимулювання попиту споживачів на наукомістку продукцію;

· налагодити систему сертифікації, контролю якості продукції та оцінки відповідності світовим зразкам;

· впровадити безперервну технічну та інформаційну підтримку життєвого циклу товарів.

Модель нині діючої системи державної інноваційної політики є досить розгалуженою, але недостатньо інтегрованою i зорієнтованою на досягнення головної мети інноваційної діяльності - розширеного відтворення економіки на новій технологічній основі, зростання ВВП, завоювання i формування нових ринків товарів i послуг.

Висновок.

Використовуючи наукове прогнозування та планування, економіка України може досягти випереджального розвитку, при цьому необхідно застосовувати інноваційний шлях розвитку.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
7. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
8. А/. Верховна Рада України.
9. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
10. Актуальні проблеми економічної безпеки України.
11. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
12. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ

Переглядів: 744