Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Стратегія випереджального розвитку України.

Україна стала перед необхідністю переходу до реалізації стратегії сталого розвитку, що визначається цілим рядом обставин.

По-перше,в Україні склалася вкрай нераціональна структура природокористування, яка є наслідком функціонування переважно сировинних галузей промисловості та ресурсоємних технологій. 3а роки незалежноcті України частка гірничо-металургійної, паливно-енергетичної, хімічної та нафтохімічної промисловості у структурі промислового виробництва України зросла більш ніж у 3 рази i перевищила в останні роки понад 60%. Частка матеріало- і енергоємних галузей в українському експорті складає майже 60%, а 40% від усього експорту припадає на продукцію лише однієї галузі – чорної металургії.

По-друге, господарський комплекс України характеризується низькою економічною та екологічною ефективністю. Так, за останнє десятиліття використання енергоресурсів на виробництво одиниці ВВП збільшилось в 1,5 разу. Технологічне відставання у більшості галузей економіки i житлово-комунальній сфері, незадовільна галузева структура національної економіки обумовлюють дуже високу енергоємність ВВП, яка в нашій країні складає 0,89 кг умовного палива на 1 долар США валового внутрішнього продукта, що у 2,6 рази перевищує середній рівень енергоємності ВВП країн світу.

По-третє, переважно сировинний розвиток промисловості, висока ресурсо- та енергоємність економіки України призводить до надмірного забруднення території країни. 3а останні 20 років величина накопичених відходів на одного мешканця України подвоїлася i в 2003 р. склала понад 500 тонн. Якщо в країнах ЄС на тисячу доларів ВВП нараховується 32 кг відходів, то в Україні – майже в 480 разів більше. 3агальна кількість уже накопичених відходів в Україні становить майже 24 млрд. т, для їх зберігання вилучено з господарського обігу майже 3% території країни.

По-четверте,для України властива недосконала модель розвитку сільського господарства, характерними ознаками якої є надмірна освоєність земельних ресурсів (72^о/о замість допустимих 60-65% загальної площі), критична розораність території (що майже не мас аналогів у світи – сягає 58% замість допустимих 40%, для порівняння: у Великобританії, Франції, ФРН – 28-32%), недостатня площа лісів (15.7% замість умовно оптимальних 22-25%), висока частка еродованих земель (57,4% площі країни).

По-п'яте,за ступенем водозабезпечення Україна займає одне з останніх місць серед країн Європи, а за водоємністю ВВП – перевищує середньоєвропейський показник у кілька разів. Понад 3/4 населення України споживають воду з поверхневих джерел водопостачання, які сьогодні мають високий ступінь забрудненості. В Україні на 1 га території припадає 19,6 м^з стічних вод, що в 5 разів більше ніж, наприклад, у Білорусі. 3акриття шахт i кар’єрів призводить до небезпечних екзогенних гідрогеологічних та інженерно-геологічних процесів – підтоплення, зсувів, провалів землі; спостерігається хімічне за6руцнення ґрунтів, підземних та поверхневих вод. Це створює несприятливі умови для підтримання рівнів екологічної безпеки.

По-шосте,із нарощуванням виробництва збільшуються обсяги викидів шкідливих речовин, рівень яких склав 10 т на 1 ктериторії або 85 кг на душу населення, що в декілька разів перевищує рівень цих показників у розвинених країнах. Близько 6,5 млн. вантажних i легкових автомобілів викидають в атмосферу до 2 млн. тонн шкідливих речовин щорічно.

В Україні частка викидів тільки стаціонарними джерелами галузі енергетики у загальному забрудненні атмосферного повітря досягає 36%. Викиди діоксиду сірки становлять 74%, оксидів азоту - 58%. Енергетичні підприємства забруднюють водні об’єкти ї основними споживачами паливних ресурсів, яких в Україні постійно не вистачає, що створює загрозу для її економічної незалежності i національної безпеки.

По-сьоме, несприятливе природне середовище негативно впливає на здоров'я людей i ситуація погіршується. Так, чисельність населення України безупинно зменшується, за останні 10 років вона скоротилась на 4,1, млн. осіб.

По-восьме, характерним для України є висока частка бідного населення - близько 27%. 3убожіння населення негативно впливає демографічні процеси, а низький платоспроможний попит гальмує розвиток внутрішнього ринку та економіки в цілому. Набув масового xapaктepy міграційний відплив економічно активного населення за межі країни. 3а рівнем грошових витрат розрив між 10% найбільш i найменш забезпечених громадян складає 10 разів, що свідчить про значне розшарування населення.

По-дев'яте, перехід України до сталого розвитку є важливою умовою європейської та світової інтеграції України, оскільки більшість країн світу уже прийняли цю концепцію до виконання.

Тому, в умовах масштабних суспільно-політичних змін, які відбуваються в Україні, прийняття концепції сталого розвитку може стати необхідною i адекватною відповіддю на виклики часу.

В Україні була розроблена програма сталого розвитку, яка має вирішити питання гармонізації та збалансування розвитку економіки, природи та суспільства.

У 2002 році Міжвідомчою комісією з науково-технологічної безпеки при Раді національної безпеки i оборони України був розроблений проект Національної доктрини інноваційного розвитку i модернізації економіки України. Він зберігає свою актуальність i може стати базовою платформою інноваційної моделі сталого розвитку України, хоча до цього часу не прийнятий вищими органами влади.

Інноваційний розвиток національної економіки - це процес розширеного суспільного відтворення, в якому зростання обсягів виробленої продукції та підвищення її конкурентоспроможності досягається переважно за рахунок інтенсивного виробництва та активного використання нових знань та їх матеріалізованих результатів. Сутність його полягає у безперервному оновленні спектру товарів та послуг, а також технологій їх виробництва.

Національна система інновацій має базові потенційні можливості, які необхідно використати та розвинути у процесі переходу на інноваційну модель розвитку економіки. Ці можливості базуються на:

· розвинутій мережі науково-дослідних i проектно-конструкторських організацій, галузевих i територіальних наукових центрів;

· розвинутій системі освіти;

· сучасному науково-виробничому потенціалі таких наукоємних галузей промисловості, як аерокосмічна, електронна, напівпровідникова, виробництво засобів зв'язку, обчислювальної техніки, приладобудування, суднобудування та інші;

· значних резервах виробничих потужностей;

· економічно вигідному географічному розташуванні України;

· привабливих природничо-кліматичних умовах та наявності різноманітних природних ресурсів;

· участі України в міжнародних наукових i науково-технічних програмах.

Одночасно існують негативні явища i проблеми, що стримують розвиток української інноваційної системи:

· зупинка та руйнація багатьох переважно високотехнологічних галузей промисловості;

· низький рівень фінансування прикладної науки взагалі та інноваційної діяльності зокрема;

· невідповідність галузевої структури виробництва та прикладної науки сучасним вимогам;

· незначна частка приладобудування, машинобудування, тонкого хімічного синтезу та інших високих технологій в структурі промисловості та негативна динаміка її росту;

· домінування i збільшення частки у ВВП енергоємних гірничо-видобувних галузей, металургії та інших видів первинної переробки сировини;

· недостатнє використання національного науково-технічного потенціалу в інтересах України;

· слабка розвиненість малих та середніх інноваційних підприємств;

· зниження якості робочої сили, яке сталося за рахунок вимивання найбільш кваліфікованих працівників з реальної економіки в торгівлю та за кордон;

· недостатній рівень державного впливу на розвиток в Україні інноваційної діяльності через невідповідність органів державного управління моделі інноваційного розвитку економіки;

· недостатній вплив освітніх програм на впровадження інновацій на всіх рівнях суспільної та освітньої діяльності.

Негативні фактори впливу на національну систему інновацій в даний час переважають позитивні, тому інноваційний розвиток країни знаходиться в зародковому стані. Так, у структурі виробництва національної промисловості переважають низько- та середньо-технологічні продукти ІІ-IV технологічних укладів. 3окрема, на сировинну продукцію в загальному обсязі реалізованої продукції до6увної та обробної промисловості у 2005 р. припадало 66,7 ^о/о, у той час як на інвестиційну продукцію - 13,3 %, а на товари тривалого користування - лише 1,3 %.

Інноваційна активність промислових підприємств України є надзвичайно низькою порівняно з іншими державами. В Україні у 2005 р. обсяг реалізованої інноваційної продукції був у 7 разів меншим, ніж у країнах ЄС, i складав 24,5 млрд. грн., що становило лише 6,4 ^% загального обсягу реалізованої промислової продукції держави.

Можна виділити три види інноваційних потоків: індивідуальна ініціатива, промислове замовлення i державні інноваційні програми.

Індивідуальна ініціатива - це інноваційні ідеї, висунуті окремими фахівцями або невеликими колективами. У промисловості такими інноваторами є інженери-розробники та винахідники, які пропонують нові вироби, матеріали, лікарські препарати та технології, нові види послуг. У сільському господарстві, крім інженерів, причетних до сільгосптехніки та сільгоспхімії, інноваторами є агрономи та тваринники, що вивели нові сорти сільгоспкультур та нові породи свійських тварин. У медицині - це нові методи лікування, запропоновані лікарями-інноваторами.

Державні інноваційні програми - це великі розробки, що виконуються на державне замовлення, і, як правило, кількома науково-дослідницькими та промисловими організаціями.

Сьогодні формування державних науково-технічних програм є способом розподілу бюджетного фінансування серед науково-дослідних установ i колективів без покладання на останніх відповідальності за стан відповідних галузей виробництва та їх місце на внутрішньому i зовнішньому ринках. Стратегія державних інноваційних програм повинна бути спрямована на завоювання та створення нових ринків наукомісткої продукції.

Впровадження в Україні інноваційної моделі сталого розвитку вимагає активного стимулювання i використання усіх трьох інноваційних потоків.

На сучасному етапі існує низка причин, які стримують попит на інновації:

· низька рентабельність виробництва, особливо високотехнологічного та наукомісткого, у порівнянні з торгівельно-посередницькою та банківською діяльністю;

· орієнтація на імпорт кінцевого продукту замість організації його виробництва в Україні;

· традиційна зневага до фігури інженера та інженерної діяльності з боку керівників виробництва.

Для стимулювання попиту на інновації необхідно:

· змінити податкові пріоритети, встановивши вигідніші податкові ставки для виробництва, ніж для торгівлі чи банківської діяльності;

· встановити митні пільги на імпорт передового технологічного обладнання та продукції, яке не виробляється в Україні, та на експорт вітчизняного обладнання та продукції;

· запровадити матеріальне заохочення інновацій, включаючи підтримку i стимулювання попиту споживачів на наукомістку продукцію;

· налагодити систему сертифікації, контролю якості продукції та оцінки відповідності світовим зразкам;

· впровадити безперервну технічну та інформаційну підтримку життєвого циклу товарів.

Модель нині діючої системи державної інноваційної політики є досить розгалуженою, але недостатньо інтегрованою i зорієнтованою на досягнення головної мети інноваційної діяльності - розширеного відтворення економіки на новій технологічній основі, зростання ВВП, завоювання i формування нових ринків товарів i послуг.

Висновок.

Використовуючи наукове прогнозування та планування, економіка України може досягти випереджального розвитку, при цьому необхідно застосовувати інноваційний шлях розвитку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Джерела економічного зростання.	\|	Сутність поняття «регіон». Основні показники стану та розвитку регіонів України.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.