Соціально-економічна сутність податків

Податок — це універсальна категорія, яка виражає основні риси та властивості всієї сукупності доходів у будь-якій економічній системі ринковою типу. Розгляд та аналіз податків дає правильний орієнтир для дослідження доходів бюджетів держави у чіткій послідовності щодо розвитку економічного процесу.

Невипадково, що за умов функціонування ринкової економіки, податкова форма в системі фінансових відносин стає провідною.

Чи не вперше науково обґрунтовану характеристику податків дали представники англійської класичної політекономії Адам Сміт та Давид Рікардо. Адама Сміта часто називають фундатором наукової теорії податків. Він одним із перших вивів чотири найзагальніших принципи оподаткування.

Суть цих принципів полягає у наступному:

1. Піддані держави повинні брати участь у її підтримці відповідно до своєї платіжної спроможності, тобто пропорційно доходу, яким вони користуються під заступництвом держави.

2. Податок, який кожний платник платить, повинен бути чітко визначеним, а не довільним. Повинні бути визначені час, місце і обсяг платежу.

3. Податки повинні стягуватись у найвигідніший час і найвигіднішим способом для особи, що його сплачує.

4. Кожний податок повинен бути так побудований, щоб він брав із кишень населення якомога менше понад те, що він приносить до скарбниці держави.

Завершив теорію податків англійської класичної політекономії Давид Рікардо. На його думку, «податки складають ту частку продукту землі та праці країни, яка надходить у розпорядження уряду: вони завжди сплачуються або з капіталу, або з доходу країни». Він чіткіше, ніж А. Сміт, визначив завдання і особливості податків і довів, що податкове регулювання повинно заохочувати нагромадження та розширення виробництва. Давид Рікардо, як і Адам Сміт, доводив необхідність звільнення капіталу від оподаткування і виступав проти непрямих податків, як таких, що збільшують витрати виробництва, зменшують прибуток і скорочують споживання. Досить вагомий внесок у розвиток природи податків вніс А. Вагнер. Він один із перших заявив, що «податки як примусові платежі окремих господарств стягуються державою частково для державних видатків, частково — для змін в розподіленні суспільного продукту». Іншими словами, Вагнер до чистого фіскального призначення податків додає і регулятивну спрямованість цих примусових платежів.

На відміну від професора Вагнера, який визначення податків обґрунтував обов'язком особи надавати тій державі, в якій ця особа проживає, кошти для виконання покладених на державу функцій, Е. Сакс обґрунтовує податок з огляду на виключно економічні явища. «Держава задовольняє визначені потреби особи, а особа, в свою чергу, за це сплачує їй певну суму грошових коштів у вигляді податків».

Отже, Е. Сакс визначення податків обґрунтовує з урахуванням поняття обміну — між державою та фізичною або юридичною особою.

Наприкінці XIX — початкуXX ст. в економічній теорії набув розвитку новий напрямок — суб'єктивно-психологічний або маржиналістичний. Представники цієї школи будували свої теорії оподаткування на суб'єктивно-психологічних концепціях.

Певний внесок у розвиток теорії податків зробили представники шведської школи — К. Віксель і його учень — Е. Ліндаль. Віксель розглядав податки не ізольовано, як це робили представники маржиналістичної теорії, а як засіб фінансування державних видатків. «Я застосовую сучасну концепцію граничної корисності та суб'єктивної вартості до суспільних послуг і податків індивідуальних осіб на ці послуги.»

У працях Ліндаля податки розглядаються як своєрідна плата за державні суспільні послуги. Так само як і Віксель він вважав, що головною проблемою оподаткування є досягнення справедливості.

Теорія податків, долучена до концепції добробуту та справедливості, найповніше розкривається в працях англійського економіста А. С. Пігу. На його думку, справляння податків проходить поза ринковими відносинами і в оподаткуванні не .можна використовувати поняття граничної корисності.Основний принцип податків, за Пігу, — принцип найменшої сукупності пожертви.

З'ясовуючи сутність податків, не можна не зупинитись на дослідженні поглядів основоположника російської фінансової науки І. X. Озерова. У своїй фундаментальній праці «Основи фінансової науки» він відзначає, що «податки — це обов'язкові платежі, що сплачуються підданими держави для виконання покладених на неї функцій»!.

Подальшого розвитку теорія податків набула в поглядах представників кейнсіанської школи. Дж. Кейнс розробив принципово нову теорію податків, спрямовану на державне регулювання економіки за умов ринкових відносин. Це регулювання здійснюється за допомогою різних економічних інструментів, у тому числі й податків, які Кейнс розглядає, як «вбудовані механізми гнучкості», що амортизують кризові явища і рівномірно розподіляють податковий тягар залежно від доходів.

Ідеї Дж. Кейнса дали початок новим методам теоретичного дослідження, що вписувались у концепцію «ефективного попиту». Це дозволило вмонтувати рух податків у рух макроекономічних показників.

До 70-х років XX століття переважну більшість ринкових теорій податків склали кейнсіанські положення. Проте в 70-ті роки розвиток виробничих відносин у країнах з ринковою економікою виявив суперечності кейнсіанських методів дослідження теорії податків і методів державного втручання. На зміну кейнсіанським і посткейнсіанським поглядам щодо суті та функцій податків приходить неокласична теорія, одним із напрямків якої є неоконсерватизм. Представниками цієї течії є, зокрема, американські економісти М. Уейденбаум, А. Верне, Г. Стайн, У. Фелнер, Г. Уоліч, А. Лаффер; англійські — К. Джо-зеф, Дж. Хау, А. Селдон. Теорію податків вони розглядають з позицій скорочення «державного тягара» — податки повинні сплачувати ті особи, які одержують від держави суспільні товари та послуги. Трансферти населенню з державного бюджету мають бути формою повернення податків. Податки, які сплачують підприємці, призводять до зростання витрат виробництва, інфляції, зниження продуктивності праці. Тому, на думку неоконсерваторів, треба звільнити приватну активність та ініціативу від державного податкового тягара.

Найбільшу популярність у фінансовій літературі неокласиків отримала податкова концепція А. Лаффера — він обґрунтував і графічно дослідив залежність між прогресивністю оподаткування, доходами бюджету і обкладенням податками частки національного виробництва.

Розвиток податкових теорій західної фінансової науки свідчить про тісне взаємопроникнення та взаємодоповнення неокласичних і кейнсіанських ідей. Внаслідок цього посилюються спроби інтегрувати їх у новий теоретичний напрямок, що сформувався серед провідних економістів колишнього СРСР Андрущенка В.Л., Лушина С.І., Суторміної А.Н., Руса-кової Ю.А., Федосова В.М. та інших. Перехід від марксистсько-ленінських догматичних постулатів до науково об'єктивних основ пізнання фінансової науки дозволив їм по-новому дослідити теоретичні основи податків. З цими економістами можна погодитись, що податки є обов'язковими платежами юридичних і фізичних осіб, які запроваджуються для утримання державних структур та фінансового забезпечення виконання ними функцій держави. Але не всі обов'язкові платежі, які надходять до централізованих грошових фондів держави, називаються податками.

Крім податків є ще й так звані податкові платежі. Характерними ознаками податків, які дозволяють вирізнити їх серед податкових платежів, є те, що податки не мають ні елементів певного еквівалентного обміну, ні цільового призначення. У цьому полягає істотна відмінність податків від таких платежів, як відрахування, збори та внески.

Однією з основних ознак, податків є те, що вони характеризуються одностороннім рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави.

Розуміння податку як обов'язкового платежу фізичних і юридичних осіб до бюджетів органів суспільної влади різних рівнів прийнятливе лише для практичних цілей.

Будь-який податок, крім фіскальної та регулятивної дії, має ще й побічні, зовнішні для фіску соціальні наслідки. Тому податки варто розглядати не просто як економічну, а як суспільно-соціальну категорію. Суспільна ціна податків вимірюється втратою частки особистого добробуту конкретними платниками із переміщенням цієї частки через бюджет до усього населення держави. Еволюція фінансових знань про суспільний характер податків нерозривно пов'язана з теоретичною концепцією державних благ. Державні— це такі види благ, джерелом забезпечення яких є кошти органів державної влади. Ті блага, що є суспільними, не виробляються, приватною економікою, а забезпечуються лише державою. Причому, якщо держава — орган з виробництва незамінних суспільних благ, то ці блага реалізуються споживачами за цінами, рівень яких запроваджується за суспільною згодою. Ціною суспільних благ є податки, і оплата державних благ — єдине можливе використання податкових надходжень. Завдяки цьому між державою — виробником суспільних благ і суспільством досягається еквівалентна мінова угода “блага-податки».

Розкриття суспільного призначення податків як соціально-економічного поняття, неможливе без визначення функцій цієї категорії. Враховуючи те, що податки є необхідним елементом централізації частки вартості національного продукту в бюджеті для оплати державних суспільних благ і засобом перерозподілу цієї вартості між державою і юридичними та фізичними особами, можна констатувати той факт, що податки виконують фіскальну та розподільчо-регулятивну функції.

Ці функції є об'єктивними та існують з часу виникнення податків. Але конкретні прояви їхніх рис пов'язані з умовами суспільного розвитку. Тому пошук основних функцій — це хибний шлях дослідження податків як економічної категорії.

Фіскальна функція забезпечує об'єктивні умови для утворення матеріальної основи функціонування суспільства. Якразза її допомогою реалізується велика частка суспільного призначення податків, проявляються конкретні форми утворення грошових фондів держави, які забезпечують виконання покладених на неї функцій.

Розподільчо-регулятивна функція закладена у сутності кожного податку, адже, як зазначалось, податки пов'язані з процесами перерозподілу вартісних пропорцій національного продукту між платниками податків та державою. Причому, обсяги цих вартісних пропорцій безпосередньо регулюються за допомогою податків. Сутність регулятивної функції полягає у впливі податків на різні види діяльності їх платників.

Використання податку як фінансового регулятора дуже складна справа, оскільки регулятивна функція податків є обов'язковим явищем, а міра впливу податків на вищеперерахо-вані аспекти залежить від податкової політики, що є досить суб'єктивним явищем.

Податкові відносини поєднують у собі водночас фіскальні та розподільчо-регулятивні ознаки. Тому специфічне суспільне призначення податків визначається не існуванням кожної функції окремо, а лише завдяки їхній єдності.

Завдяки з'ясуванню сутності та єдності податків можна дійти важливого висновку щодо необхідності чіткого розмежування об'єктивного існування податків з притаманними їм функціями та процесу їхнього використання державою в проведенні податкової політики. Прояв податків та їхніх функцій в дії — об'єктивний процес, який виражає відносини базису. Податкова ж політика, що провадиться державою за допомогою податкового механізму — використовуючи податки — це відносини надбудови. Цей висновок дає змогу краще зрозуміти об'єктивність категорії «податок» і суб'єктивність дій держави яка провадить податкову політику.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Автоматичний розрахунок суми проведення.	\|	Елементи оподаткування та класифікація податків

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.