• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Елементи оподаткування та класифікація податків

Дослідження суті податків нерозривно пов'язане з харак­теристикою понять, які прийнято називати елементами подат­ку До таких понять належать: джерело, об'єкт податку, або податкова база, платник податку, масштаб вимірювання, став­ка податку, податкова квота, норма оподаткування.

Елементи податку є основою не лише пізнання суті подат­ків, як фінансової категорії, а й основою проведення держа­вою податкової політики, завдяки побудові механізмів справ­ляння податків. Тому оволодіння основами податкової теорії вимагає чіткого, всеохоплюючого й точного розуміння подат­кової термінології.

Об'єктом податку називають ті явища чи предмети,внаслідок наявності яких податок сплачується (земля, виробниц­тво, особа тощо). Об'єкт повинен піддаватися чіткому вира­женню, мати безпосереднє відношення до платника і вказу­вати на те, що саме оподатковується. Назва податку майже завжди походить від об'єкта оподаткування: так податок, об'єктом оподаткування якого є додана вартість, називається податком на додану вартість. У фіскальній термінології об'єкт оподаткування часто ще називають податковою базою.

Суб'єктом податку є будь-яка сторона, що бере участь у процесі організації справляння податків. До суб'єктів податків належить держава та її органи, а також платники податків. Платником податку називається юридична чи фізична особа, яка безпосередньо його сплачує. Платника податку треба вирізняти від дійсного носія податку — особи, на яку податок падає наприкінці усіх процесів перекладання.

Джерелом податку називають той фонд, із якого податок дійсно сплачується. Податок може сплачуватися із:

1) доходу, звідки б він не отримувався;

2) капіталу, або ж майна, коли для покриття податку до­водиться витрачати його частку.

Джерело сплати податку може бути безпосередньо пов'я­зане з об'єктом оподаткування і може не мати відношення до об'єкта оподаткування. У першому випадку — оподаткову­ється доход або майно, що приносить доход, у другому — стягується податок на майно чи предмети, які перебувають в особистому користуванні і не приносять доходу.

Масштабом вимірювання (або одиницею об'єкта) назива­ється одиниця, яка покладається в основу виміру і на основі обчислення якої податок визначається в межах даного об'єкта. Таке обчислення може здійснюватися у фізичному або грошово­му вимірах. Фізичний вимір точніший. Грошовий певною мірою відносний, тому що є опосередкованим і може бути більш-менш точним лише протягом незначного проміжку часу.

Ставка податку — це законодавче встановлена величина податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи щодо запровадження податкових ставок — універсальний та дифе­ренційований. Універсальний підхід передбачає запроваджен­ня єдиної для усіх платників ставки, диференційований — де­кількох. За способом побудови ставки податку поділяються на тверді та процентні. Тверді ставки встановлюються у грошово­му вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчис­ленні. Процентні ставки встановлюються щодо об'єкта оподат­кування, який має грошовий вимір і показує, яку відсоткову .частку певного об'єкта треба сплатити як податок

Податкова квота — частка податку у доході платника. Вона Може бути як в абсолютному, так і відносному вимірах. У по­датковій справі податкові квоти законодавче не встановлюються.

Податкові пільги — повне або часткове звільнення від сплати податків і пониження загальної норми оподаткування. Усі податкові пільги можна згрупувати у такі чотири підгрупи:

— звільнення (повне або часткове) від сплати податку окремих осіб або категорій платників;

— повне або часткове звільнення об'єкта або податкової бази від оподаткування і використання неоподатковуваного мінімуму;

— зменшення належної до сплати за розрахунковий період суми податку і використання податкового кредиту;

— зменшення ставки податку.

Усі податки поєднуються у відповідні груп що класифікуються за певними ознаками:

1. за економічним змістом об'єкта оподаткування;

2. за формою взаємовідносин платника і держави;

3. за рівнем запровадження;

4. за способом справляння;

5 за місцем зарахування.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки бувають:

— податки на доходи;

— податки на споживання;

— податки на майно.

Податки на доходи (прибутки) — це обов'язкові платежі, об'єктом оподаткування яких є доход або прибуток певного платника, який отримано протягом певного проміжку часу. Причому, податки на доходи передбачають оподаткування безпосередніх доходів у процесі їх отримання.

Податки на споживання — це обов'язкові платежі, що спла­чуються юридичними та фізичними особами в процесі спо­живання конкретних видів товарів чи інших вартостей. Специфічною рисою податків на споживання є те, що вони справляються не в момент отримання доходу, а в процесі його використання. Такі податки запроваджуються для оподатку­вання податків фізичних та юридичних осіб з метою попов­нення доходів бюджетів та регулювання співвідношення між споживанням і нагромадженням.

Податки на майно — обов'язкові платежі, які справляються із конкретних власників рухомого чи нерухомого майна, або в процесі передачі на них власності. Оцінка податкової бази може провадитися як у грошовому, так і в абсолютному ви­мірах (метрах квадратних, метрах кубічних, кіловатах потуж­ності тощо).

За формою взаємовідносин між платником і державою податки поділяють напрямі і непрямі. Цей поділ умовний і виправданий лише з теоретичних міркувань. Адже універ­сальні форми непрямих податків при перенесенні їх справ­ляння із сфери реалізації у сферу виробництва мають багато ознак прямого оподаткування.

Прямі податки — це податки, що встановлюються безпосе­редньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави, і обсяги таких податків залежать від податкової бази.

Непрямі податки— це податки, які справляються до бюд­жету за допомогою цінових механізмів, причому конкретні платники податків не завжди є їхніми носіями. Непрямі по­датки встановлюються в цінах товарів, робіт та послуг і їхній обсяг для окремого платника — носія податку визначається обсягом споживання та не залежить від його доходів.

Залежно від органу влади, який встановлює податки, тобто за рівнем запровадження, податки бувають загальнодержав­ними та місцевими.

Загальнодержавні податки — це обов'язкові платежі, що встановлюються найвищими органами влади, а іноді й управ­ління, в державі і є обов'язковими для справляння на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

Місцеві податки — це обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади й управління базового рівня і їхнє справляння є обов'язковим лише на певній території. Встанов­лення місцевих податків можливе за трьома варіантами:

1. Встановлення місцевих податків згідно з обов'язковим пере­ліком, який затверджується найвищим у державі органом влади.

2. Встановлення місцевих податків як надбавок до загаль­нодержавних.

3. Автономне запровадження місцевих податків місцевими органами влади чи управління без будь-яких обмежень з боку центральних загальнодержавних органів влади.

За способом справляння податки бувають розкладні та квотарні, або окладні.

Розкладні податки — це історична форма справляння податків. Вона відповідала низькій податковій техніці. Механізм оподаткування був наступним: спочатку уряд визначав загальну суму податкових надходжень, яка не­обхідна була для фінансового забезпечення функціонування держави, потім ця сума розподілялась між адміністративними одиницями залежно від обраного масштабу. Пізніше уряд адміністративної одиниці доводив до кожного платника відповідну суму нарахованого податку.

За квотарних, або окладних податків для кожного платника нарахована до сплати сума податку визначається залежно від обсягу податкової бази, або об'єкта оподаткування, і ставок

(квот) податку.

Залежно від порядку зарахування податки поділяються на регульовані та закріплені (директивні).

Регульовані податки — це податки, які можуть зараховуватися до різних бюджетів, тобто держава розподіляє їх між рівнями бюджетної системи. В основному в якості регульованих виступають загальнодер­жавні податки.

Закріплені або директивні податки — це податки, які повною мірою надходять до певного, причому тільки одного, бюджету. В якості директивних можуть бути як загальнодержавні, так і місцеві податки.

Читайте також:

1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
2. V. Класифікація і внесення поправок
3. V. Класифікація рахунків
4. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
5. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
6. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
7. Адміністрування податків
8. Адміністрування податків і зборів.
9. Азот, фосфор, біогенні елементи та їх сполуки, органічні речовини
10. Алгоритм планування податкових платежів. Вибір оптимального варіанту оподаткування та сплати податків.
11. Аналітичні процедури внутрішнього аудиту та їх класифікація.
12. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Переглядів: 1911